Справа № 381/5326/24
Провадження № 22-ц/801/1126/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Демченко І. В.
Доповідач:Ковальчук О. В.
04 липня 2025 рокуСправа № 381/5326/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С.,
розглянувши без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» на рішення Оратівського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 27 березня 2025 року у селищі Оратів суддею цього суду Демченко І.В., дата складання повного тексту судового рішення не відома,
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит Капітал») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги мотивувало тим, що 07.05.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвеструм» (далі ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 10074-05/2023, відповідно до умов якого товариство надало фінансовий кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі.
03.07.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» (далі - ТОВ «Стар Файненс Груп») та ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» уклали договір факторингу № 3072023, згідно з яким ТОВ «Стар Файненс Груп» набуло статус нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм», включно і до відповідача за кредитним договором № 10074-05/2023 від 07.05.2023 року.
29.01.2024 року ТОВ «Стар Файненс Груп» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Кредит - Капітал») уклали договір факторингу № 29012024, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» набуло статус нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками «Стар Файненс Груп», включно і до відповідача за кредитним договором № 10074-05/2023 від 07.05.2023 року.
В порушення положень кредитного договору відповідач не виконала своєчасно та у повному обсязі свої зобов'язання, а саме не вносила платежі, передбачені умовами кредитного договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом, зв'язку із чим у неї утворилася заборгованість за кредитним договором.
Станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем становила 21 195 грн, а саме заборгованість за тілом кредиту - 5400 грн; заборгованість за відсотками - 15795,00 грн.
За таких обставин, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором та здійснити розподіл судових витрат.
27.03.2025 року рішенням Оратівського районного суду Вінницької області вищевказаний позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 10074-05/2023 від 07.05.2023 року у розмірі 9180 грн (з яких 5400 грн - заборгованість за тілом кредиту; 3780 грн - заборгованість за відсотками), а також стягнено витрати зі сплати судового збору в розмірі 1049, 19 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погодившись частково із ухваленим рішенням, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на його необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, ухвалити нове судове рішення, яким позов у такій частині задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд повинен був оцінювати всі докази у їх сукупності, а не відмовляти в частині позовних вимог щодо стягнення відсотків, посилаючись на відсутність у ТОВ «Стар Файненс Груп» відповідної ліцензії, яка б дозволяла надавати фінансові послуги. Якщо наявність ліцензії є критично важливою для вирішення спору, суд мав можливість витребувати відповідні докази у ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» або ініціювати їх отримання із відкритих офіційних сайтів ТОВ «Стар Файненс Груп», де містяться актуальні відомості про ліцензовану діяльність фінансової установи. Відсутність документа у матеріалах справи не є підтвердженням його неіснування, тому суд зробив передчасний висновок без відповідної перевірки.
На підтвердження вказаних доводів скаржником було надано витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого ТОВ «Стар Файненс Груп» має ліцензію на надання фінансових послуг.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, рішення суду в частині позовних вимог, які задоволено, апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині не оскаржується.
Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, за таких підстав.
Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що 07.05.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 10074-05/2023, відповідно до умов якого товариство надало фінансовий кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором (а.с. 22-31).
Пунктами 1.1.-1.4. вищевказаного кредитного договору передбачено, що сума кредиту становить 5400 грн. Кредит надається строком на 360 днів. Термін (дата) повернення кредиту 30.04.2024 року. Процентна ставка становить 2,50 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п.1.2 договору.
03.07.2023 року ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» уклали договір факторингу № 3072023, згідно з яким ТОВ «Стар Файненс Груп» набуло статус нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм», включно і до відповідача за кредитним договором № 10074-05/2023 від 07.05.2023 року (а.с. 55-58).
29.01.2024 року ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» уклали договір факторингу № 29012024, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» набуло статус нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками «Стар Файненс Груп», включно і до відповідача за кредитним договором № 10074-05/2023 від 07.05.2023 року (а.с. 59-69).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 10074-05/2023 від 07.05.2023 року заборгованість ОСОБА_1 становить 21 195 грн, а саме заборгованість за тілом кредиту - 5400 грн; заборгованість за відсотками - 15795,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні частини вимог про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять відомостей щодо наявності у ТОВ «Стар Файненс Груп» ліцензії для надання фінансових послуг, тому враховуючи, що нарахування відсотків є складовою діяльності з такого виду фінансових послуг, то за період з 03.07.2023 року по 29.01.2024 року, коли право вимоги належало ТОВ «Стар Файненс Груп», нарахування відсотків було необґрунтованим.
Апеляційний суд не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право набуло статус нового кредитора. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені у статті 6 Закону № 2664-III.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину:
а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);
б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу
за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);
в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;
г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно
за плату;
д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;
е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.
Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу:
1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату;
2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим;
3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги;
4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови;
5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Як вже зазначалося, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).
Як встановлено судом, 03.07.2023 року ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» уклали договір факторингу № 3072023, згідно з яким ТОВ «Стар Файненс Груп» набуло статус нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм», включно і до відповідача за кредитним договором № 10074-05/2023 від 07.05.2023 року
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) наголосила на сформульовану правову позицію, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.
Отже, визначальною ознакою договору факторингу є те, що фактор повинен бути банком або іншою фінансовою установою, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові операції.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За правилами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує: Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 7-1) чи є підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частинами п'ятою, шостою статті 453-1 цього Кодексу.
З огляду на наведене, колегія суддів не погоджується з мотивами суду першої інстанції, з яких він дійшов висновку про відмову у частині вимог позову через те, що матеріали справи не містять відомостей щодо наявності у ТОВ «Стар Файненс Груп» ліцензії для надання фінансових послуг та, відповідно, підстав для нарахування відсотків за користування кредитом за період коли право вимоги до відповідача належало ТОВ «Стар Файненс Груп».
Апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно із даними офіційного веб-сайту Комплексної інформаційної системи Національного банку України, за пошуком фінансових установ, у ТОВ «Стар Файненс Груп» з 13.08.2021 року наявна ліцензія для надання фінансових послуг, за посиланням https://kis.bank.gov.ua/search-fu, що є в загальному доступі в мережі Інтернет.
Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що за період з 03.07.2023 року по 29.01.2024 року, коли право вимоги до відповідача належало ТОВ «Стар Файненс Груп», нарахування заборгованості за відсотками було необґрунтованим, є помилковим, оскільки ТОВ «Стар Файненс Груп» законно набуло статус нового кредитора та відповідно право грошової вимоги до боржника.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що у межах цієї справи суд першої інстанцій застосував формальний підхід до її вирішення та порушив правила офіційного з'ясування обставин справи, не дотримавшись обов'язку із безпосереднього, всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи та надання правової оцінки усім доводам учасників справи.
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Із вказаного виходить, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов'язком відповідача, як позичальника, а не позивача.
При цьому, доказів того, що відповідачем сплачена заборгованість або первісному кредитору, або будь-якому іншому наступному кредитору, кому перейшло право вимоги за договорами факторингу, суду не надано.
За таких умов, апеляційний суд вважає, що позивачем повністю доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги щодо стягнення заборгованості, зокрема за відсотками, за кредитним договором № 10074-05/2023 від 07.05.2023 року.
За тих обставин, що кредитні кошти використовувались відповідачем, з умовами щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами вона погодився, проте фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку відповідач не повернула, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за відсотками у заявленому позивачем розмірі.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове, яким позов у такій частині задовольнити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» задовольнити.
Рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 27 березня 2025 року в частині відмови у стягненні залишку заборгованості за відсотками та в частині стягнення судового збору скасувати, ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) залишок заборгованості за кредитним договором № 10074-05/2023 від 07.05.2023 року за нарахованими відсотками у розмірі 12 015 грн, а також судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 373, 21 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633, 60 грн.
Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. М. Шемета
О. С. Панасюк