01 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/5113/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
ТОВ «Вензабуд»: Шевченко І.В.,
ТОВ «УВТК «Київміськбуд»: Мінченко В.М. (в режимі відеоконференції),
ТОВ «Шрамківський цегельний завод»: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вензабуд»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2025
та рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024
у справі № 910/5113/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вензабуд»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Шрамківський цегельний завод»
про стягнення грошових коштів
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вензабуд»
про стягнення грошових коштів
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вензабуд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд» про стягнення: 555 375,00 грн, сплачених за поставлений товар, 55 537,50 грн штрафу та 670 450,98 грн збитків.
Позов мотивовано тим, що відповідач порушив договірні зобов'язання та передав позивачу товар, що не відповідає умовам договору щодо якості товару. Відповідач надав позивачу товар з документами про якість виробника, який заперечує виготовлення такого товару, оформлення документів про якість та підписання будь-яких фінансово-господарських документів з відповідачем. На підставі викладеного позивач, посилаючись на ст.ст. 22, 549, 611, 623, 624, 648, 678, 700, 708 ЦК України, просить стягнути з відповідача 555 375,00 грн, сплачених за товар, поставлений відповідачем, 55 537,50 грн штрафу та 670 450,98 грн збитків.
В сою чергу, ТОВ «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд» звернулось до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Вензабуд» про стягнення: 258 126,24 грн основного боргу, 53 213,94 грн інфляційних втрат та 15 998,67 грн 3% річних.
Зустрічний позов мотивовано тим, що відповідач за зустрічним позовом порушив договірні зобов'язання та не здійснив повну оплату отриманого товару, у зв'язку з вказаним заявлено вимоги сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 (суддя Курдельчук І.Д.) у первісному позові відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вензабуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд» 258 126, 24 грн основного боргу, 53 213, 94 грн інфляційних втрат та 15 998, 67 грн 3% річних.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 (колегія суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий, Алданова С.О., Євсіков О.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення 8 158,15 грн інфляційних втрат та 122, 37 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви. У цій частині позову відмовлено. Рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 45 055,79 грн інфляційних втрат та 4 787,71 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви у справі залишено без змін. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Судами обох інстанцій встановлено, що 01.09.2021 між ТОВ «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд» (постачальник) та ТОВ «Вензабуд» (покупець) укладено договір №02/01-09/21-ЛАВ постачання товару, за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю будівельні матеріали та вироби, в т.ч. цеглу рядову повнотілу, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору якість товару, що постачається, повинна відповідати вимогам нормативно-технічної документації виробника та затвердженим діючим ТУ та ДСТ України, зокрема ДСТУ Б В.2.7-61:2008. Підтвердженням якості товару зі сторони постачальника є сертифікат якості/відповідності (паспорт або інший документ, що його замінює), оригінал або засвідчена копія якого надається постачальником разом із кожною партією товару.
Найменування, кількість та ціну товару, місце поставки, сторони узгоджують в рахунках-фактурах та/або специфікаціях (у випадку постачання партії товару на суму, що перевищує 100 000, 00 грн в т.ч. ПДВ) та на підтвердження приймання товару покупцем підписують видаткові накладні, які є невід'ємними частинами договору (п. 2.2. договору).
Порядок здійснення розрахунків за товар визначений розділом 3 договору. Покупець оплачує поставлений постачальником товар на підставі рахунків-фактур постачальника. Ціни у рахунках фактурах вказуються з урахуванням ПДВ. Ціна товару включає в себе вартість доставки товару транспортом постачальника на склад покупця (об'єкт будівництва) (п. 3.1. договору).
За умовами п. 3.2. договору орієнтовна (очікувана) сума договору на момент його укладення становить 3 000 000 грн. Сторони домовились, що сукупність вартості партій товару, замовлених покупцем та поставлених постачальником протягом строку дії договору, буде складати кінцеву загальну суму договору.
Відповідно до п. 4.1. договору постачальник зобов'язаний поставити товар транспортом постачальника в розпорядження покупця на умовах DDP - об'єкт будівництва покупця «Нове будівництво блокованої малоповерхової житлової забудови Київська обл., м. Бровари, вул. Чорновола В'ячеслава (Ділянка 1)», що знаходиться в м. Бровари Київської області. Відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року) протягом 2-х календарних днів з моменту оформлення замовлення на поставку товару (оформлення рахунку-фактури на постачання партії товару (у випадку постачання партії товару на умовах здійснення передоплати), якщо інші умови постачання товару не визначені сторонами в додатках до договору.
Якщо виявлено пошкодження товару або невідповідність якості, кількості, упаковки товару вимогам, передбаченим у договорі, а також у відповідних документах, що засвідчують кількість та якість товару, або якщо виявлено відсутність усіх або будь-яких супровідних документів, покупець повинен припинити прийняття товару і скласти дефектний акт, у якому має бути зазначена кількість перевіреного товару і характер виявлених недоліків та/або невідповідностей товару. У випадку необґрунтованої відмови представника постачальника від складання та підписання дефектного акту, покупець має право скласти такий акт самостійно і такий акт буде вважатись достатнім доказом про наявність в поставленому товарі дефектів/невідповідностей.
Поставлений товар, який має невідповідність якості або має пошкодження, підлягає заміні його постачальником в термін до 7 (семи) календарних днів з моменту виявлення таких дефектів (п. 4.6. договору).
Відповідно до п. 4.7. договору у разі поставки неякісного товару, ніж вимагається стандартом (тех. умовами, зразком), покупець має право відмовитися від прийняття та оплати товару, а якщо товар уже оплачений, вимагати повернення від постачальника сплаченої суми протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту пред'явлення постачальнику такої вимоги.
Згідно з п. 7.2. договору у випадку неусунення недоліків поставленого товару у встановлений договором строк, в т.ч. неусунення недоліків, виявлених протягом гарантійного строку, покупець має право вимагати, а постачальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10% від вартості неякісного товару, по якому неусунені недоліки
Згідно з п. 7.5 договору сплата стороною визначених цим договором та (або) чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов'язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки, завдані порушенням договору (реальні збитки та (або) упущену вигоду) у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє її від обов'язку сплатити за вимогою іншої сторони штрафні санкції у повному обсязі.
22.07.2022 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору, згідно з якою на підставі п. 1.2 договору сторони узгодили фіксацію вартості товару для покупця - цегли будівельної рядової керамічної марки М-100 (цегла керамічна рядова повнотіла КРПв-1/100/1650/15 по ДСТУ Б.В.-2.7-61-2008; цегла керамічна рядова повнотіла КРПв-1/75/1650/25 по ДСТУ Б.В.-2.7-61-20082; ТОВ "Дзензелівське", с. Маньківка, Черкаської обл., ТОВ "Жашків Райагробуд", м. Жашків, ТОВ "Маньківський завод будівельних матеріалів», с. Маньківка, Черкаської обл., ПП «Миргородський ЗБМ», с. Оріхівка, Полтавська обл., ТОВ "Будрезерв", Ромни, Сумська область, ТОВ «Шрамківський цегельний завод», Черкаська обл.,), що постачається постачальником за замовленнями покупця на поставку окремих партій товару протягом всього строку дії договору, а саме: 6 450,00 грн з ПДВ за цеглу будівельну рядову керамічну марки М-100.
