03 липня 2025 року
м. Київ
справа № 461/6313/24
провадження № 61-7791ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.
розглянув касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Галицького районного суду міста Львова
від 03 грудня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 14 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативну-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду,
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, ГУ НП у Львівській області, у якому просила стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь 778 963,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що 27 вересня 2017 року на підставі заяви ОСОБА_2 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140050004278 внесено відомості про діяння, яке містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою
статті 190 КК України.
22 січня 2018 року на підставі матеріалів досудового розслідування № 12017140050004278 від 27 вересня 2017 року старша слідча СВ Галицького ВП ГУНП у Львівській області Домарецька І. М. за погодженням з прокурором Львівської місцевої прокуратури № 1 Ковальчуком М. В. повідомила про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 176, частинами другою, третьою статті 190 КК України. 01 березня 2018 року старша слідча СВ Галицького ВП ГУНП у Львівській області Домарецька І. М. за погодженням з прокурором Львівської місцевої прокуратури № 1 Ковальчуком М. В. склали обвинувальний акт щодо позивачки.
На підставі вказаного обвинувального акта Галицький районний суд м. Львова 12 липня 2023 року виніс вирок, яким виправдав ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 3 частиною першою статті 373 КПК України. Суд встановив відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 176, частинами другої, третьої статті 190 КК України. Львівський апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та ухвалою від 01 лютого 2024 року залишив його рішення без змін.
Позивачка перебувала під слідством та судом повні 6 років та 11 днів з моменту повідомлення про підозру (22 січня 2018 року) до ухвалення рішення Львівським апеляційним судом (01 лютого 2024 року). За час перебування під слідством та судом впродовж такого довгого терміну ОСОБА_1 зазнала душевних страждань у зв'язку з протиправною поведінкою щодо себе та неодноразово відчувала приниження честі та гідності. Окрім цього,
ОСОБА_1 зазнала приниження своєї ділової репутації як фізична особа - підприємець. Для належного захисту своїх прав позивачка змушена була користуватися послугами захисника, які оплачувала самостійно та протягом тривалого часу, що значною мірою вплинуло на її матеріальний стан. Також на вказаній стадії кримінального провадження до позивачки застосовувався захід забезпечення кримінального провадження - домашній арешт, у зв'язку з чим ОСОБА_1 зазнала неправомірних обмежень свого конституційного гарантованого права на свободу, вона не могла самостійно та вільно визначати розпорядок свого життя.
З огляду на зазначене ОСОБА_1 вважала, що за 6 років та 11 днів її незаконного перебування під слідством та судом їй має бути виплачена компенсація у розмірі 778 963,00 грн, оскільки саме ця сума буде співмірною тим психічним та душевним стражданням, що їй заподіяли неправомірними діями органи досудового розслідування та прокуратури.
Також вказує, що попередній розрахунок суми судових витрат становить
15 000,00 грн, а очікуваний розмір судових витрат, що очікує понести позивачка у зв'язку з розглядом цієї справи становить 30 000,00 грн.
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 03 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 травня 2025 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди за період з 22 січня 2018 року по 01 лютого 2024 року у розмірі 678 880,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон). Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини цієї справи, характер незаконних дій працівників органу прокуратури та досудового слідства, ступінь негативного впливу на життя позивачки, факт безпідставного кримінального переслідування, тривалість кримінального провадження
з 22 січня 2018 року по 01 лютого 2024 року, вимоги розумності, справедливості, а також співмірності, та дійшов до висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди слід визначити у загальній сумі 678 880,00 грн, що буде не більш, ніж достатнім, для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призвести до збагачення позивачки за рахунок держави.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Також зазначив, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам статті 13 Закону. Виходячи з терміну перебування позивачки під слідством та судом, що становить 72 місяці та 11 днів, мінімальний розмір моральної шкоди не може бути меншим, ніж 8 000,00 грн х 72 місяці 11 днів = 578 880,00 грн.
Суд першої інстанції належним чином обґрунтував розмір стягнутої моральної шкоди, врахувавши ступінь душевних страждань, їх тривалість, порушення звичайного режиму життя позивача та виникненням певних обмежень та незручностей в зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, дійшов вірного висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 678 880, 00 грн.
