Справа №333/216/25
пр.№ 2/333/1620/25
19.06.2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді: Наумової І.Й.,
за участі секретаря судового засідання: Кунець В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Рассвет», третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Комунальне підприємство «Управління капітального будівництва» про визнання договору позики інвестиційним договором та визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, який обґрунтовує наступним.
03 листопада 2017 року між ТОВ «ІБК «РАССВЕТ»» та
ОСОБА_1 був укладений Договір бронювання квартири № 1/77/17. Відповідно до якого (п. 1.1) відповідач зобов'язувався зарезервувати, шляхом надання переважного права на придбання однокімнатної квартири будівельний номер АДРЕСА_1 в м. Запоріжжя, а ОСОБА_1 зобов'язувалася отримати переважне право на отримання об'єкту нерухомості в майбутньому із дотриманням умов, передбачених цим Договором та за ціною 345591,00 грн.
Згідно з п.1.2 цього Договору сторони погодили, що запланований термін завершення будівництва об'єкта нерухомості І квартал 2019 року..
Згідно з п. 2.2.1 цих Договорів позивач має право після здачі будинку в експлуатацію та повної сплати відповідачу вартості об'єкта нерухомості вимагати передачу прав на об'єкт нерухомості для подальшої реєстрації права власності.
03.11.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 1/77/17, за яким позивач позичив відповідачу на строк до 10.11.2017 року грошові кошти в сумі 345 591,0 грн.
Позивач виконав свої зобов'язання за вказаним Договором бронювання квартири№ 1/77/17 від 03.11.2017 року перед відповідачем і сплатив відповідачу в повному обсязі вартість вказаного вище об'єкту нерухомості, про що свідчить відповідна квитанція про перерахування коштів, проте відповідач до сих пір житловий будинок по АДРЕСА_2 не добудував, в експлуатацію його не ввів, і об'єкт нерухомості позивачу не передав.
Фактично вказаним договором та оплатою позивачем відповідачу коштів в сумі
345591,0 грн. була здійснена оплата за Договором бронювання квартири № 1/77/17 від
03.11.2017року, так як ці договори мають однакові номери, дату, укладені між тими ж
сторонами, однакову суму договорів та терміном виконання відповідачем зобов'язань за ними.
Замовником будівництва житлового комплексу по АДРЕСА_2 є КП «Управління капітального будівництва» згідно з Договором на фінансування будівництва житлових будинків житловому комплексі по АДРЕСА_2 № 999/17/3 від 10.02.2017 року.
Відповідно до цього ж Договору замовник будівництва зобов'язується укласти
договір підряду з ТОВ «Запорізький ДБК» (п. 2.1.2 Договору). Також позивачем укладено Договір № 100 про надання послуг від 03.11.2017 року з ТОВ «Запорізький домобудівний комбінат», де обов'язковими послугами виконавця є між іншим консультація з питань оформлення необхідних документів для купівлі об'єкту нерухомості, а саме однокімнатної квартири будівельний номер АДРЕСА_1 в м. Запоріжжя відповідно до Договору бронювання.
Під час перемовин коли укладався Договір позики позивачу роз'яснювалось, що укладаючи дані договори, кошти за цільовим спрямуванням йдуть на інвестування у будівництво, отже сторони прийшли до згоди, що позивач надає кошти на подальше
будівництво будинку та введення в експлуатацію та реєстрація права власності на заброньовану квартиру, відповідно до Договору бронювання, повинна була відбутися запозивачем.
Після настання дати визначеної Договором бронювання будинок в експлуатацію не введено, протягом більше двох років йдуть постійні переговорні процедури, зустрічі усіх учасників будівництва об'єкту, що безапеляційно підтверджує істину природу правочину за договором позики, а саме інвестиційний договір.
23.08.2016року між КП «Управління капітального будівництва» в особі директора Близнюка В.І., що діє на підставі статуту підприємства, та ТОВ «Запорізький ДБК» в особі директора Обіюх Н.Ф., що діє на підставі статуту, було укладено Договір підряду № 999/724.
Відповідно до умов вказаного Договору, Замовник доручає, а Підрядник, на свій страх і ризик, в межах орієнтовної ціни приймає на себе обов'язки, власними або залученими силами, виконувати будівельні роботи, які забезпечать введення в експлуатацію об'єкту: «Житлові будинки в житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_3 », в обумовлений цим договором термін та з належною якістю в межах затвердженої проектно-кошторисної документації, та узгодженої ціни робіт, вимог національних стандартів, будівельних норм і правил, вимог техніки безпеки і охорони праці.
