07 липня 2025 року
м. Київ
справа № 2218/20109/2012
провадження № 61-8112ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт»,
суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Лабчук Роман Михайлович,
заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2025 року у складі судді Колієва С. А. та постанову Хельницького апеляційного суду від 04 червня 2025 року у складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,
У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (далі - ТОВ «ФК «Форінт») звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Лабчука Р. М.
Скарга мотивована тим, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 грудня 2012 року у справі № 2218/20109/2012 стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в розмірі 31 072,80 дол. США.
На виконання вказаного рішення суду 12 лютого 2013 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області видано виконавчий лист № 2218/20109/2012 щодо боржника ОСОБА_1 .
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2020 року замінено стягувача у вказаному виконавчому провадження з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «ФК Форінт».
26 серпня 2021 року постановою приватного виконавця Лабчука Р.В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_1 .
В рамках здійснення виконавчих дій у вказаному виконавчому провадженні було встановлено, що на праві власності боржнику ОСОБА_1 належить трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
04 травня 2023 року приватним виконавцем проведено опис та накладено арешт на вказану квартиру.
09 травня 2023 року ТОВ «ФК «Форінт» подано клопотання про передачу вказаної квартири на реалізацію.
Згідно з довідкою № 1087/03-10 встановлено, що у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 (боржник), ОСОБА_2 та неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
23 січня 2024 року на адресу приватного виконавця Лабчука Р. М. направлено клопотання про необхідність передачі арештованої квартири на примусову реалізацію без отримання згоди органу опіки та піклування, оскільки зареєстрована у цій квартирі дитина не є дитиною боржника. 29 лютого 2024 року ТОВ «ФК «Форінт» отримало відповідь приватного виконавця Лабчука Р. М. про відмову у проведенні оцінки та передачі на реалізацію із посиланням на наявність зареєстрованої неповнолітньої дитини у вказаній квартирі. Також приватний виконавець зазначив, що в повноваження приватного виконавця не входить встановлення родинних відносин боржниці та зареєстрованої дитини.
Товариство зазначало, що приватний виконавець допустив протиправну бездіяльність у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, що порушує права стягувача, оскільки законодавство не вимагає отримання власниками житлової нерухомості у випадках добровільного відчуження житлової нерухомості та приватним виконавцем у випадках примусового відчуження дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна у разі, якщо зареєстровані в квартирі діти не є дітьми боржника та боржник не є особою, що їх замінює.
Звертало увагу, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є дитиною боржниці ОСОБА_1 , оскільки матір'ю дитини є ОСОБА_4 . Крім того, реєстрація місця проживання дитини була вчинена 17 вересня 2010 року тобто раніше, ніж був вчинений актовий запис про її народження ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Зазначалось, що у власності ОСОБА_4 (матері дитини) є квартира АДРЕСА_2 , а отже реалізація спірної квартири не порушить прав неповнолітнього.
У зв'язку з наведеним, просило суд:
- визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Лабчука Р. М. щодо непризначення суб'єкта оціночного діяльності для визначення ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 та непередання у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 на реалізацію організатору електронних торгів ДП «СЕТАМ» нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , належної на праві власності боржниці ОСОБА_1 без дозволу органу опіки та піклування;
- зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Лабчука Р. М. у межах виконавчого провадження НОМЕР_2 вжити заходів з призначення суб'єкта оціночної діяльності для визначення ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Лабчука Р.М. передати у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 на реалізацію організатору електронних торгів ДП «СЕТАМ» нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , належної на праві власності боржниці ОСОБА_1 без дозволу органу опіки та піклування.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2025 року, залишеною без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2025 року, у задоволенні скарги ТОВ «ФК «Форінт» відмовлено.
У червні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «ФК «Форінт» в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким скаргу задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні діти, якщо власник не є їх батьком або ж особою, яка його замінює. Крім того, зазначив, що державним виконавцем не вчинено жодних дій щодо визначення вартості описаного та арештованого майна та подальшої реалізації майна боржника.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Ухвала суду за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення з огляду на таке.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям (стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»).
У пункті 30 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.
Стаття 19 СК України регулює участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів. Частина шоста цієї статті СК України визначає співвідношення повноважень цього органу та суду, встановлюючи, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Виконавець у виконавчому провадженні відповідно до законодавства України подібними повноваженнями не наділений.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) зазначено, що повноваження державного виконавця не мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов'язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», не відповідають широті повноважень та обов'язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон України «Про виконавче провадження», такими повноваженнями державного виконавця не наділяє. Також, наприклад, державний виконавець позбавлений можливості встановлювати, чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в межах виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань державний виконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.
На відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.
Вимога про отримання дозволу від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».
Зазначений висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21), констатує той факт, що державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.
Судами встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 грудня 2012 року у справі № 2218/20109/2012 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/02-07/7-8983 від 20 грудня 2006 року у сумі 31 072,80 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/02-07/7-9172 від 10 вересня 2007 року у сумі 10 666,37 дол. США.
На виконання вказаного рішення 12 лютого 2013 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області виданий виконавчий лист № 2218/20109/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 31 072,80 дол. США
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2020 року замінено первісного стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «ФК «Форінт» у виконавчому листі № 2218/20109/2012, виданому 12 лютого 2013 року Хмельницьким міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором № 014/02/07/7-8983 від 20 грудня 2006 року у сумі 31 072,80 дол. США, в цивільній справі № 2218/20109/2012 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Лабчука Р. М. від 26 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 із примусового виконання виконавчого листа № 2218/20109/2012, виданого 12 лютого 2013 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 31 072,80 дол. США. Стягувачем у вказаному виконавчому провадженні є ТОВ «ФК «Форінт».
Постановою про опис та арешт майна боржника від 03 травня 2023 року приватного виконавця Лабчука Р. М. здійснено опис та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою №1087/03-19 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 26 квітня 2023 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (дата реєстрації 24 липня 1980 року), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (дата реєстрації 24 липня 1980 року) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (дата реєстрації 17 вересня 2010 року).
Згідно з актовим записом про народження №2604 від 30 вересня 2010 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 та його батьками є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
09 травня 2023 року ТОВ «ФК «Форінт» звернулося до приватного виконавця Лабчука Р. М. з клопотанням про вжиття заходів щодо передачі майна (квартири АДРЕСА_1 ) на реалізацію за ціною, яка була визначена на підставі висновку (звіту) суб'єкта оціночної діяльності.
Листом від 25 січня 2024 року приватний виконавець Лабчук Р. М. на вказане клопотання повідомив, що в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 ним був накладений арешт на належне боржнику ОСОБА_1 майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки у вказаній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина, ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Міністерством юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року для реалізації такого майна в обов'язковому порядку потрібен попередній дозвіл органу опіки та піклування. Станом на даний час такого дозволу органом опіки та піклування надано не було.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 є власником частки кватири АДРЕСА_2 .
Рішенням Виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 27 червня 2024 року № 1081 відмовлено приватному виконавцю виконавчого округу Хмельницької області Лабчуку Р. М. у наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у якій зареєстровано місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має право на користування цим житлом відповідно до закону.
Крім того, судами встановлено, що реєстрація місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в квартирі за адресою АДРЕСА_1 здійснена за місцем реєстрації його батька, який зареєстрований у квартирі з 24 липня 1980 року, за понад два роки до ухвалення судового рішення про стягнення боргу та за понад 11 років до відкриття даного виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2218/20109/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/02-07/7-8983 від 20 грудня 2006 року у сумі 31072,80 доларів США.
За змістом кредитного договору № 014/02-07/7-8983, в забезпечення виконання зобов'язань укладено іпотечний договір, предметом іпотеки є нерухоме майно - магазин на третьому поверсі (3-24, 3-25), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 38,5 кв.м, а не квартира АДРЕСА_1 .
За договором іпотеки, який укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «Райффайзен Банк Аваль» з метою забезпечення зобов'язань за генеральною угодою № 014/02-07/7-8981 від 19 грудня 2006 року в рамках якої укладено кредитний договір від 20 грудня 2006 року № 014/02-07/7-8983, предметом іпотеки також є магазин на третьому поверсі (3-24, 3-25), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 38,5 кв. м.
З огляду на те, що квартира не є іпотечним майном, відтак неможлива її передача на реалізацію без дозволу органу опіки і піклування, врахувавши, що приватний виконавець в установленому законом порядку звертався до органу опіки та піклування з клопотанням про надання дозволу на реалізацію спірної нерухомості й отримав відмову, суди дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні скарги про визнання бездіяльності державного виконавця щодо непризначення субєкта оціночної діяльності без дозволу органу опіки та піклування неправомірною.
Аналогічний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду
від 22 травня 2024 року у справі № 754/6127/22 (провадження № 61-216св24),
від 31 липня 2024 року у справі № 308/12525/22 (провадження № 61-861св24).
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права при розгляді скарги ТОВ «ФК «Форінт» є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись пунктом 1 частини другої статті 394 та частини четвертої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2025 року та постанову Хельницького апеляційного суду від 04 червня 2025 року у справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Лабчук Роман Михайлович, на бездіяльність приватного виконавця.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник