Рішення від 07.07.2025 по справі 642/30/24

07 липня 2025 року

Справа № 642/30/24

Провадження № 2/642/185/25

РІШЕННЯ

Іменем України

07 липня 2025 року м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Гримайло А. М.,

за участю секретаря судових засідань - Антонян А. М., Борсук В. Б.,

позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

представника позивача за первісною позовною заявою та відповідача за зустрічною - адвоката Маслій Т. В.,

відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним - ОСОБА_2 ,

представника відповідача за первісною позовною заявою та позивача за зустрічною - адвоката Хряпинської С. С.,

третьої особи за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_3 , про визнання особистої приватної власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

03.01.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, у якому просить визнати спільною власністю подружжя нерухоме майно, набуте за час шлюбу, вартість транспортних засобів, поділити спільне сумісне майно подружжя, визнавши право особистої приватної власності по частині нерухомого майна за кожним із сторін, а також стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортних засобів в сумі 1 527 945,00 грн., посилаючись на те, що з 27.11.1993 вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Харків від 27 листопада 2023 року. Від шлюбу сторони мають повнолітнього сина, неповнолітніх дітей не мають. В період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти сторонами придбано наступне майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: житловий будинок літ. Н-2 з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 349,1 кв. м., житлова площа 120,1 кв.м.; нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 2622,9 кв.м.; житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , житлова площа 123,6 кв.м. Крім того, за період перебування у шлюбі сторонами були придбані такі транспортні засоби: ВМW Х5, об'єм (потужність) двигуна, см3 2979, рік випуску 2012, чорний, № куз. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 (на обліку); перереєстрація на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ 6341, дата першої реєстрації: 25.09.2021, дата останньої реєстрації ТЗ: 05.10.2021, місце проведення останньої реєстрації ТСЦ 6341, перереєстрація на нового власника за дог. купівлі-продажу; ТОYОТА RAV4, об'єм (потужність) двигуна, см3 1998, рік випуску 2000, колір зелений, № двиг. НОМЕР_4 , № куз. НОМЕР_5 , перереєстрація на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ 6342, НОМЕР_2 , НОМЕР_6 , 02.11.2016, (на обліку), дата першої реєстрації: 26.12.2003, дата останньої реєстрації ТЗ 27.07.2022, місце проведення останньої реєстрації (ТСЦ)ТСЦ 6342, перереєстрація на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ; BERTONE BMW, об'єм (потужність) двигуна, см3 2700, рік випуску 1992, колір чорний, № двиг. НОМЕР_7 , № куз. НОМЕР_8 , перереєстрація на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ (центр 6342), НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , 22.10.2016 (на обліку), 6342/2016/143033 22.10.2016; дата першої реєстрації: 18.10.1996, дата останньої реєстрації ТЗ: 22.10.2016, місце проведення останньої реєстрації ТСЦ 6342, перереєстрація на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ; РЕUGEOT ВОХЕR, об'єм (потужність) двигуна см3 1997, рік випуску 2004, колір синій, № двиг. НОМЕР_11 , № куз. НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , 24.04.2012; ОСОБА_4 , об'єм (потужність) двигуна см3 1968, рік випуску 2011, колір білий, № двиг. НОМЕР_15 , №куз. НОМЕР_16 , вторинна реєстрація тз, придбаного в торгівельній організації (центр 6342), НОМЕР_9 , НОМЕР_17 , 29.11.2011 (на обліку), ДКП ТСЦ 2341/2021/2487871 19.03.2021, дата першої реєстрації: 29.11.2011, дата останньої реєстрації ТЗ: 19.03.2021, місце проведення останньої реєстрації ТСЦ 2341, перереєстрація на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ; BMW X5, об'єм (потужність) двигуна см3 4396, рік випуску 2001, колір чорний, № двиг. НОМЕР_18 , № куз. НОМЕР_19 , реєстрація ТЗ придбаного на аукціоні товар. Біржі (ТСЦ 6341), НОМЕР_20 , АХС 116745, 03.06.2008 (на обліку); ДКП ТСЦ 1249/2020/1990478 17.03.2020, дата першої реєстрації: 13.03.2002, дата останньої реєстрації ТЗ: 17.03.2020, місце проведення останньої реєстрації ТСЦ 1249, перереєстрація на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ; AUDI A6, об'єм (потужність) двигуна см3 2800, рік випуску 1998, колір білий, № куз. НОМЕР_21 , НОМЕР_2 , АХС 013909, 17.09.2016 (знятий з обліку), зняття з обліку для реалізації (центр 6342), дата першої реєстрації: 26.01.2007, дата останньої реєстрації ТЗ: 23.08.2023, місце проведення останньої реєстрації ТСЦ 6345, перереєстрація при заміні номерного знаку; AUDI 100, рік випуску 1984, колір зелений, № куз. НОМЕР_22 , НОМЕР_23 , РСА НОМЕР_24 , 17.01.2007, реєстрація ТЗ, придбаного в торговельній організації (ТСЦ 6342); BMW 535, об'єм (потужність) двигуна см3 3500, рік випуску 1998, колір сірий, № двиг. НОМЕР_25 , № куз. НОМЕР_26 , реєстрація ТЗ придбаного на аукціоні товар. Біржі ТСЦ 6341), НОМЕР_27 , ХМС 296235, 18.03.2005, дата першої реєстрації: 30.10.2004, дата останньої реєстрації ТЗ: 24.10.2023, місце проведення останньої реєстрації (ТСЦ)ТСЦ 7142; перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу; BMW 520, об'єм (потужність) двигуна см3 2171, рік випуску 1997, колір червоний, № двиг. НОМЕР_28 , № куз. НОМЕР_29 , НОМЕР_30 , НОМЕР_31 , 21.09.1999, реєстрація тз привезеного з-за кордону (ТСЦ 6341), 22.09.1999, зняття з обліку для реалізації. На теперішній час у власності та у користування відповідача перебувають автомобілі: ВМW Х5, об'єм (потужність) двигуна, см3 2979, рік випуску 2012, чорний, № куз. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 ; BERTONE BMW, об'єм (потужність) двигуна, см3 2700, рік випуску 1992, колір чорний, № двиг. НОМЕР_7 , №куз. НОМЕР_8 , РЕUGEOT ВОХЕR, об'єм (потужність) двигуна см3 1997, рік випуску 2004, колір синій, № двиг. НОМЕР_11 , № куз. НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , САК НОМЕР_32 , AUDI 100, рік випуску 1984, колір зелений, № куз. НОМЕР_22 , НОМЕР_23 , РСА НОМЕР_24 . Інші автомобілі відчужено відповідачем без згоди позивача, 1/2 коштів від їх вартості позивачу не передано. Все вказане майно придбано за спільні кошти під час зареєстрованого шлюбу, отже, є спільним сумісним майном подружжя, на це майно поширюється презумпція спільності права власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними; позивач не надавала своєї згоди на відчуження автомобілів, а відповідач не передавав позивачці 1/2 частину коштів від продажу автомобіля. Відповідач не визнає за позивачем право власності на 1/2 частку нерухомого та рухомого майна, набутого за час шлюбу, а позивач має право на поділ спільного майна, визнання права власності на 1/2 частку спільного сумісного майна подружжя та право та стягнення компенсації вартості транспортних засобів. З дня придбання та по теперішній час автомобілі знаходились у фактичному володінні та користуванні відповідача. Позивач не користується вказаними автомобілями, позбавлена доступу до них, тому змушена звернутися до суду із зазначеним позовом.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 09.01.2024 відкрито провадження в загальному позовному провадженні.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 09.01.2024 заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково шляхом накладення арешту на нерухомість, що є предметом поділу спільного майна подружжя, до ухвалення рішення по справі.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 19.01.2024 заяву позивача ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 22.01.2024 заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено шляхом накладення арешту на транспортні засоби, що є предметом поділу спільного майна подружжя та перебувають у користуванні ОСОБА_2 , із забороною вчинення будь-яких реєстраційних дій та відчуження такого майна, до ухвалення рішення по справі.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 02.02.2024 клопотання представника позивача - адвоката Маслій Т. В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

