Справа № 127/19907/25
Провадження № 3/127/4245/25
07.07.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, а саме на момент перевірки 17.06.2025 о 15.15 год надавала послуги з нарощування вій за 500 грн з квітня 2025 року.
ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення визнала частково та суду пояснила, що вона проходить навчання з нарощування вій. Для цього запрошують моделей, процедуру нарощування вона робить безкоштовно, оскільки ще не закінчила навчання.
ОСОБА_2 в судовому засідання пояснила, що вона була на нарощуванні вій - її запросили для навчання майстра. За послуги вона кошти не платила, приймала участь в якості моделі. Працівникам податкової вона також говорила, що ця послуга безкоштовна.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту речення першого частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому реченням другим частини першої статті 251 КпАП визначено, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Як суд зазначив вище, у протоколі про адміністративне правопорушення наявне посилання на те, що ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, а саме на момент перевірки 17.06.2025 о 15.15 год надавала послуги з нарощування вій за 500 грн з квітня 2025 року.
На підтвердження цієї обставини до протоколу про адміністративне правопорушення наданий Акт фактичної перевірки (далі - Акт) та письмові пояснення ОСОБА_3 (далі - Пояснення).
Відповідно до частини першої статті 164 КпАП провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
Об'єктивна сторона цього правопорушення характеризується діями, спрямованими на провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом. Суб'єктом відповідальності в даному випадку є суб'єкт господарювання.
Суд враховує, що у пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 3 від 25.04.2003 «Про застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» (далі - Постанова № 3) надані роз'яснення, відповідно до яких господарська діяльність - це діяльність фізичних і юридичних осіб, пов'язана з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів), виконанням робіт чи наданням послуг з метою одержання прибутку (комерційна господарська діяльність) або без такої мети (некомерційна господарська діяльність). Підприємницька діяльність є одним із видів господарської діяльності, обов'язкові ознаки якої- безпосередність, систематичність її здійснення, з метою отримання прибутку.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Визначення суб'єкта господарювання наведене у статті 55 ГК. Зокрема, зі змісту частини першої статті 55 ГК випливає, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. При цьому пунктом 2 частини другої статті 55 ГК визначено, що суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно з частиною першою статті 58 ГК суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Такий порядок регламентований Законом України № 755-IV від 15.05.2003 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) з послідуючими змінами та доповненнями. Зі змісту положень наведеного Закону випливає, що відповідного статусу суб'єкт господарювання набуває з моменту внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідною випискою.
У абзаці першому пункту 3 Постанови № 3 ВСУ роз'яснив, що частиною першою статті 202 КК передбачено кримінальну відповідальність за такі порушення порядку зайняття господарською діяльністю: 1) здійснення без державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності такої діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню; 2) здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства; 3) здійснення видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, з порушенням умов останнього.
У абзаці третьому пункту 3 Постанови № 3 ВСУ також роз'яснив, що здійснення фізичною особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, чи зареєстрованими юридичними особами та суб'єктами підприємництва - фізичними особами діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, за умови, що отриманий доход не становить великого розміру, складу злочину, передбаченого статтею 202 КК, не утворює, а є адміністративним правопорушенням, передбаченим відповідно статтею 164 чи статтями 160, 160-2, 164-3, 177-2 КпАП або Декретом Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел».
При цьому в пункті 4 Постанови № 3 ВСУ зауважив, що під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов'язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
Згідно з роз'ясненнями, наданими в абзаці першому пункту 4 Постанови № 3, під здійсненням без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню згідно зі статтями 2, 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та статті 4 Закону України «Про підприємництво», треба розуміти здійснення без ліцензії таких видів господарської діяльності фізичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємництва, та юридичними особами.
При цьому в абзаці другому пункту 4 Постанови № 3 ВСУ зауважив, що здійснення без ліцензії певного виду діяльності, що потребує ліцензування, не може вважатися злочином, відповідальність за який передбачено статтею 202 КК, якщо особа, котра займалася такою діяльністю, не могла одержати ліцензію в установленому порядку (не було створено орган ліцензування, не були визначені ліцензійні умови тощо).
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці ЄСПЛ, зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
При цьому суд також враховує, що у справі «Гайдашевський проти України» (рішення від 06.02.2025, заява № 11553/21) ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Отже, аналіз наведених вище норм КпАП, а також висновків, зроблених ЄСПЛ, свідчить про те, що предмет судового розгляду обмежений обставинами, викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом винуватості особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності такої винуватості, тобто не узгоджується зі стандартом доказування поза розумним сумнівом, який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» /Ireland v. United Kingdom/ заява № 25).
Як суд зазначив вище, ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечила факт надання саме оплатних послуг у зв'язку з проходженням відповідного навчання. Такі показання ОСОБА_1 узгоджуються з показаннями ОСОБА_2 та письмовими поясненнями ОСОБА_1 . Суд позбавлений правових підстав для збирання додаткових доказів, натомість має оцінювати докази, надані суду органом, уповноваженим на складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Згідно з висновком викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).
Крім того, у справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).
Санкція правопорушення, за фактом вчинення якого складений протокол, передбачає з-поміж іншого такий вид стягнення як штраф у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої. Тому при розгляді зазначеної справи суду слід керуватись гарантіями, передбаченими Конвенцією, як по відношенню до обвинуваченої особи у кримінальному провадженні.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010, відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
ЄСПЛ в рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначено, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
З огляду на викладене, з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об'єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.
Керуючись статтями 164, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю в її діях складу правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: