Справа № 523/9275/23
Провадження №2/523/705/25
"04" липня 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд м. Одеси у складі
головуючої судді - Середи І.В.,
за участю секретаря - Ячменьової Д.В.,
представника позивача - адвоката Дідуренко С.В.,
представника відповідачки - адвоката Перепелиці О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 9 в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом права особистої приватної власності та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення грошової компенсації 1/2 частки вартості майна подружжя,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та заперечень учасників справи
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33 кв м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі нерухомого майна 2136007751101, об'єктом права особистої приватної власності.
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що перебуваючи у шлюбі отримав позику у сумі 21000 доларів США на придбання нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке використовує під офіс власного ФОП. В борговій розписці зазначено, що нерухомість не буде використовуватися в інтересах сім'ї, через що боргові зобов'язання будуть виконані особисто позивачем у строк до 31 грудня 2023 року. На підставі рахунку -фактури виданої продавцем ТОВ «Гранд-Палестро» позивач 03 вересня 2020 року сплатив 260700 грн. та придбав нежитлове приміщення. Посилаючись на вказане позивач зазначає, що нежитлове приміщення не відноситься до спільного сумісного майна подружжя.
У відзиві на первісний позов ОСОБА_2 заперечувала проти вимоги ОСОБА_1 та її обгрунтування вказавши на те, що майно, що використовується для підприємницької діяльності є спільним сумісним майном подружжя. Правочин вчинено за згодою відповідачки зазначеної в заяві, підпис в якій засвідчений нотаріусом. В 2020 році відповідачку було звільнено з займаної посади, вона знаходилася у відпустці по догляду за дитиною і ними було вирішено, що після виходу з відпустки вона разом з позивачем будуть займатися підприємницькою діяльністю з надання перукарських послуг та послуг салону краси, що і було зроблено. На той час подружжя діяло спільно на розвиток та укріплення сім'ї, збільшення сімейного бюджету, забезпечення гідного життя і розвитку їх дитини. Облаштування приміщення свідчить про те, що саме для вказаних послуг та її роботи в ньому воно готувалося, а не для офісу інженера землевпорядника . Наприкінці 2021 року стосунки між сторонами погіршилися, а в 2022 році було вирішено приміщення здавати в оренду. Про існування боргової розписки вона дізналася лише після звернення позивача з позовом, тому в неї викликає сумнів дійсність такого правочину, вважає, що ним її штучно створено для вигляду особистого боргу та обгрунтування придбання майна за власні кошти, що вказує сам текст з зазначенням мети. Гроші начебто отримані від чоловіка сестри, у якого не має таких фінансів. Посилаючись на фіктивність розписки також звертала увагу на те, що за розпискою позивач отримав 21000 доларів США, за наданими квитанціями при оплаті вартості майна позивач обміняв 7000 доларів США та отримав 192150 грн, тоді як сплатив за договором 260700 грн., що складає 9497,27 доларів США.
Також ОСОБА_2 звернулася з окремим позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, та просила визнати об'єкт нерухомості - групу нежитлових приміщень загальною площею 33 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2136007751101, та транспортний засіб марки LEXUS , модель NX-200, номер шасі (VIN) - НОМЕР_1 , 2018 року випуску, спільним майном подружжя, частка кожного становить 1/2 частину, а також стягнути з ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини вартості транспортного засобу марки LEXUS , модель NX-200, номер шасі (VIN) - НОМЕР_1 , 2018 року випуску.
В обгрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначила, що вказане майно було придбано у шлюбі. Під час укладення договору вона надавала свою згоду на придбання нерухомого майна, яке було придбано за спільні кошти подружжя в інтересах сім'ї та є об'єктом спільної сумісної власності. 22 червня 2023 року ОСОБА_2 стало відомо, що без її відома ОСОБА_1 продав транспортний засіб, тому вона в порядку поділу вимагає компенсації за 1/2 частину майна. Також вона зазначила, що автомобіль доволі рідко експлуатувався знаходився в доброму стані.
Після отримання висновку експерта ОСОБА_2 уточнила вимогу зменшивши розмір позовної вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 компенсації вартості частини транспортного засобу, визначивши суму такої компенсації в розмірі 544 145 гривень.
У відзиві на позов ОСОБА_2 - представник ОСОБА_1 заперечувала проти вимог, та зазначила, що позиція відповідача викладена у первісному позові про визнання нежитлового приміщення об'єктом права особистої приватної власності з наведенням не тільки фактичних обставин справи, але й практики ВС. Також до первісного позову додані: копія договору купівлі-продажу нежитлової нерухомості від 03.09.2020р.; копія рахунку-фактури № СФ-0000053 від 01.09.2020р.; копія квитанції № 121BAF17Е9 АТ “ОТП Банк» від 03.09.2020р., в яких покупцем і платником зазначений виключно ОСОБА_1 . Так само до первісного позову додані докази джерела походження грошових коштів, які не мають нічого спільного з сумісною власністю подружжя.