20.2.2024суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 про визнання особистої приватної власності за ним на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 308,9 кв. м. та житловий будинок літ. Н-2 з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 349,1 кв. м. В обґрунтування зустрічного позову позивач за зустрічним позовом зазначив, що з 1994 року разом з ОСОБА_1 він ніколи спільно не проживав за однією адресою, його особистих речей або будь-якого іншого майна за місцем проживання відповідачки немає, постійним місцем проживання був і є житловий будинок АДРЕСА_1 , починаючи з 1987 року. Відповідачка за зустрічним позовом проживала та зареєстрована разом зі своєю матір'ю в кв. АДРЕСА_4 , спільного побуту з відповідачкою не мав, не вів з нею спільного господарства, не мав спільного бюджету, витрат, не придбавав майна для спільного користування, у тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці. Особистих речей відповідачки за його місцем проживання ніколи не було і немає, вона не приймала участі в утриманні належних йому на праві власності житлових будинків, не приймала участі в їх переобладнанні та ремонті. У серпні 2023 року він звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. Житловий будинок АДРЕСА_1 , який складався з житлової кімнати площею 12,8 кв. м., кухні площею 8, 3 кв. М. та коридору площею 5,5 кв. м. був придбаний ним до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1

01.09.1987 був укладений Типовий договір на ремонт та будівництво житлового будинку по АДРЕСА_3 , у 1991 році ним побудований житловий будинок загальною площею 308, 9 кв. м. Будівництво будинку здійснювалося за особисті кошти ОСОБА_2 та кошти, які пересилали йому батьками з Грузії, що підтверджується його ощадною книжкою. У зв'язку з тим, що ним був побудований будинок, розмір якого значно перевищував площу дозволену законом, документи на будівельні матеріали, цемент, пісок перевіряли працівники відділу боротьби з економічними злочинами Ленінського райвідділу міліції м. Харкова. Робили заміри будинку, рахували цеглу, цемент, які були використані на будівництво. Я надавав документи, підтверджуючи наявність у мене коштів на будівництво будинку. Будинок побудований ним до укладення шлюбу з відповідачкою і є його приватною власністю. Після реєстрації шлюбу відповідачка в будинку ніколи не мешкала, проживала окремо, шлюбні відносини між ними були припинені у 1994 році, тому вона ні матеріально ні фізично не допомагала, ремонт в будинку триває до теперішнього часу.

Крім того, 18.08.2000 ОСОБА_2 за особисті кошти був придбаний житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , який у подальшому був знесений та у 2012 році побудований новий житловий будинок, загальною площею 349, І кв. м. за рахунок виключно моїх фізичних та матеріальних зусиль. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 29.11.2012 за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням суду встановлені обставини будівництва вказаного будинку, а саме: за рахунок його особистих фізичних і матеріальних зусиль, отже вважав, що житловий будинок АДРЕСА_1 та житловий будинок АДРЕСА_3 є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу як спільне майно подружжя.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 12.03.2024 зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 про визнання особистої приватної власності за ОСОБА_2 на житлові будинки прийнято до розгляду, об'єднавши його в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

12.03.2024 до суду від відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , у якій просила у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість, безпідставність та недоведеність обставин припинення шлюбно-сімейних відносин між сторонами з 1994 року, презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними у період шлюбу, обов'язок спростування якої покладається на сторону, яка вважає це майно особистою приватною власністю, тому будинки є спільним майном подружжя та підлягають поділу.