Частиною 3 Договору підряду визначено, що Замовник здійснює фінансування
Підрядника на потреби виконання робіт за Договором за рахунок коштів, перерахованих Інвестором ТОВ «Будівельна компанія «Рассвет», у розмірі 191 772 900,00 грн., в тому числі ПДВ 31 962 150,00 грн., перерахованих для фінансування предмету Договору, в межах яких буде проводитись оплата виконаних робіт Підрядника та оплата витрат на утримання служби Замовника (включаючи кошти на здійснення технічного нагляду) у розмірі 1,0% від витрат, що відповідатимуть підсумку глав 1-9 зведеного кошторисного розрахунку.
Строк виконання робіт складає 2 роки з моменту укладання цього договору. Місце виконання робіт: вул. Нагнибіди, будинки 76, АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 (будівельна адреса) (п.п. 4.2., 4.3. Договору).
19.05.2017 року між КП «Управління капітального будівництва» в особі директора Близнюка В.І., що діє на підставі статуту підприємства, та ТОВ «Запорізький ДБК» в особі директора Обіюх Н.Ф., що діє на підставі статуту, було укладено Додаткову угоду № 1 доДоговору підряду № 999/724 від 23.08.2016 року по об'єкту «Житлові будинку в житловому комплексі «Ветеран» по вул. Нагнибіди житлового масиву «Південний» в м. Запоріжжі», відповідно до якого, внесено зміни в розділі місцезнаходженні та банківських реквізитах сторін, на виконання п. 4.1. Договору, сторони дійшли згоди оформити та додати до Договору Додаток № 2 «Графік виконання робіт». Пункт 4.2. Договору виклали в новій редакції відповідно до якого зазначено: початок робіт травень 2017 року, закінчення робіт грудень 2018 року.
16.06.2017 року між КП «Управління капітального будівництва» в особі директора Близнюка В.І., що діє на підставі статуту підприємства, та ТОВ «Запорізький ДБК» в особі директора Обіюх Н.Ф., що діє на підставі статуту, було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору підряду № 999/724 від 23.08.2016 року по об'єкту «Житлові будинку в житловомукомплексі «Ветеран» по вул. Нагнибіди житлового масиву «Південний» в м. Запоріжжі», відповідно до якої, у зв'язку зі змінами термінів будівництва, сторони дійшли згоди «Графіквиконання робіт» викласти в новій редакції. Пункт 4.2. Договору виклали в новій редакції відповідно до якого зазначено: початок робіт травень 2017 року, закінчення робіт травень 2021 року. На підставі пункт 13.3 Договору, сторони дійшли згоди викласти п. 13.1 Договору в наступній редакції: п. 13.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами Сторін та діє до 30.06.2021 року, але в будь-якому разі до повного виконання Сторонами фінансових зобов'язань за Договором.
01.09.2017 року між КП «Управління капітального будівництва» в особі в.о.
директора підприємства Мирончика М.С., діючого на підставі статуту підприємства, та ТОВ «Запорізький ДБК» в особі директора Обіюх Н.Ф., що діє на підставі статуту, було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору підряду № 999/724 від 23.08.2016 року по об'єкту «Житлові будинку в житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_3 », відповідно до якої, у зв'язку зі змінами термінів будівництва, сторони дійшли згоди Додаток № 2 «Графік виконання робіт» до договору № 999/724 від 23.08.2016року викласти в новій редакції.
24.04.2020року між КП «Управління капітального будівництва» в особі директора підприємства Бушова А.А., діючого на підставі статуту підприємства, та ТОВ «Запорізький ДБК» в особі директора Харламова В.С., що діє на підставі статуту, було укладено Додаткову угоду № 4 до Договору підряду № 999/724 від 23.08.2016 року, відповідно до якої, підрядник та замовник дійшли згоди виключити із переліку житлових будинків, які входять до житлового комплексу «ВЕТЕРАН», відповідно до Додатку № 1 до Договору, об'єкту будівництва під п. 4 «Житловий будинок АДРЕСА_8 ». Об'єктом виниклих правовідносин є визначена у договорі бронювання № 1/77/17 від 23.08.2016 р.