Посилання у даному спорі на згоду позивачки, надану нотаріусу при укладанні договору купівлі-продажу спірного майна, як на доказ спільної сумісної власності подружжя також є хибним в аспекті постанови ВС /КЦС від 17.06.2021р. у справі № 128/1511/19, згідно якої: “Сам по собі факт надання згоди на придбання спірного майна не може свідчити про поширення на це майно режиму спільної сумісної власності подружжя.». Тож, підстави первісного позову та докази, надані на підтвердження вимог про визнання нежитлового приміщення об'єктом права особистої приватної власності, які розглядатимуться повністю спростовують поширення на спірне майно режиму спільної сумісної власності подружжя, та як наслідок виключають підстави для задоволення заявлених у даному спорі вимог у цій частині. Вартість транспортного засобу занадто завищена, оскільки під час перебування сторін у шлюбі даний автомобіль був придбаний у 2019 році та оформлений у ТСЦ МВС 5147 у смт. Доброслав за 49 000 грн.
Експертний висновок можна віднести до умовного, оскільки твердження експерта залежить від певних даних, що були відсутні при проведенні експертизи. У експерта були відсутні: дані про комплектацію спірного ТЗ, його укомплектованість, пошкодження, відновлення та відновлювальні складові ; дані про пробіг ; розрахунок знижки на торг ; інформація про умови договорів купівлі-продажу спірного автомобіля (під час перебування сторін у шлюбі), а роздруківка електронної версії “Бюлетень автотоварознавця» стосується ТЗ марки Lexus модель NX 300, тобто гібридної моделі, а не NX 200, що є предметом спору.
Спірний автомобіль був придбаний і проданий під час перебування сторін у шлюбі, а тому вказана поведінка свідчить про визнання договорів купівлі-продажу, оскільки згідно положень ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
В судовому засіданні представниця позивача позов підтримала та заперечувала проти задоволення позову відповідачки ОСОБА_2 з підстав вказаних в позові та відзиві. Також вона звертала увагу на те, що відповідачка підтвердила належність позивачу нерухомого майна в заяві до виконавчої служби та не претендувала на нього. Під час придбання транспортного засобу відповідачка не заперечувала проти вказаної вартості, а щодо ціни продажу заперечує, ніякої згоди не було, як і відомостей про відсутність згоди. Єкспертиза вартості не є визначальною, доказ не є переконливим з підстав вказаних у відзиві.
Представник відповідачки заперечував проти позову ОСОБА_1 та просив задовольнити позов ОСОБА_2 , та посилався на обгрунтування позову та відзиву на позов первісний. Також представник зазначив, що майно придбано у шлюбі, відповідачка надала згоду , вона не вказувала, що майно позивача, тоді як він є лише титульним власником. Не має підтвердження в договорі, що майно придбано для підприємницької діяльності позивача, відповідачка надавала послуги для жінок, тому майно придбано і за її кошти і використовувалася в якості спільного майна подружжя. Згоди на реалізацію транспортного автомобіля відповідачка не надавала. Перед поданням позову про розірвання шлюбу сторони вже декілька років не жили разом. Ціна за транспортний засіб є нереальною.
Рух справи в суді
02 червня 2023 р. у справі відкрито провадження (суддя Кузьміна О.І.) і призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 89 від 26 вересня 2023 року було достроково закінчено відрядження судді Херсонського міського суду Херсонської області Кузьміної О.І. до Суворовського районного суду міста Одеси з 10 жовтня 2023 року.
13 жовтня 2023 р. справу прийнято до провадження та визначено її розгляд проводити за правилами загального позовного провадження.
29 лютого 2024 р. об'єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нежитлового приміщення об'єктом права особистої приватної власності та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення грошової компенсації 1/2 частки вартості майна подружжя .
10 липня 2024 р. розглянуто заяву відповідачки про забезпечення позову та заборонено ОСОБА_1 укладати правочини, пов'язані з переходом права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 33 кв.м, розташовані за адресою:
АДРЕСА_2 липня 2024 р. у справі призначено судову транспортно-товарознавчу експертизу для з'ясування ринкової вартості автомобіля марки LEXUS, модель NX-200, VIN - НОМЕР_1 , 2018 р випуску, станом на день його продажу, а саме на 29.04.2023 р.
13 листопада 2024 р після отримання висновку експерта провадження у справі поновлено .
07 квітня 2025 р. закрито підготовче провадження справу призначено до судового розгляду по суті.
Мотивувальна частина.
Фактичні обставини встановлені судом
Сторони уклали шлюб 25 червня 2014 року і 29 листопада 2023 року Приморським районним судом м.Одеси шлюб розірвано, справа №522/9848/23 .
28 серпня 2020 року ОСОБА_1 склав розписку за змістом якої підтверджує отримання від ОСОБА_3 позику у розмірі 21000 доларів США для придбання нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 під офіс ФОП ОСОБА_1 , а не в інтересах сім'ї, заборгованість зобов'язався повернути особисто до 31 грудня 2023 року .