21.05.2024 ОСОБА_2 подані доповнення до зустрічної позовної заяви, у якій він просив визнати його особистою приватною власність нежитлову споруду «Пташник» літ. А-1, що розташована в АДРЕСА_2 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 18.06.2024 прийнято до розгляду доповнення до зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 про визнання особистої приватної власності за ОСОБА_2 на житлові будинки та нежитлову будівлю, закрито підготовче судове провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник - адвокат Маслій Т. В. у судове засідання з'явилися, позовні вимоги підтимали у повному обсязі, просили їх задовольнити, надали пояснення аналогічні доводам позовної заяви; проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 заперечували, просили у задоволенні зустрічного позову відмовити за недоведеністю, безпідставністю; ОСОБА_1 пояснила, що за адресою: АДРЕСА_5 будинок був побудований за спільні кошти та за кошти її дідуся, які він отримав від продажу автомобіля у 2000 році, будівництво здійснено приблизно у 2001 році, але ремонтні роботи тривали декілька років; за адресою: АДРЕСА_3 старий будинок був знесений у період 1996-1997, новий будинок побудований у 2012 за сумісні кошти, позивачка була ФОП з 1999 по 2017. На початку 2017 року вона дізналася від свого сина ОСОБА_2 про існування у її чоловіка ОСОБА_2 дитини від іншої жінки, шлюбні стосунки тривали до моменту розірвання шлюбу у 2023, від продажу транспортних засобів вона гроші від ОСОБА_2 не отримувала, автомобілі були куплені за спільні кошти, згоду на придбання пташника надавала у нотаріуса, станом на подання позовної заяви пташник фактично існував, разом вони побудували багато гаражів та другий поверх будинку.

Відповідач за первісним позовом та його представник - адвокат Хряпинська С. С. у судове засідання з'явилися, проти задоволення первісного позову заперечували, просили у його задоволенні відмовити; позовні вимоги за зустрічним позовом підтримали, надали пояснення аналогічні його доводам, ОСОБА_2 пояснив, що всю нерухомість він купував за особисті кошти, з ОСОБА_1 не проживав однією сім'єю з 1994 року, все будівництво ним було здійснено особисто, ОСОБА_1 участі не приймала, будівництво не завершено, тривають ремонтні роботи по сьогодення, кошти на купівлю пташника він зайняв у товариша, через тиждень його продав, згоду на купівлю пташника ОСОБА_1 не надавала, нотаріус не вимагав. У 2024 році він продав автомобіль БМВ матері його дітей ОСОБА_3 , з якою він проживає однією сім'єю, приблизно за 3000 доларів, гроші він неї отримав, продаж здійснена через борги, про існування позову ОСОБА_1 про поділ майна він дізнався вже після продажу авто. З ОСОБА_3 він почав проживати разом після народження дитини з 2014 року. Наявність спільних світлин пояснив, що з ОСОБА_1 вони були у шлюбі, мають спільного сина, а тому є не чужими людьми. Він не пам'ятає кількість автомобілів, що у нього були, оскільки займається авторемонтом, купляє пошкоджені авто, ремонтує їх та перепродає.

Третя особа - ОСОБА_3 надала суду письмові пояснення від 01.04.2024, у яких зазначила, що проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечує, просить відмовити у його задоволенні, зустрічний позов ОСОБА_2 вважає обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, оскільки їй не було відомо, що її чоловік ОСОБА_2 одружений та має сина, вони як подружжя разом будували будинки, вели спільний побут, робили ремонт. ОСОБА_2 допомагали грошима батьки. У 2014 народився спільний син ОСОБА_5 , у 2024 - син ОСОБА_6 , у них склалися сімейні відносини. З ОСОБА_1 жодних відносин не було, остання не має відношення до майна ОСОБА_2 . У судовому засіданні пояснила, що знайома з ОСОБА_2 з дитинства, з 2001 року проживали разом, будівництво він робив за власні кошти самостійно, ОСОБА_1 проживала окремо, всі автомобілі ОСОБА_2 купував за власні кошти, тому лише він є власником майна. Автомобіль БМВ був куплений її батьками, вона ним користується.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Суд, вислухавши позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представника- адвоката Маслій Т. В., відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представника - адвоката Хряпинську С. С., тетю особу за зустрічним позовом ОСОБА_3 , допитавши свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається зі свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_33 , виданого 27.11.1993 року палацем одруження «Центральний» м. Харкова, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб 27.11.1993. (т. 1 а. с. 23).

З паспорту громадянина України НОМЕР_34 , виданого 27.11.1998 Ленінським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 з 18.02.1998, 24.07.2019 місце проживання знято з реєстрації; з 24.03.2020 місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_6 (т. 1 а. с. 15-21).

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 27.11.2023 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (т. 1 а. с. 24-25).

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 29.11.2012 припинено право власності та анульовано правову реєстрацію на ім'я ОСОБА_2 на житловий будинок літ. А-1 з сінями літ. А та верандою літ. А, житловою площею 17,4 кв. м та теплиці літ. К, Л, М у житловому будинку АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на самочинно побудований житловий будинок літ. Н-2, загальною площею 218,5 кв. м (приміщення 1-1 - 1-23), житловою площею 88,7 кв. м з мансардою Нм, площею 130,6 кв. м (приміщення 1-24 - 1-28), житловою площею 31,4 кв. м, балконами н1, н2 у житловому будинку АДРЕСА_1 . (т. 1 а. с. 27).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 02.12.2023 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на:

- нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 2622,9 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 20.10.2008; середньоринкова вартість згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 становить 6 214 100,00 грн.;

-житловий будинок літ. Н-2 з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 29.11.2012; середньоринкова вартість згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 становить 7 603 700,00 грн.;

-житловий будинок АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності Ленінської районної ради м. Харкові від 08.01.2004; середньо ринкова вартість згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 29.12.2023 станом на 28.12.2023 становить 6 864 800,00 грн.; (т. 1 а. с. 28-33, 35, 57-73, 112-137, 226-245).

