Справа № 439/805/24 Головуючий у 1 інстанції: Петейчук Б.М.
Провадження № 22-ц/811/2853/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
07 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
розглянувши у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 13 серпня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості за кредитним договором,
14.04.2024 ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 , третя особа ТОВ «Мілоан» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 4156766 у розмірі 42 631 гривні 25 копійок.
Позов обгрунтований тим, що 09 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено кредитний договір № 4156766. Кредитний договір було підписано електронним цифровим підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону ОСОБА_1 . Відповідно до договору боржник погодився з усіма його істотними умовами, зокрема й умовами про порядок повернення, строк повернення та оплату за користування грошовими коштами, про що власноруч поставила електронний цифровий підпис. Зазначає, що свої зобов'язання за договором позики кредитор виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачці можливість розпоряджатися грошовими коштами на умовах, передбачених договором та в межах обумовленого предмета договору. Проте відповідачка, яка зобов'язалась повернути кредитні кошти, не надала своєчасно кредитору грошові кошти для погашення заборгованості за борговим зобов'язанням. Вказує на те, що взяті на себе зобов'язання за договором відповідачка належним чином не виконувала, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 42 631 (сорок дві тисячі шістсот тридцять одна) гривні 25 копійок. Стверджує, що право грошової вимоги за договором кредиту № 4156766 від 09 травня 2021 року перейшло до позивача за договором факторингу №07Т від 13.09.2021. Отже, саме позивач є належним стягувачем за вищевказаним кредитним договором.
Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 13 серпня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором за №4156766 від 09 травня 2021 року у розмірі 13 250 гривень 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 752 гривні 88 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1864 гривень 80 копійок.
Рішення суду оскаржило ТОВ «Діджі Фінанс».
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що договір споживчого кредиту було укладено на 30 днів, а п. 2.3.1.2 договору передбачена можливість продовження його дії на 60 днів, а тому дійшов помилкового висновку про те, що відсотки за користування кредитом були нараховані поза межами строку кредитування. Вказує на те, що пунктом 1.5.1. споживчого кредиту передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 1000 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово, а тому також немає підстав для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Судом встановлено, що 09 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено кредитний договір № 4156766.
Відповідно до договору боржник погодився з усіма його істотними умовами, зокрема й умови про порядок повернення, строк повернення та оплату за користування грошовими коштами, про що власноруч поставив електронний цифровий підпис, що підтверджується наданою суду копією відповідного кредитного договору, разом із долученими до нього додатками.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором по поточному рахунку за № НОМЕР_1 від 09 травня 2021 року, заборгованість ОСОБА_1 станом на 20.02.2024 становить 42 631 гривні 25 копійок (а.с. 16).
Право грошової вимоги за кредитним договором №4156766 від 09 травня 2021 року перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс», що підтверджується договором факторингу за № 07Т від 13 вересня 2021; актом прийому-передачі від 13 вересня 2021 року (а.с. 22-28).
Суд першої інстанції, встановивши, що ТОВ «Діджи Фінанс» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги по кредитному договору № 4156766 від 09 травня 2021 року, а ОСОБА_2 прийняла умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом, однак остання в порушення умов вказаного договору не виконала своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, дійшов до вірного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 9 500 грн за тілом кредиту.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення заборгованість за процентами у розмірі 3 750 грн, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування процентів за кредитом поза межами строку кредитування після 08.06.2021 є безпідставним.
Однак, з такими висновками місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з наступного.
За змістом пункту 2.3. договору передбачено пролонгацію строку кредитування.
Продовження, вказаного в п.1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах (п. 2.3.1.).
Із положень пункту 2.3.1.1 кредитного договору вбачається, що позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством (далі Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства milioan.ua. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Пунктом п. 2.3.1.2. договору передбачено пролонгацію на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користування кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилася до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною у п. 1.6. Договору.
Отже, сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, тобто, до 08.06.2021. Відповідно, остання продовжила користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично, що відповідає п. 2.3 договору.
З врахуванням наведеного, наданий позивачем розрахунок заборгованості по сплаті процентів за період з 10.05.2021 по 14.08.2021 у розмірі 32131,25 грн, суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованим.
Суд першої інстанції на зазначені положення кредитного договору уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відсутність доказів пролонгації строку кредитування за цим договором, оскільки пролонгація здійснюється шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування.
За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за відсотками по кредитному договору №4156766 від 09 травня 2021 року підлягають задоволенню повністю у розмірі 32131,25 грн.
Щодо вимоги про стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 1000 грн, то аналіз умов договору про надання кредиту №4156766 від 09 травня 2021 року свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 1000 грн, встановлена в п. 1.5.1 договору, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Враховуючи все вищезазначене, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1 000 грн, а тому в цій частині позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №4156766 від 09 травня 2021 року в сумі 41 631,25 грн, з яких 9 500 грн -заборгованість за тілом кредиту, 32 131,25 грн - заборгованість за відсотками. В решті позовних вимог слід відмовити.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано суду договір про надання правової допомоги №42649746 від 11 грудня 2023 року, детальний опис виконаних робіт від 20 лютого 2024 року, акт виконаних робіт від 20 лютого 2024 року. Винагорода адвокатського бюро за надання послуг згідно договору №42649746 від 11 грудня 2023 року визначена сторонами у розмірі 6 000 гривень.
Колегія суддів зазначає, що надані представником позивача документи є належними, тому заявлені витрати на правничу допомогу підлягають до задоволення пропорційно до задоволених вимог, а саме у розмірі 5 859 грн (97,65 %).
За приписами ч.1. ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, проте враховуючи часткове задоволення позовних вимог на 97,65% судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача становить 2365,47 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» задовольнити частково.
Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 13 серпня 2024 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №4156766 від 09 травня 2021 року у розмірі 41 631,25 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2365,47 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5859 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено: 07.07.2025
Головуючий
Судді