07.07.25
22-ц/812/1123/25
Провадження № 22-ц/812/1091/25
іменем України
30 червня 2025 року м. Миколаїв
справа № 475/816/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,
із секретарем - Біляєвою В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області, ухвалене 18 квітня 2025 року суддею Кащаком А.Я., в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено 18 квітня 2025 року), та на додаткове рішення цього ж суду від 02 травня 2025 року у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про відшкодування збитків, спричинених дорожньо-транспортною пригодою та моральної шкоди,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з указаним вище позовом.
Позивач зазначав, що 09 січня 2023 року 0 09 год 30 хв в смт. Доманівка на перехресті нерівнозначних доріг вул. Свободи та Героїв Небесної Сотні, автомобіль Fiat Siena, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , рухаючись по другорядній дорозі, не надав перевагу в русі автомобілю Chery Amulet, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням позивача, який рухався по головній дорозі, та допустив зіткнення. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Доманівського районного суду Миколаївської області від 11.03.2024 року, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 05.04.2024 року, винуватцем даної ДТП визнано ОСОБА_2 .
На день звернення до суду автомобіль позивачем відремонтований. Вартість ремонту склала 59 078 грн, з яких: 34 608 грн - вартість запасних частин та 24 470 грн вартість фарбування, демонтажу та заміни запасних частин.
У зв'язку з тим, що адміністративна справа відносно ОСОБА_2 за ст.124 КУпАП розглядалась Доманівським районним судом Миколаївської області протягом року, а потім за апеляційною скаргою ОСОБА_2 розглядалась Миколаївським апеляційним судом, позивач поніс витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 25 000 грн.
Крім того позивач посилався на те, що пошкодження автомобіля спричинило йому моральні страждання. також протягом тривалого часу йому довелося самостійно шукати грошові кошти на ремонт автомобіля, через що він не міг вночі спокійно спати та сімейний бюджет доводилося спрямувати на ремонт пошкодженого в результаті ДТП автомобіля. Від такого стану та нецільового використання сімейних грошей постраждали окрім позивача також члени його родини. Розмір власних душевних страждань та страждань його родини він оцінює в 30 000 грн.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 84 078 грн майнової шкоди, 25 000 грн витрат на правову допомогу та 30000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Відповідач ОСОБА_2 , діючи через свого представника, адвоката Вадовську А.В. у відзиві на позовну заяву зазначав, що позову не визнає, оскільки згідно пункту 33.1.4 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 р. у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово звернутися до страховика, з яким укладено договір обов'язкового страхування. ОСОБА_1 до своєї страхової компанії не звертався, а самостійно відремонтував власний транспортний засіб без відповідного огляду експертом. Транспортний засіб ОСОБА_2 на момент ДТП застрахованим не був, оскільки він звільнений від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як учасник бойових дій. Притягнення ОСОБА_2 під час оформлення адміністративних матеріалів до відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП вказаного факту не спростовує. Відшкодування збитків від ДТП, винуватцем якої визнаний ОСОБА_2 , відповідно до законодавства має проводити Моторне (транспортне) страхове бюро України, однак позивач з відповідною заявою до МТСБУ не звертався. Також посилався на необґрунтованість та недоведеність розміру заподіяної матеріальної шкоди у зв'язку з відсутністю звіту про оцінку збитків. Також позивач не надав жодних доказів щодо пошкоджень, які отримав його автомобіль та які запчастини підлягали заміні. Також вважав неспроможними доводи позивача про те, що пошук грошових коштів на ремонт авто та нецільове використання сімейного бюджету, є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 18 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
Також суд вважав помилковими доводи позивача про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.
З цих підстав суд посилався на те, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним.
Додатковим рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 02 травня 2025 року частково задоволено клопотання представника відповідача, та з позивача ОСОБА_1 стягнуто 9 000 грн в рахунок відшкодування понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що, не зважаючи на те, що ОСОБА_2 як військовослужбовець не має зобов'язання про обов'язкове страхування транспортного засобу, висновок суду про те, що спричинені ним збитки повинно відшкодовувати МТСБУ є помилковим, оскільки на момент ДТП право власності на автомобіль, яким керував відповідач, було зареєстровано за іншою особою - ОСОБА_3 , та жодного договору чи інформації про призначення належного користувача відповідачем надано не було.
Також апелянт зазначав, що твердження суду першої інстанції про те, що він не повідомив про ДТП свою страхову компанію, є безпідставним, оскільки його вини у ДТП не було та він до відповідальності не притягувався.