З інформації Єдиного державного реєстру МВС щодо реєстрації транспорту за ОСОБА_2 в період з 27.11.1993 по день надання інформації 11.12.2023 вбачається, що за останнім зареєстровано:

-ВМW Х5, об'єм (потужність) двигуна см3 2979, рік випуску 2012, чорний, № куз. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 (на обліку); перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ 6341, дата першої реєстрації: 25.09.2021, дата останньої реєстрації ТЗ: 05.10.2021, місце проведення останньої реєстрації ТСЦ 6341; згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 середньоринкова вартість автомобілю становить 810 450,00 грн.;

-ТОYОТА RAV4, об'єм (потужність) двигуна, см3 1998, рік випуску 2000, колір зелений, № двиг. НОМЕР_4 , № куз. НОМЕР_5 , перереєстрація на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ 6342, НОМЕР_2 , НОМЕР_6 , 02.11.2016, (на обліку); згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 середньоринкова вартість автомобілю становить 198 370,00 грн.;

-BERTONE BMW, об'єм (потужність) двигуна см3 2700, рік випуску 1992, колір чорний, № двиг. НОМЕР_7 , № куз. НОМЕР_8 , перереєстрація на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ (центр 6342), НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , 22.10.2016 (на обліку); згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 середньоринкова вартість автомобілю становить 470 100,00 грн.;

-AUDI A6, об'єм (потужність) двигуна см3 2800, рік випуску 1998, колір білий, №куз. НОМЕР_21 , АХС 013909, 17.09.2016 (знятий з обліку), зняття з обліку для реалізації (центр 6342);

-РЕUGEOT ВОХЕR, об'єм (потужність) двигуна см3 1997, рік випуску 2004, колір синій, № двиг. НОМЕР_11 , № куз. НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , 24.04.2012, реєстрація ТЗ, придбаного в торговельній організації (ТСЦ 6342); згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 середньоринкова вартість автомобілю становить 142 700,00 грн.;

-VOLKSWAGEN Multivan, об'єм (потужність) двигуна см3 1968, рік випуску 2011, колір білий, № двиг. НОМЕР_15 , № куз. НОМЕР_16 , вторинна реєстрація тз, придбаного в торгівельній організації (центр 6342), НОМЕР_9 , НОМЕР_17 , 29.11.2011 (на обліку); згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 середньоринкова вартість автомобілю становить 463 110,00 грн.;

-BMW X5, об'єм (потужність) двигуна см3 4396, рік випуску 2001, колір чорний, №двиг. НОМЕР_18 , № куз. НОМЕР_19 , реєстрація ТЗ придбаного на аукціоні товарної біржі (ТСЦ 6341), НОМЕР_20 , АХС 116745, 03.06.2008 (на обліку); згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 середньоринкова вартість автомобілю становить 301 380,00 грн.;

-AUDI A6, об'єм (потужність) двигуна см3 2800, рік випуску 1998, колір білий, №куз. НОМЕР_21 , НОМЕР_2 , АХС 013909, дата першої реєстрації: 26.01.2007, перереєстрація при переобладнання із заміною кузова (Шасі) та двигуна (ТСЦ 6342); згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 середньоринкова вартість автомобілю становить 224 740,00 грн.;

-AUDI 100, рік випуску 1984, колір зелений, № куз. НОМЕР_22 , НОМЕР_23 , РСА НОМЕР_24 , 17.01.2007, реєстрація ТЗ, придбаного в торговельній організації (ТСЦ 6342); згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 середньо ринкова вартість автомобілю становить 69 980,00 грн.;

-BMW 535, об'єм (потужність) двигуна см3 3500, рік випуску 1998, колір сірий, №двиг. НОМЕР_25 , № куз. НОМЕР_26 , реєстрація ТЗ придбаного на аукціоні товар. біржі (ТСЦ 6341), НОМЕР_27 , ХМС 296235, 18.03.2005; згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 середньоринкова вартість автомобілю становить 209 560,00 грн.;

-BMW 520, об'єм (потужність) двигуна см3 2171, рік випуску 1997, колір червоний, № двиг. НОМЕР_28 , № куз. НОМЕР_29 , НОМЕР_30 , НОМЕР_31 , 21.09.1999, реєстрація тз привезеного з-за кордону (ТСЦ 6341), 22.09.1999, зняття з обліку для реалізації; згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 середньоринкова вартість автомобілю становить 165 500,00 грн. (т. 1 а. с. 41-56).

Згідно зі звітом ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 середньо ринкова вартість автомобілів становить 3 055 890,00 грн. (т. 1 а. с. 73-111)

З інформації Єдиного державного реєстру МВС щодо реєстрації транспорту за ОСОБА_2 вбачається, що станом на 15.01.2024 за ОСОБА_2 зареєстровано:

-ВМW Х5, об'єм (потужність) двигуна см3 2979, рік випуску 2012, чорний, № куз. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 (на обліку); 05.10.2021;

- РЕUGEOT ВОХЕR, об'єм (потужність) двигуна см3 1997, рік випуску 2004, колір синій, № двиг. НОМЕР_11 , № куз. НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , 24.04.2012 (т. 1 а. с. 225).

