Справа №639/320/24
Провадження №2/639/135/25
30 червня 2025 року Новобаварський районний суд міста Харкова
у складі: головуючого - судді Труханович В.В.,
за участю секретаря - Яременко В.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - Кравцової С.М.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу № 639/320/24 за позовом ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , Акціонерного товариства «АльтБанк», ОСОБА_6 , Акціонерного товариства «Сенс-Банк» про визнання недійсними додаткової угоди до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії та додаткової угоди до договору поруки,-
У січні 2024 року позивач ОСОБА_4 звернулась до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , Акціонерного товариства «АльтБанк», ОСОБА_6 , Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (Акціонерне товариство «Сенс-Банк») про визнання недійсними додаткової угоди до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії та додаткової угоди до договору поруки, в якій просила суд: визнати недійсною з моменту укладення Додаткову угоду № 2 від 01.06.2021 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 укладену між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК»; визнати недійсною з моменту укладення Додаткову угоду № 2 від 01.06.2021 до Договору поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011 укладену між ОСОБА_6 та Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 30.08.2002 між нею та ОСОБА_5 було укладено шлюб. Перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_5 , подружжям було набуто у спільну сумісну власність нерухоме майно.
06.09.2011 ОСОБА_7 в статусі фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 уклав з ПАТ «Банк Кіпру» (нині - АТ «АЛЬТБАНК») Договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011, відповідно до умов якого: «Предметом цього договору є надання Банком Позичальнику у тимчасове користування грошових коштів на умовах забезпеченості, строковості, платності, та цільового характеру використання, в межах відкритої відновлювальної кредитної лінії».ФОП ОСОБА_5 , в свою чергу, відповідно до умов Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 в забезпечення виконання зобов'язань за договором: надав АТ «АЛЬБАНК» в іпотеку нежитлову будівлю торгівельного центру « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 1820,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; забезпечив виконання зазначеного договору фінансовою порукою громадян України: ОСОБА_5 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 (п. 2.1.1., 2.1.2 Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011). На вказаний правочин ОСОБА_7 отримував згоду від позивача на вчинення правочину у порядку 65 СК України, ст. 369 ЦК України.
Під час розгляду справи № 953/5637/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, що розглядалась у Київському районному суді м. Харкова, позивачу стало відомо про факт укладення двох додаткових угод, а саме про те, що 01.06.2021 ФОП ОСОБА_5 та АТ «АЛЬТБАНК» підписали Додаткову угоду № 2 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії№ 15-1338/2011 від 06.09.2011; 01.06.2021 між АТ «АЛЬФАБАНК» (нині - АТ «СЕНС БАНК») та ОСОБА_6 укладемо Додаткову угоду № 2 до Договору поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011, що підтверджується копією Додаткової угоди № 2 від 01.06.2021. Та цього ж дня, 01.06.2021 ОСОБА_6 виконала зобов'язання за ФОП ОСОБА_5 , шляхом внесення 123 906, 00 доларів США та 4 079,00 доларів США.
Позивач вважає, що її право спільної сумісної власності порушено шляхом укладення відповідачами Додаткової угоди № 2 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 та укладення Додаткової угоди № 2 до Договору поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011, без її письмової згоди на такий правочин.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за за позовом ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , Акціонерного товариства «АльтБанк», ОСОБА_6 , Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (Акціонерне товариство «Сенс-Банк») про визнання недійсними додаткової угоди до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії та додаткової угоди до договору поруки.
15 березня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву згідно якого повідомлено, що позивачем у позовній заяві жодним чином не доведено, що оскаржувані нею додаткові угоди до кредитного договору та договору поруки якимось чином порушують її права чи законні інтереси.
Щодо додаткової угоди № 2 від 01.06.2021 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 зазначив, що позивач не була стороною кредитної угоди та оскаржуваної додаткової угоди. В оскаржуваній нею додатковій угоді жодним чином не зачіпаються будь-які її права чи інтереси. В позовній заяві позивач посилається на те, що оскаржувана угода стосується нерухомого майна, яке начебто є у її спільній сумісній власності, проте це жодним чином не підтверджується текстом додаткової угоди, де взагалі не згадується про будь-яке нерухоме майно, а йде мова виключно про врегулювання питання порядку погашення кредитної заборгованості між позичальником та Банком. Таким чином зміст оскаржуваної додаткової угоди не може впливати на будь-які права та законні інтереси Позивача.
Щодо додаткової угоди № 2 від 01.06.2021 року до Договору поруки № 15- 1338/2011/П-1 від 06.09.2011 року то тут також позивач не наводить жодного обгрунтування порушення її права чи законного інтересу. Це при тому знову ж таки, що вказаний договір поруки це результат правовідносин виключно між Банком та ОСОБА_6 .
Зазначив, що жодним чином не досліджувалось в процесі розгляду даної справи питання пов'язані з віднесенням чи не віднесенням будь-якого нерухомого майна до спільної власності Позивача та Відповідача, оскільки вказані обставини не є предметом розгляду та не входять до предмету доказування по нашій справі, а є предметом дослідження і предметом розгляду у цивільній справі № 953/5637/20.
10 квітня 2024 року від представника відповідача АТ «Альт Банк» надійшли додаткові пояснення згідно яких повідомила, що АТ «АЛЬТБАНК» (як правонаступник ПАТ «БАНК КІПРУ» та ПАТ «НЕОС БАНК») не є суб'єктом спірних правовідносин за позовом у справі № 639/320/24, оскільки ПАТ «НЕОС БАНК» (як правонаступник ПАТ «БАНК КІПРУ») відчужив право вимоги за первісними договорами: Договором про відкриття кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 та Договором поруки № 15-1338/2011 від 06.09.2011, відповідно до Договору факторингу №1 від 21.07.2014, іншій юридичній особі ПАТ «АЛЬФА-БАНК» (правонаступником якого є наразі АТ «СЕНС- БАНК»), у зв'язку із чим відбулась зміна кредитора у первісних зобов'язаннях від 21.07.2014.Отже, укладення спірних додаткових угод у 2021 році відбулось після зміни кредитора з ПАТ «НЕОС БАНК» (правонаступником якого є АТ «АЛЬТБАНК») на ПАТ «АЛЬФА-БАНК» (правонаступником якого є АТ «СЕНС- БАНК»).Також, оскаржувані Додаткова угода № 2 від 01.06.2021 до Договору про відкриття кредитної лінії № 15-1338\2011 від 06.09.2011 та Додаткова угода № 2 від 01.06.2021 до Договору поруки № 15-1338\2011 від 06.09.2011 укладені іншою юридичною особою, а саме ПАТ «АЛЬФА-БАНК», що не заперечується самою Позивачкою. Отже, починаючи з 21.07.2014 року у АТ «АЛЬТБАНК» (правонаступника ПАТ «БАНК КІПРУ», ПАТ «НЕОС БАНК») припинено будь-які права та обов'язки за первісними договорами, через зміну кредитора, відповідно між Позивачкою та АТ «АЛЬТБАНК» відсутній предмет спору, а отже останній не є належним співвідповідачем(відповідачем) у справі у розумінні ч. 2 ст.50 ЦПК України.
11 квітня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_9 надійшов відзив на позовну заяву згідно якого повідомлено, що у позовній заяві позивачем жодним чином не доведено, що оскаржувана додаткова угода до договору поруки якимось чином порушує права чи законні інтереси позивача. Вказана додаткова угода спрямована на вреголювання виключно взаємовідносин банку та поручителя. Вказані правовідносини жодним чином не зачіпають інтересів та прав позивача, оскільки позивач не є стороною правовідносин поруки.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 квітня 2024 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково витребувано докази.
23 квітня 2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив згідно якої повідомлено, що під час укладення Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011, відповідно до умов договору ОСОБА_10 в статусі фізичної особи-підприємця надано АТ «АЛЬТБАНК» у іпотеку об'єкт спільної сумісної власності подружжя - нежитлову будівлю літ. «А-5», загальною площею 1820,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .На вказаний правочин ОСОБА_7 отримував згоду від Позивача на вчинення правочину у порядку ст. 65 СК України, ст. 369 ЦК України.
Таким чином, ОСОБА_7 в статусі фізичної особи-підприємця та АТ «АЛЬФА-БАНК», уклали Додаткову угоду № 2 від 01.06.2021 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від06.11.2011 вчинили правочин стосовно майна, яке станом на 01.06.2021, на момент укладення додаткової угоди, перебувало у спільній сумісній власності подружжя, не отримавши згоди другого з співвласників.Внаслідок дій ОСОБА_5 в статусі фізичної особи-підприємця та АТ «АЛЬФА-БАНК» (нині - АТ «СЕНС БАНК») по укладенню Додаткової угоди № 2від 01.06.2021 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 порушені: право позивача, передбачене ст. 65 СК України, ст. 369 ЦК України, на розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності, виключно за взаємною згодою. Порушення зазначеного права полягає у тому, що ОСОБА_7 в статусі фізичної особі-підприємця та АТ «АЛЬФА-БАНК» уклали правочин у вигляді Додаткової угоди № 2 від 01.06.2021 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 без згоди позивача; право позивача на розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності, передбачене ст. 63 СК України, відповідно до якої власники є рівними у здійсненні права розпорядження спільною сумісною власністю. Дане право порушене діями ОСОБА_5 в статусі фізичної особі- підприємця та АТ «АЛЬФА-БАНК» по уладенню правочину щодо майна зі статусом спільної сумісної влсності без згоди співвласника, що порушує рівність співвласніків на розпорядження таким майном; непорушність права власності, передбачене ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, що передбачає, що жодна особа не може зазнавати втручання у своє права власності, а дії ОСОБА_5 в статусі фізичної особі-підприємця та АТ «АЛЬФА-БАНК» по уладенню правочину є втручанням у одну зі складових права власноті - право розпорядження.