24.04.2021року однокімнатна квартира будівельний номер АДРЕСА_1 в м. Запоріжжя, яку ОСОБА_1 повинна отримати у власність після внесення інвестиції, завершення будівництва і введення будинку в експлуатацію.
З огляду на умови спірного Договору позики, а також поведінку сторін, як при його укладанні, так і після, з урахуванням терміну від моменту його укладання та до моменту звернення до суду з даним позовом, що у даному випадку метою укладання Договору позики було внесення інвестиції позивачем в будування житлового будинку, що безперечно має ознаки договору інвестування. Тобто правовідносини, які склалися за спірним правочином засвоєю правовою природою відносяться до інвестування в забудову житлового будинку, що свідчить про удаваність Договору позики як правочину.
Сторони оспорюваного договору позики спрямовували свою волю на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені насправді оспорюваним правочином.
На підставі вищевказаного позивачка просить суд:
1) Визнати договір позики № 1/77/17 від 03.11.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно- будівельна компанія «РАССВЕТ» удаваним з метою приховуванняо іншого правочину інвестиційного договору по будівництву житлового будинку за будівельною адресою: житловий будинок по АДРЕСА_2 .
2) Визнати за ОСОБА_1 майнове право (в тому числі на отримання в натурі та оформлення у власність після завершення будівництва) на однокімнатну квартиру будівельний номер
АДРЕСА_1 в м. Запоріжжя.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «РАССВЕТ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Ухвалою Комунарськогог районного суду м. Запоріжжжя від 20.01.2025 р. відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Позивач у судове засідання не з?явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, на задоволенні позову наполягає, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «РАССВЕТ», у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся. Причини неявки суду не відомі, будь-яких заяв клопотань на адресу суду не надходило. Крім того відповідач не скористався своїм правом надати відзив на позовну заяву.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку вищевикладеним, на підставі ст. ст. 223, 280, 281 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності позивача та відповідача в порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу.
Представник третьої особи Комунальне підприємство «Управління капітального будівництва» у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце слухання справи повідомлений. Надав заяву про розгляд справи за його відсутності, відносно задоволення позовних вимог та ухвалення заочного рішення не заперечує.
Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
03 листопада 2017 року між ТОВ «ІБК «РАССВЕТ»» та ОСОБА_1 був укладений Договір бронювання квартири № 1/77/17 (копія договору міститься в матеріалах справи). Згідно умов зазначеного Договору (ч.1), ТОВ «ІБК «РАССВЕТ» зобов'язується зарезервувати шляхом надання переважного права на придбання однокімнатної квартири будівельний номер АДРЕСА_9 . Запоріжжя, а Позивач зобов'язувався отримати переважне право на отримання об'єкту нерухомості в майбутньому із дотриманням умов, передбачених цим Договором та за ціною 345591,00 грн.
Сторони узгодили, що запланований термін завершення будівництва об'єкта нерухомості - вересень 2019 року. ТОВ «ІБК «РАССВЕТ» зобов'язується за свій рахунок забезпечити будівництво та вжити заходів, щодо введення в експлуатацію об'єкту нерухомості.
ТОВ «ІБК «РАССВЕТ» зобов'язується не відчужувати об'єкт нерухомості, визначений п. 1.1. договору, будь-яким іншим фізичним або юридичним особам.
На дату підписання цього Договору ціна продажу об'єкта нерухомості визначена, виходячи із вартості 1 кв.м квартири, який дорівнює 8 550,00 грн. Вартість об'єкта нерухомості визначається як добуток проектної загальної площі квартири та вартості 1 кв.м квартири. На момент передачі об'єкта нерухомості ОСОБА_1 , вартість квартири буде уточнено на підставі фактичної загальної площі, визначеної в технічній документації. Якщо фактична та проектна площа квартири не відрізняються, вартість об'єкта нерухомості не змінюється.
Оплата вартості об'єкта нерухомості, здійснюється Позивачем у відповідності із укладеним у майбутньому договором купівлі-продажу. Повна вартість квартири (майнових прав на квартиру) повинна бути сплачена у строки передбачені відповідним договором купівлі-продажу.
