Справа № 603/631/24
Провадження № 22-ц/4808/957/25
Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.
Суддя-доповідач Бойчук
07 липня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Мальцевої Є.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2025 року під головуванням судді Бабій О.М. у м. Івано-Франківську,
У вересні 224 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі у них народилося двоє дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Рішенням суду шлюб між сторонами розірвано та вирішено залишити дітей проживати з матір'ю. Після розлучення відповідач перестав займатися вихованням дітей та надавати матеріальну допомогу на їх утримання. Згідно рішення Монастириського районного суду від 03.05.2012 з ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання дітей у розмірі 350 та 300 гривень до досягнення ними повноліття. Оскільки одна дочка вже повнолітня, зміна способу стягнення аліментів стосується лише ОСОБА_4 . Встановлений раніше судом розмір аліментів не є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. На даний час матеріальне становище відповідача значно покращилося, він направлений для проходження військової служби, він має змогу оплачувати аліменти в більшому розмірі.
Просила змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 03.05.2012 та стягувати із ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки - ОСОБА_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімум уму для дитини відповідного віку.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 .
Змінено спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 03 травня 2012 року по справі № 1911-483/2012 та зобов'язано стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини від всіх видів доходу відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повнолітня.
Стягнення аліментів у зміненому способі розпочато з дня набрання рішенням суду законної сили.
Припинено стягнення аліментів на підставі рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 03 травня 2012 року по справі № 1911-483/2012.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що судом було встановлено, що його дочка ОСОБА_5 , на яку з нього стягують аліменти, впродовж значного проміжку часу перебуває за кордоном у Великобританії і сплаченими ним коштами в якості аліментів користується колишня теща.
Вважає, що вимога про стягнення з нього аліментів є необґрунтованою та вказує на використання сплачених аліментів не за цільовим призначенням.
Суд при визначенні розміру аліментів серед іншого має враховувати і матеріальне становище дитини, однак суд оцінки цьому факту не надав. Апелянт не відмовляється від утримання дочки.
Також зазначає, що судом першої інстанції проігноровано клопотання про зупинення провадження у цій справі.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про зупинення провадження у справі до завершення обставин, передбачених п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України.
Позивачка правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вказане, розгляд справи здійснювався без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому у них народились діти: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Шлюб між сторонами розірвано згідно рішення суду від 05.04.2012 року та вирішено залишити дітей проживати з матір'ю (а.с.6).
На підставі рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 03 травня 2012 року із ОСОБА_2 на користь позивачки стягуються аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі в розмірі 350 грн на дочку ОСОБА_6 та 300 грн на дочку ОСОБА_5 , до досягнення дітьми повноліття.
На день звернення з позовом до суду ОСОБА_3 досягла повноліття.
Дочка ОСОБА_4 є неповнолітньою та їй виповнилось 15 років.
Згідно довідки №6/129 від 01.09.2023 ОСОБА_2 призваний на військову службу під час мобілізації та направлений для проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_1 та згідно інших довідок, проходить її і на даний час (а.с.7). Згідно довідки №7/69 від 12.01.2025 ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 15.12.2024 по теперішній час (а.с.44).
Згідно довідки про доходи за період з 1 кварталу 2024 року по 1 квартал 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 отримує стабільне грошове забезпечення щомісяця (а.с. 78).
Згідно довідки про доходи відповідачки вона таких доходів не отримує, окрім соціальної допомоги в розмірі 500 грн у вересні 2024 року (а.с. 79).
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Положеннями ст. 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч. 2 ст. 6 Конвенції про права дитини).
Частиною 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини другої статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3 196 грн.
Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України).
З урахуванням вказаних положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів, суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, інтереси дитини при визначенні розміру аліментів є предметом основної турботи батьків, тому виходячи з принципів розумності та справедливості, позов обґрунтовано належними правовими підставами.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи апелянта, його дочка ОСОБА_5 на яку з нього стягують аліменти, впродовж значного проміжку часу перебуває за кордоном у Великобританії і сплачені ним кошти як аліменти на дитину використовуються не за цільовим призначенням, не заслуговують на увагу, оскільки такі не знайшли свого підтвердження і суду не надано доказів цього.
Щодо доводів апелянта, що вимога про стягнення з нього аліментів є необґрунтованою, слід зазначити таке.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, інтереси дитини при визначенні розміру аліментів є основним критерієм турботи батьків.
Встановлено, що рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 03 травня 2012 року із ОСОБА_2 на користь позивачки стягувалися аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі. Однак, після ухвалення цього рішення пройшов значний час, і з віком потреби дитини зросли, економічна ситуація у Україні значно погіршилась.
Тому, враховуючи вищенаведене, вимога позивачки про зміну способу стягнення з відповідача аліментів є обґрунтованою.
Також, апелянт вказує, що на теперішній час є підстави для зупинення провадження у цій справі на передбачених п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України, оскільки він перебуває на військовій службі. Однак такі доводи апелянта є необґрунтованими.
Підставою для обов'язкового зупинення провадження у справі є перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан. Однак застосування цієї норми не є автоматичним і потребує від суду встановлення об'єктивних обставин, що унеможливлюють участь сторони у судовому розгляді.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України підставою для обов'язкового зупинення провадження у справі є перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан. Однак, застосовуючи цю норму, суд має всебічно з'ясувати, чи існують об'єктивні обставини, що унеможливлюють участь відповідача в судовому процесі. Зокрема, слід установити: чи дійсно військова частина, в якій проходить службу відповідач, переведена на воєнний стан; чи виконує відповідач бойові завдання в зоні бойових дій; чи має відповідач технічну та фізичну можливість брати участь у судових засіданнях, у тому числі в режимі відеоконференції (зокрема, поза межами суду з використанням власних технічних засобів); чи користувався відповідач правничою допомогою під час провадження; чи мав змогу висловити свою правову позицію особисто або через представника.
Судова практика Верховного Суду, вказує на те, що автоматичне зупинення провадження у справі щодо стягнення аліментів, зокрема про зміну способу їх стягнення або розміру, без урахування зазначених обставин, хоч і може відповідати інтересам відповідача - військовослужбовця, однак суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, які мають пріоритетне значення у таких справах. Верховний Суд підкреслив, що незалежно від статусу сторін, інтереси дитини, яка не є стороною у справі, але є бенефіціаром спірних правовідносин, повинні домінувати над інтересами кожного з батьків. Відтак зупинення провадження не може бути формальним і має здійснюватися лише у разі встановлення дійсної неможливості участі відповідача в судовому процесі. (Постанова Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23 (провадження № 61-2354св24).
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 07 липня 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук Є.Є. Мальцева