Справа № 641/5784/24 Головуючий суддя І інстанції Онупко М. Ю.
Провадження № 22-ц/818/1850/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Справи у спорах, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»
07 липня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката - Басарат Лариси Аркадіївни на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, про стягнення заборгованості,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 було досягнуто усної домовленості про надання послуг з виготовленням меблів (шафи-купе) в її квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 отримав від неї аванс в розмірі 17 000 грн. про що склав відповідну розписку.
Вказала, що неодноразово починаючи з березня 2022 року дзвонила відповідачу з вимогою повернути грошові кошти, оскільки меблі не були виготовлені, однак відповідач гроші не повернув, а пізніше перестав відповідати на дзвінки.
Крім того, вона направляла до відповідача листи з письмовою вимогою про повернення грошових коштів, які були направлені за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 17 000 грн.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 -адвокат Басарт Л.А. просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Вказала, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 було досягнуто усної домовленості про надання послуг з виготовленням меблів (шафи-купе) в її квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 отримав від неї аванс в розмірі 17 000 грн. про що власноручно написав відповідну розписку.
Зазначила, що відповідач взяв замовлення в роботу, але не виконав його та не повернув грошові кошти. На неодноразові її звернення до нього шляхом дзвінків та листування через месенджер «вайбер», вимоги повернути грошові кошти, спочатку вибачався, а потім перестав відповідати на телефонні дзвінки та повідомлення. Позивачка направляла до відповідача листи з письмовою вимогою про повернення грошових коштів, які були направлені за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
Вказала, що у будь-якому випадку є належні та допустимі докази того, що грошові кошти у розмірі 17000,00 грн були отримані відповідачем як аванс, робота ним не виконана, отже ці кошти підлягають поверненню, хоч він є підприємцем, чи ні, хоч отримав кошти згідно договору підряду, або як отримані без достатніх підстав відповідно до ст.1212 ЦК України.
Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду -скасувати.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону у повній мірі не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підписана сторонами розписка від 22.02.2022 року не може слугувати підтвердженням укладення між ними договору про надання послуг з виготовлення меблів та досягнення ними згоди з усіх істотних умов договору, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 17 000 грн. задоволенню не підлягали.
Позивачем не надано до суду будь-яких доказів про укладення договору з відповідачем на виготовлення меблів (переписка, креслення, заяви, погодження тощо) та узгодження істотних умов договору. Надана в якості доказу розписка про отримання не містить будь-яких істотних умов договору та умов його виконання.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що згідно розписки від 22.02.2022 року, ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , отримав грошову суму від ОСОБА_1 в розмірі 17 000 грн. в рахунок оплати (аванс) за виготовлення меблів (шафа-купе).
Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Частиною першою статті 202 ЦК України, передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Положеннями частин першої, третьої статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року в справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20) зроблено висновок по застосуванню частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України та вказано, що «якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.
Схожих за змістом висновків щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливості стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду на підставі статті 1212 ЦК України дійшов Верховний Суд у постановах від 11 листопада 2018 року у справі № 910/13332/17, від 14 червня 2018 року у справі №912/2709/17, від 15 лютого 2019 року у справі № 910/21154/17, від 25 лютого 2021 року у справі №904/7804/16, від 24 листопада 2021 року у справі № 910/17235/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 61-9765св21.
Відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Така правова позиція ВС викладена у справі № 910/21154/17 від 15 лютого 2019 р.
Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.
Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов'язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
З матеріалів справи вбачається, що позивачка сплатила передплату у розмірі 17 000,00 грн, за досягнутої усної домовленості про надання послуг з виготовленням меблів (шафи-купе) в її квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ., що підтверджується розпискою наступного змісту мовою оригіналу: «Я, ОСОБА_3 , проживающий по адресу: АДРЕСА_3 получил денежную суму от ОСОБА_4 в размере 17000 грн (семнадцать тысяч гривен 00 коп.) в счет оплаты (аванс) за изготовления мебели (шкаф-купе). 22.02.2022 подпись» (а.с56).
Доказів належного виконання робіт або відсутності його вини у невиконанні договору ОСОБА_2 не надано.
Отже, між сторонами виник спір з приводу невиконання умов договору про надання послуг з виготовленням меблів (шафи-купе), а саме в тому, що не був виготовлені меблі- шафа-купе.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аванс - це спосіб платежу. Аванс не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати. У разі сплати авансу кредитор не може бути зобов'язаний до повернення авансу у подвійному розмірі і відповідно до відшкодування збитків.
Аванс - це форма попередньої оплати, яка при виконанні зобов'язання зараховується до основного платежу, а у разі не виконання зобов'язання - підлягає поверненню.
Схожі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 461/5297/16-ц (провадження N 61-22017св18), від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц ( провадження N 61-18537св19), від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).
Будь-який попередній платіж є авансом, якщо в договорі не зазначено зворотного.
Передплата - це аванс, який покупець вносить до отримання товару або послуг та отримує обіцянку виконавця завершити роботу або доставити товари своєчасно. Аванс тільки частково покриває вартість договору. Водночас, зважаючи на те, що договір підряду належним чином не виконано, відповідач не має правових підстав володіти цими коштами і повинен їх повернути позивачці.
Доказом отримання авансу є написана власноручно відповідачем розписка про отримання грошових коштів.
Суд першої інстанції не з'ясував, які відносини мали місце між сторонами, не дослідив зміст розписки, за таких обставин суд зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, тому колегія суддів скасовує рішення суду та постановляє нове - про задоволення позову. Доводи скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи.
Позивач відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору у всіх інстанціях.
Відповідно до пп.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, за подання позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.
За правилами пп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року зі змінами та доповненнями, за подання апеляційної скарги на рішення суду підлягає сплаті судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
З урахуванням позовних вимог, за подання апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1816 грн 80 коп. (1211,20 х 150% = 1816,80).
Отже, з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги в загальному розмірі 3028 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.376, ст.ст.381 - 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Басарат Лариси Аркадіївни - задовольнити.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року- скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, про стягнення заборгованості -задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) заборгованість у розмірі 17000 грн 00 коп. (сімнадцять тисяч гривень).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 3028 грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 07 липня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді Ю.М. Мальований.
Н.П. Пилипчук.