07 липня 2025 року Справа № 160/12847/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/12847/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровські області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
05.05.2025 року через підсистему Електронний суд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровські області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ - 21910427) оформлену листом №20411-13904/А-01/8-0400/25 від 01.05.2025 року, яка полягає у відмові в переведенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з пенсії яка призначена за вислугу років на підставі п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року на пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області код (ЄДРПОУ - 21910427) вчинити певні дії, а саме перевести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з пенсії за вислугу років, яка призначена на підставі п.«б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року на пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року з 09.04.2024 року (з урахуванням положень ст. 50 ч.3 Закону № 2262) виходячи з вислуги років - 33 роки 07 місяців 13 днів.
Ухвалою суду від 09.05.2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 09.05.2025 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
- пенсійної справи позивача;
- заяви позивача про переведення її з пенсії яка призначена за вислугу років на підставі п.«б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року на пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року;
- листи/відмови (рішення)Пенсійного органу на звернення позивача;
- інформацію/відомості щодо підстав такої відмови.
22.06.2025 року позивачем долучені додаткові докази по справі.
28.05.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 07.07.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в переведенні позивача з пенсії, яка призначена за вислугу років на підставі пункту «Б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року на пенсію за вислугу років на підставі пункту «А» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року, через відсутність на дату звільнення зі служби 25 календарних років вислуги, оскільки відповідно до наказу відділу охорони «Української психіатричної лікарні з суворим наглядом» № 66 о/с від 28.08.2020 року вислуга років на день звільнення зі служби в календарному обчисленні (служба в ДКВС України) становить 20 років 03 місяці 16 днів, у пільговому - 33 роки 07 місяців 13 днів (з урахуванням календарної вислуги).
Позивач зазначає, що період її служби підлягає пільговому обчисленню саме для призначення пенсії, а не для визначення її розміру, як встановлено Порядком № 393.
За таких обставин, висновки відповідача про відсутність необхідної вислуги років вважає безпідставними, просить задовольнити позов у повному обсязі.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що за даними подання про призначення пенсії від 21.12.2020 року за № 9553, яке надано Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України та витягу із наказу відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом від 28.08.2020 року № 66 о/с, загальний страховий стаж позивача станом на 31.08.2020 року для призначення пенсії складає 26 років 11 місяців 15 днів, в календарному обчисленні 20 років 3 місяці 16 днів.
Враховуючи зазначені норми та той факт, що позивач не має вислуги 25 календарних років, пенсія призначена відповідно до пункту "б" статті 12 Закону № 2262 у розмірі 51% від грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач
проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на різних посадах та була звільнена з неї 31.08.2020 року з посади молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони «Української психіатричної лікарні з суворим наглядом» наказом начальника відділу охорони «Української психіатричної лікарні з суворим наглядом» № 66 о/с від 28.08.2020 року відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».
Згідно витягу з наказу відділу охорони «Української психіатричної лікарні з суворим наглядом» № 66 о/с від 28.08.2020 року вислуга років на день звільнення зі служби в календарному обчисленні (служба в ДКВС України) становить 20 років 03 місяці 16 днів, у пільговому - 33 роки 07 місяців 13 днів (з урахуванням календарної вислуги).
Згідно матеріалів справи, на теперішній час позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 01.09.2020 року отримує пенсію за вислугу років на підставі п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року.
09.04.2025 року позивач звернулась з заявою через ВЕБ портал електронних послуг Пенсійного фонду України до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просила про переведення її з пенсії за вислугу років яка виплачується на підставі пункту «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року на пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року виходячи з вислуги років - 33 роки 07 місяців 13 днів.
Однак, листом № 20411-13904/А-01/8-0400/25 від 01.05.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило в переведенні позивача з пенсії за вислугу років, яка виплачується на підставі п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року на пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року посилаючись на те, що за даними подання про призначення пенсії від 21.12.2020 року за № 9553, яке надано Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України та витягу із наказу відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом від 28.08.2020 року №66 о/с, загальний страховий стаж позивача станом на 31.08.2020 року для призначення пенсії складає 26 років 11 місяців 15 днів, в календарному обчисленні 20 років 3 місяці 16 днів. Враховуючи зазначені норми та той факт, що позивач не має вислуги 25 календарних років, пенсія призначена відповідно до пункту "б" статті 12 Закону № 2262 у розмірі 51% від грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія.
Не погодившись із такою відмовою Пенсійного органу, позивач звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ.
Відповідно до пункту б частини 1 статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин звільнення позивача зі служби та звернення з заявою до повноваженого органу), право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
За частиною 1 та 2 статті 2 Закону № 2262-XII, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
За положенням частини 1 статті 48 Закону, заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.
Відповідно до положень пункту б частини 1 статті 50 Законом № 2262-XII пенсії відповідно до цього Закону призначаються: особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів "а", "в" статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення, а членам сімей зазначених осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, а також пенсіонерів з їх числа - з дня смерті годувальника, але не раніше того дня, по який йому сплачено грошове забезпечення або пенсію, крім випадків призначення їм пенсій з більш пізніх строків.
Пунктом є частини 1 статті 50 Законом № 2262-XII визначено, що пенсії відповідно до цього Закону призначаються особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які набули право на пенсію за цим Законом у зв'язку із внесенням зміни в раніше виданий наказ або інший розпорядчий акт про оголошення їх вислуги років для призначення пенсії та звільнення зі служби, - з дня підписання наказу або іншого розпорядчого акта відповідною посадовою особою про внесення цієї зміни.
Тобто, за положенням Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення виникає та пенсія призначається з наступного дня після звільнення їх зі служби.
Відповідно до ч.3 ст.50 Закону №2262-ХІІ пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Отже, у разі несвоєчасного звернення особи за призначенням пенсії, така пенсія призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 вказаного Закону пенсія за вислугу років призначається, зокрема:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону;
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Особам, які є особами з інвалідністю внаслідок війни, пенсія на визначених у цьому пункті умовах призначається незалежно від віку;
Стаття 17 Закону № 2262-ХІІ встановлює види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії.
Також, положення статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ визначають, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Тобто, статтею 12 Закону № 2262-ХІІ визначені умови, коли пенсія призначається саме за вислугу років.
На виконання зазначених вимог Закону № 2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено постанову від 17.07.1992 № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).
Так, до 19.02.2022 рок пунктом 3 Порядку було визначено стаж, який зараховувався до вислуги років при призначенні пенсії у пільговому обчисленні.
Проте, у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України 16.02.2022 року постанови № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» така редакція Порядку зазнала змін (набрання чинності 19.02.2022).
Так, пункт 2-1 Порядку визначав, що для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
Пунктом 1 Порядку установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах б-д, ж і з статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються: служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду.
Відповідно до пп. «г» п.3 Постанови №393 час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби враховується до вислуги років, як один місяць служби за сорок днів.
Водночас пунктом 3 Порядку визначено стаж, який зараховується на пільгових умовах до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Отже, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393», і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Виходячи з положень статті 12 Закону №2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди, підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та постановою № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
Проте, відповідно до частини 1-6 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713 (далі Закон № 2713), держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчого служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пенсійне забезпечення та соціальний захист працівників кримінально-виконавчої служби здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, державну службу, соціальний захист.
Наказом Міністерства юстиції України від 10.04.2013 № 669/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.04.2013 за № 600/23132, відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 року № 343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції», постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 року № 348 «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції», з метою посилення соціального захисту осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено Перелік посад та порядок встановлення пільгового заліку вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі Перелік № 669).
На підставі пункту 1.1 Переліку № 669, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, посади яких не передбачені Переліком посад та порядком встановлення пільгового заліку вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Перелік), пільговий залік вислуги років для призначення пенсій зараховується на умовах один місяць служби за сорок днів.
Згідно з пунктом 1.2 Переліку № 669 пільговий залік вислуги років для призначення пенсій здійснюється особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які перебували на службі після набрання чинності Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (крім курсантів навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби України, за весь час проходження служби на відповідних посадах).
Аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що період служби позивача в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на різних посадах підлягає пільговому обчисленню саме для призначення пенсії, а не для визначення її розміру, як встановлено Порядком № 393.
Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Суд звертає увагу, що юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади.
Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Так, відповідно до частини 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Таким чином, при встановленні наявності у позивача права на пенсію за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону № 2262, для визначення календарної вислуги років для призначення пенсії необхідно керуватися нормами Закону № 2713, а не Порядком № 393.
Згідно матеріалів справи, відповідно витягу з наказу відділу охорони «Української психіатричної лікарні з суворим наглядом» № 66 о/с від 28.08.2020 року вислуга років на день звільнення зі служби в календарному обчисленні (служба в ДКВС України) становить 20 років 03 місяці 16 днів, у пільговому - 33 роки 07 місяців 13 днів (з урахуванням календарної вислуги)
Тобто, такий розмір відповідає умовам, визначеним пунктом "а" частини 1 статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
За таких обставин, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в призначенні пенсії за вислугу років з посиланням на відсутність у позивача необхідної вислуги років згідно з вимогами п. "а" ст. 12 Закону №2262-ХІІ є протиправною, а відновлення порушеного права позивча на отримання належних пенсійних виплат підлягає шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести позивача на пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону №2262 та здійснити перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням раніше проведених виплат.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровські області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровські області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмові в переведенні ОСОБА_1 з пенсії яка призначена за вислугу років на підставі пункту «Б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року на пенсію за вислугу років на підставі пункту «А» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 09.04.2024 року перевести ОСОБА_1 з пенсії за вислугу років, яка призначена на підставі пункту «Б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року на пенсію за вислугу років на підставі пункту «А» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року та здійснити перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням раніше проведених виплат.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 968,96 гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач : Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 07.07.2025 року.
Суддя В.В. Ільков