02 липня 2025 року
м. Київ
справа № 303/1192/20
провадження № 61-4407св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Великолучівська сільська рада, ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мукачівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 березня 2021 року у складі судді Монич В. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Кожух О. А., Джуга С. Д.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Великолучівської сільської ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мукачівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування.
2. Позов обґрунтовано тим, що 26 жовтня 2010 року ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробила заповідальне розпорядження, відповідно до якого усе належне їй рухоме та не рухоме майно заповіла позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла та після її смерті відкрилася спадщина до складу якої увійшло домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1 .
4. 16 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа щодо належності майна спадкодавцеві.
5. Так, згідно довідки Великолучківської сільської ради дворогосподарство АДРЕСА_1 1950 року забудови, суспільна група домогосподарства - колгоспна, головою домогосподарства була ОСОБА_6 .
6. З записів у погосподарських книгах вбачається: у погосподарській книзі 1983-1985 роки зазначено, що у домогосподарстві АДРЕСА_1 у період часу з 1983 року по 1985 рік проживали ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Головою домогосподарства вказана ОСОБА_6 . Рід діяльності голови колгоспного двору зазначено: 1983 рік - колгоспниця, перша половина 1984 рік - колгоспниця, друга половина 1984 року - колгоспниця, перша половина 1985 року - колгоспниця, друга половина 1985 року - не працююча. Суспільна група господарства до другої половини 1985 року - господарство працівника колгоспу (колгоспна).
7. Відповідно до записів погосподарської книги 1986-1990 років членами спірного домогосподарства зазначені подружжя ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , головою домогосподарства вказана - ОСОБА_6 Рід діяльності голови - домогосподарка.
8. Відповідно до записів погосподарської книги 1991-1995 років членами спірного домогосподарства зазначені подружжя ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , головою домогосподарства вказана - ОСОБА_6 . Рід діяльності голови - не змінювався (не працююча).
9. Таким чином, аналізуючи записи в погосподарських книгах можна зробити наступні висновки: впродовж усього часу з моменту взяття на погосподарський облік спірного домогосподарства його головою була - ОСОБА_6 , в строк до другої половини 1985 року вона працювала колгоспницею. Дане домогосподарство відносилось до суспільної групи колгоспний двір, в той же час починаючи з другої половини 1985 року ОСОБА_6 припинила працювати у колгоспі в подальшому їх статус зазначався як домогосподарка/не працююча, а починаючи з 2000 року - пенсіонер за віком.
10. У погосподарських книгах з моменту взяття домогосподарства на облік на вказувалась його суспільна група, висновок про приналежність даного домогосподарства до певної суспільної групи зроблено відповідно до роду діяльності голови. Таким чином, спірне домогосподарство з 1983 по першу 1985 років було колгоспним двором, і станом на той час його членами були виключно подружжя ОСОБА_9 . Надалі, починаючи з другої половини 1985 року по 01 липня 1990 року, домогосподарство відносилося до суспільної групи «господарство інших категорій населення», у зв'язку з чим при визначенні порядку його спадкування у даному випадку слід керуватися вимогами Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР 1969 року, за яким суб'єктами права спільної сумісної власності вважалося подружжя, тобто житловий будинок з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , належав вищевказаному подружжю.
11. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер, у зв'язку з чим ОСОБА_6 як його дружина на законних підставах успадкувала його частину домоволодіння на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України, яка передбачає, що спадкоємець, який постійно проживав разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
12. Отже, після смерті ОСОБА_7 його дружина стала єдиним фактичним власником спірного домоволодіння, яке увійшло до складу спадкового майна, у зв'язку з чим за позивачем слід визнати право власності, як єдиним спадкоємцем за заповітом.
13. Позивач зазначав, що покійна ОСОБА_6 склала заповіт до своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), таке її рішення було свідомим та виваженим. Всі члени її родини, які наразі намагаються претендувати на частку у її майні, були добре обізнані про прийняте ОСОБА_6 рішення, однак, за життя вони не доклали жодних зусиль, щоб якимось чином вплинути на нього, вплинути чи змінити, тим більше ОСОБА_6 постійно потерпала від незаконних та протиправних дій ОСОБА_2 , який морально та фізично знущався над немічною жінкою, особливо після смерті її чоловіка ОСОБА_7 і через що вона на схилі своїх літ вимушена була шукати захисту у сторонніх людей.
14. Через численні побої та моральний тиск ОСОБА_6 покинула власне домогосподарство та була влаштована в будинок пристарілих в с. Ракошино і у цей складний період свого життя він надавав їй підтримку. ОСОБА_2 вів та продовжував надалі вести аморальний та антисоціальний спосіб життя, чим також добре попсував життя покійній ОСОБА_10 , наразі безпідставно намагається претендувати на частку у її майні.
15. Враховуючи викладене позивач просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими спорудами в порядку спадкування за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
16. Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року, позов задоволено.
17. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
18. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 квітня 2025 року в рішення суду внесено виправлення щодо підстав спадкування, вказано набуття права власності в порядку спадкування за заповітом, замість помилково вказаного порядку спадкування за законом.
19. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що спірне домогосподарство з 1983 року по першу половину 1985 року було колгоспним двором, і станом на той час його членами були виключно подружжя ОСОБА_9 .Надалі, починаючи з другої половини 1985 року по 01 липня 1990 року домогосподарство відносився до суспільної групи «господарство інших категорій населення», у зв'язку з чим при визначенні порядку його спадкування у даному випадку підлягають застосовувати вимоги Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР 1969 року, за яким суб'єктами права спільної сумісної власності вважалося подружжя.
20. Таким чином, суди дійшли висновку, що спірний житловий будинок з господарськими спорудами належав по 1/2 частині кожному, тому після смерті ОСОБА_7 його дружина ОСОБА_6 стала єдиним фактичним власником домоволодіння з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , і яка на свій розсуд розпорядилася своїм майном, склавши заповіт на ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
21. У квітні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 13 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
24. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25. У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
26. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 20 травня 2021 року в справі № 339/369/18, від 22 вересня 2021 року в справі № 227/3750/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
27. Також підставою касаційного оскарження заявниця зазначає порушення норм процесуального права, а саме: недослідження зібраних в справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
28. Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять відмови нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину, що підтверджується заявою нотаріуса, у якій зазначається, що він відмови не надавав.
29. Отже, оскільки відсутня відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про прийняття спадщини, тому і відсутні підстави для звернення до суду.
30. Судами не враховано, що згідно з Інструкцією по веденню погосподарського обліку, затвердженою наказом МінСтатитистики від 22 лютого 1995 року № 48, господарства пенсіонерів відносяться до тієї суспільної групи, до якої відносились до переходу на пенсію.
31. Голові дворогосподарства ОСОБА_6 в 1989 році виповнилось 55 років і вона вийшла на пенсію, тому статус суспільної групи дворогосподарства не змінився.
32. Таким чином, вважає, що ОСОБА_2 є особою, якій належить право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, як члену колгоспного двору.
33. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
34. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 715/2587/15-ц, від 04 вересня 2019 року в справі № 572/4337/13-ц, від 28 жовтня 2020 року в справі № 748/72/20, від 27 жовтня 2021 року в справі № 598/2190/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
35. Також підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме: недослідження зібраних в справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
36. Касаційна скарга мотивована тим, що спірне будинковолодіння належало до суспільної групи господарств - колгоспний двір та мало статус колгоспного двору, в якому станом на 14 квітня 1991 року перебувало троє його членів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 .
37. Отже, суди дійшли помилкового висновку, що після смерті ОСОБА_7 одноосібним власником господарства стала ОСОБА_6 , яка заповідала все своє майно позивачу, оскільки на частину майна набув право власності ОСОБА_2 як член колгоспного двору.
Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги
38. У червні 2025 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , у яких вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
39. 26 жовтня 2010 року ОСОБА_6 склала таке заповідне розпорядження «На випадок своєї смерті призначаю спадкоємцем всього мого рухомого та нерухомого майна, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі всього того, що на день смерті виявиться мені належним і на що я за законом матиму право - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
40. 16 вересня 2013 року ОСОБА_11 звернувся до Мукачівської районної державної нотаріальної контори Закарпатської області із заявою про прийняття спадщини за заповітом, за ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
41. У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Великолучівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - реєстраційна служба Мукачівського міськрайонного управління юстиції, про визнання права власності на майно.
42. Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2014 року у справі № 303/6049/14-ц позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на житловий будинок під
АДРЕСА_2 . Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 листопада 2015 року заяву Великолучівської сільської ради про скасування заочного рішення задоволено.
Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2014 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.
44. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на житловий будинок під
АДРЕСА_3 . Постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_12 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 грудня 2015 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що апелянти посилались на порушення спадкових прав ОСОБА_2 у зв'язку із належністю спірного домоволодіння до суспільної групи «колгоспний двір», тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду у зв'язку із неналежним суб'єктним складом.