29 травня 2024 року від представника позивача надійшли пояснення згідно яких зазначив, що ОСОБА_5 прийнявши рішення про укладення договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 та договору іпотеки та поруки з метою забезпечення його виконання, самостійно ініціював отримання згоди від ОСОБА_4 на передачу в іпотеку майнових прав на нежитлову будівлю літ. «А-5», розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , визнаючи той факт, що зазначена нежитлова будівля е спільною сумісною власністю подружжя.Правовий аналіз Додаткової угоди № 2 від 01.06.2021 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 свідчить про те, що ОСОБА_5 у статусі фізичної особи-підприємця та АТ «АЛЬФА-БАНК», укладаючи Додаткову угоду № 2 від 01.06.2021, вчинили правочин щодо майна, що, станом на 01.06.2021, на момент укладення додаткової угоди, перебувало у спільній сумісній власності подружжя, без згоди другого з співвласників, наявність якої відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 СК України та ч. 2 ст. 369 ЦК України є обов'язковою.Вважає, що доказ у вигляді заяви ОСОБА_4 від 06.09.2011 щодо надання згоди на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_5 майнових прав щодо нежитлової будівлі літ. «А5», розташованої за адресою: АДРЕСА_2 доводить факт визнання ОСОБА_5 правової природи спільної сумісної власності подружжя щодо нежитлової будівлі літ. «А-5», розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .Укладення правочинів, а саме: Додаткової угоди № 2 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011, Додаткової угоди № 2 до Договору поруки № 15-1338/2011 від 06.09.2011, без згоди другого из співвласників (Позивача) тягне за собою їх недійсність, внаслідок порушення вимог ч. 2 ст. 65 СК України, ч. 2 ст. 369 ЦК України.
11 червня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої повідомлено, під час укладення Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011, відповідно до умов договору ОСОБА_10 в статусі фізичної особи-підприємця надано АТ «АЛЬТБАНК» у іпотеку об'єкт спільноїсумісної власності подружжя - нежитлову будівлю літ. «А-5», загальною площею 1820,7кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .На передачу в іпотеку майнових прав на нежитлову будівлю літ. «А-5», загальною площею 1820,7 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_5 отримував згоду від Позивача на вчинення правочину у порядку ст. 65 СК України, ст. 369 ЦК України. На передачу в іпотеку нежитлової будівлі літ. «А-5», розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , здійснювалась ОСОБА_5 із безумовним визнанням правової природи зазначеного майна як спільної сумісної власності. ОСОБА_5 прийнявши рішення про укладення договору про відкриттявідновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 та договору іпотеки зметою забезпечення його виконання, самостійно ініціював отримання згоди від ОСОБА_4 на передачу в іпотеку майнових прав на нежитлову будівлю літ. «А-5», розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , визнаючи той факт, що зазначена нежитлова будівля є спільною сумісною власністю подружжя. У 2012 році до вже існуючих правовідносин між ПАТ «Банк Кіпру» та ФОП ОСОБА_5 , що знаходять своє відображення у Договорі про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 та до правовідносин між ПАТ «Банк Кіпру», ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_5 , що закріплені Договором поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011, були внесені зміни. Такі зміни оформлювались у вигляді окремих правочинів, а саме - укладення додаткових угод до зазначених договорів. На укладення Додаткової угоди № 1 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 та на укладення Додаткової угоди № 1 до Договору поруки № 15-1338/2011/П-2 від 06.09.2011, розуміючи той факт, щоДодаткова угода є самостійним правочином та визнаючи правовий режим спільної сумісної власності щодо нежитлової будівлі літ. «А-5», розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 отримував згоду від ОСОБА_4 , у порядку ст. 65 СК України та т. 369 ЦК України. Отже, ОСОБА_5 , діючи в статусі фізичної особи-підприємця під час укладення Додаткової угоди № 2 від 01.06.2021 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011, розуміючи та визнаючи правову природу спільної сумісної власності стосовно нежитлової будівлі літ. «А-5», розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив правочин стосовно майна, яке перебувало у спільній сумісній власності подружжя, не отримавши згоди другого з співвласників. Внаслідок дій ОСОБА_5 в статусі фізичної особи-підприємця та АТ «АЛЬФА-БАНК» (нині - АТ «СЕНС БАНК») по укладенню Додаткової угоди № 2 від 01.06.2021 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15- 1338/2011 від 06.09.2011 порушені права позивача. Таким чином твердження Удовіченка щодо того, що умови додаткових угод жодним чином не чіпають права позивача є нерочними та безпідставними.
30 серпня 2024 року від позивача надійшли пояснення згідно яких повідомила, що витребувані Жовтневим районним судом м. Харкова докази доводять той факт, що ОСОБА_5 визнавав правову природу спільної сумісної власності стосовно нежитлової будівлі літ. «А-5», розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , розуміння нормативно врегульованої необхідності в отриманні згоди від другого співвласника (Позивача) на укладення будь-яких правочинів, що перебуває у спільній сумісній власності та порушення ОСОБА_5 норм, закріплених у ст. 65 СК України та ст. 369 ЦК України під час укладення оскаржуваних додаткових угод.
Отже, ОСОБА_5 , визнаючи нежитлову будівлю літ. «А-5», розташовану за адресою: АДРЕСА_2 об'єктом спільної сумісної власності подружжя, всупереч вимогам, передбаченим ч. 2 ст. 65 СК України та ч. 2 ст. 369 ЦК України, уклав Додаткову угоду № 2 від 01.06.2021 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 без згоди другого із співвласників (Позивача) та ідентичну за змістом Додаткову угоду № 2 від 01.06.2021 до Договору поруки № 15- 1338/2011/П-1 від 06.09.2011, яка має акцесорний характер та суперечить правовій природі поруки, в цілому, що має своїм наслідком визнання зазначених додаткових угод недійсними.