03.11.2017 року між ТОВ «Запорізький домобудівний комбінат» в особі директора Нестеренко В.А. (виконавець) та фізичною особою ОСОБА_1 (клієнт) був укладений договір про надання послуг №100 (копія договору міститься в матеріалах цієї справи) в якому зазначено, що на підставі партнерського договору від 20.02.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІБК «Рассвет» і виконавцем, виконавець зобов'язується за завданням клієнта протягом визначеного строку надавати йому за плату обов'язкові та факультативні послуги. До таких послуг відноситься, в тому числі, розробка механізму купівлі об'єктів нерухомості в житлових будинках, що споруджуються Забудовником, зокрема, щодо правових, економічних та інших умов купівлі об'єктів нерухомості (п. 1.2.1 Договору). За надання цих послуг клієнт виплачує виконавцю винагороду в розмірах за домовленістю сторін,в казаних в додатку №1 (п. 3.1 Договору).
Згідно додатку №1 до Договору №100 від 03.11.2017 року про надання послуг клієнт виплачує виконавцю винагороду в розмірі 18 189,00 грн. Позивачем на виконання умов цього договору сплачена суму у розмірі 18 189,00 грн., що підтверджується відповідною квитанцією.
Відповідно до Актів від 03.11.2017 р. та 10.07.2017 р. про виконання робіт (послуг) обумовлених договором №100 від 03.11.2017 року, вони виконані у встановлені строки у повному обсязі і належної якості (копії Актів міститься в матеріалах цієї справи).
З копії договору позики № 1/77/17 від 03.11.2017 року, яка міститься в матеріалах цієї справи, судом встановлено, що цей договір укладений між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «РАССВЕТ»» (позичальник). Позикодавець передає позичальнику грошові кошти в розмірі 345 591,00 гривень, а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк (п.п. 1,2 Договору позики). Відповідно до пункту 3 позикодавець передає позику позичальникові в день підписання договору шляхом внесення грошових коштів на рахунок позичальника. Проценти за цим договором на суму позики не нараховуються та не сплачуються (п. 5 Договору). Згідно п. 6 Договору позики позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій саме сумі, що були передані йому позикодавцем) згідно умов договору у строк до 10.11.2017 року. Позика вважається повернутою в момент списання грошових коштів з рахунку позичальника на адресу позикодавця, або в інший не заборонений законодавством спосіб, про що сторони укладають відповідну додаткову угоду (п. 8 Договору позики).
Позивачем на виконання умов вищевказаного договору проведена оплата в сумі 345591,00 гривень, отримувачем є Інвестиційна-будівельна компанія ТОВ Рассвет, що підтверджується копією відповідної квитанцій, які міститься в матеріалах цієї справи.
З обставин, викладених позивачем, вбачається, що він, підписуючи цей договір позики 03.11.2017 року та сплативши 345591,00 гривень, насправді бажав виникнення правовідносин між ним та відповідачем, в яких ОСОБА_1 вчиняє інвестиції, направлені на будівництво та введення в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_10 . І по закінченню будівництва та введення в експлуатацію він бажав отримати у власність однокімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_11 , що будується у вказаному вище житловому комплексі, оскільки вартість цієї квартири ним оплачена в повному обсязі. Позивач вказує, що представник відповідача під час укладання договору позики та договору бронювання квартири гарантував виникнення у нього в майбутньому прав інвестора в будівництво житлового будинку та, як наслідок, отримання права власності на новозбудовану квартиру.
Суд, проаналізувавши надані письмові документи, прийшов до таких висновків. Так, сторони підписали 03.11.2017 року договір позики № 1/77/17 на суму 345591,00 гривень, позивачем ця сума перерахована на банківський рахунок відповідача в повному обсязі. В цей же день сторони уклали договір бронювання квартири, вартість якої становить саме таку ж суму, яку позивач сплатив по договору позики. При цьому матеріали справи свідчать про те, що з моменту укладання спірного Договору позики будь-яка з його сторін взагалі не вчиняла дій щодо його реального виконання. Так, станом на 10.11.2017 р. «позика» не повернута, ОСОБА_1 дій на примусове стягнення цієї «позики» не вчинено. Крім того, суд враховує, те що Договір позики укладений безвідсотковий, позика надана без якогось забезпечення чи мети отримання прибутку. В сукупності з тим фактом, що укладений договір бронювання квартири з визначеною вартістю, яка повністю відповідає сумі позики, це свідчить, на думку суду, про спрямованість волі позивача ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестиційна компанія «Рассвет» на виникнення між ними цивільно-правових відносин в сфері інвестування в будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 .