Позиція Верховного Суду
46. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
47. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
48. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
49. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
50. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
51. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв'язку із чим дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
52. У касаційних скаргах заявники посилаються на те, що спірне майно відносилось до суспільної групи «колгоспний двір», а тому відсутні підстави для задоволення повних вимог, оскільки ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , був членом колгоспного двору, що унеможливлює визнання за позивачем права власності на спірне будинковолодіння у повному обсязі.
53. Колегія суддів відхиляє вказані доводи касаційних скарг з огляду на таке.
54. У відповідності до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору.
55. Згідно із частиною першою статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
56. Частиною другою статті 123 ЦК УРСР передбачено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
57. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба). Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору.
58. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.
59. Згідно зі змістом цих Вказівок суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.
60. У постановах від 29 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц (провадження № 61-22088св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 183/6031/16 (провадження № 61-25427св18) Верховний Суд, надавши аналіз наведеним нормам права, виснував, що майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.
61. Правильне застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР передбачає з'ясування питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи господарств.
62. Судами встановлено, що з записів у погосподарських книгах, вбачається, що суспільна група домогосподарства за особовим АДРЕСА_1 - колгоспна, рік побудови домогосподарства - 1950 рік, у по господарських книгах 1983-1985 роки, що у спірному домогосподарстві у період час з 1983 р. по 1985 р. проживали ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Головою домогосподарства вказана ОСОБА_6 . Рід діяльності голови колгоспного двору зазначено: 1983 рік - колгоспниця, перша половина 1984 рік - колгоспниця, друга половина 1984 року-колгоспниця, перша половина 1985 року - колгоспниця, друга половина 1985 року - не працююча. Суспільна група господарства до другої половини 1985 року - господарство працівника колгоспу (колгоспна).
63. Відповідно до записів погосподарської книги 1986-1990 роки членами спірного домогосподарства зазначені подружжя ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , головою домогосподарства вказана - ОСОБА_6 Рід діяльності голови - домогосподарка.
64. Відповідно до записів погосподарської книги 1991-1995 роки членами спірного домогосподарства зазначені подружжя ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , головою домогосподарства вказана - ОСОБА_6 . Рід діяльності голови - не змінювався (не працююча).
65. При цьому з відомостей погосподарської книги вбачається, що станом на 01 січня 1991 року та 01 січня 1992 року спірне домоволодіння відносилось до суспільної групи «робоча».
66. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що впродовж усього часу з моменту взяття на погосподарський облік спірного домогосподарства його головою була - ОСОБА_6 , в строк до другої половини 1985 року вона працювала колгоспницею й, відповідно, дане домогосподарство відносилось до суспільної групи колгоспний двір, в той же час починаючи з другою половини 1985 року ОСОБА_6 припинила працювати в колгоспі і в подальшому її статус зазначався як домогосподарка/не працююча, а починаючи з 2000 року - пенсіонер за віком.
67. Таким чином, спірне домогосподарство з 1983 по першу половину 1985 року було колгоспним двором, станом на той час його членами були виключно подружжя ОСОБА_9 і надалі, починаючи з другої половини 1985 року по 01 липня 1990 року, домогосподарство не відносилося до суспільної групи «колгоспний двір», тому суди дійшли правомірного висновку, що при визначенні порядку його спадкування підлягають застосовувати вимоги Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР 1969 року, за яким суб'єктами права спільної сумісної власності вважалося подружжя.
68. З огляну на викладене та з урахуванням вимог статей 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР спірний житловий будинок з господарськими спорудами належав по 1/2 частині кожному.
69. У зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 його дружина ОСОБА_6 на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України успадкувала частку померлого у домоволодінні як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
70. Отже, після смерті ОСОБА_7 його дружина ОСОБА_6 стала єдиним фактичним власником домоволодіння з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , яка на свій розсуд розпорядилася своїм майном, склавши заповіт на ОСОБА_1 .
71. У зв'язку із викладеним, доводи касаційних скарг про те, що спірне домоволодіння відносилось до суспільної групи «колгоспний двір» не знайшли свого підтвердження, тому відсутні підстави вважати, що визнанням за позивачем права власності на спірне домоволодіння будуть порушені права ОСОБА_3 як члена колгоспного двору.
72. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
73. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального процесуального права.
74. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 березня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович