Справа № 463/7150/23 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С. В.
Провадження № 22-ц/811/2078/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
19 червня 2025 року м.Львів
Справа №463/7150/23
Провадження № 22ц/811/2078/24
Провадження № 22-ц/811/647/25
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 6 червня 2024 року ухвалене у складі судді Гирича С.В.та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення цього суду від 30 січня 2025 року, ухвалене у складі судді Головаого Р.Я. у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення часток у праві спільної власності та визнання права власності,-
встановив:
22 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання за нею ( ОСОБА_1 ) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , права власності на: частину житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд та будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; частину земельної ділянки, загальною площею 0,0581, кадастровий номер земельної ділянки 4610137200:07:012:0142 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її (позивача) батько - ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої, зокрема, увійшли:1/2 частина спірного житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд та будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31 січня 1992 року, зареєстрованого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації за №6577 9 березня 1992 року; частина земельної ділянки загальною площею 0, 0581га, кадастровий номер земельної ділянки 4610137200:012:0142, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за цією ж адресою, яка належить ОСОБА_4 на підставі ухвали Львівської міської ради від 15 вересня 2016 року №1020. Вказує, що прийняла спадщину у встановленому законом порядку, звернувшись до Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, та є єдиною спадкоємицею майна померлого, оскільки є його донькою. Своє спадкове право не може оформити в Четвертій Львівській державній нотаріальній конторі у зв'язку з невідповідністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. Зокрема, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31 січня 1992 року, зареєстрованого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації за №6577 9 березня 1992 року, ОСОБА_4 належала частина житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд та будівель, що розташований за вказаною вище адресою. В той же час, згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер відомостей про речове право 27158075) за ОСОБА_4 зареєстроване право власності на 6/25 часток вказаного спірного житлового будинку. Окрім цього, згідно інформації з державного реєстру речових прав нерухоме майно (номер відомостей про речове право 17113832) за ОСОБА_4 зареєстроване право спільної сумісної власності на земельну ділянку загальною площею 0,0581 га, кадастровий номер земельної ділянки 4610137200:07:012:0142, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 без визначення частки померлого. Стверджує, що зазначені обставини унеможливлюють видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, що належало померлому. Просить позов задовольнити.
27 листопада 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом ОСОБА_1 про визначення часток у праві спільної власності та визнання права власності. Просить визначити розмір часток ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у праві спільної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610137200:07:012:0142, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0581 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею ( ОСОБА_2 ) право власності на 19/25 часток земельної ділянки, кадастровий номер 4610137200:07:012:0142, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0581 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 6/25 частки цієї земельної ділянки. Вказує, що їй ( ОСОБА_2 ) належить право власності на будинку на підставі договору дарування, посвідченого Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою за №1-573 29 січня 1992 року. Станом на кінець січня 1992 року, їй ( ОСОБА_2 ) та батькові ОСОБА_1 належало право власності на частину будинку кожному. У період 1993 - 1995 років вона ( ОСОБА_2 ) здійснила добудову до своєї частини будинку, яка була дозволена до експлуатації відповідно до розпорядження Виконавчого комітету Личаківської районної адміністрації №354 від 7 травня 1996 року. До складу зазначеної добудови увійшли: житлова кімната площею 21 кв.м на першому поверсі, господарські приміщення площею 22,50 кв.м, 12 кв.м та 14 кв.м, гараж площею 21 кв.м та веранда розміром 4 на 5,50 м. Загальна площа прибудови становить 112,5 кв.м. 16 квітня 2018 року державний реєстратор Канюга А.Я., керуючись договором дарування, посвідченим Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою за №1-573 від 29 січня 1992 року та розпорядженням Виконавчого комітету Личаківської районної адміністрації №354 від 7 травня 1996 року, зареєстрував за нею ( ОСОБА_2 ) право власності на 19/25 часток вказаного будинку. Зменшення частки ОСОБА_4 , в порівнянні з 1992 роком відбулося саме за рахунок здійснення нею ( ОСОБА_2 ) вищевказаної добудови. Жодних заперечень щодо реєстрації саме у такому розмірі чи спорів з нею (позивачем) у ОСОБА_4 не було. Згідно будинкової книги, у власності дарувальника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 знаходився перший поверх будинку, площею 64,6 кв.м, а у власності спадкодавця ОСОБА_4 знаходився другий поверх, площею 32,2 кв.