На виконання умов договору ТОВ «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд» передало у власність ТОВ «Вензабуд» цеглу на загальну суму 555 375, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000677 від 30.06.2022 на суму 60 000,00 грн на кількість 7 500 шт.; № РН-0000686 від 01.07.2022 на суму 60 000,00 грн на кількість 7 500 шт.; № РН-0000848 від 04.08.2022 на суму 48 375,00 грн на кількість 7 500 шт.; № РН-0000882 від 10.08.2022 на суму 48 375,00 грн на кількість 7 500 шт.; № РН-0000883 від 10.08.2022 на суму 48 375,00 грн на партію №176 кількістю 7 500 шт.; № РН-0000943 від 18.08.2022 на суму 48 375,00 грн на кількість: 7 500 шт.; № РН-0000954 від 25.08.2022 на суму 48 375,00 грн на кількість 7 500 шт.; № РН-0000956 від 26.08.2022 на суму 48 375,00 грн на кількість 7 500 шт.; № РН-0000962 від 29.08.2022 на суму 48 375,00 грн на кількість 7 500 шт.; № РН-0000965 від 30.08.2022 на суму 48 375,00 грн на кількість 7 500 шт.; № РН-0000971 від 31.08.2022 на суму 48 375,00 грн на кількість 7 500 шт.
Вказані видаткові накладні підписані представниками сторін без зауважень та скраплені їх печатками. Також, до кожної видаткової накладної наявна товарно-транспортна накладна з відомостями про вантаж та місце його поставки.
З пояснень у позовній заяві первісного позову вбачається, що у період з червня 2022 року по грудень 2022 року позивач здійснював влаштування цегляної кладки стін та перегородок житлових будинків №1 та №2 об'єкту: «Нове будівництво блокованої малоповерхової житлової забудови Київська обл., м. Бровари, вул. Чорновола В'ячеслава (Ділянка 1)» з використанням цегли від постачальника ТОВ «УВТК «Київміськбуд».
Як стверджує позивач за первісним позовом, після улаштування цегли ним було виявлено істотні недоліки у більшості цегли, що виражалося у тому, що цегла втрачає цілісність, відшаровується зовнішній шар кераміки приблизно 10-20 мм, під вказаним шаром видно чорний силует (сажа або «перепал») та вкраплення вапна.
Протоколом №v1830ч147 ТОВ «Верум» надано результати випробувань цегли, якість якої підтверджено паспортом №157 від 04.08.2022, що була відібрана на визначення водопоглинання, та за висновком випробування: «водопоглинання зразків цегли, як поодиноких зразків, так і середнє по партії перевищує заявлений показник у паспорті на виріб (11%) Додаток П2; цегла, відібрана з конструкцій згідно акту відбору (додаток Б2-1), не відповідає критеріям водопоглинання та міцності, заявленим у паспорті на виріб». Водопоглинання відібраних на випробування зразків склало від 17,7 до 20,9%.
Також протоколом №v1831ч147 ТОВ «Верум» надано результати випробувань цегли, якість якої підтверджено паспортом №157 від 04.08.2022, що була відібрана на визначення морозостійкості, та за висновком випробування: «у зв'язку з появою видимих пошкоджень, згідно п.п.9.4.9 ДСТУ Б В.2.7-42-97 випробування були зупинені на 5 циклі. Випробувальні зразки не пройшли випробування на морозостійкість в 25 циклів».
З огляду на зазначене в межах перевірки обставин виробництва та якості отриманої цегли виробництва ТОВ «Шрамківський цегельний завод» представник позивача за первісним позовом звернувся з адвокатським запитом до ТОВ «Шрамківський цегельний завод», на який завод надав відповідь вих. № 013/09-23 від 13.09.2023 про відсутність виготовлення цегли в період з червня по грудень 2022 року та про відсутність передачі/продажу цегли виробництва заводу на ТОВ «УВТК «Київміськбуд», в тому числі фінансово-бухгалтерських документів, паспортів на партії товару, товарно-транспортних документів за період з січня 2021 року до грудня 2022 року.
29.09.2023 позивач за первісним позовом направив відповідачеві за первісним позовом лист вих. № 593 із запитом про надання пояснень щодо обставин походження/виробництва цегли, яка була передана ТОВ «Вензабуд» в період з червня по грудень 2022 року з паспортами якості ТОВ «Шрамківський цегельний завод» та щодо обставин походження/оформлення отриманих в період з червня по грудень 2022 року паспортів якості ТОВ «Шрамківський цегельний завод».
23.10.2023 позивачем за первісним позовом було отримано лист відповідача за первісним позовом вих. №63 від 13.10.2023 (вх. №769 від 23.10.2023), яким відповідач підтверджує, що здійснював постачання цегли різних виробників по договору №02/01-09/21-ЛАВ постачання товару від 01.09.2021 та на його думку товариство виконало умови вказаного договору добросовісно.
З огляду на зазначене та з метою встановлення факту поставки неякісного товару позивач звернувся ДП «Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій» для отримання експертного заключення. За висновками вказаного звіту ДП «Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій»:
- об'єктами обстеження є цегляні стіни на об'єктах будівництва. Житловий будинок з приміщеннями громадського призначення і підземним паркінгом по вул. Велика Васильківська, 102 (літера У), вул. Антоновича, 83 в Голосіївському районі міста Києва» (Блок 3, 4) - каркасно-монолітний. Цегляні стіни є огороджувальними конструкціями та самонесучими в межах поверху. Товщина зовнішніх стін 250 мм, внутрішніх 120 та 250 мм.
- малоповерхова житлова забудова по вул. В'ячеслава Чорновола (Ділянка №1)» Житловий будинок № 1. Житловий будинок № 2» представлена зблокованими 3-4 поверховими будинками. Конструктивна схема - каркасно-монолітна. Цегляні стіни є огороджу вальними конструкціями та самонесучими в межах поверху. Товщина зовнішніх стін 250 мм, внутрішніх 120 та 250 мм.;
- на обох будинках кладка виконувалася у 2022 році. На обох об'єктах навесні 2023 року виявили ділянки кладки, де відбувалося розшарування цегли, середина (ядро) кожної цеглини мала чорну серцевину - ділянка виробу, яка обумовлена утворенням в процесі випалу виробу закису заліза. Для кладки стін повинна була використовуватися цегла марки міцністю на стиск М100. марка по морозостійкості Т25, водопоглинання 11 %. Згідно п. 5.6 ДСТУ Б В.2.7-61:2008 [3] «Вироби повинні бути морозостійкими і в насиченому водою стані витримувати без ознак видимих пошкоджень (розшарування, лущення, розтріскування, викришування);
- за наданими замовником протоколами [5,6] водопоглинання зразків цегли, відібраних з конструкцій на об'єкті: «Будівництво житлового будинку з приміщеннями громадського призначення і підземним паркінгом по вул. Велика Васильківська, 102 (літера У)/ вул. Антоновича. 83 в Голосіївському районі міста Києва» (Блок 3. 4)» водопоглинання склало від 17,7 до 18.8 %. Водопоглинання зразків цегли, відібраних з конструкцій на об'єкті: «Нове будівництво блокованої малоповерхової житлової забудови Київська область. м. Бровари, вул. Чорновола В'ячеслава. (Ділянка №1)» Житловий будинок № 1. Житловий будинок № 2» водопоглинання склало від 17,7 до 20.9%.;
- при обстеженні стін на об'єкті: «Будівництво житлового будинку з приміщеннями громадського призначення і підземним паркінгом по вул. Велика Васильківська. 102 (літера У)/ вул. Антоновича, 83 в Голосіївському районі міста Києва» (Блок 3, 4)» зафіксовані сліди морозобійного руйнування кладки із глибиною руйнування від 0.5 до 8 см. Причиною руйнування є невідповідність параметрів цегли (в Протоколі № vl831ч147 TOB «VERUM» [6] прикладені паспорта Шрамківського цегельного заводу) по водопоглинанню та морозостійкості вимогам ДСТУ Б В.2.7- 61:2008 [3];
- за ДСТУ-Н Б В. 1.2-18:2016 «Настанова щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінки їх технічного стану» [1] технічний стан стін з пошкодженнями та дефектами на об'єкті: «Будівництво житлового будинку з приміщеннями громадського призначення і підземним паркінгом по вул. Велика Васильківська. 102 (літера У)/ вул. Антоновича. 83 в Голосіївському районі міста Києва» (Блок 3. 4) класифікується як непридатний до нормальної експлуатації (категорія «З»).;
- при обстеженні стін на об'єкті: «Нове будівництво блокованої малоповерхової житлової забудови Київська область, м. Бровари. вул. Чорновола В'ячеслава. (Ділянка №1)» Житловий будинок № 1. Житловий будинок № 2» зафіксовані сліди морозобійного руйнування кладки із глибиною руйнування від 0.5 до 4 см. Причиною руйнування є невідповідність параметрів цегли (в Протоколі №у1830ч147 TOB «VERUM» [5] прикладені паспорта Шрамківського цегельного заводу) по водопоглинанню та морозостійкості вимогам ДСТУ Б В.2.7-61:2008 [3];
- технічний стан стін з пошкодженнями та дефектами на об'єкті: Нове будівництво блокованої малоповерхової житлової забудови Київська область, м. Бровари. вул. Чорновола В'ячеслава. (Ділянка №1)» Житловий будинок № 1. Житловий будинок № 2» класифікується як непридатний до нормальної експлуатації (категорія «З»);
- для відновлення експлуатаційної придатності кладки на об'єктах необхідно ділянки з пошкодженнями зовнішніх стін та кладку вентиляційних шахт рекомендується замінити повністю, внутрішні стіни при глибині пошкоджень більше 3,0 см - замінити, з меншою глибиною - ремонт шляхом штукатурення або торкретування з обох сторін. Для цього ділянки необхідно очистити стиснутим повітрям (струменем води під тиском), поґрунтувати ґрунтовками глибокого проникнення, набити сітку із металевою проволоки діаметром до 1 мм, нанести розчин (ремонтну суміш);
- об'єми заміни та ремонту кладки є наступними: По об'єкту: «Будівництво житлового будинку з приміщеннями громадського призначення і підземним паркінгом по вул. Велика Васильківська, 102 (літера У)/ вул. Антоновича, 83 в Голосіївському районі міста Києва» (Блок 3, 4)» (ЖК «Монреаль Хаус») визначено наступні обсяги конструкцій, що вимагають ремонту /заміни кладки: обсяг демонтажу/монтажу зовнішніх стін складає - 4.1 м3. Обсяг демонтажу/монтажу внутрішніх складає - 7.4 м3; Обсяг ремонту стін складає - 27,2 м2. По об'єкту: «Нове будівництво блокованої малоповерхової житлової забудови Київська область, м. Бровари, вул. Чорновола В'ячеслава. (Ділянка № 1)» Житловий будинок № 1. Житловий будинок № 2» (ЖК «Лавандовий») визначено наступні обсяги конструкцій, що вимагають заміни кладки: площа пошкоджень стін на будинку №1 складає 325,Зм2, будинку №2 складає 160,5м2.
За наведених обставин позивач за первісним позовом вважає, що відповідач за первісним позовом здійснив поставку неякісної цегли (в т.ч. виробництва не ТОВ «Шрамківський цегельний завод»), що є підставою для повернення відповідачем вартості сплаченої цегли, 10% штрафу від загальної вартості неякісної цегли та відшкодування збитків у вигляді втрат, які позивач має понести на відновлення порушеного права.
В свою чергу, ТОВ «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд» також звернулось до суду із вимогами зустрічного позову про стягнення 258 126,24 грн основного боргу, 53 213,94 грн інфляційних втрат та 15 998,67 грн 3% річних, нарахованих на суму боргу щодо кожної неоплаченої видаткової накладеної окремо.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем за первісним позовом не доведено постачання відповідачем за первісним позовом цегли неналежної якості та її зберігання з дотриманням законодавчих вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги первісного позову визнано необґрунтованими. В частині вимог зустрічного позову суд першої інстанції, встановивши наявність обставин порушення відповідачем за зустрічним позовом договірних зобов'язань з оплати отриманого товару, керуючись положеннями статей 525, 526, 530, 692 ЦК України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення основного боргу. Крім того, у зв'язку з простроченням оплати товару, суд на підставі ст. 625 ЦК України стягнув нараховані позивачем за зустрічним позовом інфляційні втрати та 3% річних.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні первісного позову вказавши, що позивачем не доведено того, що недоліки товару виникли до його прийняття або з причин, які існували до цього моменту, спірна цегла прийнята позивачем без зауважень, а тому суд відповідно до ч. 1 ст. 679 ЦК України правомірно виснував про безпідставність позовних вимог первісного позову. Доводи позивача про постачання фальсифікованого неякісного товару суд оцінив критично, позаяк в долучених до матеріалів справи паспортах на цеглу відсутнє посилання на номер партії (накладної) товару, що давало б змогу ідентифікувати їх приналежність до спірних поставок. При цьому суд зазначив, що непередання продавцем документів, що стосуються товару, згідно зі ст. 666 ЦК України є підставою для звернення покупця з відповідною вимогою до продавця та встановлення йому розумного строку для їх передання. Наслідком невиконання такої вимоги покупця є виникнення у останнього права на відмову від договору та повернення товару. Тоді як право на відмову від договору та, як наслідок, повернення оплаченого товару виникає на підставі п. 1 ч. 2 ст. 678 ЦК України за умови доведення істотності недоліку поставленого товару, а згодом на повернення передплати згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України (якщо товар оплачено). Крім цього, можливість реалізації права на відмову від договору у випадку його істотного порушення продавцем, пов'язується з дотриманням форми повідомлення про відмову, а отже пов'язано із вимогами ч. 3 ст. 214 ЦК України, відповідно до якої відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, у якій було вчинено правочин. Позивач за первісним позовом пред'явив вимогу про повернення вартості оплаченого товару, при цьому, відмову від договору у зв'язку з істотним недоліками частини товару не висловлював. Відтак підстави для застосування правового механізму, унормованого п. 1 ч. 2 ст. 678 ЦК України, відсутні. Оскільки позивачем за первісним позовом не доведено належність неякісної цегли до тих партій товару, що поставлялись відповідачем за первісним позовом згідно спірних поставок, суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення суми штрафу у заявленому розмірі. Що ж до вимоги про стягнення збитків, суд апеляційної інстанції зазначив, що: позивачем не доведено наявність протиправних дій постачальника з поставки неякісного товару, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками; заявлені до стягнення збитки не можуть бути кваліфіковані як відшкодування витрат на усунення недоліків товару в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 678 ЦК України, оскільки фактичне руйнування цегли (на чому наголошує позивач за первісним позовом) зумовлює необхідність її повної заміни, а не вчинення дій з усунення недоліку.
