Справа № 372/1792/25
Провадження № 2-1251/25
20 червня 2025 року Обухівський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Кравченка М.В.,
при секретарі Узлій М.М.,
за участю позивачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення аліментів на її утримання до досягнення їх сином шестирічного віку. Обгартовуючи позов зазначила, що вона перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбу, під час шлюбу в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час шлюб розірвано рішенням Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 16.03.2023 року. У зв'язку з реальної загрозою з небезпечного для життя м. Нікополь Дніпропетровської області, вона вимушена була переїхати з сином з постійного місця проживання в м. Українка Обухівського району Київської області. На даний час їх спільна з відповідачем дитина проживає разом з нею та перебуває на її утриманні, вона постійно несе витрати на предмет побуту, пральну порошки, одяг, взяття, іграшки та продукти харчування, дозвілля, постійний медичний догляд, а головне ліки, лікувальні процедури пов'язані з тяжким станом здоров'я сина, оскільки він постійно потребує постійної медичної допомоги через ряд встановлених діагнозів, що підтверджується виписка і медичної картки стаціонарного хворого, консультативними висновками та іншим. 01.04.2024 року син отримав посвідчення дитини з інвалідністю. Станом на час звернення до суду з даним позовом вона також не працевлаштована та не має джерел доходів окрім, часткових, неперіодичних виплат аліментів від колишнього чоловіка та соціальної допомоги, яких їй не вистачає для повноцінного лікування, догляду та виховання дитини, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду з даним позовом та просить суд: Задовольнити позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , який мешкає АДРЕСА_1 , аліменти утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка мешкає АДРЕСА_2 , у розмірі 4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 01.04.2024 року до досягнення ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) шести років. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , який мешкає АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , який мешкає АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка мешкає АДРЕСА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 07 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням (викликом ) сторін.
12.05.2025 року відповідачем подано до суду відзиві, в якому останній зазначив, що позовні вимоги не визнає, зазначив, що він є військовослужбовцем, його січний заробіток в середньому становить 24 000 грн., інших джерел доходу він не має. 1/4 частину його заробітку вже стягують з нього на користь позивачки на утримання сина ОСОБА_4 , він сплачує позивачці щомісячно значний розмір аліментів, інколи він перевищує 11 000 грн. в місяць. Натомість позивачка не працює і навіть не намагається знайти хоча б якусь роботу, а свої власні потреби перекриває аліментами, які він сплачує на утримання сина. Крім того, також зазначив, що в провадженні цього ж суду також перебуває ще один позов ОСОБА_5 до нього про стягнення додаткових витрат, що пов'язані з лікування дитини. Таким чином позивачка вимагає з нього таких стягнень аліментів на своє утримання та утримання дитини, що взагалі перевищують його доходи. У зв'язку з чим він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. А також зазначив, що є учасником бойових дій, а тому судові витрати з нього не стягуються. Розгляд справи проводити без його участі.
В судовому засіданні 14.05.2025 року позивачка також подала суду письмової пояснення в яких загалом заперечила проти відзиву на позов.
В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала а в повному обсязі та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові. Просила стягувати з відповідача у аліменти на її утримання до досягнення сином шестирічного віку в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача, починаючи з 01.04.2024 року.
Вислухавши позивачку, перевіривши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину, до досягнення нею повноліття, а відповідно до п. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька та (або) в твердій грошовій сумі.
3 14.08.2020 року до 16.03.2023 року позивачка з Відповідачем перебувала у шлюбі. Під час шлюбу з Відповідачем, у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .
Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_3 .
На даний час шлюб розірваний заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 182/2525/22 від 16.03.2023 року.
Дитина проживає разом із позивачкою, що підтверджується довідкою ВПО.
03.10.2022 року судовим наказом Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 182/2524/22 з Відповідача стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, але не ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 22.06.2022р. і до досягнення дитиною повноліття
14.04.2023 року Нікопольським міжрайонним судом Дніпропетровської області, у справі № 182/2521/22 було винесено рішення яким були частково задоволені позовні вимоги щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, а саме стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) аліменти утримання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 21.06.2022 року та до досягнення ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5
20.12.2023 року (провадження № 22-ц/803/10214/23) Дніпропетровським апеляційним судом рішення Нікопольського міжрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 182/2521/22 від 14.04.2023 року було залишено в силі.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років, а відповіді до ч. 3 ст. 84 СК України, якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років.
Відповідно до частини 4 статті 84 Сімейного кодексу України, право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до частини 6 статті 84 Сімейного кодексу України, право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
Таким чином, сімейним законодавством передбачено право дружини-матері на утримання батьком до досягнення дитиною шестирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 80 Сімейного кодексу України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на її утримання до досягнення сином ОСОБА_4 шести років, обґрунтовуючи який, зазначила, що не може працювати, оскільки постійно перебуває з сином, який є інвалідом.