м. Зазначає, що при оформлені заповіту та договору дарування було допущено помилки, оскільки, у власність ОСОБА_4 мав перейти від його спадкодавця лише другий поверх будинку, площа якого майже вдвічі менша аніж площа першого поверху, який мав перейти у її ( ОСОБА_2 ) власність як дарунок. Те, що вказані помилки не було виправлено, зумовлено браком бланків та може бути підтверджено самим реєстратором. Без визначення частки у праві власності на земельну ділянку, яка належала батькові ОСОБА_1 за його життя, є неможливим встановлення тієї обов'язкової частки у спадщині, право на яку має ОСОБА_1 в силу вимог закону. На момент набуття батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прав на будинок, земельна ділянка, кадастровий номер 4610137200:07:012:0142, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , знаходилася у власності територіальної громади міста Львова. Відповідно до ухвали 4-ї сесії 7-го скликання Львівської міської ради №1020 від 15 вересня 2016р. «Про затвердження громадянам проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок і технічних документації із землеустрою, та передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок» територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради її (позивачу) та ОСОБА_4 передано у власність спірну земельну ділянку. Стверджує, що здійснила добудову до своєї частини будинку та набула право власності на неї на підставі розпорядження Виконавчого комітету Личаківської районної адміністрації до моменту переходу права власності на земельну ділянку від територіальної громади міста Львова до неї ( ОСОБА_2 ) та ОСОБА_4 . Відтак, на момент переходу права власності на земельну ділянку від територіальної громади міста Львова, у власності батька ОСОБА_1 знаходилося 6/25 будинку, а у неї ( ОСОБА_2 ) -19/25 будинку. Просить задовольнити її позов.
Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 6 червня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 6/25 частин житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд та будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0,0581, кадастровий номер земельної ділянки 4610137200:07:012:0142 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за вказаною адресою. В решті позову відмовлено за безпідставністю.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину земельної ділянки, кадастровий номер 4610137200:07:012:0142, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0581 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В решті позову відмовлено за безпідставністю.
Додатковим рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 30 січня 2025 року частково задоволено заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 17 438,03 грн. судових витрат.
Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог за первісним позовом та додаткове рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення незаконними та необґрунтованими, такими, що порушують її законні права та інтереси, винесеними з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні її позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення її ( ОСОБА_1 ) позову в повному розмірі. Вказує, що судом першої інстанції не розглянуто її клопотання про витребування з КП ЛКП «Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації» інвентаризаційної справи на спірний житловий будинок та спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підтвердження обставин позовних вимог. Зазначає, що в первісному та зустрічному позовах відсутня однорідність позовних вимог, ці вимоги не взаємопов'язані між собою, регулюються різними нормами права і правильність вирішення позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно не залежить від правильності позовних вимог про визначення розміру часток в земельній ділянці, власником якої на момент подання зустрічної позовної заяви вона ( ОСОБА_1 ) не є. Вважає, що у Личаківського районного суду були відсутні підстави для об'єднання позовних вимог за первісним та зустрічним позовами. Крім того, суд першої інстанції не виніс жодної ухвали про прийняття до спільного розгляду з первісним позовом зустрічного позову ОСОБА_2 і розглянув його. Таким чином, суд першої інстанції, не прийнявши до провадження зустрічний позов, виніс рішення по суті, що також призвело до незаконного та необґрунтованого рішення. Вказує, що прийняла спадщину у встановленому законом порядку, звернувшись до Четвертої Львівської державної нотаріальної контори та є єдиною спадкоємицею до майна померлого, оскільки є його донькою. Свої спадкові права вона не може оформити у зв'язку з невідповідністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. Стверджує, що як спадкоємиця після смерті ОСОБА_4 , має право на спадкове майно, яке йому належало на день смерті. До складу спадкового майна увійшла частина житлового будинку з відповідною часткою господарських споруда та будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 і вона (позивач), як спадкоємиця після смерті ОСОБА_4 , має право на вказане спадкове майно, оскільки у відповідності до реєстраційного посвідчення її батько 9 березня 1992 року зареєстрував своє право власності на нерухоме майно у Львівському міжміському БТІ. Поряд з цим, державний реєстратор вказує правовстановлюючий документ на житловий будинок саме свідоцтво про право на спадщину за заповітом 1-653 від 31 січня 1992 року (в реєстрі невірно вказана дата видачі свідоцтва, а саме: зазначено дату смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Згідно правовстановлюючого документа, який вказує реєстратор - частка померлого в житловому будинку становить . Вказує, що така помилка обумовлена тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 3 лютого 1993 року укладено договір щодо порядку користування житловим будинком.
