25 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/18467/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєв В.А. (головуючий), Берднік І.С., Случ О.В.
секретаря судового засідання - Денисюк І.Г.
за участю представників учасників:
позивача - Падалко Р.М.
відповідача - Багарчук О.В.
розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 (у складі колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Буравльов С.І., Михальська Ю.Б.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 (суддя Балац С.В.)
за позовом Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Соти"
про стягнення 7 265 407,13 грн
Короткий зміст та підстави позовних вимог
Міністерство оборони України (далі також Міністерство, Позивач, Скаржник) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Соти" (далі - ТОВ "Соти", Відповідач) про стягнення 7 265 407,13 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем порушено виконання зобов'язання з поставки продукції за укладеним між сторонами спору державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням від 31.12.2021 № 370/3/5/6/2/28 (далі - Контракт). Таке порушення Відповідачем зобов'язання, за доводами Позивача, є підставою для стягнення 7 265 407,13 грн, з яких 4 565 312,66 грн - пеня та 2 700 094,47 грн - штраф .
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що Відповідач мав здійснити поставку продукції за Контрактом за умови затвердження державного оборонного замовлення на 2022 рік, яке затверджене не було, а відсутність додаткової угоди з визначеними обсягами фінансування на 2022 рік надають Відповідачеві право на відмову від постачання продукції без застосування штрафних санкцій.
В такий спосіб суди виснували, що остаточне визначення зобов'язань сторін за контрактом на 2022 рік мало відбуватися шляхом підписання двох документів: додаткової угоди щодо обсягів фінансування на 2022 рік та Специфікації на 2022 рік, а Специфікація від 31.12.2021 не може вважатися такою, що укладена відповідно до умов Контракту на 2022 рік, тобто у Відповідача не виникло обов'язку щодо постачання продукції - предмета Контракту у 2022 році.
Міністерство не погодилося з такими судовими рішеннями та скористалося правом на їх касаційне оскарження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
Касаційне провадження у справі відкрито 29.05.2025 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У своїй касаційній скарзі Позивач просить Суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 і ухвалити нове рішення, яким позов про стягнення з Відповідача 7 265 407,13 грн задовольнити.
Підставами касаційного оскарження Міністерство визначило необхідність за аналогією права застосувати до спірних правовідносин правові висновки, сформовані у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16, від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17 (про те, що відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання) та сформувати правовий висновок щодо заборони невиконання постачальником своїх зобов'язань перед оборонним відомством в умовах правових режимів особливого періоду та воєнного стану щодо поставки оборонної продукції за відсутності визначення обсягу фінансування державному органу.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Соти" просить Суд відмовити повністю у задоволенні касаційної скарги Міністерства та залишити в силі оскаржувані рішення у справі №910/18467/23.
Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
Між Позивачем (замовник) та Відповідачем (постачальник) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням від 31.12.2021 № 370/3/5/6/2/28, відповідно до пункту 1 якого останній зобов'язався поставити продукцію, зазначену в специфікації (додаток 1), а Позивач - прийняти її через вантажоодержувача, зазначеного у специфікації, та оплатити таку продукцію.
Пунктом 2 Контракту визначено, що підставою для його укладення є основні показники державного оборонного замовлення на 2021 рік, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2021 № 335-4.
Положеннями пункту 4 Контракту передбачено, що обсяг поставки продукції на кожен наступний бюджетний період та специфікація підписуються сторонами після затвердження основних показників державного оборонного замовлення на кожен такий період.
У пункті 6 Контракту сторони обумовили, що обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання бюджетної підпрограми за відповідним кодом видатків кошторису Міністерства у 2021 році складає 0,00 грн, а обсяг фінансування на 2022 рік визначається шляхом укладення додаткової угоди до контракту в установленому законодавством порядку.
Як встановили суди попередніх інстанцій та не заперечують сторони, така додаткова угода укладена не була.
Відповідно до пункту 12 Контракту Відповідач зобов'язався поставити продукцію згідно з умовами Контракту не пізніше строку, визначеного специфікацією на відповідний бюджетний період.
Пунктом 20 Контракту передбачено, що Відповідач має право відмовитись від постачання продукції без застосування штрафних санкцій, пені та відшкодування збитків до підписання додаткової угоди та специфікації на відповідний бюджетний період згідно з пунктом 4 Контракту.
Розділом "Відповідальність сторін" Контракту сторони передбачили:
- за порушення строків поставки продукції Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення поза встановлені Контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з Відповідача додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної суми (пункт 23 Контракту);
- сторона, що не може виконувати зобов'язання за Контрактом унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі. У разі неповідомлення сторони не звільняються від відповідальності у разі виникнення обставин непереборної сили (пункт 25 Контракту);
- доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат, який видається відповідною торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами (пункт 26 Контракту).
Відповідно до пункту 31 Контракту він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022.
Специфікацією від 31.12.2021 (додаток № 1) до Контракту визначені найменування, кількість, вартість, обсяг та терміни постачання у 2022 році.
За доводами Позивача, Відповідачем у визначений строк не здійснено поставку продукції за Контрактом, що призвело до звернення до суду з позовом у цій справі.