Що ж до зустрічного позову, суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновки, викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 90/13071/19 (сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця), та дійшов висновку, що нарахування позивачем за зустрічним позовом інфляційних втрат за період прострочення, що становив менше 15 днів (включно) не може бути визнано правомірним, оскільки таке нарахування не відповідає механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду щодо задоволення вимог зустрічного позову про стягнення 8 158,15 грн інфляційних втрат скасував та прийняв нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні цих вимог у названій сумі. Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних то судом не встановлено помилковість їх розрахунку.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач за первісним позовом звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким: первісний позов задовольнити повністю; зустрічний позов задовольнити частково: стягнути з ТОВ «Вензабуд» на користь ТОВ «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд» 258 126, 24 грн основного боргу, 39 541, 01 грн інфляційних втрат, 15 998, 67 грн 3% річних; провести зустрічне зарахування сум вимог за первісним та зустрічним позовами та стягнути різницю між ними на користь позивача; вирішити питання щодо повороту виконання оскаржених судових рішень, що відбулося 12.03.2025.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального (ст.ст. 3, 13, 16, 625, 673, 678 ЦК України) ст.ст. 5, 7, 13 20, 76-76, 86, 236 ГПК України та вказує, що суди не взяли до уваги та не дослідили те, що: позивач за первісним позовом обґрунтовував свої вимоги фактом поставки відповідачем за первісним позовом товару (цегли), яка не відповідає умовам договору щодо якості; судами не наведено обґрунтування неприйняття паспортів на цеглу, які виготовлені типографським способом з реквізитами ТОВ «Шрамківський цегельний завод», а також не надано належної оцінки листу-відповіді ТОВ «Шрамківський цегельний завод» за вих. №013/09-23 від 13.09.2023 про те, що завод у відповідний період спірних поставок не здійснював виробництво цегли; цегла не має документів про якість встановленої форми саме від її виробника, тобто якість поставленої відповідачем цегли не відповідає вимогам ДСТУ Б В.2.7-61:2008 та умовам договору (п.п. 2.2., 4.2. договору); суди послались на необхідність дослідження умов зберігання товару, без урахування фактичних обставин поставки товару (невідповідність товару вимогам з якості виникла до його передачі позивачу); судами ухвалені рішення без висновку чи є товар (цегла), що одержаний позивачем від відповідача за визначеними у позові видатковими накладними, за наявними запереченнями у виготовленні товару юридичної особи, від імені якої відповідачем (як постачальником) надані документи про якість, таким, що відповідає чи не відповідає умовам договору з якості та стандартам; судами ухвалені рішення без встановлення обставин та без надання оцінки діям позивача та бездіяльності відповідача, відносно намагань позивача встановити причини виявлених недоліків товару (цегли), обставин виробництва, походження товару та усунення недоліків товару (цегли) (в тому числі встановлення фактичного виробника, перевірки якості, надання документів про якість від фактичного виробника спірної цегли, перевірки якості), під час розгляду справи та в досудовому порядку врегулювання спору; судами не враховано відповідність дати паспорту та видаткової накладної, відсутність інших документів про якість поставленого товару, відсутність у матеріалах справи доказів, що відповідач надав позивачу документи про якість цегли від іншого виробника та пояснення представника відповідача, що відповідач не може підтвердити та надати докази про виробника спірної цегли; судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено моменту виникнення недоліків товару (цегли), щодо яких заявлені вимоги позивача; судами не враховано неможливості повернення товару, що поставлений відповідачем по договору та не відповідає його умовам з якості; задовольняючи вимоги зустрічного позову, суди не перевірили правильність обрахунку позивачем за зустрічним позовом сум інфляційних втрат, та не врахували, що в цій частині необхідно відмовити в позові у сумі 13 672,93 грн. Також ТОВ «ВЕНЗАБУД» повідомляє про виконання ним 12.03.2025 оскаржених судових рішень, а відтак просить розглянути питання щодо повороту виконання судового акта у відповідній частині при задоволенні позовних вимог до ТОВ «ВЕНЗАБУД» в меншому розмірі.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
- судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 22.06.2023 у справі № 925/1238/22; від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18; від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18; від 27.03.2025 у справі № 927/199/24; від 13.01.2022 у справі № 910/3202/20; від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 01.02.2022 у справі № 910/12472/18; від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21;
- наявні підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме: від 10.05.2020 у справі №910/22541/16, від 17.12.2020 у справі №904/1598/18, від 30.01.2019 у справі №164/882/15-ц (щодо можливості реалізації права на відмову від договору у випадку його істотного порушення продавцем, пов'язується з дотриманням форми повідомлення про відмову від правочину, яка вчиняється у такій самій формі, у якій було вчинено правочин; покупець має право вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми лише за умови, якщо він відмовився від договору); від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 (в частині стягнення інфляційних втрат за затримку виконання грошових зобов'язань на строк менше ніж один календарний місяць);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
1) судами попередніх інстанцій не наведено висновку чи відповідає якість товару умовам договору за відсутності документів про його якість від його виробника. За таких умов позивач вважає, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми ст. 673 ЦК України, оскільки умовами договору визначено вимогу, що якість товару, що постачається, повинна відповідати вимогам нормативно-технічної документації виробника та затвердженим діючим ТУ та ДСТ України, зокрема ДСТУ БВ.2.7-61:2008; підтвердженням якості товару зі сторони постачальника є сертифікат якості/відповідності (паспорт або інший документ, що його замінює), оригінал або засвідчена копія якого надається постачальником разом з кожною партією товару. Відповідно, необхідно надати правові висновки щодо питань: Чи є товар таким, якість якого відповідає умовам договору, якщо договір містить умови про відповідність товару стандарту, який визначає вимогу наявності документу про якість на такий товар від його виробника, за відсутності такого документу? Чи є товар неякісним та з істотними недоліками, якщо його якість не відповідає умовам договору щодо відповідності товару стандарту(який визначає вимогу наявності документу про якість на такий товар від його виробника) за відсутності такого документу? Чи є продавець/постачальник таким, що виконав належним чином умови договору, якщо поставлений ним товар не має документів про якість від виробника такого товару?
2) судом апеляційної інстанції не враховано обставини використання поставленого матеріалу та неможливості його повернення або обміну в межах реалізації відмови від договору. Чинне законодавство не містить норм, що врегульовують наслідки виявлення невідповідності товару за якістю після його використання покупцем, що робить неможливим відмову від договору та повернення товару, а отже не забезпечує захист інтересів покупця. Відповідно, необхідно надати правові висновки щодо питань: Які права має покупець з метою захисту своїх інтересів у випадку виявлення невідповідності товару за якістю після його використання покупцем? Яка відповідальність постачальника має бути у випадку поставки товару, що не відповідає умовам договору щодо якості товару, що виявлено після використання такого товару та за неможливості його повернення покупцем?
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.05.2025 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 16.05.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.05.2025 від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Посилається на помилковість доводів позивача, відмінність правовідносин у справах, які визначені в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, з тими, що виникли у справі № 910/5113/24, та правильність висновків судів попередніх інстанцій.
В судовому засіданні 27.05.2025 оголошено перерву у справі до 01.07.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ТОВ "Вензабуд" 20.06.2025 надійшли додаткові пояснення, у яких скаржник також просить поновити строк на подання доказів через неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від скаржника, та які фізично не існували на момент подання позову. Водночас відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права, зокрема, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відтак, вказані докази долучаються до матеріалів справи разом з додатковими поясненнями, проте Верховний Судом не враховуються.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ТОВ "Вензабуд" 27.06.2025 надійшли додаткові пояснення, у яких скаржник, зокрема, вказує, що: відповідачем не надано належних доказів відповідності якості цеглу, що була поставлена позивачу, умовам договору та ДСТУ; відповідачем не надано належних доказів наявності інших постачальників та/або поставки цегли марки М-100 на об'єкт будівництва позивача; судами не враховано, що відповідачем надані лише заперечення, але відповідач не надав жодних доказів неналежного зберігання цегли позивачем (покупцем); відповідач жодних належних доказів відповідності (умовам договору та ДСТУ) якості товару на момент передачі його позивачу до матеріалів справи не надав; судом не досліджено та не враховано дати оформлення таких паспортів, їх відповідність датам оформлення видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, що були прийняті судами як належні докази поставки відповідачем товару по договору №02/01-09/21-ЛАВ від 01.09.2021, відсутність належних доказів, наданих відповідачем, про надання інших документів ніж надані суду позивачем тощо.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ТОВ «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд» 27.06.2025 та 01.07.2025 надійшли додаткові пояснення, у яких він спростовує висновки, викладені у додаткових поясненнях, поданих ТОВ "Вензабуд".
