Єдиний унікальний номер №943/87/25
Провадження № 2/943/673/2025
07 липня 2025 року м. Буськ
Буський районний суд Львівської області
в складі:головуючого-судді Журибіда Б. М.
при секретарі Пирка В.М.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у м. Буську в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області про визнання права власності на спадкове майно,-
встановив:
ОСОБА_2 звернувся в суд з означеною заявою, покликаючись на те, що після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина, до складу якої ввійшли всі права та обов'язки, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті, а саме на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4000 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Задвір'я Золочівського району Львівської області. Позивач є спадкоємцем по закону до даного майна, фактично частково прийняв спадщину, здійснює постійний догляд та несе витрати по утриманню спадкового майна. Оскільки звернувся до приватного нотаріуса Золочівського районного нотаріального округу Кушинської Л.Я. з відповідною заявою про прийняття спадщини. Нотаріусом заведена спадкова справа за № 04/16 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 43825427 від 12.05.2016 року, однак строк прийняття спадщини не пропущений. З листа приватного нотаріуса Золочівського районного нотаріального округу Кушинської Л.Я. від 12.09.2024 року № 40/01-16 вбачається, що позивач є єдиним спадкоємцем за законом після смерті батька ОСОБА_3 та має право на спадщину. З метою оформлення спадкових прав в частині означеної вищевказаної земельної ділянки не може юридично оформити прийняття спадщини, оскільки звернувся до нотаріуса, проте було відмовлено, через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Оскільки батько ОСОБА_3 за життя не виготовив правовстановлюючі документи на вищевказану земельну ділянку. Тому просить суд визнати за ним право власності на дане спадкове майно.
Позивач, до початку підготовчого судового засідання, подав письмове клопотання про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує, просить його задоволити.
Представник відповідача також подав лист з проханням справу слухати у їх відсутності, позовні вимоги визнають повністю, заперечень проти позову не мають.
Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі сторін, суд у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів, без фіксування судового засідання звукозаписувальними технічними засобами.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно дост.ст.1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно із ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданим Виконавчим комітетом Задвір'янської сільської ради Буського району Львівської області від 17.11.2015 року, підтверджується факт смерті батька позивача ОСОБА_3 , про що зроблено актовий запис № 32.
Після смерті останнього залишилось спадкове майно до складу якого ввійшли всі права та обов'язки, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті, а саме на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4000 га, (кадастровий номер 4620682000:15:012:0098), для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Задвір'я Золочівського району Львівської області.
Право приватної власності на дану земельну ділянку за ОСОБА_3 підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ЛВ № 241 виданого на підставі рішення Задвір'янської сільської ради народних депутатів від 26.07.1994 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 12 від 13.12.1995 року.
Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1200947112024 від 19.12.2024 року, земельна ділянка площею 0,4000 га має кадастровий номер 4620682000:15:012:0098, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Задвір'я Золочівського району Львівської області, власник - ОСОБА_3 .
З витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок за № НВ-9900575232025 від 09.01.2025 року, вбачається що, вартість: земельної ділянки: кадастровий номер 4620682000:15:012:0098 становить 19508.4 грн..
Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 заповіту не залишив. Згідно ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, право на спадкування визначається в порядку черговості, згідно ст. 1258 ЦК України.
Спадкодавець ОСОБА_3 доводиться батьком позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , повторно виданим Відділом РАГС Старосамбірського районного управління юстиції Львівської області від 20.05.2003 року, про що зроблено актовий запис № 41 та спадкоємцем першої черги спадкування за законом.
Згідно ст.1268 ЦК України вважається що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління спадковим майном.
Суд приходить до переконання, що позивач має право спадкувати вказану земельну ділянку після смерті батька з наступних підстав, а саме на час набуття ОСОБА_3 права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинний Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року (далі - 3К України 1990 року), яким було закріплено право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6).
Положеннями ст. 7 3К України 1990 року передбачалося, що громадянам України селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля також надавалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п?яти років).
Стаття 22 ЗК України 1990 року (чинна на час видачі ОСОБА_4 , державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Отже, ЗК України 1990 року передбачав право фізичних осіб набувати земельні ділянки у постійне користування (як окремий правовий титул) для ведення особистого підсобного господарства.
Спадкодавець ОСОБА_3 відповідно до статті 7,22 ЗК України 1990 року набув право постійного користування спірною земельною ділянкою площею 0,4000 га, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення Задвір'янської сільської Ради народних депутатів від 26.07.1994 року, яке виникло у нього після одержання Державного акта на право постійного користування землею серії ЛВ № 241 від 13.12.1995 року.
Разом з тим, після набрання чинності з 01.01.2002 Земельним кодексом України від 25.10.2001 фізичні особи були виключені із суб?єктів, які можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування.
Так, згідно зі статтею 92 Земельного кодексу у країни 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Перелік суб?єктів, які набувають право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, який визначено частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України 2001 року постійно розширюється і зазнає змін, не містить фізичних осіб щодо прав постійного користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року у редакції, яка діяла з 01.01.2002 до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року щодо зобов?язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Таким чином, користувачі земельних ділянок, право яких посвідчене державним актом на право постійного користування землею, не можуть бути позбавлені права користування і не зобов?язані переоформити його на право власності чи укласти договір оренди земельної ділянки.
На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею і Протоколу Першого Конвенції та статтею 41Конституції України. Ці норми не лише гарантують право постійного користування землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право.
Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у постійне користування були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право громадянина України постійного користування земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.
Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов?язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦІК України спадкоємець стає учасником правовідношення з постійного користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, яка конкретизована постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.
Так, відповідно до пункту 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, в якому викладено висновки щодо застосування норм права, статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
Отже, належне ОСОБА_3 право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,4000 га, розташованою на території Задвір'янської сільської ради (на даний час територія Красненської селищної ради), наданою для ведення особистого підсобного господарства, на підставі рішення Задвір'янської сільської Ради народних депутатів від 26.07.1994 року, як майнове право, увійшло до складу спадщини після його смерті та може успадковуватися на загальних підставах.
Інших першочергових спадкоємців, які б претендували на дане майно, судом не встановлено і у суду немає повноваження щодо збирання доказів по справі, лише оцінка наявних у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельні ділянки переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням їх цільового призначення. Реалізувати своє законне право спадкування на спадкове майно в позасудовому порядку позивач не може, так як відсутній оригінал державного акту на право приватної власності на землю у зв'язку з його втратою.
Відповідно до п. «г», ч.1, ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі - прийняття спадщини.
Згідно ст.131 ЗК України громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі спадкування.
Обставин, які б спростовували твердження позивача в позовній заяві, суд не знаходить, тому кладе їх в основу рішення.
Враховуючи вище викладене, те що відповідач позов визнає, на підставі ч. 3 ст. 200 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позивач набув права власності на спадкове майно на законних підставах, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 13, 141, 200, 247, 258-259, 264, 265, 354 ЦПК України, ст.ст. 1216, 1220, 1222, 1223, 1225, 1258, 1261,1268 ЦК України, суд -
ухвалив :
Позов задоволити повністю.
Визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , жителем АДРЕСА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4000 га, (кадастровий номер 4620682000:15:012:0098), для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Задвір'я Золочівського району Львівської області, в порядку спадкування по закону, після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.
Суддя: Б. М. Журибіда