Проте, частки, визначені у вказаному договорі, не свідчать про набуття права власності сторонами договору на об'єкт нерухомого майна, а лише засвідчують частки користування житловим будинком. Договір про порядок користування житловим будинком від 3 лютого 1993 року втратив свою юридичну значимість, у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 . При цьому, не зважаючи на умови вказаного договору, на день смерті ОСОБА_4 залишився власником саме частини житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд та будівель, на яку вона ( ОСОБА_1 ) має право в порядку спадкування. Стверджує, що на підставі цього вона має право на частку земельної ділянки необхідну для його будинку. Крім того, просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Вказує, що ОСОБА_2 не навела в заяві обставин з яких поважних причин позивач чи її представники не могли подати докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат до закінчення судових дебатів у справі. Посилається на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 161/629/23 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання. Матеріали заяви не містять клопотання про поновлення строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення. Личаківський районний суд м. Львова не досліджував дотримання ОСОБА_7 відповідних строків та не досліджував питання неможливості подання доказів до судових дебатів по справі. Крім того, вказану справу розглянув суд в іншому складі, ніж той який виніс рішення по суті позовних вимог. Зокрема, рішення по суті винесено суддею Гиричем С.В., натомість додаткове рішення винесено суддею Головатим Р.Я.
Рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права на частки земельної ділянки, оскаржила ОСОБА_2 . Вважає у цій частині рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує її законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права. Просить частково скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 6/25 частин житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд та будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на 6/25 частин земельної ділянки загальною площею 0,0581, кадастровий номер земельної ділянки 4610137200:07:012:0142 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за вказаною адресою. В решті позову просить відмовити за безпідставністю; задовольнити її ( ОСОБА_2 ) позов та визнати за нею право власності на 19/25 частин спірної земельної ділянки, оскільки на час приватизації земельної ділянки їй належало 19/25 спірного будинку, тому їй належить аналогічна частка у праві власності на спірну земельну ділянку, а не 1/2, про що зазначив суд в оскаржуваному рішенні. Зазначає, що у 1996 році вона набула право власності на 19/25 частки будинку, а ОСОБА_4 - на 6/25 частки такого. Зменшення частки ОСОБА_4 , в порівнянні з 1992 роком, відбулося саме за рахунок здійснення в період з 1993 по 1995 рроків нею ( ОСОБА_2 ) добудови. Жодних заперечень щодо таких часток та подальшої реєстрації права власності на будинок у такому розмірі не було. Стверджує, що ідентичні розміри часток зазначені у нотаріально посвідченій її (позивача) та ОСОБА_4 заяві від 7 травня 2018 року (реєстр. № 1270, №1271), а також у висновку про визначення реальних часток в будинку між співвласниками від 6 березня 2018 року №2/1752 від 13 лютого 2018 року, що складений за результатами їх спільного з ОСОБА_4 зверненням до ОКП ЛОР «БТІ та ЕО». Відповідно до ухвали 4-ї сесії 7-го скликання Львівської міської ради №1020 від 15 вересня 2016 року «Про затвердження громадянам проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок і технічних документації із землеустрою, та передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок», територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради передано у власність їй ( ОСОБА_2 ) та ОСОБА_4 (батьку ОСОБА_1 ) земельну ділянку. Вважає, що вона (позивач) здійснила добудову до своєї частини будинку та набула право власності на неї на підставі розпорядження Виконавчого комітету Личаківської районної адміністрації до моменту переходу права власності на земельну ділянку від територіальної громади міста Львова до неї ( ОСОБА_2 ) та батька ОСОБА_1 . На момент переходу права власності на земельну ділянку від територіальної громади міста Львова до них, у власності ОСОБА_4 знаходилося 6/25 частки будинку, а у її ( ОСОБА_2 ) власності - 19/25.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 6 червня 2024 року та залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення цього суду від 30 січня 2025 року.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: частину житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд та будівель і земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки 4610137200:07:012:0142, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 набув право власності на 1/2вказаного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом за №1-653, виданого Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою 31 січня 1992 року.
ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 цього будинку на підставі договору дарування, посвідченого Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою за №1-573 від 29 січня 1992 року.
Встановлено, що у власності дарувальника ОСОБА_5 знаходився весь перший поверх будинку, площею 64,6 кв.м, а у власності спадкодавця (батька позивача) - другий поверх, площею 32,2 кв.м
ОСОБА_2 здійснила добудову до своєї частини будинку, яка дозволена до експлуатації відповідно до розпорядження Виконавчого комітету Личаківської районної адміністрації №354 від 7 травня 1996 року. До складу зазначеної добудови увійшли: житлова кімната площею 21 кв.м на першому поверсі, господарські приміщення площею 22,50 кв.м, 12 кв.м та 14 кв.м, гараж площею 21 кв.м та веранда розміром 4 х 5,50 м. Загальна площа прибудови становить 112,5 кв.м.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 16 квітня 2018 року державний реєстратор Канюга А.Я., керуючись згаданими договором дарування та розпорядженням Виконавчого комітету Личаківської районної адміністрації, зареєстрував за ОСОБА_2 19/25 часток будинку, а за ОСОБА_4 за його зверненням - 6/25 часток цього будинку.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.
Відповідно до ст.ст.1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із ст. 1218 цього Кодексу, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. ст. 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно зі ст.1222 цього Кодексу спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно із ч. ч. 1,10 статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. Свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1270 і ст. 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.
Встановлено, що станом на час смерті ОСОБА_4 йому належало право власності на 6/25 частин спірного житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд та будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а тому саме на таку частку в будинку має право на спадкування позивач, як його спадкоємець.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та визнання за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 права власності на 6/25 частин спірного житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд та будівель.
Відповідно до ухвали 4-ї сесії 7-го скликання Львівської міської ради №1020 від 15 вересня 2016 року «Про затвердження громадянам проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок і технічних документації із землеустрою, та передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок», територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради передано у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 4610137200:07:012:0142, за адресою: АДРЕСА_1 .
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що земельна ділянка загальною площею 0,0581, кадастровий номер 4610137200:07:012:0142, за адресою: АДРЕСА_1 , належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_2 .
Згідно з п.«г» ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання права.
Згідно із ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об'єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об'єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Відповідно до ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Згідно із ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті. У разі набуття частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об'єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об'єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі.
Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об'єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.
Встановлено, що право власності на спірну ділянку у сторін виникло на підставі ухвали 4-ї сесії 7-го скликання Львівської міської ради №1020 від 15 вересня 2016 року «Про затвердження громадянам проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок і технічних документації із землеустрою, та передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок». Територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради передано у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_4 спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4610137200:07:012:0142 у спільну сумісну власність. Зміни у праві власності на будинок у частках 6/25 та 19/25 зареєстровані у 2018 році. На час передачі спірної земельної ділянки у власність співвласників будинку їх частки у праві власності на будинок були по .
Оскільки померлому ОСОБА_4 на час смерті земельна ділянка належала на праві спільної сумісної власності і частка у власності визначена не була, тому суд прийшов до вірного висновку, що позивач має право на земельної ділянки, яка належала спадкодавцю.
Відповідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється.
Відповідно до роз'яснень Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.
Згідно зі ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про державний земельний кадастр» з січня 2013 року, видача державних актів на право власності на землю не здійснюється, а право власності на земельні ділянки реєструється у Реєстрі прав на нерухоме майно.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до висновку, що за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 належить визнати право власності на частину земельної ділянки загальною площею 0,0581, кадастровий номер земельної ділянки 4610137200:07:012:0142, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_2 - право власності на частину цієї земельної ділянки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, з урахуванням також положень статті 30 ЗК України (введеного в дію з 15 березня 1991 року), чинної на час набуття ОСОБА_2 і ОСОБА_4 права на житловий будинок, якою передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання, земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів. Тобто, до співвласників спірного будинку первинно перейшло право користування спірною земельною ділянкою у рівних частинах, оскільки до них перейшло у рівних частинах право на об'єкт нерухомості.
Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об'єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги у частині, що суд першої інстанції не виніс жодної ухвали про прийняття до спільного розгляду з первісним позовом зустрічного позову ОСОБА_2 і розглянув його, що також призвело до незаконного та необґрунтованого рішення спростовуються протоколом судового засідання від 5 березня 2024 року, у якому наявні відомості про прийняття судом дорозглдяу зустрічного позову (т.1 а.с.131).
При постановленні додаткового рішення суд першої інстанції виходив з такого.
Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 6 червня 2024 року частково задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 6/25 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд та будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину земельної ділянки загальною площею 0,0581, кадастровий номер 4610137200:07:012:0142, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за вказаною адресою. В решті позову відмовлено за безпідставністю.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину земельної ділянки, кадастровий номер 4610137200:07:012:0142, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0581 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В решті позову відмовлено за безпідставністю.
14червня 2024 року від представника ОСОБА_2 - Ткачука Т.А. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складаються з судового збору за подання зустрічного позову у розмірі 2 964, 23 грн. та 17 105, 40 грн. витрат на правничу допомогу. В обґрунтування заяви посилався на те, що разом з зустрічним позовом до справи долучено висновок про визначення реальних часток в будинку між співвласниками від 6 березня 2018 року №2/1752, у якому зазначено, що 19/25 частки ОСОБА_2 у відсотковому значенні відповідає 76 %. Такий відсоток фігурував в зустрічному позові ОСОБА_2 . Суд задовольнив 50%, що становить 65,79 % від вимог, які вказувалися в зустрічному позові. Відповідно до акту виконаних робіт від 6 червня 2024 року ОСОБА_2 понесла витрати у розмірі 26 000 грн. Таким чином 65,79 % від 26 000 грн. становить 17 105,40 грн. Аналогічний розрахунок стосується також судового збору. ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 4 505,60 грн. Відповідно 65,79 % від 4505,60 грн. становить 2 964,23 грн.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Здолучених до заяви представником ОСОБА_2 розрахунку суми судових витрат за правову допомогу та акта приймання-передачі виконаних робіт вбачається, що позивач за зустрічним позовом понесла 26 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу (по 2 000 грн. за годину роботи адвоката).
До розрахунку таких витрат включено участь адвоката у судових засіданнях 11 грудня 2023 року та 5 лютого 2024 року, які не відбувалися, а тому ці витрати на правничу допомогу не підлягають розподілу між сторонами.
МОСОБА_8 сплачено 4 505, 60 грн. судового збору.
Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
ОСОБА_2 заявлено вимогу про визнання права власності на 76% нерухомого майна, в той час як рішенням суду визнано право власності на 50%, тобто задоволено заявлені вимоги на 65,79%.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 17 438,03 грн. судових витрат.
Доводи апеляційної скарги в частині, що додаткове рішення ухваленоу іншому складі суду, відмінному до того, у якому складі ухвалено рішення по суті спору, не можуть бути вяті до уваги, оскільки на ас ухвалення додаткового рішення припинені повноваження судді Гирич С.В. у зв'язку з його відставкою. Додаткове рішення ухвалено суддею Головатим Р.Я., який визначений відповідно до вимог ст. 33 ЦПК України та є суддею Личаківського районного суду м.Львова, яким ухвалено рішення у справі; що відповідає вимогам ст. 270 цього Кодексу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, наведеними у додатковому рішенні, які не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскарженого додаткового рішення суду першої інстанції не встановлені.
Керуючись: ст. 367, п.1, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 6 червня 2024 року задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 6 червня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Личаківського районного суду міста Львова від 30 січня 2025 року залишити без задоволення.
Додаткове рішення Личаківського районного суду міста Львова від 30 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено і підписано 24 червня 2025 року.
Головуючий_-_____________________Т. І. Приколота
Судді: ________________ Ю.Р. Мікуш _______________Р. В. Савуляк