30 серпня 2024 року від позивача надійшло клопотання про прийняття до уваги виправлень у тексті позовної заяви, стосовно допущеної технічної помилки в частині реквізитів додаткової угоди № 2 від 01.06.2021 до договору поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011, а саме у деяких місцях по тексту позовної заяви та у прохальній частині недописано номер договору «П-1».
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 639/320/24 за позовом ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , Акціонерного товариства «АльтБанк», ОСОБА_6 , Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (Акціонерне товариство «Сенс-Банк») про визнання недійсними додаткової угоди до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії та додаткової угоди до договору поруки. Призначено справу до судового розгляду.
Представники позивача Самойлов Є.Ю., Збицька А.В., які діють на підставі договору про надання правової допомоги та ордеру, в судовому засіданні заявлений позов підтримали, просили його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у рішенні вище.
Представник відповідача ФОП ОСОБА_5 - адвокат Тищенко А.В., який діє на підставі Ордеру на надання правничої допомоги від 05.03.2024 № б/н, в судовому засіданні просив у позові відмовити, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов.
Представник відповідача АТ «Сенс Банк» - Кравцова С.М., яка діє на підставі довіренності, в судовому засіданні заперечував проти позову.
Представник відповідача АТ «Альтбанк» в судове засідання не з?явилась, надала пояснення, що АТ «Альтбанк» є неналежним відповідачем у даній справі.
Відповідач ОСОБА_6 та її предтваник - адвокат Блохін А.В., який діє на підставі Ордеру на надання правничої допомоги від 25.03.2024 № б/н, в судове засідання не зявилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином.
Згідно ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності нез?явившихся відповідачів.
Суд, вислухавши пояснення предстваників позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
На підставі ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частинах 1, 2 статті 76 ЦПК України закріплено положення стосовно того, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до положень статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Положеннями частин 1-3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В судовому засіданні встановлено, що 30.08.2002 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 уклали шлюб, який зареєстрований міським відділом реєстрації актів громадянського стану Харківського обласного управління юстиції, актовий запис №1471. Після одруження прізвище відповідача « ОСОБА_12 » змінено на « ОСОБА_13 », що підтверджується Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 47).
Представник позивача в судовому засіданні повідомив, що подружжям ОСОБА_13 у шлюбі було набуто у спільну сумісну власність нерухоме майно.
Так, згідно Інформація з Державного реєтру речових прав на нерухоме майно свідчить про те, що під час шлюбу сторонами було набуте наступне майно:
-нежитлова будівля літ. «А-5» загальною площею 2120, 4 кв. м., за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1237014463101, право власності зареєстровано за відповідачем на підставі: рішення суду, серія та номер:2-3577/07/02, виданий 25.06.2007, видавник: Київський районний суд м. Харкова, Ухвала Киі?вського раи?онного суду м.Харкова № 2-3577/07/02 від 03.09.2007 ; декларація про готовність до експлуатаціі? об'єкта, якии? належить до І-ІІІ категоріі? складності, серія та номер: ХК143170120638, видании? 13.01.2017, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківськоі? міськоі? ради;
-гараж літ. «Б-1» загальною площею 26.9 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1219224263101, право власності в розмірі частки зареєстровано за відповідачем на підставі: договір купівлі-продажу, серія та номер: 1662, видании? 07.04.2017, видавник: Приватнии? нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківськоі? області Харитонова Я.М.;
-нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ «А-11», загальною площею 353, 1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1005280263101, право власності зареєстровано за відповідачем на підставі: декларація про готовність об'єкта до експлуатаціі?, серія та номер: ХК №143171600989, видании? 09.06.2017, видавник: Інспекція ДАБІ у Харківськоі? області; договір купівлі-продажу, серія та номер: р. №1490, видании? 19.08.2016, видавник: ПН ХМНО Комарницька О.В.
-земельна ділянка площею 0, 0399 га, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 146020763101, кадастровий номер 6310136600:02:019:0015, цільове призначення: землі житловоі? та громадськоі? забудови; для експлуатаціі? та обслуговування нежитловоі? будівлі (торговельнии? центр, кафе та офісні приміщення), право власності зареєстровано за відповідачем на підставі: договір купівлі-продажу, No20/13, серія та номер: р.No640, видании? 18.09.2013, видавник: Галіщева О.А., приватнии? нотаріус ХМНО (т. 1, а.с. 48-55).
Представник позивача повідомив, що у 2020 році ОСОБА_4 подала позовну заяву до Київського районного суду м. Харкова про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01.02.2022 по справі № 953/5637/20 позовну заяву про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя задоволено, вирішено, зокрема: У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на праві особистої приватної власності нежитлові приміщення 1-го поверху, № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 13, 15, 15а в літ. «А-11», загальною площею 353,1 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1005280263101.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду в частині поділу майна, ФОП ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 01.02.2022.
06.07.2023 по справі № 953/5637/20 Полтавський апеляційний суд ухвалив постанову, відповідно до якої рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року в частині поділу майна залишено без змін.
