Дата документу 23.06.2025 Справа № 336/11463/24
Єдиний унікальний №336/11463/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/731/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула 23 червня 2025 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 03 червня 2025 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, громадянина України, який має середню спеціальну освіту, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28 ч.2 ст.111, ч.3 ст.15, п.п.5, 6, 11 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України,
за участю захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_9 - в режимі відеоконференції (EASYCON),
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_9 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 03 червня 2025 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів тобто до 01 серпня 2025 року (включно).
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
В обґрунтування своєї скарги зазначає про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Вказує на наявність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків, двох неповнолітніх дітей, матері похилого віку, він є особою з інвалідністю, має постійне місце проживання та раніше не судимий.
Зауважує на тому, що в клопотанні прокурора не наведено підстав, які б виключали можливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Згідно з ухвалою суду, в провадженні Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя перебуваються матеріали кримінального провадження, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 липня 2024 року за №22024080000001053 стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч.2 ст.28 ч.2 ст.111, ч.3 ст.15, п.п.5, 6, 11 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.2 ст.28, ч. 2 ст.111 КК України.
30 травня 2025 року через систему «Електронний суд» від прокурора надійшло клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
У клопотанні прокурор вказав, що необхідність продовження стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ОСОБА_6 може:
- переховуватися від суду, оскільки вчинив особливо тяжкі кримінальні правопорушення - державну зраду, в умовах воєнного стану та незакінчений замах на умисне вбивство на замовлення, у спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, був затриманий співробітниками УСБУ в Запорізькій області саме під час виконання завдання, отриманого від представника іноземної держави - держави-агресора рф позивний ««Vavilon», щодо умисного вбивства - фізичної ліквідації громадянина України ОСОБА_11 , то існують обґрунтовані ризики, що останній вживатиме усіх можливих заходів та способів направлених на переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності;
- незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні;
- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки існують ризики того, що ОСОБА_6 , з огляду на надання добровільної згоди представнику іноземної держави - держави-агресора рф позивний ««Vavilon» на виконання завдання, направленого на допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, продовжить їх виконувати.
Щодо обставин, які враховуються при обранні запобіжного заходу відповідно до ст. 178 КПК України прокурор зазначив:
- ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна;
- вік та стан здоров'я обвинуваченого не перешкоджають останньому утримуватися у слідчому ізоляторі під вартою, оскільки його стан та доступ до кваліфікованої медичної допомоги в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» неодноразово перевірявся за рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, тому вважати що ОСОБА_6 не може утримуватися під вартою підстав немає;
- обвинувачений має сталі соціальні зв'язки, дружину, двох неповнолітніх дітей, водночас ніде не працював офіційно, однак вказані обставини не зупинили ОСОБА_6 вчинити особливо тяжкі злочини на шкоду інтересам держави та спроби фізичної ліквідації людини, на завдання представника іноземної держави - держави-агресора рф, за допомогою саморобного вибухового пристрою.
У судовому засіданні 03 червня 2025 року прокурор підтримав подане 30 травня 2025 року клопотання.
02 червня 2025 через систему «Електронний суд» від захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 надійшли заперечення на клопотання про продовження строку тримання під вартою. В обґрунтування заперечень посилається на те, що обвинувачення є необґрунтованим; ризики, на які посилається прокурор, не доведені; обвинувачений ОСОБА_6 має стійкі соціальні зв'язки, постійне місце проживання, двох неповнолітніх дітей, мати похилого віку, мав інвалідність ІІ групи, проте йому не надано можливості пройти медичне обстеження для підтвердження інвалідності, раніше не судимий. Крім того, обвинувачений потребує лікування, яке в умовах СІЗО йому не забезпечують. Зазначила, що припущення прокурора щодо переховування від суду є безпідставними; вплив на свідків є неможливим, оскільки вони є конфідентами, що також підтверджено прокурором; прокурором не доведено можливості вчинення ОСОБА_6 інших правопорушень. Також, просила у разі задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, застосувати альтернативний запобіжний захід у виді застави, визначивши її у помірному для обвинуваченого ОСОБА_6 та його сім'ї розмірі - не більше 200 000,00 грн.
