Провадження № 2-а/641/137/2025 Справа № 641/4396/25
07 липня 2025 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова в складі:
головуючого судді Чайка І.В.,
за участю секретаря судового засідання Шумейко С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 641/4396/25 за позовом адвоката Косінцевої Поліни Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
18.06.2025 адвокат Косінцева П.Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Слобідського районного суду міста Харкова з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просила поновити пропущений процесуальний строк на оскарження постанови № 1/460 від 28.03.2025; визнати протиправною та скасувати постанову № 1/460 від 28.03.2025 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, та відшкодувати судові витрати.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що при винесенні оскаржуваної постанови було порушено вимоги КУпАП та інших нормативно-правових актів. Стверджує, що вказані відповідачем підстави для притягнення до відповідальності не відповідають дійсним обставинам, зокрема, позивач жодних чином не порушував норми закону, на які відповідач посилався при винесенні оскаржуваної постанови. Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та незаконною, оскільки уповноважена особа при розгляді справи не з'ясувала усіх обставин, що мають значення для справи. Також в оскаржуваній постанові не в повному обсязі викладено суть (об'єктивну сторону) адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. При цьому зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, що позивач був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, та відповідно був позбавлений можливості права на захист, та подання усних чи письмових пояснень.
Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 20.06.2025 року поновлено позивачу пропущений процесуальний строк на оскарження постанови, відкрито провадження у справі та витребувано докази.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, надали до суду заяву, в якій просили позовні вимоги задовольнити та проводити розгляд справи за їх відсутності.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив не подав.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень ст. 268 КАС України, не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши надані докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні правовідносини.
Судом встановлено, що згідно довідки № 6326-5002835384 від 27.06.2023 року, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але на теперішній час фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , як внутрішньо переміщена особа.
Відповідно до тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 від 12.06.2003 року, ОСОБА_1 прийнятий на військовий облік по ВОС 600543А оператор електронно - обчислювальних машин, військове звання - рядовий.
Згідно довідки військово - лікарської комісії від 04.03.2022, ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
З наявної в матеріалах справи копії тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 14.07.2023, призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 , 18.03.2003 ОСОБА_1 зарахований у запас по хворобі, у вказаному документі наявні відмітки: взято на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 14.07.2023, знято з військового обліку 14.07.2023 року.
Згідно відповіді на запит адвоката Косінцевої П.О., наданого ІНФОРМАЦІЯ_4 від 08.06.2025, останнім було надіслано копію постанови № 1/460 від 28.03.2025 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та повідомлено про можливість отримання другого примірника постанови шляхом безпосередньої явки до РТЦК.
Відповідно до протоколу № 460 від 28.03.2025 про адміністративне правопорушення, складеного інструктором відділення рекрутінгу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_5 , ст. с-нг ОСОБА_2 , щодо ОСОБА_1 встановлено факт порушення ним вимоги абз. 3 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, викладених у додатку 2 до Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затвердженого ПКМУ від 30 грудня 2022 р. № 1487, абз. 8 ч. 3, абз. 2,5 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
У вищевказаному протоколі зазначено, що 28.03.2025 о 14:55 поліцейськими був доставлений гр. ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 , та було встановлено порушення ним правил військового обліку, а саме він перебував у розшуку ІНФОРМАЦІЯ_5 з 24.03.2024року, чим порушив вимоги абз. 3 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, викладених у додатку 2 до Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затвердженого ПКМУ від 30 грудня 2022 р. № 1487, абз. 8 ч. 3, абз. 2,5 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
У протоколі містяться підпис особи, що притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, у графах щодо роз'яснення прав, повідомлення про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також щодо отримання другого протоколу. Протокол підписаний особою, яка його склала. В графі додатки до протоколу містяться відомості про додання до протоколу копії паспорта, копію РНОКПП та витяг з ІКС «Оберіг» ОСОБА_1 .
Згідно постанови № 1/460 від 28.03.2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, ОСОБА_1 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. за те, що останній не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_7 на дату та час зазначених у повістці, чим порушив вимоги ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позивач стверджує, що відповідачем не дотримано процедуру притягнення його до адміністративної відповідальності, відсутні докази направлення повідомлення про необхідність його явки до ІНФОРМАЦІЯ_6 , також про розгляд відносно нього справи йому не було повідомлено, зазначає те, що протокол № 460 та постанова № 1/460 про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 КУпАП складені в один день, 28.03.2025 року, що ставить під сумнів повноту та об'єктивність розгляду протоколу та винесення постанови з точки зору перевірки та дослідження доказів, а також надання можливості скористатися особі, яка притягається до адміністративної відповідальності своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, в тому числі залучити захисника чи подати власні докази у справі, також зазначає про відсутність чіткого формулювання обвинувачення, зокрема, в тексті постанови не зазначено який саме обов'язок, вставновлений чинним законодавством не виконаний позивачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у даній справі.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 N 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок включає проходження військової служби.
Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст. 1 «Про військовий обов'язок і військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
Відповідно до ст. 2 «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі -також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена відповідальність, за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Таким чином, диспозиції ст. 210-1 КУпАП є бланкетною, тобто передбачає вказівку про порушення вимог інших нормативно-правового актів, які регламентують мобілізаційне законодавство, зокрема, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни, зокрема, зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
За приписами ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Предметом судового дослідження у спірних правовідносинах є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів (ст. 280 КУпАП).
За змістом норм ч. 1, ч. 2 ст. 7, ст. 245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі додержання принципу законності. Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, тобто повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх. Крім того, у зв'язку з тим, що більшість доказів адміністративної справи, як правило, утворюється та зберігається у суб'єкта владних повноважень, ч. 3 ст. 79 КАС України, зобов'язує відповідача подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з ч. 6 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
При цьому, ст. 62 Конституції України регламентує, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Визначення доказів в справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст. 251 КУпАП, а саме: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як вже було встановлено судом, щодо позивача ОСОБА_1 винесена постанова про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме у зв'язку із тим, що останній не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 на дату та час зазначених у повістці, чим порушив вимоги ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Обґрунтовуючи протиправність притягнення до адміністративної відповідальності, позивач, зокрема, зазначив про відсутність доказів вручення/направлення повідомлення (повістки) про необхідність його явки до ІНФОРМАЦІЯ_6 , також про розгляд відносно нього справи йому не було повідомлено, зазначив, що протокол № 460 та постанова № 1/460 про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 КУпАП складені в один день, 28.03.2025 року, що ставить під сумнів повноту та об'єктивність розгляду протоколу та винесення постанови з точки зору перевірки та дослідження доказів, а також надання можливості скористатися особі, яка притягається до адміністративної відповідальності своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, в тому числі залучити захисника чи подати власні докази у справі, також зазначає про відсутність чіткого формулювання обвинувачення, зокрема, в тексті постанови не зазначено який саме обов'язок, вставновлений чинним законодавством не виконаний позивачем.
Процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки тощо визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі - Порядок), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560.
Пунктом 21 Порядку передбачено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки),проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
У пункті 27 Порядку зазначено, що під час мобілізації громадяни викликаються з метою, зокрема, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до п. 28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки.
Пунктом 41 Порядку встановлено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідачем до суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження належного оповіщення ОСОБА_1 про необхідність явки до РТЦК, та в подальшому для розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Крім цього, як в протоколі, так і в постанові не зазначено спосіб належного оповіщення ОСОБА_1 про необхідність явки до РТЦК, та взагалі відсутні відомості про направлення чи вручення повістки з датою та часом, на яку посилається відповідач у постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. На обов'язок доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23.10.2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).
Положеннями ст. 268 КУпАП визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Кодексу.
За приписами ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Незабезпечення особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, можливості повною мірою користуватися гарантованими їй законом правами під час розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування підстав заявленого позову відповідачем не надано.
Верховний Суд у своїй постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
У постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 560/751/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, також звертається увага на те, що обов'язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача в даній категорій справ, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладений на відповідача, - суб'єкта владних повноважень.
Отже, суд приходить до висновку, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 79 КАС України відповідачем не було надано належних, допустимих та достатніх доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а отже й правомірності оскаржуваної постанови.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
З іншого боку, рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Враховуючи викладене, оскільки доводи позивача не спростовані відповідачем, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.
Вимогами ч. 3 ст. 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, постанова у справі про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, на підтвердження витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено: договір про надання правничої допомоги від 27.12.2024 року та додаток до Договору від 27.12.2024 року, детальний опис робіт за надану правничу допомогу від 18.06.2025 року, акт прийняття - передачі наданих послуг за Договором про надання правничої допомоги від 27.12.2024 року.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності, результатів розгляду такої справи, а також відсутність клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.
Відповідно до ст. 139 КАС України витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову та заяви про забезпечення позову підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 9,72-77,134,139,250,268-272,286 КАС України, суд, -
Адміністративний позов адвоката Косінцевої Поліни Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову № 1/460 від 28.03.2025 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 (шістдесят) коп., та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Суддя І.В.Чайка