Крім того під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 не повідомляв ні ОСОБА_1 , ні працівників поліції про те, що є військовим, учасником бойових дій, тому автомобіль ніякою страховою компанією не застрахований. Таким чином ОСОБА_2 позбавив ОСОБА_1 можливості повідомити МТСБУ про ДТП та сам про це не повідомив.
Також апелянт посилався на те, що не повідомляв про ДТП страхову компанію, якою застраховано його автомобіль, у зв'язку з тим, що відразу після ДТП ОСОБА_2 визнав свою вину, пообіцяв йому відремонтувати авто, викликав евакуатор та доставив машину до знайомого йому майстра. Протягом трьох днів майстер розпочав ремонт авто, але потім ОСОБА_2 відмовився його оплачувати.
Щодо доведеності його моральних страждань ОСОБА_1 посилався на те, що не маючи коштів на ремонт автомобіля, який уже було розпочато, він змушений був продати земельну ділянку площею 1,5 га, яка була його родині джерелом доходу. У зв'язку з відмовою ОСОБА_2 оплачувати ремонт автомобіля, змушений був відшукувати кошти, постійно хвилювався про це, погано спав, тому наполягав на стягненні моральної шкоди.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення апелянт посилався на ненадання відповідачем акту приймання-передачі наданих послуг. Крім того вважає безпідставно завищеними такі витрати, оскільки представником оцінено у 500 грн складання однієї сторінки відзиву на позовну заяву (всього 15 сторінок), клопотання про визнання неналежним та недопустимим доказом звіту про оцінку (5 сторінок). У 1 000 грн оцінена одна година часті представника у судових засіданнях (всього 6 засідань).
Узагальнені доводи інших учасників
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначала, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, вкотре викладала обставини справи та посилалась на ті ж доводи, якими заперечувала проти задоволення позовних вимог.
Щодо незгоди позивача з розміром витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем, наголошувала, що розмір витрат на правничу допомогу узгоджений Договором від 28 липня 2024 року, копія якого разом з відзивом направлена була позивачеві та надана суду і долучена до матеріалів справи. При цьому позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 після ознайомлення з Додатком 1 Тарифами на юридичні послуги до Договору про надання правничої допомоги від 28 липня 2024 р. відповідь на відзив у порядку статті 179 ЦПК України не надавали, тобто не оспорювали розмір юридичних послуг.
2.Мотивувальна частина
Участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції в режимі відео конференції приймала представник відповідача ОСОБА_5 .
Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином. Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що 09.01.2023 року о 09 год 30 хв в смт. Доманівка Миколаївської області, на перехресті нерівнозначних доріг вул. Свободи та Героїв Небесної Сотні водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Fiat Siena, д.н.з. НОМЕР_3 , та рухаючись по другорядній дорозі, не дав дорогу автомобілю, який рухався по головній дорозі, у результаті чого сталось зіткнення з автомобілем Chery Amulet, д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, їх власникам завдано матеріальної шкоди.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 16.1 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП.
Постановою Доманівського районного суду Миколаївської області від 11.03.2024 року, яка була залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 05.04.2024 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Провадження в справі відносно ОСОБА_2 за статтею 124 КУпАП закрито на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення.
Транспортний засіб марки Chery Amulet, д.н.з. НОМЕР_2 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 06.01.2021 року належить ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 від 29.07.2008 року, транспортний засіб марки Fiat Siena 1.2 BZ, д.н.з. НОМЕР_1 , належить ОСОБА_3 . 03.04.2024 року автомобіль марки Fiat Siena, д.н.з. НОМЕР_1 був перереєстрований на нового власника - ОСОБА_2 .
Згідно посвідчення особи з інвалідністю в наслідок війни серії НОМЕР_7 виданого 26.05.2022 року, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та має пільги, встановленні законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю в наслідок війни. Довідкою до акта МСЕК серії 12 ААВ №303681, підтверджується наявність у ОСОБА_2 другої групи інвалідності (захворювання пов'язане із захистом Батьківщини) безтерміново.
Згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР №2893911, транспортний засіб марки Chery Amulet, д.н.з. НОМЕР_2 застрахований страхувальником ОСОБА_1 в ПрАТ «Страхова компанія «ЄвроінсУкраїна» - 11.01.2022 року, строк дії договору до 11.01.2023 року.
Як вбачається із інформації про історію страхових випадків за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №15865 від 03.01.2025 року, наданого МТСБУ, транспортний засіб марки Fiat Siena, д.н.з. НОМЕР_1 , був застрахований в період з 01.07.2018 року по 10.07.2020 року в ПрАТ «УПСК» та в період з 24.02023 року по 06.05.2025 року в ПрАТ «СК «Євроінс України». Станом на день вчинення ДТП - 09.01.2023 року даний автомобіль не був застрахований в жодній страховій компанії.
На підтвердження матеріальної шкоди позивачем надано: видаткову накладну №99999548 від 15.01.2023 року на суму 27 548 грн, товарний чек №99989001 від 18.01.2023 року на суму 3 595 грн, товарний чек №99989233 від 20.01.2023 року на суму 2 390 грн, товарний чек №99989233 від 20.01.2023 року на суму 3 595 грн, придбано товари до автомобіля (запасні частини, авто хімія та інші), у продавця ФОП ОСОБА_6 покупцем ОСОБА_1 .
Згідно звіту про оцінку №03\25 від 20.01.2025 року, складеного спеціалістом - автотоварознавцем ОСОБА_7 , вартість ремонту легкового автомобіля марки Chery Amulet, д.н.з. НОМЕР_2 , після ушкодження становить 95 441,74 грн (у т.ч. ПДВ 15906,96), матеріальний збиток завданий власнику КТЗ - легкового автомобіля марки Chery Amulet, д.н.з. НОМЕР_2 , складає 65 303,71 грн.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Нормами статті 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо застосування законодавства про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у п. 80 цієї постанови - винною особою.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03.10.2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20.02.2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).
Проте, у відповідача ОСОБА_2 відсутній договір страхування цивільно-правової відповідальності як власника транспортного засобу.
Відповідно до підпункту "а" п. 41.1 ст.41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, яка завдала шкоду, можливе лише за умови, що згідно з Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика (МТСБУ) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інститутустрахування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Крім того колегія суддів враховує, що відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідачем у справі є сама та особа, яка, на думку позивача, порушила його право.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Каратассо Л.Г., зазначив відповідачем у справі ОСОБА_2 .
Суд встановив, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій.
Відтак, застосуванню підлягають норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 13 якого відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є, зокрема, учасники бойових дій, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Позивачем ОСОБА_1 Моторне транспортне страхове бюро України до участі у справі не залучено.
Отже, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що МТСБУ є стороною спірних правовідносин.
Відповідно до статті 367 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу в межах заявленого позову та підстав, що були предметом розгляду в суді першої інстанції. Повноважень на залучення до участі у справі осіб, які не були залучені в суді першої інстанції апеляційний суд не має.
Отже, оскільки позов ОСОБА_1 пред'явлено не до всіх дійсних учасників спірних правовідносин, це перешкоджає встановленню дійсних обставин справи і є самосійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Однак відмова у позові з цих підстав не перешкоджає позивачу звернутись до суду, заявивши вимоги до всіх учасників спірних правовідносин.
Зазначена позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17.
З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з'ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом не надано.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції про від 02 травня 2025 року про часткове задоволення клопотання представника відповідача та стягнення з позивача ОСОБА_1 9 000 грн витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Відповідно до Частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.
Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п'ятої та дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно зі статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що на доведення обсягу наданих відповідачу послуг та їх вартість адвокатом Вадовською А.В. надано Договір про надання професійної правничої допомоги від 28.07.2024 року, тарифи на юридичні послуги (додаток №1 до Договору від 28.07.2024 року, ордер серії ВЕ №1130524 від 11.09.2024 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії МК №001866 адвоката Вадовської А.В., а також детальний опис наданих послуг рахунки-фактури та платіжні інструкції про оплату послуг адвоката.
Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу стороною відповідача визначено у розмірі 16 000 грн.
Однак, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у такому розмірі не відповідають критеріям реальності (їхньої дійсності і необхідності) та розумності, виходячи з конкретних обставин справи, та з урахуванням сталої правовою позицією у такій категорії спорів.
У зв'язку з цим суд першої інстанції задовольнив заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу частково, на суму 9 000 грн.
З огляду на викладені вище норми права апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Таким чином рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 18 квітня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 02 травня 2025 року підлягають залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача - залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 18 квітня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 02 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: І.В.Лівінський
Н.О.Шаманська
Повний текст постанови виготовлено 07 липня 2025 року