Справа № 638/8106/25
Провадження № 2/638/4656/25
(ЗАОЧНЕ)
07.07.2025 м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Штих Т. В.,
за участю секретаря судових засідань Ковальчук А. П,
розглянувши матеріали цивільної справи за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Гуляєва Антона Володимировича до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди,-
встановив:
Представник ОСОБА_1 адвокат Гуляєв Антон Володимирович пред'явив до суду позов шляхом подання позовної заяви до держави Російська Федерація в особі Посольства держави Росія в Україні, яким просить стягнути з відповідача на її користь на відшкодування майнової шкоди 10 658 865,01 гривень та 1500000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вході вторгнення Російської Федерації на територію України, під час чергового обстрілу артилерійськими мінами та снарядами Чугуївського району сщ/рад Печенізька автодорога Плотина-Мартове -Борщова з боку РФ, 12 вересня 2022 року відбулося ураження території за адресою: Харківська область, Чугуївський район, сщ/рада Печенізька, автодорога «Плотина-Мартове-Борщова», 1км+500м, будинок б/н (комплекс будівель та споруд № 9), внаслідок чого сталася масштабна пожежа комплексу будівель та споруд № 9 та повне вигорання чотирьох будинків, серед яких і майно позивача: дачний будинок загальною площею 261,9 кв.м., житловою площею 40,3 кв.м. Окрім нерухомого майна повністю вигоріло рухоме майно, яке перебувало у ньому. За фактом даної події чоловіком позивача 24 вересня 2022 року було подано заяву про вчинення злочину до Чугуївського РУП ГУНП у Харківській області за № 6346, що підтверджується витягом з ЄРДР від 24 вересня 2022 року у кримінальному провадженні № 12022221240000771. Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022221240000771 від 24 вересня 2022 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, здійснює Головне управління Служби Безпеки України в Харківській області. Відповідно до висновку комплексної комісійної судової будівельно-технічної,вибухо-технічної,пожежно-технічноївійськової,транспортно-товарознавчоїта економічної експертизи,№ 49/1-4/23 від 26.06.2023,виконаної Науково-дослідним центром судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України, вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_1 - власнику нерухомого та рухомого майна становить 10 658 865,01 гривень. Вказує, що факт масштабної немотивованої збройної агресії РФ проти України визнано резолюцією Генеральної Асамблеї ООНES-11/1 від 02 березня 2022 року, військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2(4)Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України. Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України. Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них. Російська федерація несе повну юридичну відповідальність за майнову та немайнову шкоду, заподіяну цивільним фізичним та юридичним особам у результаті вчинення нею збройної агресії, зокрема за майнову шкоду, заподіяну підконтрольними їй збройними формуваннями, а також за майнову шкоду, заподіяну збройними формуваннями, підконтрольними Україні, під час здійснення ними законного права на самозахист. Зокрема, відшкодуванню підлягає шкода, заподіяна в результаті: пошкодження чи знищення майна під час бойових дій; вилучення майна збройними формуваннями, які перебувають під контролем країни - агресора; втрати майна особою, яка була змушена залишити місце проживання через бойові дії чи окупацію. Крім того, внаслідок зазначених вище дій держави агресора позивачці завдано значну моральну шкоду, яка полягає в тому, що у неї змінилось уявлення про відносну безпеку перебування на території рідного міста, та території на якій вона проживає та відпочиває. Після вказаних подій їй стало важче приходити на роботу, вона стала набагато більше хвилюватись про свою безпеку, безпеку її близьких, через що змінився її звичайний морально-психологічний стан, вона стала більш дратівливою та скутою у повсякденному житті. Періодично у неї відбуваються приступи паніки та тремтять руки. Зазначене впливає на її спілкування з рідними та оточуючими. Вказує, що відсутність дачі, як місця для відпочинку усієї сім'ї, завдало для неї додаткові незручності в повсякденному житті та змінило устрій, тому вона вимушена постійно перебувати у місті яке і так знаходиться під ворожими обстрілами, без відпочинку та перебуванні на свіжому повітрі, насиченому киснем та запахом хвої. Необхідність внесення змін у звичайний для позивача устрій життя, негативно вплинуло на її психічний стан, спричинило тривалі душевні хвилювання та страждання, на підставі чого позивач оцінює свої моральні страждання у 1500000 гривень.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 06 травня 2025 року провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 26 червня 2025 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
В судове засідання представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гуляєв А.В. не з'явився, надав заяву в якій підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином в порядку ст.128ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причини неявки суд не повідомив, у встановлений строк представник відповідача не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
За таких обставин, суд вважає про належне повідомлення відповідача у справі. Відповідач не використався наданого йому законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутність до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача. Відзив на позов не подав.
Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи одночасне існування умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вирішив постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, оцінивши докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивачка є власником дачного будинку загальною площею 261,9 кв.м., житловою площею 40,3 кв.м. та земельної ділянки на якій він розташований кадастровий номер 6324655100:01:007:0507, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02.07.201 індексний номер 5585642 та державним актом серії СЯ № 185413 на право власності на земельну ділянку.