Позивачкою до позовної заяви додано виписки із медичної карти стаціонарного хворого, консультативні висновки про те, що дитина потребує постійної медичної допомоги, через встановлені діагнози: гідронефроз лівої нирки, кіста правої нирки, порушення активності з дефіцитом уваги, загальний недорозвиток мовлення 1 -й рівень, моторна алалія, соматогенія, атонічний дерматит, інфекційний мононуклеоз, правобічна коса пахова грижа, синехін, хронічна діарея, систематичні захворювання бронхів, синдром гіперзбудження, затримка психо-мовленевого розвитку 2-го рівня, ангіопатія сітківки.
Так, дитина дійсно має певні захворювання, що підтверджено дослідженою судом медичною документацією.
Окрім цього, значимим доказом, який спростовує аргументи відповідача про те, що позивачка штучно створює «хвору» дитину, є посвідчення серії НОМЕР_4 про інвалідність дитини ОСОБА_3 , 2021 р. н.
Як зазначила позивачка, вона, дотримуючись рекомендацій лікарів, оплачує медичні препарати та консультації лікарів, які необхідні для підтримки стану здоров'я дитини.
Дитина потребує постійної медичної допомоги та нагляду у Національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охмадит» МОЗ України, внаслідок чого позивачка вже вимушена нести додаткові витати на лікування та реабілітацію, проте через брак коштів позбавлена можливості на їх своєчасне та повне забезпечення.
Згідно ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. ст. 76, 89 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів;показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групі доказів).
Виходячи із загальних засад справедливості цивільного судочинства та необхідності захисту інтересів матері дитини, суд приходить до висновку, що в даному випадку доцільним буде стягнути аліменти на утримання дружини в розмірі 1/6 частини всіх видів доходу щомісячно, починаючи з 04 квітня 2026 року до 21 лютого 2027 року.
Вказаний розмір аліментів достатньою мірою зможе забезпечити належне утримання дружини, узгоджується із приписами чинного законодавства та зібраними у справі доказами.
Визначаючи розмір аліментів суд приймає до уваги наявність аліментних зобов'язань на утримання дитини згідно чинного судового рішення.
Доводи позивачки про наявність у відповідача достатнього рівня доходів, щоб сплачувати аліменти на її утримання у передбаченому позовом розмірі, під час судового розгляду належно не були підтверджені, є непереконливими, тому вони не можуть покладатись в основу судового рішення.
Заперечення відповідача суд відхиляє, оскільки позивачка в силу приписів сімейного законодавства має право на утримання до досягнення дитиною шестирічного віку. При цьому викладені у відзиві на позов доводи щодо матеріального стану відповідача суд приймає до уваги при визначенні розміру аліментів, однак відповідачем не доведено наявність передбачених законом обставин, які б слугували підставою для відмови у задоволенні позову.
Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачкою предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, неповністю знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитини в межах суми платежу за один місяць.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05липня 2012року №5076-VI" Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Відповідно до частини восьмої статті 141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу суду було надано: копію договору про надання правничої допомоги від 01.30.2025 року, укладеного між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатом Кузьмуком В.С., копію додатку № 2 до Договору про надання правничої допомоги від 10.03.2025 року, копію рахунку на оплату № 12 від 13.03.2025 року, копію акту надання послуг № 12 від 17.03.2025 року, копії платіжних інструкцій № Р24А4044360795D3768 від 13.03.2025 року та № Р24А4065189516D2259 від 17.03.2025 року.
Сторони дійшли згоди щодо вартості надання послуг адвоката, яка визначена у договорів та додатковій угоді до договору, зокрема гонорар адвоката обчислюється, виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката (погодинна оплата), та розраховується, виходячи з вартості години роботи адвоката.
Розмір витрат на правову допомогу, який обумовлений сторонами склав 16 000 гривень.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 01 серпня 2019 року по справі № 915/237/18 дійшов висновку, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості й верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, завищений щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, і не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява N 19336/04, п. 269).
Відповідно до ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Однак, враховуючи, що розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження, з огляду на її невелику складність, представник позивача не приймав участі у жодному судовому засіданні, враховуючи критерій розумності розміру таких витрат, суд вважає, що заявлений до відшкодування за рахунок відповідача розмір витрат на правову допомогу 16 000 грн. є завищеним та неспівмірним із складністю даної справи. Заявлені витрати є надмірним тягарем для відповідача, а тому суд дійшов висновку про зменшення розміру зазначених витрат та стягнення згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 8 000 гривень.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене вище обґрунтування цього рішення, зокрема й у частині стягнення витрат на правову допомогу, достатнім.
Таким чином, позов слід задовольнити частково, а вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу також слід задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 ЦПК України, ст.ст. 84, 180, 182, 184, 191 СК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженець міста Нікополь Дніпропетровської області, який зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 04 квітня 2025 року до 21 лютого 2027 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженець міста Нікополь Дніпропетровської області, який зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.
Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.В.Кравченко