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 22.06.2023 у справі № 925/1238/22; від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18; від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18; від 27.03.2025 у справі № 927/199/24; від 13.01.2022 у справі № 910/3202/20; від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 01.02.2022 у справі № 910/12472/18; від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21.
У справі № 925/1238/22 ТОВ «Компанія-Профіт» звернулось до суду з позовом до Фермерського господарства «Арій» з вимогами: встановити, що договір купівлі-продажу № П-35 від 22.02.2022, укладений між Фермерським господарством «Арій» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія-Профіт», є розірваним з 28.02.2022; стягнути з Фермерського господарства «Арій» суму авансу по договору купівлі-продажу № П-35 від 22.02.2022 у розмірі 1 500 000,00 грн, суму 3 % річних за несвоєчасне повернення суми боргу в розмірі 31 438,36 грн, суму інфляційних втрат за несвоєчасне повернення суми боргу в розмірі 275 250,00 грн. Позов мотивовано неповним поверненням відповідачем авансу за договором купівлі-продажу від 22.02.2022 № П-35, який, на думку позивача, є розірваним.
Рішенням Господарського суду Черкаської області, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено.
У постанові від 22.06.2023 Верховний Суд зазначив, зокрема, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Верховний Суд зазначив, що добросовісність є однією з засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України). Встановлення недобросовісності дій сторін правовідносин чи їх суперечливої поведінки є правовим висновком суду виходячи з встановлення фактичних обставин конкретної справи. Повноваження суду щодо оцінки доказів є тим процесуальним механізмом, який дозволяє суду оцінити добросовісність дій сторін та встановити суперечливість їх поведінки.
При цьому, волевиявлення сторін щодо розірвання договору за погодженням сторін має бути вчинено ними в активній однозначній формі, має бути зрозумілим для обох сторін та має бути доведеним до сторін.
Лист позивача № 67 від 24.02.2022 не містить пропозиції про розірвання договору, як і повернення відповідачем грошових коштів в розмірі 500 000 грн не можна вважати згодою відповідача на пропозицію про розірвання договору.
Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Верховний Суд констатував, що волевиявлення сторін щодо розірвання договору за погодженням сторін має бути вчинено ними в активній однозначній формі, має бути зрозумілим для обох сторін та має бути доведеним до сторін.
Оскільки лист позивача № 67 від 24.02.2022 не містив пропозиції про розірвання договору, а повернення відповідачем грошових коштів в розмірі 500 000 грн не можна вважати згодою відповідача на пропозицію про розірвання договору, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що договір купівлі-продажу № П-35 від 22.02.2022 є чинним та не розірваним за згодою сторін.
Відтак, правовідносини у справі № 925/1238/22 та № 910/5113/24 не є подібними, оскільки у справі № 910/5113/24 відсутні обставини розірвання договору.
У справі № 910/2861/18 Київський національний лінгвістичний університет звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «Ліко-Холдінг» про: зобов'язання виконати пункт 5.2.3 інвестиційного договору від 20.02.2007 № 18 на реалізацію проекту будівництва на земельній ділянці площею 0,5809 га (кадастровий № 8000000000:79:364:0038) за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Ломоносова, 50/2, а саме: передати Київському національному лінгвістичному університету 2 500 кв.м загальної площі студентського гуртожитку шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об'єкту в редакції, запропонованій позивачем; визнання за Університетом права власності на гуртожиток (секція 5, літ. «А»), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 909520080361, загальною площею 1 212,8 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 5; визнання за Університетом права власності на гуртожиток (секція 4, літ. «А»), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 897320480000, загальною площею 722,6 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 4; визнання за Університетом права власності на частку розміром 7885/10000 об'єкта нерухомого майна, а саме гуртожитку (секція 6, літ. «А»), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 909557380361, загальною площею 716 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 6. В свою чергу, ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» звернулося до Університету із зустрічним позовом про розірвання договору, і зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що Університет не виконав узяті на себе за договором зобов'язання, у тому числі стосовно внесення частини внеску у фінансування об'єкта нерухомості (пункт 1.2 договору), а також щодо передачі земельної ділянки, яка є об'єктом інвестування, ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання в порядку ст. 651 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 16.02.2021 зазначив, зокрема, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.
Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у мотивування висновку, що вимога Університету про визнання за ним права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, бо Університет є тим суб'єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об'єкти, а тому може заявити саме віндикаційний позов. З огляду на це зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.
Водночас у справі № 910/5113/24 судами відмовлено у задоволенні первісного позову не з підстав неефективності обраного позивачем способу захисту, а з підстав недоведеності позивачем за первісним позовом постачання відповідачем за первісним позовом цегли неналежної якості та її зберігання з дотриманням законодавчих вимог, у зв'язку з чим правовідносини у справах № 910/5113/24 та № 910/2861/18 не є подібними (як і з підстав наявності різних предметів спору, підстав позовів, змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також різного матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
У справі № 904/5002/18 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просило суд: 1) зобов'язати ТОВ "Дніпрозалізничпостачання" здійснити заміну рейок рамних прямих з вістряком кривим типу Р65 марки 1/11-1/9 із заводськими № 276 та № 280 неналежної якості у кількості 2 одиниць на аналогічну продукцію належної якості; 2) стягнути з ТОВ "Дніпрозалізничпостачання" штраф у розмірі 49 003,56 грн (20% від вартості продукції неналежної якості).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач за договором поставки № ЦЗВ-05-04817-01 від 20.11.2017 поставив продукцію з дефектами, які були виявлені протягом гарантійного строку експлуатації (відповідно до акту комісії від 02.05.2018, складеного за участю представника виробника - АТ "Дніпропетровський стрілочний завод", рейки рамні прямі з вістряком кривим типу Р65 марки 1/11-1/9 проект М1740.11.000; (-01) із заводськими №№ 276 та 280 не витримали гарантійного терміну експлуатації по пропущеному тоннажу та гарантованому мінімальному строку експлуатації), не здійснив її заміну на якісну продукцію та не сплатив штраф у розмірі 20%.
Верховний Суд у постанові від 13.12.2019 зазначив, що у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), як у справі, що розглядається, існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, належним чином не встановили причини недоліків продукції, на яку за умовами договору встановлено гарантійний строк експлуатації, безпідставно поклавши обов'язок доведення цих обставин на позивача (покупця), а не на відповідача (постачальника), який не надав взагалі жодних заперечень по суті спору.
У даному випадку складався акт про виявлені в процесі експлуатації недоліки продукції, на яку надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації). У такому випадку особливістю є те, що по-перше: продукція вже була введена в експлуатацію (тобто етап приймання продукції по якості та кількості вже закінчився), по-друге: на таку продукцію встановлений гарантійний строк експлуатації. Інструкція П-7 не застосовується, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами постачання або іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлений інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, а в даному випадку, навіть за часів СРСР, коли були прийнята відповідна Інструкція П-7, діяло інше Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, що затверджено постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 N 888, у якому також було передбачено, що постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу (абз. 6 пункту 33 розділу IV). Тобто, закріплені аналогічні положення щодо покладення обов'язку доведення на постачальника (виробника), як і в частині 6 статті 269 Господарського кодексу України.