В ході вторгнення Російської Федерації, під час чергового обстрілу артилерійськими мінами та снарядами Чугуївської району сщ/рад Печенізька автодорога Плотина-Мартове -Борщова з боку РФ, 12.09.2022 року відбулося ураження території за адресою: Харківська область, Чугуївський район, сщ/рада Печенізька, автодорога «Плотина-Мартове-Борщова», 1км+500м, будинок б/н (комплекс будівель та споруд № 9), внаслідок чого сталася масштабна пожежа комплексу будівель та споруд № 9 та повне вигорання чотирьох будинків.
Окрім дачного будинку повністю вигоріло рухоме майно, яке перебувало у ньому.
24.09.2022 було подано заяву про вчинення злочину до Чугуївського РУП ГУНП у Харківській області за № 6346, що підтверджується витягом з ЄРДР від 24.09.2022 кримінальне провадження № 12022221240000771.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022221240000771 від 24.09.2022, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, здійснює Головне управління Служби Безпеки України в Харківській області.
З висновку комплексної комісійної судової будівельно-технічної, вибухо-технічної, пожежно-технічної військової, транспортно-товарознавчої та економічної експертизи, № 49/1-4/23 від 26.06.2023 року, виконаної Науково-дослідним центром судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України, вбачається, що вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_1 , власнику нерухомого та рухомого майна, становить 10 658 865,01 грн.
Факт масштабної немотивованої збройної агресії РФ проти України визнано резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Російська федерація несе повну юридичну відповідальність за майнову та немайнову шкоду, заподіяну цивільним фізичним та юридичним особам у результаті вчинення нею збройної агресії, зокрема за майнову шкоду, заподіяну підконтрольними їй збройними формуваннями, а також за майнову шкоду, заподіяну збройними формуваннями, підконтрольними Україні, під час здійснення ними законного права на самозахист. Зокрема, відшкодуванню підлягає шкода, заподіяна в результаті: пошкодження чи знищення майна під час бойових дій; вилучення майна збройними формуваннями, які перебувають під контролем країни-агресора; втрати майна особою, яка була змушена залишити місце проживання через бойові дії чи окупацію.
Потерпілі фізичні та юридичні особи мають право звертатися з цивільними позовами до Російської Федерації про відшкодування заподіяної шкоди до судів за місцем заподіяння такої шкоди.
Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом частин першої та третьої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Стаття 316 ЦК України визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Законодавець у частині першій статті 16 ЦПК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Пунктами 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За змістом частин 1, 2, 3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною шостою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» (Підстави визначення підсудності справ судам України), - суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», - права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
При цьому, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 13, частина шоста статті 81 ЦПК України).
Додатково зазначаю, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ та Міністерства юстиції щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від18жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об'єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
Таким чином, Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Визначаючи розмір майнової шкоди, суд бере до уваги висновок експертів №49/1-5/23 за результатами проведення комплексної комісійної судової будівельно-технічної, вибухово-технічної, пожежно-технічної, військової, товарознавчої, транспортно-товарознавчої та економічної експертизи від 26 липня 2023 року, виконаної Науково-дослідним центром судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України, згідно якого вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_1 - власнику нерухомого та рухомого майна становить 9986745,95 гривень (без урахування ПДВ) за основу визначення розміру матеріальної шкоди.
З урахуванням наведеного, з Російської Федерації на користь позивачки підлягає стягненню майнова шкода у розмірі 10 658 865,01 гривень, розмір якої є доведеним.
Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно частини 1 статті 23 Цивільного кодексу вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Моральна шкода відшкодовується коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, частина 1 статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до частини 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором або законом України.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою України.
ОСОБА_1 є власником нерухомого та рухомого майна, яке повністю знищено внаслідок атаки збройних формувань російської федерації.
При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 Верховний Суд України зазначив, що валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання, є національна валюта України гривня.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, множинний характер порушень конституційних прав позивача, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, а тому суд приходить до висновку, що позивачем заявлено справедливу суму компенсації моральних страждань, тож позов в цій частині підлягає задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача в дохід держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 15140,00 грн за вимогу про стягнення майнової шкоди та 22500,00 грн. за вимогу про відшкодування моральної шкоди гривень, усього 37640,00 грн.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 81, 247, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Посольства держави Росія в Україні про відшкодування шкоди, завданої в наслідок збройної агресії Російської Федерації задовольнити.
Стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) компенсацію за спричинену майнову шкоду 10 658 865,01 грн (десять мільйонів шістсот п'ятдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят п'ять гривень 01 копійка), та 1 500 000 грн (один мільйон п'ятсот тисяч гривень) моральної шкоди.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі Посольства держави Росія в Україні судовий збір в сумі 37640,00 грн.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач держава Російська Федерація в особі Посольства держави Росія в Україні, місцезнаходження: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27.
Повний текст рішення складений 07 липня 2025 року.
Суддя: Т. В. ШТИХ