Дата документу 07.07.2025
Справа № 334/2279/25
Провадження № 3/334/1020/25
07 липня 2025 року суддя Дніпровського районного суду м. Запоріжжя Добрєв М.В., розглянувши матеріали, які надійшли з УПП в Запорізькій області ДПП у відношенні:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
08.03.2025 року інспектором УПП в Запорізькій області ДПП у відношенні ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 265410 за ч.1 ст. 130 КУпАП, згідно якого 08.03.2025 р. о 00 год. 22 хв. ОСОБА_1 в м. Запоріжжі, по вул. Гребельна,б.2, керувала транспортним засобом «FORD FOCUS», державний номер НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився зі згоди водія у встановленому законом порядку із застосуванням спеціального технічного приладу Alcotest Drager 6820, результат: 1,28 проміле, тест № 2414. Від керування транспортним засобом відсторонена. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п.2.9 «а» ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП..
У судові засіданні ОСОБА_1 не з'явилася.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Щасливий О.Р., у судовому засіданні, просив закрити провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.247 КУаПП.
Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до наступного.
Відповідно до вимог ст. ст.245,251,252,280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно пункту 2.9 (а) Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 265410 від 08.03.2025 року, актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 08.03.2025 року, результатами огляду на стан сп'яніння із застосуванням спеціального технічного приладу Alcotest Drager 6820, результат: 1,28%, тест № 2414, оглянутим в ході судового розгляду DVD диском, рапортом поліцейського від 31.03.2025.
Розглядаючи клопотання захисника про закриття справи про адміністративне правопорушення на підставі п.4 ст.247 КУпАП суддя дійшов наступного.
Відповідно до ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності (стаття 17 КУпАП).
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Отже положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені нею дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 686/5225/17.
Обов'язковими ознаками крайньої необхідності є вчинення дії: 1) з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, 2) якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами, 3) якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази в розумінні вимог ст. 251 КУпАП, які б доводили, що керування останньої автомобілем у стані алкогольного сп'яніння - 1,28 проміле є виправданим та терміновим у даному конкретному випадку, зважаючи на значну небезпеку та загрозу для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху.
Ураховуючи наведене відсутні підстави для закриття справи про адміністративне правопорушення на підставі п.4 ст.247 КУпАП.
Обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, не встановлені.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно ст. 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
З урахуванням встановлених обставин справи та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, доведена повністю, враховуючи суспільну небезпеку та характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь її вини, за відсутності обтяжуючих та пом'якшуючих відповідальність обставин, необхідно застосувати відносно ОСОБА_1 адміністративне стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з правопорушника підлягає стягненню судовий збір за ставкою 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 грн, які слід стягнути з ОСОБА_1 на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 25, 27, 40-1, ч. 1 ст. 130, 266, 283, 284, 287 КУпАП, п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд
Визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накласти на неї штраф у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанова може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Запоріжжя особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником та прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 КУпАП протягом десяти днів з дня винесення постанови. Строк пред'явлення постанови до виконання три місяці.
Суддя: Добрєв М. В.