Номер провадження 2/243/1406/2025
Номер справи 243/5419/25
«07» липня 2025 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого судді - Хаустової Т.А.,
за участю секретаря судового засідання -
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про зменшення розміру аліментів, зміну способу їх стягнення-
ОСОБА_3 звернувся до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_4 , про зменшення розміру аліментів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі Судового наказу № 243/1039/20 від 18 лютого 2020 року, виданого Слов'янським міськрайонним судом Донецької області з нього на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
На момент винесення судового наказу 18 лютого 2020 року, він мав стабільний дохід, проте зараз його матеріальний стан змінився.
16.06.2025 року його було взято на облік , як безробітного у Балаклійсько - Барвінківському управлінні Ізюмської філії Харківського обласного центру зайнятості.
Крім того, на його утриманні перебувають ще двоє неповнолітніх дітей:
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В зв'язку з такими обставинами просить суд зменшити розмір аліментів, що стягуються відповідно до судового наказу № 243/1039/20 від 18.02.2020 року.
Стягувати з нього на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1700 грн. щомісячно.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ОСОБА_4 повідомлялася про розгляд справи у спрощеному провадженні, а також про необхідність у строк до 07 липня 2025 року надати відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують її відзив.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідач повідомлений у встановленому порядку (належним чином) про час і місце судового розгляду справи не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, тому суд, враховуючи згоду позивача ( представника позивача), вважає можливим відповідно до правил ч.1 ст. 280 ЦПК України вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.
Відповідач ОСОБА_4 своєчасно і належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справиу спрощеному порядку, не використала наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, враховуючи згоду позивача (представника позивача), відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.
Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про зменшення розміру аліментів підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2).
Згідно зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Це основоположні міжнародні правові норми з питань рівності прав людини, на які орієнтується всі правові держави світу.
Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов'язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких: «Громадяни мають рівні« конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального поводження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Крім того, ч. 2 ст. 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Відповідно до цієї засади не допускається не тільки відчуження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені цивільно-процесуальним законом права суб'єктів цивільного провадження.
У загальному розумінні рівність перед законом означає обов'язок всіх додержуватися приписів закону, використовувати закон у своїх інтересах. Закріплення рівності перед законом як засади здійснення правосуддя в цивільних справах означає, що жодна обставина не може стати підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження будь-яких обмежень, що суперечать приписам цивільно-процесуального закону щодо прав і обов'язків всіх суб'єктів провадження.
У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до п.п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.
Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов'язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.
Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Суд, на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як встановлено у судовому засіданні, та вбачається з наданої копії Судового наказу від 18.02.2020 року № 243/1039/20, № 2-н/234/77/2020 ОСОБА_3 зобов'язаний до сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 05.02.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду може бути зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось з них.
Згідно ст. 12 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Тобто, доказами можуть бути будь-які дані, на підставі яких суд повинен встановити наявність обставин, що обґрунтовують вимоги позивача щодо наявності у відповідача заборгованості по сплаті аліментів саме з його вини.
Як передбачено ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
В той час, ст. 78 ЦПК України, яка регулює питання допустимості доказів, передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тобто, докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається, як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.
Так, з матеріалів справи, а саме з Довідки від 30.05.2025 року Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області вбачається, що згідно даних Автиматизованої системи виконавчого провадження на виконанні перебуває виконавче провадження № 61424962 по виконанню судового наказу № 243/1039/20 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.06.2025 року- відсутня.
Відповідно до Довідки Балаклійсько -Барвінківського управління Ізюмської філії Харківського обласного центру зайнятості віж 17.06.2025 року № 208, ОСОБА_3 , надано статус безробітного , відповідно до частини 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» з 16.06.2025 року.
Згідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 13 січня 2025 року, ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком дитини є ОСОБА_3 .
Згідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 06 грудня 2016 року, ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьком дитини є ОСОБА_3 .
Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст. 183,184 СК Україниза рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Із контексту наведених норм вбачається, що право вибору способу стягнення аліментів надано лише тому з батьків, з ким проживає дитина, а визначений рішенням суду спосіб стягнення аліментів може бути змінений лише за позовом одержувача аліментів.
Тобто вимога ОСОБА_3 , щодо зміни способу стягнення аліментів з частки від його прибутку на тверду грошову суму задоволенню не підлягають.
При цьому, враховуючи зміст ст.ст.181,192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, погіршення матеріального становища батька, його сімейного стану може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
У відповідності частиною 1 статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
При цьому суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.
Згідно з положеннями п.п.17,23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх доньки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками може бути змінений за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з набранням рішенням законної сили.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, після винесення Судового наказу № 243/1039/20 від 18 лютого 2020 року, Слов'янським міськрайонним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, змінився сімейний стан платника аліментів, оскільки у ОСОБА_3 народились двоє дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Окрім того, ОСОБА_3 втратив роботу, що підтверджується довідко про взяття його на облік як безробітну особу.
Досліджуючи в сукупності, надані позивачем докази щодо погіршення його майнового стану та зміну сімейного стану, суд вважає їх належними та достатніми для того щоб змінити розмір стягуваємих аліментів.
Зміна сімейного стану у вигляді народження ще двох дітей, які також перебувають на утриманні позивача є підставою, в розумінні положень ст.192 СК України для зміни стягнутих раніше аліментів.
Так, в силу приписів ст.2 Конвенції про права дитини «Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.
08 липня 2017 року набув чинності закон України №2037-У111 від17 травня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» яким внесено зміни у ст.182 Сімейного кодексу України і ч.2 викладена в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці». Аналогічні положення викладені і в ст. 150 Сімейного Кодексу України.
Крім того, відповідно до ч.4 ст.161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - 1/4, на двох дітей - 1/3, на трьох і більше дітей - 1/2 частину заробітку.
Тобто законодавцем визначено залежність розміру аліментів від кількості дітей платника аліментів.
Якщо врахувати що позивач на старшу дитину сплачує 1/4 частину від заробітку, то на двох молодших він має сплачувати 1/3 частину. Від так діти знаходяться не в однаковому матеріальному забезпеченні, що є не правильним, тому розмір матеріального забезпечення для всіх дітей позивача повинен бути однаковим.
Таким чином, суд приходить до переконання щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та зменшення розміру аліментів, які стягуються з нього за Судовим наказом Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 18.02.2020 року на користь ОСОБА_8 з 1/4 частки його заробітку (доходу) на 1/6 частку його заробітку (доходу) так, як стягнення аліментів саме в такому розмірі буде достатнім для утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач ОСОБА_3 не вимагає компенсації за понесені судові відтирати по справі, тому суд при розгляді даної справи не вирішує питання щодо відшкодування позивачу понесених витрат по справі.
На підставі викладеного та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, ст. ст. 182,192 СК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, зміну способу їх стягнення - задовольнити частково.
Зменшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 на утримання дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі Судового наказу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області, від 18 лютого 2020 року, справа № 243/1039/20, провадження №-н/243/77/2020 з 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до 1/6 частки його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , щодо зміни способу стягнення аліментів - відмовити.
Аліменти у зміненому розмірі стягувати від дня набрання рішенням суду законної сили.
Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 07 липня 2025 року.
Головуючий:
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду Т.А. Хаустова