Зі звіту ТОВ «ОЦІНКА24» від 14.12.2023 станом на 12.12.2023 середньо ринкова вартість зазначених автомобілів становить 1 423 250,00 грн., а саме:

-ВМW Х5, рік випуску 2012, реєстраційний номер НОМЕР_2 , - 810 450,00 грн.;

-BERTONE BMW, рік випуску 1992, реєстраційний номер НОМЕР_9 , - 470 100,00 грн.;

-РЕUGEOT ВОХЕR, рік випуску 2004, реєстраційний номер НОМЕР_13 , - 142 700,00 грн. (810 450,00 + 470 100,00 +142 700,00 =1 423 250,00) (т. 1 а. с. 76).

Згідно інформації Єдиного державного реєстру МВС щодо реєстрації транспорту за ОСОБА_1 у період з 27.11.1993 по день надання інформації 23.02.2024 вбачається, що за нею зареєстровано:

-з 17.07.2007 ГАЗ 3307 4250, 1991 року випуску, № двиг. НОМЕР_35 , № куз. НОМЕР_36

-KIA Credos, 1998 року випуску, з 19.08.1998, № двиг. НОМЕР_37 , № куз. НОМЕР_38 .

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; ОСОБА_1 за зазначеною адресою не зареєстрована (т. 2 а. с. 153-159).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2007, залишеного без змін постановою Вищого господарского суду України від 08.11.2007, у задоволенні позову ТОВ «Таранівська птахофабрика» до СПД ФО ОСОБА_7 про стягнення майнової шкоди відмовлено у повному обсязі, встановлено, що предметом договору купівлі-продажу від 09.12.2004 були будматеріали, що складали пташник за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2 а. с. 43-44).

17.10.2008 ОСОБА_1 надала нотаріальну згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на купівлю нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2 а. с. 64).

З договору купівлі-продажу, посвідченому 20.10.2008 приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Лещенко Л. В., вбачається, що ТОВ «Таранівська птахофабрика» та ОСОБА_2 уклали договір, за яким ТОВ передало у власність ОСОБА_2 нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 . (т. 2 а. с. 63).

На підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 17.03.2020 ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_8 автомобіль BMW X5, колір чорний, № куз. НОМЕР_19 , НОМЕР_20 , АХС 116745, реєстрація за продавцем 03.06.2008 (т. 2 а. с. 100).

Згідно з договором купівлі-продажу 6341/2024/4267102 транспортного засобу від 19.01.2024 ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 автомобіль ВМW Х5, 2012 року випуску, чорний, № куз. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 (на обліку); зареєстрований за ОСОБА_2 05.10.2021 (т. 2 а. с. 92).

За договором дарування від 05.12.2019, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Никифоровою М. А., дарувальник ОСОБА_9 безоплатно передала у дар ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4 (т. 2 а. с. 109-110).

Згідно з договором купівлі-продажу 2341/2021/2487871 транспортного засобу від 19.03.2021 ОСОБА_10 зобов'язався передати у власність ОСОБА_11 автомобіль VOLKSWAGEN Multivan, колір білий, № куз. НОМЕР_16 , НОМЕР_39 , НОМЕР_40 , реєстрація 20.08.2016. (т. 2 а. с. 135).

01.09.1987 ОСОБА_2 уклав з СРСЦ № 6 типовий договір на проведення ремонтних робіт за адресою: АДРЕСА_3 (т. 2 а. с. 118).

Як вбачається з розписки від 18.08.2000, посвідченої державним нотаріусом Другої Харківської державної нотаріальної контори, Голубовська М. П. отримала від Наріманідзе грошові кошти у сумі 16800,00 грн. (еквівалент 3000 доларів США) за проданий нею будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а. с.121).

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у м. Харкові ради ОСОБА_2 надано дозвіл будівництва житлового будинку у домоволодінні АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 123).

Згідно з висновком про вартість майна суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_12 від 13.02.2024 ринкова вартість житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_3 становить 5 027 738,00 грн. (т. 2 а. с. 125-127).

21.03.2024 Зміївською міською радою був складений акт обстеження № 25, з якого вбачається, що на земельній ділянці, яка передана в оренду ТОВ «Таранівська птахофабрика» знаходиться одна будівля пташника, об'єкти нерухомого майна та інші об'єкти інфраструктури на даній земельній ділянці відсутні, будівля пташника № 4, що була придбана ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 20.10.2008 та розташована за адресою: АДРЕСА_2 , демонтована, висновок про знищення/знесення майна від 11.03.2024 (т. 3 а. с. 29-39).

Згідно з повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_41 від 26.04.2019, виданим Холодногірським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 3 а. с. 47).

Як вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_42 від 22.02.2024, виданого Другим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 3 а. с. 48).

З довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 21.03.2024 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 з 23.09.1988, ОСОБА_15 , ОСОБА_3 з 02.06.2017. (т. 3 а. с. 49-51).

Як вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_3 реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України з 2002 по 2024 роки за період з 09.2002 по 12.2002, з 05.2003 по 10.2014, з 01.2015 по 08.2017, з 02.2020 по 08.2021, з 09.2023 по 04.2024 нею отримувався дохід та сплачувались страхові внески (т. 3 а. с. 52-56).

З наданих суду дублікатів чеків АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що протягом 2019-2024 ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 були здійснені платежі за комунальні послуги, послуги зі сплати інтернету, а також придбані будівельні матеріали та меблі (т. 3 а. с.57-89).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 пояснила, що знайома з сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 приблизно з 2000 року, у них дружні стосунки, знала ОСОБА_2 як чоловіка ОСОБА_1 , бачила їх разом приблизно до 2022 року, звичайна сім'я, що проживала по сусідству. ОСОБА_3 вона не знає. Біля будинку АДРЕСА_3 бачила ОСОБА_1 , часто відпускала до них свого сина. Біля під'їзу по вул. Соціалістичній часто бачила автомобіль ОСОБА_2 , вони віталися, вони всі проживали разом в одному під'їзді.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_17 зазначила, що позивачка з відповідачем жили по сусідству з 1998 року по АДРЕСА_7 , коли почалася епідемія іноді приїжджала на квартиру, де бачила автомобіль ОСОБА_2 . З ОСОБА_2 добре спілкувався її чоловік, їздив до нього на АДРЕСА_3 щодо авто. У ОСОБА_1 з чоловіком були добрі стосунки, ніколи не сварилися.

Допитана у якості свідка ОСОБА_18 пояснила, що з позивачкою познайомилася у 2004 році, коли вони закінчували школу стилістики, почали дружити, ОСОБА_1 з ОСОБА_2 приїжджали до неї в гості, в них були добрі стосунки. У 2007-2008 роках часто приїжджали до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на АДРЕСА_3 , в них там був собака, вони також приїжджали в гості. У 2007-2008 роках вона з сім'єю приїзджали на день народження позивачки та відповідача, їх діти разом їздили до Англії у 2006, у 2016. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 святкували в ресторані разом з ними Новий рік, приїжджали як чоловік та дружина. ОСОБА_3 їй не відома. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали разом і на АДРЕСА_8 , речі ОСОБА_1 знаходилися за обома адресами. На теперішній час їй відомо, що ОСОБА_2 має трьох дітей, від ОСОБА_1 син один.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_19 пояснив, що був сусідом позивачки та відповідача, їх сина та матері ОСОБА_1 - ОСОБА_20 , вони проживали по АДРЕСА_7 , знайомий з ними приблизно 25 років, ОСОБА_2 бачив постійно вранці та ввечері, на АДРЕСА_3 приїжджав, оскільки був клієнтом ОСОБА_2 та ремонтував у нього машини, там бачив ОСОБА_1 , яка доглядала за городом, останній раз був приблизно 6 років тому. У самому будинку по АДРЕСА_3 ніколи не був, ОСОБА_3 там не бачив, бачив ОСОБА_21 , знає, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є син. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом проживали і на АДРЕСА_8 .

Свідок ОСОБА_2 показав, що є сином ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , проживав разом з батьками по АДРЕСА_9 , батьки ночували то в квартирі, то по АДРЕСА_3 , він залишався з тіткою, у 1998-1999 він з батьками переїхав на АДРЕСА_10 , де вони проживали разом з матір'ю ОСОБА_1 - Ніною. Батьки мали добрі стосунки, бюджет був спільний, разом будували будинки на АДРЕСА_3 . ОСОБА_3 знає з дитинства, її сім'ю знали його батьки. Фактично шлюбні відносини його батьки припинили у 2022, до цього часу проживали разом. Будівництво по АДРЕСА_3 почалося десь у 2010, але будівництво за двома адресами до цих пір не завершено.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_22 пояснила, що у 2001 вона познайомилася з ОСОБА_3 , стали подругами, познайомилася з ОСОБА_2 , потім переїхала на АДРЕСА_7 , дружили сім'ями. ОСОБА_1 їй не знайома, вперше її бачить, її речей на АДРЕСА_3 не було, там були речі ОСОБА_3 та дітей, старшого сина ОСОБА_2 не бачила. Будівництво по АДРЕСА_3 здійснював ОСОБА_2 за власні кошти. Про наявність у ОСОБА_2 зареєстрованого шлюбу дізналася у минулому році від ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_23 пояснила, що проживає на АДРЕСА_11 , з 1995 знайома з ОСОБА_2 , який проживав один по АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 ніколи не бачила, не знала про її існування та перебування ОСОБА_2 у шлюбі. У 2000-х ОСОБА_2 почав проживати з ОСОБА_3 . Будинок по АДРЕСА_3 був побудований станом на 1995 рік, на АДРЕСА_5 пізніше. У будівництві допомагали сусіди, хто як міг. Бачила, що з ним проживає ОСОБА_3 , у 2014 році в них народився син, взагалі думала, що вони у шлюбі. ОСОБА_2 часто наймав людей, також була мати ОСОБА_3 . Зараз по АДРЕСА_3 проживає ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , їх діти, про існування старшого сина ОСОБА_2 їй не відомо.

Свідок ОСОБА_24 пояснила, що є матір'ю ОСОБА_3 , з 2002 її донька почала проживати разом з ОСОБА_2 на АДРЕСА_3 як чоловік та жінка, вони вели спільний побут, разом відпочивали, зараз продовжують проживати за вказаною адресою. ОСОБА_1 ніколи не бачила, сторонніх речей у будинку не було. Про наявність у ОСОБА_2 шлюбу дізналася, коли він сказав про старшого сина, вперше побачила його під час війни.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_25 вказав, що він працював у ОСОБА_2 у 1989-1990 роках на СТО, допомагав йому розширюватись. Коли ОСОБА_2 купив будинок, він допомагав йому у будівництві. ОСОБА_1 ніколи не бачив, бачив батька ОСОБА_2 , у якого була будівельна бригада. Раніше проживав через дорогу від ОСОБА_2 , у 1991 році інколи йому допомагав, на цей час будинок був у будівельному стані. Потім поїхав та працював на себе.

Згідно зі ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суб'єктивне право на захист реалізується у спосіб, визначений законом. Перш за все це право на звернення за судовим захистом, носієм якого виступає кожний з учасників цивільних правовідносин чи будь-яка заінтересована особа.

У відповідності до вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. («Проніна проти України», № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20 (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження №12-204гс19 (пункт 63)).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За вимогами ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 4 ч. 2 цієї ж статті одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Як роз'яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).

Зі ст. 57 СК України убачається, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є виплати (страхові виплати та виплати викупних сум), одержані за договорами страхування життя та здоров'я.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до ст. 59 СК України той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

Із системного аналізу норм статей 57, 60, 61, 63, 65, 70 СК України убачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Як вбачається зі ст. 119 СК України за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Статтею 120 СК України передбачено, що встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором. У разі встановлення режиму окремого проживання: 1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; 2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

Таким чином, режим окремого проживання для подружжя - це юридичний статус, при якому кожен з партнерів має своє житло та проживає самостійно. При цьому пара залишається подружжям, але має право проживати окремо.

Як убачається з матеріалів справи сторонами режим окремого проживання під час перебування у шлюбі не встановлено, таким чином сторони своїм правом не скористалися.

КЦС ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 721/1177/15-ц, у якій касаційний суд чітко вказав: коли спір стосується вже поділу майна подружжя, ст. 119 СК України застосовувати не можна. Тому той із подружжя, хто заперечує факт придбання майна під час спільного проживання в зареєстрованому шлюбі, повинен спростувати презумпцію спільного майна подружжя для застосування положень ч. 6 ст. 57 СК України.

Суду у якості доказів на підтвердження факту спільного проживання під час перебування у зареєстрованому шлюбі надані фотографії (світлини) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх спільного сина ОСОБА_2 за період з 1993 року по 2015 рік, які датовані зазначеним періодом позивачкою ОСОБА_1 . Аналізуючи світлини, суд вважає, що з них вбачаються вікові зміни їх учасників, тому приходить до висновку, що вони зроблені протягом певного проміжку часу, однак встановити момент початку та тривалість такого проміжку суд позбавлений можливості.

На підтвердження факту наявності у ОСОБА_2 особистих грошових коштів суду надано копію ощадної книжки у ощадній касі м. Харкова № 110877 на ім'я ОСОБА_2 , з якої вбачається, що на рахунку станом на 19.11.1988 знаходилося 7533,00 руб., та були здійснені операції зі зняття коштів з рахунку: 02.12.1988 - 2800,00 руб., залишок - 4733,00 руб.; 10.12.1988 - 4000,00 руб., залишок - 733,00 руб.; 30.01.1989 - 200,00 руб., залишок становить 540,00 руб.; 21.08.1989 - 500,00 руб., залишок - 40,00 руб. (т. 2 а. с. 119).

Суд вважає, що зазначений доказ не містить інформації щодо предмета доказування, не спростовує та не підтверджує обставин, що підлягають встановленню у ході розгляду справи, не відноситься до предмету позову та до періоду перебування ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_1 , а також неможливо з'ясувати з якою метою та на що саме були витрачені кошти, тому визнає доказ неналежним.

Також суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності у ОСОБА_2 доходів.

Щодо надання нотаріальної згоди ОСОБА_1 на купівлю пташника за адресою: АДРЕСА_2 суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 03.06.2024 у справі № 712/3590/22, провадження № 61-14297сво23 зазначив, що Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Об'єднана палата зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).

Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:

суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;

такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21)).

Згода - одностороннє волевиявлення суб'єкта права. Вчинення згоди - односторонній правочин, оскільки особа тим самим реалізує своє право та робить це можливим для інших осіб здійснити своє право. Згода може бути: (а) передумовою для встановлення правовідносин між особою, яка надала цю згоду, та адресатом згоди або між останнім та іншими особами; (б) юридичним фактом у вже існуючих правовідносинах, що дозволяє або обумовлює ті чи інші етапи їх існування; (в) дією, спрямованою на припинення правовідносин.

Згода іншого з подружжя має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору. Відсутність згоди іншого з подружжя може мати наслідком, зокрема, визнання договору недійсним у разі недобросовісності контрагента іншого з подружжя. Суб'єкт, який надає згоду на укладення договору іншим з подружжя, не стає стороною договору. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з третьою особою права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20)).

У статті 65 СК України передбачено, зокрема, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21)).

По своїй суті згода одного з співвласників щодо розпорядження спільним сумісним майном є одностороннім правочином. При вчиненні такого правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Законодавець не передбачив вимог щодо моменту вчинення такого правочину (до чи після розпорядження). Звісно, логічним є те, що, зазвичай, вчинення такого правочину передує розпорядженню спільним сумісним майном. Проте приватне законодавство не містить заборони на вчинення згоди одного з співвласників щодо розпорядження спільним сумісним майном і після розпорядження спільним сумісним майном.

Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що по своїй сутності згода є одностороннім правочином (див., наприклад, постанови Верховного Суду від: 23 червня 2021 року у справі № 537/3100/17; 10 листопада 2021 року в справі № 756/2312/18; 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18; 26 січня 2022 року в справі № 754/5554/16-ц; 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19).

Обміркувавши викладене та підстави передання справи на розгляд Об'єднаної палати з урахуванням принципу розумності, касаційний суд зауважує, що:

вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором;

згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду;

сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном;

згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору;

згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядженнямайном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності;

надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;

не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя;

наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;

у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

При передачі справи на розгляд Об'єднаної палати колегія суддів вважала необхідним відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), щодо застосування статті 65 СК України.

У вказаних постановах суд касаційної інстанції зазначив, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання».

З урахуванням висновків, зроблених у цій постанові, Об'єднана палата відступає від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), про те, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання».

Верховний Суд дійшов висновку, що у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України). На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.

Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядженнямайном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

За змістом наведеної заяви ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на купівлю за ціну та на умовах на його власний розсуд пташника, що на думку суду свідчить про наявність дійсних шлюбних відносин у період зареєстрованого шлюбу, здійснення спільних витрат за спільні кошти подружжя в інтересах сім'ї у 2008, а також розцінює продаж автомобілів у період шлюбу як такий, що здійснений в інтересах сім'ї з відома ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_15 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 з 02.06.2017, що не відноситься до періоду придбання у власність спірного нерухомого та рухомого майна.

Факт продажу 19.01.2024 ОСОБА_2 автомобілю ВМW Х5, об'єм (потужність) двигуна см3 2979, рік випуску 2012, суд розцінює як намагання уникнути цивільної відповідальності, оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 27.11.2023 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, у провадженні Ленінського районного суду м. Харкова з 03.01.2024 перебувала цивільна справа ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, про що достовірно було відомо ОСОБА_15 .

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що презумпцію спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно відповідачем не спростовано, він не довів належними та допустимими доказами, що придбав майно за особисті грошові кошти та в особистих інтересах, вказані положення відсутні і в договорах купівлі-продажу спірного майна, тому суд вважає, що майно набуто сторонами за час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя підлягають задоволення в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку літ. Н-2 з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; на частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , при цьому суд вважає за необхідне відмовити у поділі в порядку спільного майна подружжя пташника за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з повним знищенням зазначеного об'єкту нерухомості.

Також суд вважає за можливе стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості частини транспортних засобів: ВМW Х5, BERTONE BMW, РЕUGEOT ВОХЕR, у сумі 711 625 грн. 00 коп. (1 423 250,00/ 2 = 711 625,00), відмовивши у задоволенні іншої частини первісного позову ОСОБА_1 .

За таких обставин суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі у зв'язку з недоведеністю.

ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у з'язку з чим суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки за первісним позовом ОСОБА_26 суму сплаченого судового збору у розмірі 13420 грн. 00 коп. у зв'язку з частковим задоволенням її позовних вимог, виходячи з максимальної ставки судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», що складає 1% від суми задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 3, 4, 7, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя майно, набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час шлюбу:

-житловий будинок літ. Н-2 з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 349,1 кв. м., житлова площа 120,1 кв.м.;

-житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , житлова площа 123,6 кв .м.;

- РЕUGEOT ВОХЕR, об'єм (потужність) двигуна см3 1997, рік випуску 2004, колір синій, № двиг. НОМЕР_11 , № куз. НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , 24.04.2012.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_43 , право власності в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя на частину житлового будинку літ. Н-2 з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 349,1 кв. м., житлова площа 120,1 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_44 , право власності в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя на частину житлового будинку літ. Н-2 з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 349,1 кв. м., житлова площа 120,1 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_43 , право власності в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя на частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , житлова площа 123,6 кв .м.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_44 , право власності в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя на частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , житлова площа 123,6 кв .м.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_44 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_43 грошову компенсацію вартості частини транспортних засобів:

-ВМW Х5, об'єм (потужність) двигуна см3 2979, рік випуску 2012, чорний, № куз. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 (на обліку) 05.10.2021;

- РЕUGEOT ВОХЕR, об'єм (потужність) двигуна см3 1997, рік випуску 2004, колір синій, № двиг. НОМЕР_11 , № куз. НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , 24.04.2012, у сумі 711 625 (сімсот одинадцять) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_3 , про визнання особистої приватної власності на нерухоме майно відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_44 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_43 , суму судового збору у розмірі 13420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 07.07.2025.

Суддя - А. М. Гримайло

Попередній документ

128658415

Наступний документ

128658418

Інформація про рішення:

№ рішення:	128658417
№ справи:	642/30/24
Дата рішення:	07.07.2025
Дата публікації:	09.07.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Холодногірський районний суд міста Харкова
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (03.12.2025)
Дата надходження:	04.08.2025
Предмет позову:	Ап/скарга адвоката Хряпинської Світлани Степанівни представника відповідача Наріманідзе Гочі Георгійовича на рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 07 липня 2025 року по справі за позовом Баранник Ірини Віталіївни до Наріманідзе Гочі Георгі

Розклад засідань:

Минулі засідання (23)

06.02.2024 12:00	Ленінський районний суд м.Харкова
12.03.2024 12:00	Ленінський районний суд м.Харкова
02.04.2024 14:00	Ленінський районний суд м.Харкова
25.04.2024 10:00	Ленінський районний суд м.Харкова
22.05.2024 10:00	Ленінський районний суд м.Харкова
18.06.2024 14:00	Ленінський районний суд м.Харкова
07.08.2024 09:30	Ленінський районний суд м.Харкова
03.09.2024 09:30	Ленінський районний суд м.Харкова
25.09.2024 09:30	Ленінський районний суд м.Харкова
24.10.2024 09:30	Ленінський районний суд м.Харкова
19.11.2024 09:30	Ленінський районний суд м.Харкова
19.12.2024 09:30	Ленінський районний суд м.Харкова
09.01.2025 14:00	Ленінський районний суд м.Харкова
28.01.2025 09:30	Ленінський районний суд м.Харкова
12.02.2025 14:00	Ленінський районний суд м.Харкова
03.03.2025 14:00	Ленінський районний суд м.Харкова
27.03.2025 14:00	Ленінський районний суд м.Харкова
30.04.2025 14:00	Ленінський районний суд м.Харкова
12.05.2025 11:30	Ленінський районний суд м.Харкова
04.06.2025 09:30	Ленінський районний суд м.Харкова
25.06.2025 09:30	Ленінський районний суд м.Харкова
07.07.2025 09:30	Ленінський районний суд м.Харкова
02.12.2025 10:30	Харківський апеляційний суд