В судовому засіданні 03 травня 2025 року захисник ОСОБА_9 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора з підстав, зазначених вище.
Обвинувачений ОСОБА_6 заперечував проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підтримавши позицію свого захисника.
Прокурор у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про день, час та місце розгляду провадження повідомлений належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участю не заявляв.
Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь прокурора при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника на підтримання апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування (в цьому випадку - судового розгляду) до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
З наявних матеріалів убачається, що цих вимог закону судом дотримано.
Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції. При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, іншого обвинуваченого та його захисника, думка прокурора, та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28 ч.2 ст.111, ч.3 ст.15, п.п.5, 6, 11 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, які є тяжким та особливо тяжкими злочинами.
На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв'язку.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків у цьому провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, відомостей про особу обвинуваченого, та у сукупності з конкретними обставинами кримінального провадження.
Так, обвинувачений ОСОБА_6 , хоча і є раніше не судимою особою та має певні соціальні зв'язки, місце мешкання, хворіє на певні захворювання, проте, наразі обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких, два злочини є особливо тяжкими (ч.2 ст.28 ч.2 ст.111, ч.3 ст.15, п.п.5, 6, 11 ч.2 ст.115 КК України), вчинені в умовах воєнного стану на користь держави-агресора шляхом виконання завдання, отриманого від представника держави агресора, з використанням месенджеру «Telegram», за що передбачено суворе покарання - у виді позбавленням волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацію майна. Також, з матеріалів провадження убачається, що розгляд цього кримінального провадження по суті ще не завершений, всі докази судом першої інстанції не досліджені, в тому числі на час розгляду клопотань не було допитано потерпілого та свідків.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Практика ЄСПЛ не убачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, суворості можливого покарання та відомостей про особу обвинуваченого у сукупності, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останнього.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту та самим обвинуваченим ОСОБА_6 , на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Зокрема, доводи сторони захисту щодо недоведеності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом першої інстанції та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою.
В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
З такими висновками погоджується і колегія суддів та вважає, що ризики, які встановлені судом першої інстанції, є обґрунтованими та підтвердженими наявними матеріалами. В свою чергу, фактичні обставини провадження та відомості про особу обвинуваченого у сукупності з особливою тяжкістю інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень та суворістю можливого покарання за ці правопорушення, свідчать про те, що інші запобіжні заходи ніж тримання під вартою будуть недостатніми для запобігання цим ризикам.
При цьому, враховуючи викладене та положення ч.4 ст.183 КПК України, на думку колегії суддів, суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою обґрунтовано не визначав розмір застави (як альтернативного запобіжного заходу) обвинуваченому ОСОБА_6 , окрім наведеного вище з огляду і на те, що останній обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28-ч.2 ст.111 КК України.
Отже, колегія суддів вважає, що наявними матеріалами провадження доведено обставини, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , а також те, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання встановленим ризикам.
Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.
Доводи сторони захисту про те, що в клопотанні прокурора не наведено підстав, які б виключали можливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, на думку колегії суддів, жодним чином не спростовують правильності висновків суду першої інстанції з підстав, наведених вище.
Обставини, на які, посилається сторона захисту, а саме: наявність у обвинуваченого ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків, двох неповнолітніх дітей, матері похилого віку, та те, що ОСОБА_6 є особою з інвалідністю, має постійне місце проживання та раніше не судимий, на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції теж не спростовують, оскільки суттєво не зменшують встановлених ризиків та в цьому випадку не свідчать про достатність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки і запобігання встановленим ризикам.
Колегія суддів вважає, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються.
Дані про те, що обвинувачений ОСОБА_6 за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухвали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 03 червня 2025 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів тобто до 01 серпня 2025 року (включно), залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3