13 червня 2025 року через підсистему «Електронний суд» Головне управління Національної поліції у Львівській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 грудня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц,
від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17,
від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16,
від 06 лютого 2020 року у справі № 199/6713/14-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 20 червня 2023 року у справі № 757/33618/18-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що розмір відшкодування, наведений та стягнений за судовими рішеннями, є необґрунтованим та безпідставним. В матеріалах справи в недостатній мірі наведені докази для критичної оцінки того, що завдані позивачу душевні та психічні страждання свідчать про погіршення стану здоров'я позивача, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, в стосунках з іншими людьми, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану і інші негативні моменти та впливи, спрямовані на порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують додаткових матеріальних затрат для їх відновлення до попереднього стану, що передував моменту притягнення до кримінальної відповідальності. Розмір моральної шкоди є необґрунтованим, оскільки позивачем не доведено належними доказами тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, зниження престижу та ділової репутації, та не враховано те, що позивач за час перебування під слідством і судом не перебувала під вартою.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що 27 вересня 2017 року на підставі заяви
ОСОБА_2 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140050004278 внесено відомості про діяння, яке містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України.
На підставі матеріалів досудового розслідування № 12017140050004278
22 січня 2018 року старша слідча СВ Галицького ВП ГУНП у Львівській області Домарецька І. М. за погодженням з прокурором Львівської місцевої прокуратури № 1 Ковальчуком М. В. повідомила про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 176, частинами другої, третьої статті 190 КК України.
01 березня 2018 року старша слідча СВ Галицького ВП ГУНП у Львівській області Домарецька І. М. за погодженням з прокурором Львівської місцевої прокуратури № 1 Ковальчуком М. В. склала обвинувальний акт щодо позивачки.
На підставі вказаного обвинувального акта Галицький районний суд міста Львова 12 липня 2023 року виніс вирок, яким виправдав позивачку з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 373 КПК України.
Суд встановив відсутність у діях позивачки складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першої статті 176, частинами другої, третьої статті 190 КК України.
Львівський апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та ухвалою від 01 лютого 2024 року залишив його рішення без змін.
Позивачки перебувала під слідством та судом з 22 січня 2018 року по 01 лютого 2024 року, а саме 72 місяці та 11 днів, оскільки кримінальне переслідування відносно неї тривало з 22 січня 2018 року (оголошення підозри) до 01 лютого 2024 року (набрання виправдувальним вироком законної сили).
Відповідно до висновку психолога від 26 вересня 2024 року у процесі клінічного інтерв'ю, з-поміж іншого, встановлено, що у 2017 році в офісі позивачки правоохоронні провели обшук та звинуватили її у шахрайстві. При розгляді цієї кримінальної справи позивачка знаходилася під постійним психологічним тиском та весь цей час зазнавала суцільного сорому від близьких, сусідів, колег, знайомих, що суттєво відобразилося не тільки на її психологічному стані, але й і на фізичному. Травматичні події, що сталися з позивачкою, перебудували її нервову систему, зробивши її нестабільною та вразливою. Постійно стан стресу негативно вплинув на здоров'я клієнтки (загострилася хвороба нирок, підвищений цукор, високий тиск, випадіння волосся, постійний головний біль, погіршений зір тощо). За цей період у позивачки нерідко виникали суїцидальні думки. Окрім цього, при психологічній діагностиці були виявлені значні відхилення від психологічної норми за шкалою депресії Бека, шкалою тривоги Гамільтона та тестами на виявлення ознак посттравматичного стресового розладу. Результати вказаних тестів показують наскільки руйнівними механізмами є травмуюча подія для психіки позивачки.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (стаття 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема моральна шкода (пункти 5 частини першої статті 3 Закону).
Згідно зі статтею 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частини перша, третя статті 23 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування».
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі
№ 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, однак встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Вирішуючи питання щодо розміру компенсації моральної шкоди, суди виходили з визначеного законом мінімального розміру відшкодування, що гарантований державою, а також врахували конкретні обставини цієї справи, порушення звичайного режиму життя позивача, виникненням певних обмежень та незручностей в зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, глибину та тривалість моральних страждань позивача, засади розумності, виваженості та справедливості, тому визначили розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 678 880,00 грн.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.
З урахуванням викладеного, посилання у касаційній скарзі на висновки, наведені у перелічених прокурором постановах Верховного Суду, не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 грудня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативну-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара