04.07.2025
Справа № 2а-3682/10
Провадження № 6-а/642/1/25
04.07.2025 м. Харків
Холодногірський районний суд м.Харкова у складі:
головуючого судді Балабая С.С.,
секретаря судового засідання Хазикової В.С.,
за участю:
представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Крячко Олега Володимировича,
розглянувши заяву представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Крячко Олега Володимировича в режимі відеоконференції про зміну способу та порядку виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зміну способу та порядку виконання рішення в порядку ч.3 ст. 378 КАСУ,
встановив:
Представника заявника ОСОБА_1 - адвокат Крячко Олег Володимирович звернувся до Холодногірського районного суду м. Харкова із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення в порядку ч. 3 ст. 378 КАСУ, в якому просив змінити спосіб та порядок виконання постанови Ленінського районного суду міста Харкова від 10.12.2010 у справі № 2а-3682/10. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , доплату до пенсії за результатами перерахунку за період з 01.11.2011 по 24.09.2019 року в розмірі 646052,00 грн.
Постановою Ленінського районного суду м.Харкова від 10 грудня 2010 року було задоволено адміністративний позов та визнано неправомірними дії відповідача; зобов'язано Управління пенсійного фонду в Харківському районі Харківської області здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_3 , як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, інваліду 2-ї групи, відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, з врахуванням вимог ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 27.07.2010 року, з урахуванням виплачених сум. Дана постанова набрала законної сили.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 05.01.2024, заяву адвоката Боженко Ганни Валеріївни, що діє в інтересах ОСОБА_3 про заміну сторони у виконавчому провадженні та видачу дубліката виконавчого листа задоволено. Здійснено заміну Боржника - Управління пенсійного фонду в Харківському районі Харківської області у виконавчому провадженні з виконання постанови Ленінського районного суду міста Харкова від 10.12.2010 року у справі № 2а-3682/10 на його правонаступника - Головне управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022). Видано дублікат виконавчого листа з виконання постанови Ленінського районного суду міста Харкова від 10.12.2010 року у справі № 2а-3682/10 за позовом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Управління пенсійного фонду в Харківському районі Харківської області.
12.06.2025 через сиситему «Електронний суд» надійшло клопотання від представника відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - Гузей Ганни Федорівни, в якому остання просила розглянути справу без її участі.
Також, представником відповідача подані заперечення на заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 11.06.1992 р. перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особа з інвалідністю 2 групи, захворювання отримане при виконанні обов'язків військової служби при ліквідації аварії на ЧАЕС. Відповідно до матеріалів пенсійної справи пенсія ОСОБА_1 виплачувалася у розмірі, визначеному відповідно до постанови Ленінського районного суду міста Харкова від 10.12.2010 року у справі № 2а-3682/10 з 27.07.2010 по 31.10.2011. Загальний розмір нарахованої до виплати пенсії ОСОБА_1 у жовтні 2011 року склав 7223,60 грн. Призначення (перерахунок) пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України здійснюється на підставі законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади. Судові рішення, що набрали законної сили, виконуються органами Пенсійного фонду України в межах покладених зобов'язань, з урахуванням повноважень, наданих чинним законодавством. Виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача. Відповідно до ст.63 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету. 19.06.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік». Частиною 7 цього Закону доповнено прикінцеві положення пунктом 4 такого змісту: «4. Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини 3 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік». На виконання вимог вище зазначеного Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06.07.2011 за № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» (далі- Постанова №745), яка набрала чинності 23.07.2011 р. Узв'язку з викладеним, у 2011 році пенсійні виплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в тому числі й ті, розмір яких встановлено на виконання судових рішень, здійснювались у розмірах, визначених з урахуванням норм Постанови №745. За прийнятим 26.12.2011 р. рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» вищезазначені норми визнані такими, що відповідають Конституції України (є конституційними). Аналогічна ситуація склалась в 2012- 2014 роках у зв'язку з прийняттям законів «Про Державний бюджет України» відповідно на 2012- 2013 роки та Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік». Пунктом 3 прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» визначено, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік. Порядок обчислення пенсій особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з 01.01.2012 р. врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі- Постанова №1210). Пунктом 4 прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» також установлено, що у 2013 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» передбачено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній з 01.01.2015 року) умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Крячко Олег Володимирович просив змінити спосіб та порядок виконання постанови Ленінського районного суду міста Харкова від 10.12.2010 у справі № 2а-3682/10. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 доплату до пенсії за результатами перерахунку за період з 01.11.2011 по 24.09.2019 року в розмірі 646052,00 грн.
Відповідно до частин першої-другої статті 378 ККАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
За приписами ст.124, ч.3 ст.129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Якщо органи влади відмовляються виконувати чи затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6, якими користується особа на час судової стадії розгляду, втрачають зміст.
Судові рішення, що набрали законної сили, а також ті, що підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягають виконанню на всій території України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Якщо органи влади відмовляються виконувати чи затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6, якими користується особа на час судової стадії розгляду, втрачають зміст.
Судові рішення, що набрали законної сили, а також ті, що підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягають виконанню на всій території України.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.
Частиною 3 статті 378 КАС України встановлено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
З наведеної норми вбачається, що суд може змінити спосіб або порядок виконання рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.
Отже, під зміною способу і порядку виконання рішення необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленому раніше порядку і способом. При цьому, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Так, саме поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.
Отже, передумовою для прийняття судом рішення про зміну способу або порядку виконання судового рішення, є наявність обставин, які унеможливлюють або ускладнюють виконання рішення у спосіб чи порядок, які первинно визначені в рішенні суду.
Обґрунтовуючи необхідність зміни способу та порядку виконання постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 10.12.2010 року у справі № 2а-3682/10, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2012, зобов'язано Управління пенсійного фонду в Харківському районі Харківської області здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_3 , як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, інваліду 2-ї групи, відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, з врахуванням вимог ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 27.07.2010 року, з урахуванням виплачених сум. Дана постанова набрала законної сили.
Заявник зазначив, що пенсійним органом було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 27.07.2010 року по 31.10.2011 року та нарахована доплага у сумі 80100,61 грн на виконання постанови Ленінського районного суду міста Харкова від 10.12.2010 року у справі № 2a-3682/10, що підтверджується Довідкою від 22.12.2014 року про здійснення нарахування на виконання рішення суду на ім' я начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області Управлінням Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області, в якій повідомляється про проведення вказаного перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 10.12.2010 року у справі № 2a-3682/10 за період з 27.07.2010 по 31.10.2011 року. Зазначає, що вказана сума коштів ОСОБА_1 була виплачена. 3 25.04.2019 року позивач отримує пенсію, встановлену рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 року у справі № 520/249/20, яким йому було встановлено пенсію в п?ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати. На переконання представника позивача, в період до 25.04.2019 позивач мав отримувати пенсію відповідно до постанови Ленінського районного суду міста Харкова від 10.12.2010 року у справі № 2a-3682/10, однак перерахунок та виплата пенсії згідно цієї постанови були здійснені відповідачем лише до 31.10.2011.
Вказане, на думку заявника, свідчить про те, що постанова Ленінського районного суду м. Харкова від 10.12.2010 року у справі № 2-а/3682/10 не виконана.
Представника заявника ОСОБА_1 - адвокат Крячко Олег Володимирович просив змінити спосіб та порядок виконання постанови Ленінського районного суду міста Харкова від 10.12.2010 у справі № 2а-3682/10. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , доплату до пенсії за результатами перерахунку за період з 01.11.2011 по 24.09.2019 року в розмірі 646052,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 № 4901-VI (зі змінами, далі - Закон №4901-VI), який набрав чинності 01.01.2013, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є - державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Суд зазначає, що стаття 3 Закону №4901-VI встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Постанова Ленінського районного суду м.Харкова від 10 грудня 2010 року у справі №2а-3682/10 стосується зобов'язання Управління пенсійного фонду в Харківському районі Харківської області здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_3 , як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, інваліду 2-ї групи, відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, з врахуванням вимог ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 27.07.2010, з урахуванням виплачених сум, а не стягнення коштів.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Обов'язки і права виконавців, обов'язковість вимог виконавців визначені статтею 18 Закону № 1404-VIII.
Так, частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пункт 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII визначає, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 18 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Згідно з вимогами частини першої статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
За змістом абзацу 3 частини 3 статті 63 Закону №1404-VIII у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Отже, нормами Закону №1404-VIII передбачено послідовність дій державного виконавця у процедурі примусового виконання виконавчого документа.
Враховуючи те, що завданням виконавчого провадження є, зокрема примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов'язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов'язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця, не звільняє боржника від виконання основного зобов'язання - виконати вимоги виконавчого документа.
З матеріалів справи вбачається, що головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ждановою Оленою Віталіївною прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 74175077 з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-3682/10, виданого 26.01.2024 Ленінським районним судом м. Харкова про
зобов'язання Управління пенсійного фонду в Харківському районі Харківської області здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_3 , як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, інваліду 2-ї групи, відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, з врахуванням вимог ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 27.07.2010, з урахуванням виплачених сум.
Суд зазначає, що стаття 3 Закону №4901-VI встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 10 грудня 2010 року у справі №2а-3682/10 стосується зобов'язання вчинити певні дії щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії, боржником за яким є державний орган, а не стягнення коштів.
Натомість особливості виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна визначені у статті 7 Закону №4901-VI.
За правилами частини 1 статті 7 Закону №4901-VI виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.
Заборгованість погашається в наступній черговості:
у першу чергу - заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;
у другу чергу - заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами;
у третю чергу - заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
З метою реалізації норм, наведених у пункті 3 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 затверджений Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державною (далі - Порядок №440).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 440 цей Порядок визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", інвентаризації та погашення заборгованості за ними.
Таким чином, виконання Постанови Ленінського районного суду м.Харкова від 10 грудня 2010 року про зобов'язання Управління пенсійного фонду в Харківському районі Харківської області здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_3 , як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, інваліду 2-ї групи, відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, з врахуванням вимог ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 27.07.2010 року, з урахуванням виплачених сум - здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Суд зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення суду у даній справі має зобов'язальний характер, тому зміна способу виконання рішення із зобов'язання здійснити виплату заборгованості по пенсії на стягнення суми цієї заборгованості фактично призведе до зміни рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенню питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: "Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті". Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.
Таким чином, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої пенсії не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то суд доходить висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просить представник позивача, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у цій справі.
При цьому суд зазначає, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України та відповідно до Порядку № 1165. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Таким чином, оскільки виконання рішення суду у цій справі залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості по пенсії позивачу.
При цьому суд враховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості по пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання сум заборгованості по пенсії, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 24 липня 2023 року у справі №420/6671/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 112382417).
Оскільки в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого ОСОБА_1 здійснювалась виплата пенсії згідно із судовими рішеннями, пенсія у визначеному на їх виконання розмірі підлягала виплаті до моменту внесення змін до чинного законодавства України, що регулюють порядок обчислення та нарахування таких соціальних виплат.
Тому, розрахунок пенсії позивача з 01.11.2011 здійснювався у порядку та розмірах, встановлених Постановою №745, а з 01.01.2012- Постановою №1210.
Таким чином, пенсійним органом було проведено нові перерахунку пенсії позивача, у зв'язку з чим між сторонами виник новий спір.
Суд зазначає, що вказані перерахунки жодним чином не пов'язані з виконанням рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 10.12.2010 р. у справі № 2а-3682/10, нарахування та виплата перерахованої пенсії після внесення нових змін до законодавства України має окремі правові та фактичні підстави, які не були предметом розгляду у вказаній вище справі. Отже, позивач помилково пов'язує здійснення пенсійним органом нових перерахунків його пенсії з виконанням рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 10.12.2010 р. у справі № 2а-3682/10.
Відтак, обставини, щодо яких подано заяву, не входили в предмет доказування у вищевказаній справі та не стосуються порядку виконання прийнятого судового рішення, а фактично складають окремий самостійний предмет позову.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 - адвоката Крячко Олега Володимировича про зміну способу та порядку виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зміну способу та порядку виконання рішення в порядку ч.3 ст. 378 КАСУ.
Керуючись статтями 243, 248, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 - адвоката Крячко Олега Володимировича про зміну способу та порядку виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зміну способу та порядку виконання рішення в порядку ч.3 ст. 378 КАСУ.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Повний текст ухвали складено 07.07.2025.
Суддя С.С. Балабай