Об'єктом виниклих правовідносин є визначена у договорі бронювання № 1/77/17 від 03.11.2017 року вищевказан однокімнатна квартира, яку ОСОБА_1 повиння отримати у власність після внесення інвестиції, завершення будівництва і введення будинку в експлуатацію.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (у редакції, чинній на момент укладання Договору) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Інвестиційною діяльністю, згідно із статтею 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (у редакції, чинній на момент укладання Договору), є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Частиною п'ятою статті 7 вказаного Закону інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
За змістом зазначених норм отримання прибутку інвестором, яким у даному випадку є позивачка ОСОБА_1 досягається саме внаслідок володіння, користування і розпорядження об'єктами та результатами інвестицій.
Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі
№ 6-1026цс16 зроблено висновок, що «за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином».
Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 ЦК України.
Так, у статті 235 ЦК України передбачено правові наслідки удаваного правочину. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин за своєю формою прикриває реальний правочин.
Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі для обох учасників.
Для вчинення удаваного правочину необхідна спільна мета двох сторін приховати інший правочин, який бажають вчинити обидві сторони та настання відповідних результатів. Таким чином, обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши при розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Судом встановлено, що предметом спору у даній справі є вимога про визнання удаваним договору позики, який не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, а має ознаки правочину, спрямованого на інвестування в будівництво житлового будинку.
З огляду на умови спірного Договору позики, а також поведінку сторін, як при його укладанні, так і після, з урахуванням терміну від моменту його укладання та до моменту звернення до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що у даному випадку метою укладання між сторонами по справі Договору позики було внесення інвестиції позивачем в будування житлового будинку, що безперечно має ознаки договору інвестування. Тобто правовідносини, які склалися за спірним правочином за своєю правовою природою відносяться до інвестування в забудову житлового будинку, що свідчить про удаваність Договору позики як правочину.
Суд встановив, що позивач довів, що сторони оспорюваного договору позики спрямовували свою волю на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені насправді оспорюваним правочином.
Щодо позовної вимоги про визнання майнових прав, суд зазначає таке.
У статті 3 ЦК України зазначені загальні засади цивільного законодавства, якими є : 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
Також у вказаному нормативному акті передбачено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Зокрема, у статті 11 вказано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
У загальних положеннях про зобов'язання передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також наголошено про необхідність виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об'єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об'єктом цивільних правовідносин.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб'єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов'язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб'єктивне право, яке здатне бути самостійним об'єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.
Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).
В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.
У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.
Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон № 1560-ХІІ).
Відповідно до частини п'ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктом і результатом інвестицій (об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).
У статті 2 Закону № 978-IV вказано, що об'єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об'єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.
Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об'єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об'єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.
Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об'єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об'єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об'єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об'єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об'єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об'єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об'єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об'єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об'єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868).
У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об'єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об'єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).
При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.
Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об'єктом у розумінні ЦК України такий об'єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.
Захист прав на новостворене майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.
Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.
Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов'язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.
Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов'язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.
Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об'єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об'єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.
Позивач позбавлений іншого способу реалізувати свої права на об'єкт інвестування, ніж визнання майнового права в судовому порядку, а тому обраний ним спосіб судового захисту у спірних правовідносинах є ефективним, універсальним і застосовним до спірних правовідносин. Спосіб захисту права власності, передбачений статтею 392 ЦК України, є таким, що найбільш повно відновлює порушені права позивача.
З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обгрутовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивачем при поданні позову сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 12-18,76, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, 261, 625, 1050 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Рассвет», третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Комунальне підприємство «Управління капітального будівництва» про визнання договору позики інвестиційним договором та визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, - задовольнити.
Визнати договір позики № № 1/77/17 від 03.11.2017 року, укладений між ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Рассвет» (код в ЄДРПОУ: 41044919) удаваним з метою приховування іншого правочину - інвестиційного договору по будівництву житлового будинку за будівельною адресою: житловий будинок АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) майбутнє майнове право (в тому числі на отримання в натурі та оформлення у власність після завершення будівництва) на однокімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_12 Південний» в м. Запоріжжя.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Рассвет» (код в ЄДРПОУ: 41044919) на користь (ІПН: 3359010364) судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на поданні заяви про його поновлення - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя: І.Й. Наумова