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода Міністерства з рішеннями у справі про відмову у задоволенні його позову, і ці ж судові рішення є предметом касаційного перегляду.
Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.
Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Міністерства про стягнення з ТОВ "Соти" неустойки (пені та штрафу) за прострочення виконання зобов'язання за державним Контрактом.
За результатами розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами так і не виникли будь-які зобов'язання з огляду на неукладення додаткової угоди та непідписання специфікації, як це прямо передбачено Контрактом.
Підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Позивач визначив неврахування судами при ухваленні оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справах № 906/621/17 та № 911/4249/16, від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17.
Так пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Так Скаржник вважає, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин висновки, викладені у постановах Верховного Суду, про те, що відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання.
Колегія суддів зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/291/17 ухвалена за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління праці та соціального захисту населення про стягнення 423 248,60 грн заборгованості за послуги, надані абонентам пільгових категорій. У вказаній справі спір виник із-за того, що відповідач не виконав своє зобов'язання з оплати за надані позивачем телекомунікаційні послуги. При цьому управління праці (місцевий орган державної виконавчої влади) мотивував свої заперечення проти позову посиланням на механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з Державного бюджету України, які Законом України "Про державний бюджет України на 2016 рік" на відповідний рік не були передбачені, у зв'язку з чим, за доводами Управління, воно не повинне відповідати за виконання Державного бюджету України та нести на собі негативні фінансові наслідки. Інших заперечень проти позову відповідач не наводив. При цьому сторони не заперечували, що між ними укладено договір та виникли відповідні зобов'язання.
За результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та відхилила твердження скаржника про відсутність його обов'язку здійснити розрахунок з позивачем за надані послуги.
При цьому суд касаційної інстанції послався також на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на справу "Кечко проти України" (заява № 63134/00), де зауважено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 6.24-6.26 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 927/291/17).
З наведеного вбачається відсутність будь-яких ознак (критеріїв) подібності справи № 927/291/17 та цієї справи № 910/18467/23, оскільки в останній судами встановлено факт того, що між сторонами так і не виникли будь-які зобов'язання, оскільки не було укладено додаткову угоду та не було підписано специфікацію, що прямо передбачено Контрактом.
Також в контексті подібності справ колегія суддів вказує на суб'єктний склад, а саме у справі № 927/291/17 державним органом з відсутнім бюджетним фінансуванням є відповідач, який заперечує проти стягнення з нього підтвердженої заборгованості. Водночас у цій справі № 910/18467/23 таким державним органом є Позивач, який наполягає на стягненні на його користь штрафних санкцій.
Правовідносини у зазначених Скаржником справах № 906/621/17 та № 911/4249/16 ухвалені Великою Палатою Верховного Суду 17.04.2018 за результатами вирішення повністю аналогічних спорів між ПАТ "Укртелеком" і Управлінням праці та соціального захисту населення до того, що виник у справі № 927/291/17.
Наведене унеможливлює застосування до спірних правовідносин у цій справі висновків Верховного Суду у вищезазначених Скаржником справах та, як наслідок, наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень з цієї підстави.
Зазначена Скаржником постанова Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19 ухвалена у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до Міністерства про визнання договорів частково недійсними та стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за ними. При розгляді вказаної справи суд касаційної інстанції вчергове послідовно виснував, що відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання. При цьому Верховний Суд послався на статтю 617 Цивільного кодексу України, частину другу статті 218 Господарського кодексу України, на вже згадувані у цій ухвалі рішення Європейського Суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України", а також на зазначені Скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19 та від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17.
У всіх вищевказаних справах орган державної влади є відповідачем та, крім того, повинен виконати зобов'язання за договором, у той час як за обставинами цієї справи № 910/18467/23 такі зобов'язання взагалі не виникли, що також виключає ознаки подібності у наведених справах.
В такий спосіб колегія суддів не вбачає будь-яких суперечностей чи неузгодженості висновків судів попередніх інстанцій, покладених в основу оскаржуваних Міністерством оборони України судових рішень, висновкам Верховного Суду, сформованим у зазначених Скаржником постановах суду касаційної інстанції. Водночас доводи касаційної скарги свідчать виключно про незгоду Скаржника з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій та спрямовані на спонукання Верховного Суду до переоцінки їх висновків усупереч імперативним приписам статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження, тому Верховний Суд не вбачає підстав для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду у цій справі.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за обставинами цієї справи, а саме укладення Контракту 31.12.2021 (в останній день року) без бюджетного фінансування на вказаний рік переконливо свідчить про відсутність узгодженості між сторонами будь-яких поставок у цьому ж 2021 році. У той же час, з урахуванням непідписання додаткової угоди на 2022 рік та специфікації на 2022 рік суди попередніх інстанцій правомірно виснували, що обов'язок з поставки продукції на 2022 рік між сторонами також не виник. Як наслідок, відсутні і будь-які підстави для нарахування та стягнення будь-яких штрафних санкцій за ніби то невиконання таких зобов'язань.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції звертається до висновків, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.
Висновки Верховного Суду
Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Враховуючи наведене та з огляду на не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Розподіл судових витрат
Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, 240, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/18467/23 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
О. Случ