Єдиний унікальний номер: 378/651/25
Провадження № 2-а/378/28/25
07.07.2025 року Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Гуртовенко Р. В.,
за участю секретаря: Москаленко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Ставище Київської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі, -
До суду з вказаним позовом звернувся ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 16 травня 2025 року він на відділенні поштового зв'язку отримав від ІНФОРМАЦІЯ_2 поштовий конверт за простим відправленням з відтиском мокрої печатки поштового відділення про дату відправки листа 02.05.2025 року. Так, у вказаному конверті знаходилася постанова №БЦРТЦК/6/№17 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП від 04.04.2025 року. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 04.04.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 проведено розгляд матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно позивача ОСОБА_3 .. Вказана постанова мотивована, що позивач ОСОБА_3 , відповідно до протоколу сповіщений про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 09 год. 00 хв. 19.02.2025 року, однак не з'явився у визначену дату та час, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в особливий період, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП. Позивач вважає дану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки правил військового обліку зазначених у оскаржуваній постанові від 04.04.2025 року не порушував, участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення не приймав, відповідно не міг висловити свою позицію в день складання постанови, оскільки відповідач не вживав належних та встановлених законом заходів для забезпечення обґрунтованого розгляду справи. Фактично розгляду справи не було, не досліджувались жодні докази, не допитувалися свідки, позивачу не роз'яснювалися його права, не надавалася можливість заявити клопотання, скористатися послугами адвоката, також не надавалася можливості надати власні пояснення. За таких обставин, це призвело до порушення Конституційних прав та незаконному притягненню позивача до адміністративної відповідальності за порушення, яке він не вчиняв. В копії постанови №БЦРТЦК/6/№17 від 04.04.2025 року, зокрема відсутні графи, в яких би зазначалися додатки до постанови та відсутні будь-які відомості, щодо наявності додатків, які можуть підтверджувати вину позивача, оскільки жодних доказів під час винесення постанови начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковник ОСОБА_4 не досліджував та не підтверджував винуватість позивача у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, а тому будь-які докази, які можуть бути надані представником ІНФОРМАЦІЯ_2 після складання постанови мають вважатися нікчемними та неналежними.
Позивач просить суд скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 № БЦРТЦК/6/17 від 04.04.2025р. про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП,? ? провадження по справі закрити, а також стягнути на його користь судові витрати.
В судове засідання позивач та його представник не прибули, останній до суду подав заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують та просять задовольнити.
В судове засідання представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 не прибув, про час, дату та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином шляхом направлення тексту повістки, копії ухвали про відкриття позовного провадження та копії позовної заяви з додатками на електронну адресу відповідача за правилами передбаченими ч. 1 ст. 268, ч. 2 ст. 269 КАС України, про причини неявки представника відповідача суд не повідомлено, відзиву на позовну заяву до суду не подано.
Фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України.
Розглянувши справу, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 серії БЦРТЦК/6/№17 від 04.04.2025р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КАС України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25500 гривень. Згідно змісту постанови про адміністративне правопорушення серії БЦРТЦК/6/№17 від 04.04.2025р., відповідно до протоколу ОСОБА_1 , оповіщений про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 09 год. 00 хв. 19.02.2025р., однак у визначену дату та час не з'явився, порушивши вимоги ч. 3 ст.22 Закону України «про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в особливий період, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП (а. с. 18).
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого ст. 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Ухвалою судді від 26.05.2025 року позивачу поновлено строк на звернення до суду щодо скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає про таке.
Згідно зі статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Нормами п.п. 12-13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене Постановою КМУ № 154 від 23.02.2024 (далі - Положення №154) передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу.
Частиною 1 статті 210 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Частиною 3 статті 210 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Частиною 1 статті 210-1 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 статті 210-1 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Зазначені норми є бланкетними, при їх застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014р., коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014р. № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.
Нормами абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п. 1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України, серед іншого встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
У пункті 2 Порядку № 1487 закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Підпунктом 2 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (додаток 2 до Порядку № 1487; далі - Правила) передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як зазначено у оскаржуваній постанові серії БЦРТЦК/6/ №17 від 04.04.2025р. ОСОБА_1 , будучи повідомлений про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 19.02.2025р., у визначену дату та час не з'явився, порушивши вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", в особливий період (а. с. 18).
Позивач в позові не погоджується з вказаними обставинами, зазначаючи, що його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП не підтверджується жодним доказом, оскільки він не отримував повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить копія довідки № 104 від 15.05.2025 (а.с. 23).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно положень частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не надав суду відзиву на позовну заяву, та не надав докази, що підтверджують факт вчинення позивачем вказаного адміністративного правопорушення, маючи на подання доказів достатньо часу, адже судовий розгляд по справі було відкладено.
В самій оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення від 04.04.2025р. також посилання на докази, що підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відсутні.
Суд позбавлений можливості перевірити, чи був повідомлений позивач про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 19.02.2025, а саме чи отримував повістку.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не надав до суду жодних доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, а саме порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в особливий період.
Суд зазначає, що наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності.
Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 204/8036/16-а.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Суд зазначає, що процесуальний обов'язок, передбачений частиною другою статті 71 КАС України, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не виконаний.
Наявні документи належним чином не підтверджують вину позивача у вчиненні порушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З урахуванням викладеного оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП слід скасувати, провадження по справі відповідно до п. 1 ст. 247КУпАП слід закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідатина кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, наведені в позові, отримали достатню оцінку.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., суд зазначає про наступне:
Відповідно до ст. 16 КАС України - учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України - розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами 1 та 3 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 та 9 ст. 139 КАС України - розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 року, від 08.02.2022 року у справах за №640/3098/20 та за №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 року у справі за №540/2307/21.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано копії: ордера серії АІ №1903948, посвідчення адвоката, свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю та квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № 71174371-1 на суму 10000 гривень (а.с. 25-27).
У п. 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 року у справі за №520/6658/21).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правничої допомоги, визначеним ст. ст. 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін з урахуванням Глави 11 Розділу ІІ КАС України), предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування в розмірі 10000 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн..
Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7 ч. 1, 9 ч. 1, 210 ч. 3, 245, 247, 248, 251, 252, 268, 277-2, 278, 280, 283 ч. 1 ч. 2 ч. 3, 284 КУпАП, ст. ст. 2 ч. 3, 77 ч. 2, 134, 139, 268-272, 286 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії БЦРТЦК/6/ №17 від 04.04.2025р. відносно ОСОБА_1 винесену ІНФОРМАЦІЯ_4 за ч. 3 ст. 210 КУпАП, а провадження по справі закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок та правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Р. В. Гуртовенко