При цьому суди, відмовивши у позові з підстав недоведеності, фактично поклали ризик настання негативних наслідків, пов'язаних з невчиненням процесуальних дій (не проведення судової експертизи), на позивача, чим порушили принцип змагальності сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України), суть якого визначена у статті 13 цього Кодексу та полягає в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду від 27.03.2025 у справі № 927/199/24 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії "Пасажирська компанія» Акціонерного товариства "Укрзалізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одумаді-Транс" про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 489 196,80 грн за поставку товару неналежної якості та зобов'язання відповідача замінити неякісний товар, а саме лампи КВ-110 1КК.670314.001 у кількості 286 штук, на товар належної якості викладено висновок, відповідно до якого згідно зі ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.
Водночас Верховний Суд зауважив, що з урахуванням досліджених обставин справи та доказів поданих сторонами, зважаючи на положення ст.ст. 73, 74, 76-79, 86 ГПК України, суди зробили обґрунтований висновок, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами поставку товару відповідачем неналежної якості, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
У постановах Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 910/3202/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 01.02.2022 у справі № 910/12472/18, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21 містяться висновки щодо стандартів доказування, і із внесенням змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Водночас колегія суддів у справі № 910/5113/24 зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
При цьому відповідна оцінка доказів у справах № 904/5002/18, № 927/199/24, № 910/3202/20, № 923/875/19, № 910/12472/18, № 910/5408/21 зроблена судами з урахування конкретних обставин зазначених справ, і не може автоматично свідчити про помилковість висновків судів у справі № 910/5113/24, зроблених на підставі оцінки доказів наявних саме у цій справі доказів. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до ст. 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.
Відповідно до ч. 6 ст. 269 ГК України постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.
Отже, за загальним правилом відповідальність продавця за недоліки товару може наступати у випадках, якщо недоліки виникли до передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. І відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця ризику випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов'язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару.
Водночас, у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.
Так судами у справі № 910/5113/24 в процесі дослідження причин недоліків продукції встановлено, що в розділі 2 договору сторонами узгоджено, що якість товару, що постачається, повинна відповідати вимогам нормативно-технічної документації виробника та затвердженим діючим ТУ та ДСТ України, зокрема ДСТУ Б В.2.7-61:2008. Підтвердженням якості Товару зі сторони постачальника є сертифікат якості/ відповідності (паспорт або інший документ, що його замінює), оригінал або засвідчена копія якого надається постачальником разом із кожною партією Товару.
Тривалість гарантійного строку або строку придатності, умови гарантії та гарантійного обслуговування Товару визначаються у відповідних документах, що стосуються Товару і підлягають переданню постачальником в момент передачі кожної партії Товару. Усунення дефектів/недоліків Товару, виявлених протягом гарантійного строку, здійснюються за рахунок постачальника.
Позивачем за первісним позовом стверджувалось, що до спірних 11 поставок цегли відповідачем за первісним позовом надано паспорти на цеглу на бланку ТОВ «Шрамківський цегельний завод» (код 32506704), що виготовлений типографським друком, та з відтиском штампу з реквізитами ТОВ «Шрамківський цегельний завод».
Так, в копіях паспортів міститься посилання на результати випробування товару та найменування цегли «КРПв-1НФ-М100 F25-1-ДСТУ Б В.2.7-61:2008». Інформація щодо тривалості гарантійного строку відсутня. В Розділі 13 ДСТУ Б В.2.7-61:2008 (на який міститься посилання в паспорті, а його стандарти поширюється на повнотілі і порожнисті, рядові і лицьові керамічні цеглу та камені) також відсутній гарантійний строк.
В свою чергу, відповідач за первісним позовом заперечував факт поставки товару з паспортами на цеглу на бланку ТОВ «Шрамківський цегельний завод» та звертав увагу на те, що бланки заповнені ручкою, не мають інформації щодо конкретизації номеру партії поставки. Документально спростувати доводи позивача за первісним позовом у постачальника відсутня можливість через те, що до кожної партії товару надавались оригінали паспортів, а їх копій товариство не робило і не зберігало.
При цьому, судами встановлено, що станом на час здійснення спірних поставок будь-яких заперечень чи зауважень щодо якості та кількості товару у позивача за первісним позовом не було, що підтверджується наявними у справі видатковими та товаро-транспортними накладними.
Позивач за первісним позовом на обґрунтування обставин поставки відповідачем за первісним позовом неякісного товару надано протокол №v1830ч147 (за вих. №1830 від 30.06.2023) ТОВ «ВЕРУМ» (сертифікат визнання вимірювальних можливостей №Пт-312/19 від 25.07.2019) з результатами випробувань цегли, якість якої підтверджено паспортом №157 від 04.08.2022, що була відібрана за актом відбору, з висновком випробування: «водопоглинання зразків цегли, як поодиноких зразків, так і середнє по партії перевищує заявлений показник у паспорті на виріб (11%) Додаток П2; цегла, відібрана з конструкцій згідно акту відбору (додаток Б2-1), не відповідає критеріям водопоглинання та міцності, заявленим у паспорті на виріб». Водопоглинання відібраних на випробування зразків склало від 17,7 до 20,9%.
Згідно з актом відбору проб цегли від 21.06.2023, ЖК «Лавандовий» м. Бровари про відбір проб цегли повнотілої для проведення лабораторного вишукування, були відібрані зразки цегли з конструкцій стін на відміткі +3,300, в вісях 3.1-4.1/Д.1; Житловий будинок №2; секція-1. Представник відповідача за первісним позовом акт не підписала, внесла свої заперечення щодо обстеження, факту та підставі для відбирання проб цегли та повідомила, що товариство немає жодного відношення до зазначеної цегли, заперечення будуть надіслані на адресу позивача письмо протягом 5-ти робочих днів.
В листі за вих.№38 від 28.06.2023 відповідач за первісним позовом повідомив про відсутність доказів поставки саме відповідачем цегли, що має дефекти та недоліки, а також відхилено заперечення щодо будь-яких результатів проведених обстежень через їх упередженість та необґрунтованість.
Дослідивши наведені вище докази, суди дійшли висновку про недоведення позивачем за первісним позовом належними засобами доказування, що відібрана на дослідження цегла належить до тієї, що була поставлена відповідачем за первісним позовом в межах спірних поставок. Суди вказали, що з наданого протоколу неможливо встановити, з якої саме партії товару було відібрано проби цегли, оскільки з позиції позивача за первісним позовом вся цегла була влаштована в кладку зовнішніх стін та простінків, будинку № 1 та будинку №2, хоча згідно доданого до позову протоколу випробування цегли на водопоглинання ТОВ «Верум» від 30.06.2023 № v1830ч147, зразки цегли відібрано з кладки стіни маркування Б1 та з палети маркування Б2. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач за первісним позовом був єдиним постачальником цегли для потреб будівництва об'єкта позивача за первісним позовом.
Серед іншого, судами взято до уваги, що позивач за первісним позовом належними доказами та доводами не спростував заперечення відповідача за первісним позовом про неналежне зберігання покупцем цегли в розрізі доводів самого апелянта (згідно відповіді на відзив на позовну заяву) про те, що останній мав обмежені умови для зберігання матеріалів і не здійснював зберігання цегли, одразу відправляючи її в роботу.
Судами визнано суперечливими доводи позивача, адже спірна поставка товару проведена в червні - серпні 2022 року, тоді як роботи з укладання цегли (за доводами самого позивача за первісним позовом) проводились до грудня 2022. Тобто в осінньо-зимовий період покупець повинен забезпечити належне зберігання товару згідно стандартів ДСТУ Б В.2.7-61:2008, про що вірно зазначав суд першої інстанції та встановив недоведеність цих обставин позивачем за первісним позовом.
Інший протокол випробування (№v1831ч147) був здійснений на підставі відібраної цегли з об'єкта «Житловий будинок з приміщеннями громадського призначення і підземним паркінгом по вул. Велика Васильківська, 102 (літера У), вул. Антоновича, 83 в Голосіївському районі міста Києва». Тоді як, згідно з п. 4.1 договору і додаткової угоди поставка товару здійснювалась на об'єкт позивача за первісним позовом «Нове будівництво блокованої малоповерхової житлової забудови Київська область, м. Бровари, вул. Чорновола В'ячеслава. (Ділянка № 1)» Житловий будинок № 1. Житловий будинок № 2» (ЖК «Лавандовий»).
Крім цього, суди надали оцінку звіту про науково-технічну роботу від 28.11.2023 ДП «Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій», і зазначили, що він не може вважатись висновком судової експертизи в розумінні статей 98, 101 ГПК України, адже не містить вказівки на те, що його підготовлено для подання до суду судовим експертом, а експерт обізнаний про кримінальну відповідальність.
До того ж, зі змісту цього звіту не вбачається за можливе встановити, що в ньому досліджено обставини, які входять в предмет доказування, оскільки цей звіт жодним чином не встановлює факт наявності причинно-наслідкового зв'язку між поставкою спірної цегли на суму 555 375, 00 грн, та виявленням неякісного товару. Звіт містить лише констатацію факту необхідності заміни відповідних об'ємів кладки на об'єкті.
Крім цього, в матеріалах справи відсутній висновок експертного дослідження, який відповідав приписам процесуального закону, про те, що руйнування цегли було спричинено недотриманням виробником технології її виготовлення, яка впливає на міцність цього будівельного матеріалу.
Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про недоведеність позовних вимог первісного позову в частині здійснення поставки неякісного товару саме відповідачем.
Наслідки передання товару неналежної якості визначено в ст. 678 ЦК України, згідно з ч. 2 якої у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
Для застосування ч. 2 ст. 678 ЦК України покупець, який вимагає повернення сплаченої за неякісний товар грошової суми, важливим є встановлення: чи має місце істотне порушення вимог щодо якості товару, зокрема, чи були наявні у товарі недоліки, які виявилися неодноразово або з'явилися знову після їх усунення. Подібні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26.01.2022 у справі № 921/765/20, а також у постанові від 11.07.2024 у справі № 910/10585/23, в якій суд касаційної інстанції зазначив про те, що покупець має право вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми або його заміни відповідно до ч. 2 ст. 678 ЦК України лише у випадку, якщо недоліки товару є істотними.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що одне лише бездоказове твердження позивача за первісним позовом про те, що кладка була виконана із цегли, поставленої відповідачем за первісним позовом, за відсутності інших доказів, наприклад, укладення договору поставки цегли лише з ТОВ «УВТК «Київміськбуд» як єдиним постачальником будівельного матеріалу для забезпечення будівництва об'єкта, - не може бути покладено в основу висновку про обґрунтованість первісного позову. Доводи позивача за первісним позовом про постачання фальсифікованого неякісного товару судова колегія оцінила критично, позаяк в долучених до матеріалів справи паспортах на цеглу відсутнє посилання на номер партії (накладної) товару, що давало б змогу ідентифікувати їх приналежність до спірних поставок.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відтак, Верховний Суд не вбачає порушень судами норм процесуального права при дослідженні відповідних доказів. При цьому доводи скаржника в цій частині зводяться до спонукання Верховного Суду для встановлення обставин справи та надання іншої оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, на підставі яких суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, що з огляду на визначені у ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень Верховного Суду.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Суд апеляційної інстанції у справі № 910/5113/24 зауважив, що непередання продавцем документів, що стосуються товару, згідно зі ст. 666 ЦК України є підставою для звернення покупця з відповідною вимогою до продавця та встановлення йому розумного строку для їх передання. Наслідком невиконання такої вимоги покупця є виникнення у останнього права на відмову від договору та повернення товару. Тоді як, право на відмову від договору та, як наслідок, повернення оплаченого товару виникає на підставі п. 1 ч. 2 ст. 678 ЦК України за умови доведення істотності недоліку поставленого товару, а згодом на повернення передплати згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України (якщо товар оплачено).
Крім цього, відповідно до правових висновків Верховного Суду (постанова від 10.05.2020 у справі № 910/22541/16) можливість реалізації права на відмову від договору у випадку його істотного порушення продавцем, пов'язується з дотриманням форми повідомлення про відмову, а отже пов'язано із вимогами ч. 3 ст. 214 ЦК України, відповідно до якої відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, у якій було вчинено правочин.
У постанові Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 904/1598/18 зазначено, що відповідно до положень ч. 3 ст. 651 ЦК України розірвання договорів стало б безумовним правовим наслідком обґрунтованої відмови від договорів, у випадку, якщо б позивач (як покупець) від них відмовився і цей наслідок настав би одразу після здійснення відмови. Однак, позивач від договорів не відмовлявся.
За змістом правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 164/882/15-ц, тлумачення п. 1 ч. 2 ст. 678 ЦК України свідчить, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару покупець має право вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми лише за умови, якщо він відмовився від договору. Подібний висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 922/3620/20.
Позивач у касаційній скарзі у розглядуваній справі зазначає про наявність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме: від 10.05.2020 у справі №910/22541/16, від 17.12.2020 у справі №904/1598/18, від 30.01.2019 у справі №164/882/15-ц (щодо можливості реалізації права на відмову від договору у випадку його істотного порушення продавцем з дотриманням форми повідомлення про відмову від правочину, яка вчиняється у такій самій формі, у якій було вчинено правочин; покупець має право вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми лише за умови, якщо він відмовився від договору).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
За змістом вказаної норми, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень, є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де відзначено: «з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».
Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:
1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);
2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;
3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;
4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;
5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Водночас колегія суддів не вважає, а скаржником не доведено, що відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.05.2020 у справі №910/22541/16, від 17.12.2020 у справі № 904/1598/18, від 30.01.2019 у справі №164/882/15-ц, є помилковими, неефективними чи застосований у рішеннях підхід очевидно застарів внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Фактично доводи скаржника зводяться до того, що позивач від договорів не відмовлявся через неможливість реалізації відмови від договору в повному обсязі: через неможливість повернення товару (цегли) через її використання. Проте вказане не є підставою для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2020 у справі №910/22541/16, від 17.12.2020 у справі № 904/1598/18, від 30.01.2019 у справі №164/882/15-ц, зокрема, враховуючи встановлену судами недоведеність позивачем поставку товару відповідачем неналежної якості.
Також у касаційній скарзі не наведено підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 (в частині стягнення інфляційних втрат за затримку виконання грошових зобов'язань на строк менше ніж один календарний місяць).
Відтак зазначена заявником в касаційній скарзі підстава щодо необхідності для відступу від правових позицій Верховного Суду є необґрунтованою та не отримала підтвердження під час касаційного провадження. Оскільки перелік підстав для закриття касаційного провадження, визначений ст. 296 ГПК України, є вичерпним, і в ньому не передбачено можливості закриття касаційного провадження у разі непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу в цій частині необхідно залишити без задоволення.
Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Скаржник в якості обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України посилається, зокрема, на те, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
1) судами попередніх інстанцій не наведено висновку чи відповідає якість товару умовам договору за відсутності документів про його якість від його виробника. За таких умов позивач вважає, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми статті 673 ЦК України, оскільки умовами договору визначено вимогу, що якість товару, що постачається, повинна відповідати вимогам нормативно-технічної документації виробника та затвердженим діючим ТУ та ДСТ України, зокрема ДСТУ БВ.2.7-61:2008; підтвердженням якості товару зі сторони постачальника є сертифікат якості/відповідності (паспорт або інший документ, що його замінює), оригінал або засвідчена копія якого надається постачальником разом з кожною партією товару. Відповідно, необхідно надати правові висновки щодо питань: Чи є товар таким, якість якого відповідає умовам договору, якщо договір містить умови про відповідність товару стандарту, який визначає вимогу наявності документу про якість на такий товар від його виробника, за відсутності такого документу? Чи є товар неякісним та з істотними недоліками, якщо його якість не відповідає умовам договору щодо відповідності товару стандарту(який визначає вимогу наявності документу про якість на такий товар від його виробника) за відсутності такого документу? Чи є продавець/постачальник таким, що виконав належним чином умови договору, якщо поставлений ним товар не має документів про якість від виробника такого товару?
2) судом апеляційної інстанції не враховано обставини використання поставленого матеріалу та неможливості його повернення або обміну в межах реалізації відмови від договору. Чинне законодавство України не містить норм, що врегульовують наслідки виявлення невідповідності товару за якістю після його використання покупцем, що робить неможливим відмову від договору та повернення товару, а отже не забезпечує захист інтересів покупця. Відповідно, необхідно надати правові висновки щодо питань: Які права має покупець з метою захисту своїх інтересів у випадку виявлення невідповідності товару за якістю після його використання покупцем? Яка відповідальність постачальника має бути у випадку поставки товару, що не відповідає умовам договору щодо якості товару, що виявлено після використання такого товару та за неможливості його повернення покупцем?
Верховий Суд зауважує, що формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ст. 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
За встановлених обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що підстав для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм матеріального права у подібних правовідносинах немає, оскільки, попередніми судовими інстанціями достеменно встановлені у цій справі обставини недоведення позивачем поставки товару відповідачем неналежної якості та надано оцінку усім доводам позивач, які він наводив у підтвердження позовних вимог; фактично доводи скаржника в цій частині зводяться до встановлення обставин справи та надання іншої оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, на підставі яких суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, що з огляду на визначені у ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень Верховного Суду.
Відтак, Верховний Суд не вбачає неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права у висновках судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні первісного позову.
Крім цього, скаржник у касаційній скарзі просить скасувати оскаржені судові рішення в частині часткового задоволенні зустрічних позовних вимог та прийняти нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Вензабуд» на користь ТОВ «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд» 258 126, 24 грн основного боргу, 39 541, 01 грн інфляційних втрат, 15 998, 67 грн 3% річних. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що задовольняючи вимоги зустрічного позову, суди не перевірили правильність обрахунку позивачем за зустрічним позовом сум інфляційних втрат, та не врахували, що в цій частині необхідно відмовити в позові у сумі 13 672,93 грн.
Так суди дійшли висновків, з огляду на положення ст.ст. 525, 526, 530, 310 ЦК України та ст. 193 ГК України, а також п. 3.3. договору, що матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем за зустрічним позовом було поставлено, а відповідачем за зустрічним позовом прийнято цеглу на загальну суму 4 348 356, 24 грн, що підтверджується видатковими накладними, що підписані представником відповідача (постачальника) та представником позивача (покупця), товарно-транспортними накладними у кількості 85 штук. Відповідач за зустрічним позовом частково оплатив поставлений товар, а саме в сумі 4 090 230,00 грн. Отже, покупцем неоплачено отриманий товар в сумі 258 126,24 грн. В матеріалах справи відсутні докази оплати в повному обсязі переданого позивачем за зустрічним позовом товару, строк оплати якого настав, а тому суди дійшли висновків про обґрунтованість вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 258 126,24 грн та 15 998,67 грн нарахованих на них на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних.
При цьому скаржник судові рішення хоч і просить скасувати, однак фактично в цій частині їх не оскаржує і навпаки просить прийняти нове рішення, яким, зокрема, стягнути з ТОВ «Вензабуд» на користь ТОВ «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд» 258 126, 24 грн основного боргу та 15 998, 67 грн 3% річних.
Відповідно, Верховний Суд не переглядає правильність висновків в цій частині, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і положення ГПК України покладають обов'язок з визначення підстави касаційного оскарження саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком, відповідно до ст. 300 ГПК України, розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та відповідним зазначенням підстави відкриття провадження у справі, яку не визначив сам скаржник. У іншому випадку, вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.
Як вбачається з тексту касаційної скарги, позивач зазначає про невідповідність розрахунків інфляційних втрат позивачем за зустрічним позовом нормам ст. 625 ЦК України, оскільки такий розрахунок за окремими позиціями розрахований за неповний місяць. На думку скаржника, неправильно нарахованою сумою є 13 672,93 грн і, відповідно, з нього підлягає стягненню лише 39 541, 01 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.
Водночас, у зв'язку із існуванням в судовій практиці різних підходів до застосування механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 вважала за необхідне надати роз'яснення з цього питання. Зазначені роз'яснення мають універсальний характер та підлягають врахуванню при перевірці судами розрахунку позовних вимог про стягнення інфляційних за неповний місяць прострочення.
Так, у п.п. 25-26 названої постанови Об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що «сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується».
Відтак, нарахування позивачем за зустрічним позовом інфляційних втрат за період прострочення, що становив менше 15 днів (включно) не може бути визнано правомірним, оскільки таке нарахування не відповідає механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За результатом детального аналізу розрахунку позивача за зустрічним позовом інфляційних втрат судом апеляційної інстанції встановлено, що за видатковою накладною РН-0000787 від 22.07.2022 (рядок 36 розрахунку) позивачем за зустрічним позовом визначено період прострочення 13 днів (сума інфляції 660,00 грн); за видатковою накладною РН-0000811 від 29.07.2022 (рядок 42 розрахунку) - період прострочення 4 дні (сума інфляції 532,12 грн); за видатковою накладною РН-0000818 від 30.07.2022 (рядок 43 розрахунку) - період прострочення 3 дні (сума інфляції 532,12 грн); за видатковою накладною РН-0000951 від 23.08.2022 (рядок 68 розрахунку) - період прострочення 15 днів (сума інфляції 919,13 грн); за видатковою накладною РН-0000954 від 25.08.2022 (рядок 69 розрахунку) - період прострочення 13 днів (сума інфляції 919,13 грн); за видатковою накладною РН-0000956 від 26.08.2022 (рядок 70 розрахунку) - період прострочення 13 днів (сума інфляції 919,13 грн); за видатковою накладною РН-0000961 від 27.08.2022 (рядок 71 розрахунку) - період прострочення 12 днів (сума інфляції 919,13 грн); за видатковою накладною РН-0000962 від 29.08.2022 (рядок 72 розрахунку) - період прострочення 10 днів (сума інфляції 919,13 грн); за видатковою накладною РН-0000965 від 30.08.2022 (рядок 73 розрахунку) - період прострочення 9 днів (сума інфляції 919,13 грн); за видатковою накладною РН-0000971 від 31.08.2022 (рядок 74 розрахунку) - період прострочення 13 днів (сума інфляції 919,13 грн). Всього позивачем за зустрічним позовом за наведеними видатковими накладними нараховано 8 158,15 грн.
Зважаючи на те, що час прострочення у наведених вище неповних місяцях становить менше або дорівнює половині місяця, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що підстави для стягнення з відповідача за зустрічним позовом нарахованої постачальником інфляції в сумі 8 158,15 грн відсутні.
Водночас як вбачається з розрахунку, що міститься у касаційній скарзі, у суму 13 672, 93 грн позивач включає помилково і періоди прострочення, що становлять більше 15 днів (включно).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні також не має, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вензабуд» залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/5113/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.