Згідно з договором купівлі-продажу, засвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О.Ю., реєстровий № 2043, 03 вересня 2020 року ОСОБА_1 придбав у ТОВ «Гранд-Палестро» об'єкт нерухомості - групу нежитлових приміщень загальною площею 33 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2136007751101 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
За умовами договору купівлі-продажу вартість майна становить 217250 грн., продаж вчинено за домовленістю сторін за суму 260700 грн.
Згідно з квитанцією №121BAF17E9 від 03 вересня 2020 року ОСОБА_1 сплатив ТОВ «Гранд-Палестро» 260700 грн., а за квитанцією №5081529127 проведено валютно-обмінну операцію на суму 7000 доларів США.
Під час укладення вказаного договору 03 вересня 2020 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сімонова Ольга Юріївна отримала заяву - згоду ОСОБА_2 , як дружини ОСОБА_1 , на підписання договору купівлі-продажу.
Як вбачається із змісту заяви ОСОБА_2 надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 на купівлю (за ціну та на умовах на його розсуд) та підписання договору купівлі-продажу групи нежитлових приміщень загальною площею 33 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які будуть придбані за їх спільні гроші, у період знаходження у зареєстрованому шлюбі та які вважатимуться їх спільною сумісною власністю подружжя. При цьому, вона стверджувала, що договір купівлі-продажу укладається її чоловіком в інтересах сім'ї на умовах , які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них і укладення даного договору відповідає їхньому спільному волевиявленню.
Відповідно до договору найму від 05 серпня 2022 року ФОП ОСОБА_1 спірне приміщення передав у користування за плату ОСОБА_4 ..
Як вбачається з листа Територіального сервісного центру МВС №5147 від 23.03.2024 р 17 березня 2020 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбав транспортний засіб марки LEXUS , модель NX-200, VIN - НОМЕР_1 , 2018 р випуску, номерний знак НОМЕР_2 , вартість склала 49000 грн.
29 квітня 2023 року позивач ОСОБА_1 продав ОСОБА_5 за 49000 грн вказаний транспортний засіб.
Згідно з висновком експерта № 24-4935 від 07 листопада 2024 року вартість транспортного засобу марки LEXUS , модель NX-200, VIN - НОМЕР_1 , 2018 р випуску, станом на 29 квітня 2023 року складає 1088290 грн.
07 березня 2023 року відповідачка, будучи стороною у виконавчому провадженні про стягнення аліментів, зверталася до Приморського відділу ДВС повідомляючи про те, що боржнику на підставі приватної власності належить нежитлове приміщення , від здачі його в найм він отримує дохід.
За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_1 має такі види економічної діяльності: у сфері інжинірингу,геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (основний), та надання послуг перукарнями та салонами краси.
Позиція суду
Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню в повному обсязі.
За нормами ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Нормами ст.65 СК України закріплено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами ст. 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до вимог ч.1,2,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нормами п.4 ч.5 ст.12 ЦПК України закріплено, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з нормами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до вимог ч.1 та 2 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оцінивши надані докази в сукупності суд дійшов висновку, що спірне нежитлове приміщення є сумісним майном подружжя, частки кожного складають по 1/2 частині, інших домовленостей судом не встановлено.
Аналіз змісту договору та заяви згоди дружини вказують на те, що майно придбавалося для сім'ї за подружні кошти, під час укладення угоди було виконано необхідні умови для його посвідчення, отримано згоду дружини з підтвердженням придбання для сім'ї .
Доводи позивача суд розцінює критично, оскільки під час укладення угоди ним не було зазначено протилежного ніж у заяві дружини. Посилання на те, що відповідачка підтвердила належність майна позивачу у заяві до відділу виконавчої служби не можуть бути розцінені як визнання нею майна особистим майном позивача, оскільки не вказують на таке твердження, а лише є свідченням про його особисте використання та отримання ним доходу від цього майна.
Як судом встановлено, транспортний засіб був придбаний сторонами у шлюбі, тому є спільним майном подружжя частки якого складають по 1/2 частині. Оскільки позивач продав його без згоди дружини, тому враховуючи те, що річ є неподільною, відповідачка має право на компенсацію у розмірі 544 145 гривень.
У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7885,86 грн.
Керуючись ст.ст.12,13, 76-81, 258-259, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом права особистої приватної власності
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення грошової компенсації 1/2 частки вартості майна подружжя задовольнити.
Визнати об'єкт нерухомості - групу нежитлових приміщень загальною площею 33 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2136007751101, спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , частка кожного становить 1/2 частину.
Визнати транспортний засіб марки LEXUS , модель NX-200, номер шасі (VIN) - НОМЕР_1 , 2018 року випуску, спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , частка кожного становить 1/2 частину.
Стягнути з ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_4 ) компенсацію частини вартості транспортного засобу марки LEXUS , модель NX-200, номер шасі (VIN) - НОМЕР_1 , 2018 року випуску, у розмірі 544145 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 7885,86 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення.
Суддя
Повне рішення складено 04 липня 2025 року.