21.09.2023 Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановлено ухвалу про зупинення ді рішення Київського районного суду м. Харкова від 1 лютого 2022 року в частині вирішення позовних вимог щодо поділу майна подружжя до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
В судовому засіданні представник позивача зазначив, що перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_5 у статусі фізичної особи підприємця уклав кредитний договір.
Судом встановлено, що 06.09.2011 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ПАТ «БАНК КІПРУ» укладено Договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011.
Предметом договору, згідно із п. 1.1., є надання Банком фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 у тимчасове користування грошових коштів на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах відкритої відновлювальної лінії з лімітом заборгованості за Кредитною лінією, в сумі, яка не може перевищувати 1 500 000, 00 (один мільйон п'ятсот тисяч) доларів США, строк користування Кредитною лінією встановлюється з «06» вересня 2011 року по «03» вересня 2021 року (включно).
Пунктом 2 даного Договору передбачено, що в забезпечення виконання зобов?язань за цим договором, які полягають у повернені кредиту, сплаті процентівза користування кредитом, комісій, а також сплати неустойки (штрафів,пені) позичальник надає банку:
- в наступну іпотеку - нежитлову будівлю торгівельного центру « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 1 820,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , літ. «А-5» за ринковою вартістю, яка має бути визначена двома неналежними акредитованими в банку експортами;
- в заставу майнові права на адміністративно-торговельний центр «Флагман», на завершення якого будуть використані власні та кредитні кошти (застава вартість майнових прав має бути визначена на рівні кошторису будівельно-монтажних робіт по зазначеному центру). Майнові права на центр «Флагман» будуть виведені банком з-під забезпечення при умові введення в експлуатацію центру та оформлення права власності на нього з наданням до банку підтверджуючих документів;
забезпечує: надання банку фінансової поруки ОСОБА_5 , Фізичної особи підприємця ОСОБА_6 , Фізичної особи підприємця ОСОБА_8 (т. 1, а.с. 55-56).
Суд зазначає, що у контексті кредитного договору, укладання інших договорів може бути наслідком необхідності врегулювання певних аспектів, пов'язаних з кредитними зобов'язаннями. Наприклад, можуть укладатися договори застави, поруки, страхування або договори про надання додаткових послуг, які забезпечують виконання умов кредитного договору.
21 липня 2014 року на підставі відступлення прав за Договором факторингу №1, ПАТ «НЕОС БАНК» (як правонаступник ПАТ «БАНК КІПРУ») відчужив право вимоги за первісними договорами: Договором про відкриття кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 та Договором поруки № 15-1338/2011/П від 06.09.2011, іншій юридичній особі ПАТ «АЛЬФА-БАНК» (правонаступником якого є наразі АТ «СЕНС- БАНК», згідно з витягом з Державного реєстру банків, затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» від 30.11.2022), у зв'язку із чим відбулась зміна кредитора у первісних зобов'язаннях (т. 2 а.с. 10-15).
На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ «Сенс-Банк» були надані наступні договори та додаткові угоди до них які були укладені у контексті Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011: додаткова угода від 16 грудня 2014 року до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011, : додаткова угода № 1 від 10 грудня 2012 року до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011, додаткова угода № 2 від 27 січня 2014 року до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011, додаткова угода № 2 від 01 червня 2021 року до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011, договір поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011, додаткова угода № 1 від 10 грудня 2012 року до Договору поруки №15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011, договір поруки №15-1338/2011/П-2 від 06.09.2011, додаткова угода № 1 від 10.12.2012 до договору поруги №15-1338/2011/П-2 від 06.09.2011, додаткова угода № 2 від 01 червня 2021 року до Договору поруки №15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011, договір поруки №15-1338/2011/П-3 від 06.09.2011, додаткова угода № 1 від 10.12.2012 до договору поруги №15-1338/2011/П-3 від 06.09.2011, договір поруки № 15-1338/2011-П-4 від 10.12.2012, договір застави № 15-1338/2011-З1 від 10.12.2012, договір про розірвання від 27.01.2014 іпотечного договору № 15-1338/2011-ІП/1 від 06.09.2011, договір про внесення змін від 10.12.2020до іпотечного№ 15-1338/2011-ІП/1 від 06.09.2011, договір про внесення змін від 10.12.2020до іпотечного № 15-1338/2011-ІП від 06.09.2011; договір про внесення змін від 27.01.2014 до іпотечного № 15-1338/2011-ІП від 06.09.2011, іпотечний договір другої черги № 15-1338/2011-ІП від 06.09.2011, іпотечний договір № 15-1338/2011-ІП/1 від 06.09.2011 (т. 2, а.с. 195-230).
Позивач вважає, що її право спільної сумісної власності порушено шляхом укладення відповідачами Додаткової угоди № 2 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 та укладення Додаткової угоди № 2 до Договору поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011, без її письмової згоди на такий правочин.
В свою чергу представники відповідачів заперечуючи проти позову посилались на те, що ОСОБА_4 не була стороною кредитної угоди та оскаржуваної додаткової угоди. В оскаржуваній нею додатковій угоді жодним чином не зачіпаються будь-які її права чи інтереси. В позовній заяві позивач посилається на те, що оскаржувана угода стосується нерухомого майна, яке начебто є у її спільній сумісній власності, проте це жодним чином не підтверджується текстом додаткової угоди, де взагалі не згадується про будь-яке нерухоме майно, а йде мова виключно про врегулювання питання порядку погашення кредитної заборгованості між позичальником та Банком. Таким чином зміст оскаржуваної додаткової угоди не може впливати на будь-які права та законні інтереси Позивача. Щодо додаткової угоди № 2 від 01.06.2021 року до Договору поруки № 15- 1338/2011/П-1 від 06.09.2011, то тут також позивач не наводить жодного обгрунтування порушення її права чи законного інтересу. Вважають, що вказаний договір поруки це результат правовідносин виключно між Банком та ОСОБА_6 .
Суд з цього приводу зазначає наступне.
Так, поняття, зміст права власності та його здійснення закріплені у ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку і стосується предмета, який має невисоку вартість (аб. 2 п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік і дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним із подружжя.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч. 3 ст. 65 СК України).
На підставі ч. 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості.
Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Оскільки гроші також є майном, сенс необхідності згоди одного з подружжя на укладення другим із подружжя договору, який виходить за межі дрібного побутового, полягає у тому, що кожен із подружжя має право брати участь у розпорядженні грішми, зокрема якщо їх сукупний розмір перевищує визначені законодавцем межі, встановлені для відповідного правочину.
Таким чином, для визначення вартості вчинюваного одним із подружжя правочину (договору позики), з метою його кваліфікації як такого, що виходить за межі дрібного побутового та укладений щодо цінного майна, що, у свою чергу, потребувало б письмової згоди іншого з подружжя, слід ураховувати конкретну межу, встановлену законодавцем у ч. 1 ст. 1047 ЦК, і брати за основу неоподатковуваний мінімум доходів громадян, перевищення десятикратного розміру якого обумовлює обов'язковість укладення договору позики в письмовій формі.
У ч. 1 ст. 1047 ЦК України законодавець пов'язав обов'язковість укладення договору позики у письмовій формі з умовою, коли його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а отже, логічним є висновок, що згода іншого з подружжя на укладення такого договору має надаватися також письмово.
Таким чином, згода одного з подружжя на укладення договору позики, який виходить за межі дрібного побутового і стосується цінного майна, що перебуває в їх спільній сумісній власності, зокрема, грошових коштів, сума яких не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 1047 ЦК України), має бути надана у письмовій формі.
Особливості дрібного побутового договору визначені у ч. 1 ст. 31 ЦК України, за змістом якої правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку і стосується предмета, який має невисоку вартість.
Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин різні межі вартості.
За загальним правилом такий правочин (дрібний побутовий) має повністю виконуватися сторонами в момент його вчинення, тому він може вчинятися або усно (ч. 1 ст. 205 ЦК України), або шляхом здійснення конклюдентних дій (ч. 2 ст. 205 ЦК України).
З ознак дрібного побутового правочину можна виділити такі: 1) безпосередня спрямованість на задоволення потреб громадянина; 2) моменти укладення та виконання, як правило, збігаються або слідують один за одним; 3) невисока вартість.
Оскільки поняття дрібного побутового правочину є оціночним, то в разі спору суд, виходячи з оцінки фактичних обставин справи, має кваліфікувати правочин як дрібний побутовий або як такий, що не відповідає визначеним у чинному законодавстві вимогам.
Відповідно до ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.
Тобто до кола об'єктів правовідносин відносять матеріально виражені речі, у тому числі гроші. Юридичний аспект грошей полягає в розумінні поняття грошей як особливого об'єкта правовідносин. У цивільному праві гроші, як і цінні папери, визнаються окремим різновидом речей, причому різновидом родових, замінних речей. Фактичне знищення з грошових знаків у боржника не звільняє його від обов'язку сплатити кредиторові відповідну грошову суму.
Будь-який грошовий знак незалежно від того, має він законну платіжну силу чи ні, визначається за такою ознакою: в якому числовому відношенні він перебуває до визначеної рахункової одиниці. Фізичні та ціннісні властивості грошового знака можуть відображатися лише у формі того чи іншого числового відношення цього знака до рахункової грошової одиниці (масштаб, що дає змогу порівнювати відносну вартість).
Законодавець, користуючись цією функцією, в разі потреби пов'язує з визначеною абстрактною цінністю деякі юридичні наслідки (наприклад, установлює мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати).
У випадку недотримання зазначеної вимоги другий із подружжя (хто не був стороною правочину) може оспорити договір позики на підставі ч. 2 ст. 65 СК України.
За вимогами частин 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним зі співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Як вже було встановлено судом, що 06.09.2011 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ПАТ «БАНК КІПРУ» укладено Договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011.
Предметом договору, згідно із п. 1.1., є надання Банком фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 у тимчасове користування грошових коштів на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах відкритої відновлювальної лінії з лімітом заборгованості за Кредитною лінією? в сумі, яка не може перевищувати 1 500 000, 00 (один мільйон п'ятсот тисяч) доларів США, строк користування Кредитною лінією встановлюється з «06» вересня 2011 року по «03» вересня 2021 року (включно)(т. 1, а.с. 55-56).
В матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява від 06.09.2011 ОСОБА_4 , якою вона дає згоду на передачу в іпотеку та укладання договору іпотеки, а також можливих змін та доповнень до цього договору її чоловіком ОСОБА_5 , майнових прав на об?єкт незавершеного будівництва - адміністративно-торгівельний цент «Флагман» по АДРЕСА_4 , загальною площею 1820,70 кв.м., придбаних ними на спільні кошти на протязі перебування в зареєстрованому шлюбі, на умовах за його розсудом (т. 2, а.с. 168).
Даний іпотечний договір укладався в контексті Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011.
Таким чином, Договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011 виходить за межі дрібного побутового у розумінні ст. 31 ЦК України.
Крім того, кредитний договір стосується майна подружжя, придбаного під час шлюбу, а отже згода ОСОБА_4 на укладення Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011 потребує її згоди.
Таким чином твердження представника ФОП ОСОБА_5 щодо того, що умови додаткових угод жодним чином не чіпають права позивача є безпідставними та не знайшли свого підтвердження, оскільки, Договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 виходить за межі дрібного побутового інші укладені договори в його контексті стосується майна подружжя, придбаного під час шлюбу, а отже ОСОБА_4 на підставі ч. 2 ст. 65 СК України має право на звернення до суду з позовом про визнання додатковх угод до договору недійсними як таких, що укладені другим із подружжя без її згоди.
Представник позивача в судовому засіданні повідомив, що на укладення Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011, додаткової угоди № 1 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011, додаткової угоди № 1 до Договору поруки №15-1338/2011/П-2 від 06.09.2011 ОСОБА_7 отримував згоду від позивача на вчинення правочину у порядку 65 СК України, ст. 369 ЦК України.
В матеріалах справи містяться заяви ОСОБА_4 про ознайомлення з умовами додаткової угоди № 1 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011 та надано свою згоду на укладання ОСОБА_5 . Додаткової угоди № 1 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011; про ознайомлення з умовами додаткової угоди № 1 до Договору поруки №15-1338/2011/П-2 від 06.09.2011 та надано свою згоду на укладання ОСОБА_5 . Додаткової угоди № 1 до до Договору поруки №15-1338/2011/П-2 від 06.09.2011 (т. 2 а.с.188).
Судом встановлено, що 01 червня 2021 року між АТ «Альфа Банк» та фізичною особою-підприємцем укладено додаткову угоду до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06.09.2011, згідно якої доповнено пунк 3.4. підпунктом 3.4.3. наступного змісту: виконання зобов?язань за цим договором, у тому числі з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними,може бути покладено позичальником на іншу особу, зокрема, але не виключно на будь-якого фінансового поручителя, що зазначений в п.п. 2.1.2 цього договору, якщо з умов цього договору, вимог Цивільного кодексу України,інших актів цивілного законадавства або суті зобов?язання не випливає обов?язок позичальника виконати зобов?язання особисто. У цьому разі банк зобов?язаний прийняти виконання зобов?язання за цим договором, запропоноване за позичальника іншою особою (т. 2 а.с. 195).
01 червня 2021 року між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_6 укладено додаткову угоду № 2 до договору поруки №15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011, згідно якої доповнено пунк 2 підпунктом 2.6 наступного змісту: поручитель має право виконувати будь-які зобов?язання позичальника за кредитним договором, якщо позичальником на поручителя було покладено виконання зобов?язань за кредитним договором та з умов кредитного договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов?язання не випливає обов?язок позичальника виконати зобов?язання особисто (т. 2 а.с. 196).
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31.05.2023 по справі № 924/219/22 додаткова угода - є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. Тобто, за його допомогою сторони можуть вносити зміни до діючого договору, тіш самим змінюючи свої попередні домовленості.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.05.2021 по справі № 917/265/18 необхідно розрізняти поняття "додаток до договору" та "додаткова угода до договору". Так. додаток до договору - це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз'яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо. Тобто додаток до договору - це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов. Водночас додаткова угода - є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.08.2022 по справі № 759/17171/14-ц, постанові від 05.04.2023 по справі № 906/43/22, від 15.02.2023 по справі № 299/2737/19, від 17.08.2023 по справі № 2-634/2011.
01 червня 2021 року ОСОБА_6 , як поручитиль, виконала зобов?язання за ФОП ОСОБА_5 перед АТ «Альфа-Банк», по боргових зобов?язаннях, що виникли на підставі Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011, шляхом внесення 123 906,00 доларів США та 4 079,00 доларів США (т. 1 а.с. 59, 60).
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 Цивільного кодексу України, пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно з частинами першою та другою статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 Цивільного кодексу України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18), від 14 вересня 2023 року № 824/25/23 зазначено, що «відповідно до вимог 553 ЦК України договір поруки є додатковим, акцесорним зобов'язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов'язання та виникає і існує лише за умови існування основного, забезпеченого договору, яким у даному випадку є кредитний договір. Акцесорний договір не є споживчим договором, а сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення особистих потреб поручителя. Вимоги пункту 14 статті 6 Закону № 1701-IV щодо обмеження компетенції третейських судів не поширюється на спори, що виникають з акцесорних договорів навіть за умови, якщо такими договорами забезпечено виконання зобов'язання за споживчим договором».
Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недотримання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Згідно з ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. У письмовій формі належить вчиняти правочини, щодо яких законом установлена письмова форма (п. 4 ч. 1 ст. 208 ЦК України).
Згідно з ч. 2 і 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (ст. 216 ЦК) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, що виникли у зв'язку із вчиненням особами правочину і внаслідок визнання його недійсним.
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (ст. 215, 216 ЦК України).
Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Недотримання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, окрім випадків, установлених законом (ч. 1 ст. 218 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 65 Сімейного кодексу України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
У висновку Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 02.09.2020 по справі № 318/1863/17 спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім'я виданий правовстановлюючий документ на майно.
Конституційний суд України в рішенні № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, зазначає, що відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92). Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Кодексу та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу).
Шляхом аналізу статтей 355, 368 ЦК України, статтей 60, 63 СК України, офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України, здійсненного Конституційним судом України в рішенні № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.06.2021 у справі № 394/876/17, від 02.09.2020 по справі № 318/1863/17 суд зазначає про законодавчо закріплену презумцію спільності майна, яке було придбане подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі.
Таким чином, судом презюмується, що усе майно, що було придбано подружжям під час шлюбу належить до спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з висновками, викладеними у постанові Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15.06.2020 по справі № 430/1281/14-ц за вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності. Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку в постанові від 05.11.2020 по справі № 619/761/18 про те, що відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Положення цієї статті визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з'ясована окремо.
Отже, суд доходить висновку про те, що обов'язковою умовою для укладення правочинів, спрямованих на розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності, є отримання згоди від другого із співвласників на укладення такого правочину. Відсутність імперативної згоди від другого з співвласників є підставою для визнання правочину недійсним.
Таким чином, ОСОБА_7 в статусі фізичної особи-підприємця та АТ «АЛЬФА-БАНК», уклали Додаткову угоду № 2 від 01.06.2021 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011, додаткову угоду № 2 до договору поруки №15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011та вчинили правочин стосовно майна, яке станом момент укладення додаткової угоди, а саме 01.06.2021 перебувало у спільній сумісній власності подружжя, не отримавши згоди другого з співвласників ОСОБА_4 .
Отже, внаслідок дій ОСОБА_5 в статусі фізичної особи-підприємця та АТ «АЛЬФА-БАНК» (нині - АТ «СЕНС БАНК») по укладенню Додаткової угоди № 2 від 01.06.2021 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15- 1338/2011 від 06.09.2011 та додаткової угоди № 2 до договору поруки №15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011 порушені права позивача ОСОБА_4 , оскільки дані угоди, потребували її письмової згоди.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 по справі № 688/2908/16-ц дійшла висновку про те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов'язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо. При цьому обов'язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.
Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.04.2023 по справі № 910/17014/21.
Згідно з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 27.01.2021 по справі № 910/17876/19 кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію. Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов'язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 ЦК України.
Також Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 по справі № 311/2145/19-ц дійшов висновку, виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, що поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Аналізуючи зміст наведених доводів та заперечень, суд бере до уваги той факт, що сторони за додатковими угодами, які укладались між ФОП ОСОБА_5 та АТ «Альфа-Банк» та між ОСОБА_14 та АТ «Альфа-Банк», про факт перебування нежитлової будівлі літ «А-5», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у спільній сумісній власності подружжя, а також - розуміючи необхідність отримання згоди на укладення будь-яких правочинів щодо такого майна, відповідно до ст. 65 СК України та ст. 369 ЦК України, діяли під час укладення додаткових угод недобросовісно.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , Акціонерного товариства «АльтБанк», ОСОБА_6 , Акціонерне товариство «Сенс-Банк» про визнання недійсними додаткової угоди до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії та додаткової угоди до договору поруки. Одночасно, ураховуючи недобросовісність з боку ФОП ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та АТ «Альфа-Банк», порушення останніми вимог статті 65 СК України, статтей 3, 13, 369 ЦК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного і керуючись ст.ст. керуючись ст. ст. 60, 61, 63, 65,68 СК України, ст. ст. 316, 319, 321, 355, 368, 369 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 263-265 ЦПК Україн, -
Позовні вимоги ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , Акціонерного товариства «АльтБанк», ОСОБА_6 , Акціонерного товариства «Сенс-Банк» про визнання недійсними додаткової угоди до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії та додаткової угоди до договору поруки - задовольнити.
Визнати недійсною з моменту укладення Додаткову угоду № 2 від 01.06.2021 до Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06.09.2011 укладену між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ) та Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ: 23494714).
Визнати недійсною з моменту укладення Додаткову угоду № 2 від 01.06.2021 до Договору поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06.09.2011 укладену між ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ) та Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» (03150, м. Київ. вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ: 23494714).
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Акціонерного товариства «Сенс-Банк» на користь ОСОБА_4 судовий збір по 807,47 грн. (вісімсот сім гривень 47 копійок) з кожного окремо.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_6 ;
Відповідач -Фізична-особа підприємець ОСОБА_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_7 ;
Відповідач - Акціонерне товариство «Альтбанк», код ЄДРПОУ 19358784, місцезнаходження: м. Київ, вул. Вузівська, 5;
Відповідач - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_7 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100.
Повний текст рішення складено 07.07.2025
Суддя В. В. Труханович