Справа № 643/6462/25
Провадження № 2-а/643/111/25
04.07.2025 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді Семенової Я.Ю.,
за участю секретаря судових засідань - Кашуби Ю.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
Стислий зміст позовних вимог та доводів позивача
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову №01/2900 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, стягнути на його користь судовий збір в розмірі 1211,20 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13 000,00 гривень.
В обґрунтування пред'явлених позовних вимог позивач зазначив, що він, ОСОБА_1 , перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВОС 788569, номер в реєстрі «Оберіг» НОМЕР_1 . 14.04.2025 він з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою оновлення облікових даних, оскільки після проведення йому оперативного втручання - артроскопічної пластики передньої хрестоподібної зв'язки лівого колінного суглобу (07.03.2025) у вигляді лівобічного гонартрозу І ступеня, він, відповідно до довідки військово-лікарської комісії №2025-0408-1031-0509-0 від 08.04.2025, є тимчасово непридатним до військової служби до 09.06.2025. Посилався, що в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 йому повідомили, що 06.01.2025 йому була направлена повістка, за якою він, ОСОБА_1 , не з'явився. Зауважив, що підставу направлення йому такої повістки працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 йому не повідомили, повістку від 06.01.2025 він не отримував. Зазначив, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомили йому про необхідність прибути до них 17.04.2025. Як про це зазначає позивач, 17.04.2025 на виконання усного повідомлення працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 він, ОСОБА_1 , прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де йому було видано постанову №01/2900 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, згідно з якою, його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у сумі 17 000,00 гривень. Зазначив, що він не отримував повістку про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 , жодні належні та допустимі докази на підтвердження наявності в його діях ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, відсутні, тому просить задовольнити позов та оскаржувану ним постанову скасувати.
Аргументи учасників справи
Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Витребувані ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 23 травня 2025 року докази не надав.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи не надходило.
Рух справи
Московський районний суд м. Харкова ухвалою від 24 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху, надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня вручення копії ухвали.
Законом України «Про внесення змін до закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» №4273-ІХ від 26 лютого 2025 року, який набрав законної сили 25 квітня 2025 року, змінено найменування Московського районного суду м. Харкова на Салтівський районний суд міста Харкова.
Салтівський районний суд міста Харкова ухвалою від 23 травня 2025 року відкрив провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребував від ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (постанова №01/2900 від 17 квітня 2025 року).
У період з 26.05.2025 по 30.05.2025 включно суддя Семенова Я.Ю. проходила підготовку для підтримання кваліфікації суддів місцевих загальних судів. З 13.06.2025 по 27.06.2025 суддя Семенова Я.Ю. перебувала у щорічній тарифній відпустці.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
17 квітня 2025 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 винесено постанову №01/2900 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень.
Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, під час дії воєнного стану в Україні, продовженого на підставі Указу Президента України від 28 жовтня 2024 року №740/2024, затвердженого Законом України від 29 жовтня 2024 року №4024-ІХ та продовження проведення загальної мобілізації на підставі Указу Президента України від 28 жовтня 2024 року №741/2024, затвердженого Законом України від 23 липня 2024 року №4025-X, громадянин ОСОБА_1 , який перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 не з'явився за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , надісланою засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням №0610220273434 від 06.01.2025, яке повернулось до ІНФОРМАЦІЯ_1 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» та відповідно до п. 41 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560) вважається належним чином врученою. 26.01.2025 було сформовано електронне звернення №E1145050 у ЄДРПВР «Оберіг» від ІНФОРМАЦІЯ_1 до ХРУП №2 ГУ НПУ в Харківській області про розшук та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 для складання матеріалів щодо адміністративного правопорушення. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», п. 1 та п. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 20 та п. 21 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560) (а.с. 18-19).
Згідно з даними військово-облікового документу із застосунку «Резерв +» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , взятий на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.03.2025 здійснив оновлення даних, 08.04.2005 пройшов ВЛК, відповідно до постанови ВЛК є тимчасово непридатним, у військово-обліковому документі містяться відомості щодо номеру телефона ОСОБА_1 та електронної поштової адреси останнього (а.с. 17).
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії №2925-0408-1031-0509-0 від 08.04.2025 стосовно солдата ОСОБА_1 , 3013814659, ІНФОРМАЦІЯ_4 , проведено медичний огляд «ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 » 08.04.2025, на підставі статті 81 графи ІІ розкладу хвороб ОСОБА_1 є тимчасово непридатним до військової служби до 09.06.2025 (а.с. 20).
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Як це унормовано положеннями ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (у т.ч. передбачені ст. 210, 210-1 КУпАП).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Як це закріплено положеннями ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У відповідності до ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020, прийнятій у справі № 513/899/16-а.
Водночас, сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення, за відсутності доказів на підтвердження викладених у ній обставин, не може свідчити про вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2018, прийнятій у справі №338/1/17.
Відповідно до Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, чинній з 18.05.2024 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024№ 3633-ІХ) під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Військовозобов'язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави (ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Відповідно до абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
За порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, передбачена адміністративна відповідальність відповідно до частини 3 статті 210-1 КУпАП.
За змістом ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Правилами ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказана норма є бланкетною, тому для з'ясування суті вчиненого правопорушення необхідно звернутися до інших нормативно-правових актів у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Як установлено судом зі змісту постанови №01/2900 від 17.04.2025, ОСОБА_1 інкриміновано неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 за повісткою, чим ним було порушено вимоги абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», п. 1 та п. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 20 та п. 21 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560.
Водночас, матеріали справи не містять повістки, яка, як про це зазначено в оскаржуваній позивачем постанові, була направлена на адресу ОСОБА_1 . Відповідачем такого доказу суду надано не було, ухвала суду про витребування у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчених копій матеріалів справи про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відповідачем виконано не було.
Разом з тим, як це убачається зі змісту наведеної вище постанови, в ній взагалі не зазначено дати та часу необхідної явки ОСОБА_1 за повісткою, як і не зазначено ані дати складання такої повістки, ані її номеру. Крім того, у змісті оскаржуваної постанови взагалі не зазначено, що, зумовило необхідність виклику ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому, виходячи з приписів пункту 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, зокрема, для уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).
Відтак, положення приведеного пункту містять лише умови виклику «для уточнення персональних даних» та «для уточнення даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки)», у той час, як у оскаржуваній постанові взагалі відсутні посилання на мету явки позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відтак висновок відповідача про порушення позивачем приписів пункту 21 Порядку № 560 є хибним.
До того ж, за приписами примітки до ст. 210 КУпАП слідує, що положення статей 210, 210-1 цього кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Таким чином, відповідальність, передбачена статтею 210-1 КУпАП не застосовується у разі можливості отримання даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти) визначено Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року №1951-VIII (далі по тексту Закон № 1951-VIII).
Згідно зі ст. 1 Закону №1951-VIII єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
За змістом ч. 1 ст. 5 Закону №1951-VIII Держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Відповідно до ч. 8, 9 ст. 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону №1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема: 7) місце проживання та місце перебування; 7-1) номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти; 8-1) відомості про сімейний стан особи та відомості про членів її сім'ї (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження) - виключно за згодою призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Як установлено судом, відповідачем не зазначено у постанові про адміністративне правопорушення мету виклику ОСОБА_1 повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 , як і не зазначено відомостей про те, в яку дату та час ОСОБА_1 повинен був з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 , також постанова не містить посилань на реквізити такої повістки (дата, номер тощо). При цьому, обставин, які підтверджують неможливість отримання відповідачем відомостей щодо персональних даних позивача у спосіб, установлений у примітці до ст. 210 КУпАП, відповідачем не надано.
Як зазначалося судом вище, відповідачем не надано суду належним чином засвідченолї копії повістки, якою ОСОБА_1 викликався до ІНФОРМАЦІЯ_3 та яка, як про це зазначено в оскаржуваній постанові, повернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження обставин того, що ОСОБА_1 отримав таку повістку, крім того, позивач у пред'явленому позові наголошує на тому, що повістка не була вручена йому належним чином у передбачений законом спосіб, відтак він не був поінформований про його обов'язок з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Отже, з матеріалів справи убачається, що на підтвердження належного інформування позивача про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідачем не надано жодного доказу.
У розумінні пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
З аналізу наведених норм убачається, що повернення поштового відправлення із відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання є належним доказом вручення повістки.
Однак, відповідно до абзацу 2 та 4 пункту 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 року № 1071) (далі по тексту Правила № 270) рекомендовані листи з позначкою Повістка ТЦК під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК.
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК, працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
В силу пункту 6.12.3 Регламенту внутрішньої поштової кореспонденції, затвердженого наказом АТ «Укрпошта» від 28.12.2023 № 6668 (у редакції наказу АТ «Укрпошта» (далі по тексту Регламент №6668) рекомендовані листи з позначкою Повістка ТЦК під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Адресат (одержувач) власноруч проставляє своє прізвище та підпис у аркуші ф.8 чи іншому документі, за яким здійснюється вручення. На бланку повідомлення про вручення адресат (одержувач) у відповідному місці зазначає дату вручення рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», розписується та зазначає своє прізвище та ініціали або ім'я та прізвище.
Згідно із пунктом 6.12.4 Регламенту №6668, у разі відсутності адресата (одержувача), за зазначеною на рекомендованому листі з позначкою «Повістка ТЦК» адресою, працівник ОПЗ інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК ф.22а, де додатково проставляє позначку «Повістка ТЦК», як вказано на рис.16. В аркуші ф. 8 проставляє відмітку про причину невручення, на зворотному боці відправлення зазначає дату вкладання повідомлення ф.22а до абонентської поштової скриньки.
Відповідно до пункту 6.16 Регламенту №6668 інформація щодо вручення рекомендованої письмової кореспонденції, в тому числі з повідомленням про вручення, заноситься до автоматизованої системи.
Матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували обставини того, що відповідачем було вказано на адресованому позивачу відправленні з приміткою Повістка ТЦК номер телефону останнього, як і немає копії повідомлення ф. 22, із проставленням позначки Повістка ТЦК, відмітки про причину невручення, та зазначенням на зворотному боці відправлення дати вкладання повідомлення ф.22а до абонентської поштової скриньки.
Правилами ч. 2 ст. 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно зі ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
На обов'язок доведення саме відповідачем, як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа №201/12431/16-а), від 23.10.2018 (справа №743/1128/17), від 15.11.2018 (справа №524/7184/16-а).
Беручи до уваги наведене вище, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні докази, на підставі яких відповідач дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
При цьому, суд бере до уваги відомості довідки військово-лікарської комісії №2025-0408-1031-0509-0 від 08.04.2025, згідно з якою стосовно солдата ОСОБА_1 проведено медичний огляд «ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 » 08.04.2025, встановлено, що на підставі ст. 81 графи ІІ розкладу хвороб останній є тимчасово непридатним до військової служби до 09.06.2025.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Недоведена вина прирівнюється до невинуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Таким чином, ураховуючи, що відповідачем, як є суб'єктом владних повноважень, не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення та спростовували б викладене позивачем, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 77 КАС України, суд доходить висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення винесена відповідачем з порушенням норм КУпАП, а тому підлягає скасуванню.
При цьому суд наголошує, що сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення, за відсутності доказів на підтвердження викладених у ній обставин, не може свідчити про вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року, прийнятій у справі № 338/1/17.
Як це унормовано положеннями п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
З урахуванням викладених вище обставин, беручи до уваги відсутність доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У розумінні ст. 13 Конвенції «ефективний засіб правого захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Разом з тим, правилами ч. 2 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15).
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
У пред'явленому позові позивач просить суд скасувати постанову про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 17.04.2025.
Водночас, з огляду на наведене вище, на переконання суду, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача з метою запобігання порушення є рішення про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 17 квітня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень 00 копійок, та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, що унормовано положеннями п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 17 квітня 2024 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 гривень із закриттям провадження в адміністративній справі.
Розподіл судових витрат
Положеннями ч. 1ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як убачається з квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.4325321680.1 від 21.04.2025, ОСОБА_1 при зверненні до суду з даним позовом сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також за правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа - підприємець/юридична особа/суб'єкт владних повноважень).
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.03.2020, у справах щодо накладення адміністративного стягнення за подання позовної заяви судовий збір складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, сума судового збору, яку мав сплатити позивач при пред'явленні вище зазначеного позову до суду становить 605,60 гривень. Тобто позивач переплатив судовий збір на суму 605,60 грн. Водночас, правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» закріплено, що сплачена сума судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 139 КАС України, а саме при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, понесені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову в сумі 605,60 гривень стягуються на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім того, позивачем подано клопотання про стягнення на його користь з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 000,00 гривень.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення на його користь з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд керується таким.
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 КАС України).
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина сьома статті 139 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частини друга, третя статті 134 КАС України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, прийнятій у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частині четвертій статті 59 КАС України закріплено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: довіреністю; ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»; дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, відповідно до статті 1 якого договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (частина третя статті 4 зазначеного Закону).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що до судових витрат на професійну правничу допомогу віднесено витрати на правничу допомогу адвоката, і така допомога надавалася саме тим адвокатом (адвокатами), з яким укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об'єднанням.
Як виснувала Велика Палата Верховного Суду в п. 63 постанови від 13 липня 2022 року, прийнятій у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.
Як це унормовано положеннями частин першої, другої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Як убачається з клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, пов'язаних із наданням йому професійної правничої допомоги, його подано адвокатом Мабаракшиною Е.Д., яка діє на підставі ордеру, виданого відповідно до укладеного між нею та Буряковим А.С., позивачем у справі, договору про надання правничої допомоги №2005-02 від 20.05.2025.
Водночас, адвокат Мабаракшиною Е.Д. у вказаному вище клопотанні просила про компенсацію здійснених позивачем витрат, понесених на юридичні послуги «ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ» ТОВ «ПРАВОВА ДОПОМОГА 24/7», та посилалась на документи на підтвердження витрат на юридичні послуги цього товариства (договір №17042508/р від 17.04.2025 про надання правової допомоги/юридичних послуг, акт №17042508/р від 20.04.2025).
Як убачається з копії Договору №17042508/р від 17.04.2025 про надання правової допомоги/юридичних послуг, доданої до клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, пов'язаних із наданням йому професійної правничої допомоги, він укладався між «ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ» ТОВ «ПРАВОВА ДОПОМОГА 24/7» та ОСОБА_1 .
Матеріали справи не містять належних доказів понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалась йому у справі адвокатом, у тому числі, адвокатом Мабаракшиною Е.Д., яка, згідно наданим до клопотання ордеру здійснює адвокатську діяльність індивідуально та діє на підставі укладеного з Буряковим А.С. договору про надання правничої допомоги №2005-02 від 20.05.2025.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для компенсації ОСОБА_1 витрат на юридичні послуги «ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ» ТОВ «ПРАВОВА ДОПОМОГА 24/7», позаяк такі послуги з надання професійної правничої допомоги позивачу надавалися не адвокатом.
Як виснувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року, прийнятій у справі №496/3134/19, провадження №14-44цс21, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Проте поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб'єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. №1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року №4-в/2019).
Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.
З огляду на наведене вище, беручи до уваги обставини того, що позивачу ОСОБА_1 надавалися юридичні послуги іншою, ніж адвокат особою, підстави для задоволення вимог позивача про стягнення на його користь з відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу - відсутні.
Керуючись ст. 2, 6-9, 72-77, 79, 90, 122, 123, 139, 241-246, 250, 268, 269, 271, 286 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити.
Постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_2 №01/2900 від 17 квітня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень, - скасувати, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 605,60 гривень.
У стягненні з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 000,00 гривень - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 .
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено 04 липня 2025 року.
Суддя: Я.Ю. Семенова