01 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 906/446/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
представники сторін в судове засідання не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гудемчука Анатолія Миколайовича
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025
та рішення Господарського суду Житомирської області від 18.12.2024
у справі № 906/446/24
за позовом Андрушівської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Гудемчука Анатолія Миколайовича
про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,
Андрушівська міська рада звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Гудемчука Анатолія Миколайовича про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності Андрушівської міської територіальної громади в особі Андрушівської міської ради площею 27,3 кв.м з кадастровим номером 1820310100:01:009:0053 шляхом проведення демонтажу тимчасової споруди №87 площею 27,3 кв.м за власний рахунок.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.12.2024 (суддя Машевська О.П.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 (колегія суддів у складі: Петухов М.Г. - головуючий, Гудак А.В., Олексюк Г.Є.), позов задоволено частково. Постановлено відповідачу звільнити частину земельної ділянки, яка перебуває в комунальній власності Андрушівської міської територіальної громади в особі Андрушівської міської ради площею 27,3 кв.м з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053 шляхом проведення демонтажу тимчасової споруди № 87 площею 27,3 кв.м за власний рахунок. В іншій частині позову відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради народних депутатів від 31.01.1997 №19 "Про надання земельних ділянок для встановлення торгівельних точок" згідно зі ст. 21 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) надано земельну ділянку площею 40 кв.м в постійне користування Гудемчуку А.М. в районі автостанції із земель запасу для встановлення торгівельного кіоску.
Рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради народних депутатів від 31.01.1997 №27 "Про надання дозволу на розміщення об'єкта торгівлі" надано дозвіл Гудемчуку А.М. на розміщення об'єкта торгівлі в торговельному кіоску, розміщеному в районі автостанції при наявності відповідних документів на право торгівлі.
Гудемчуку А.М. видано 28.09.2004 дозвіл №6 на розміщення малої архітектурної форми за адресою АДРЕСА_1 - торгівельний павільйон 0,27 кв.м.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №343669683 від 22.08.2023 за Андрушівською територіальною громадою в особі Андрушівської міської ради зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку по вулиці Корольова у місті Андрушівка площею 0,2866 га з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053.
Рішенням двадцять шостої сесії Андрушівської міської ради восьмого скликання №35 від 29.11.2022 "Про припинення права користування та передачу в постійне користування комунальному підприємству Андрушівської міської ради "Комсервіс" земельної ділянки в м. Андрушівка по вул. Корольова" припинено право користування ліквідованого Комунального підприємства Андрушівської міської ради Андрушівкаблагоустрій на вказану вище земельну ділянку та одночасно передано її в постійне користування правонаступнику - Комунальному підприємству Андрушівської міської ради "Комсервіс".
Право постійного користування КП "Комсервіс" вказаною земельною ділянкою зареєстровано 05.12.2022, що вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 343669683 від 22.08.2023.
При цьому, 14.04.2021 до Андрушівської міської ради звернулась Спілка приватних підприємців Андрушівщини з проханням навести лад на території міста, де розташований стихійний ринок.
Рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради № 115 від 16.04.2021 "Про надання дозволу на інженерно-геодезичні вишукування території земельної ділянки в районі автостанції", Спілці приватних підприємців Андрушівщини надано дозвіл на замовлення робіт з проведення інженерно-геодезичних вишукувань земельної ділянки.
Рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради №204 від 18.08.2021 прийнято безоплатно на баланс Андрушівської міської ради технічний звіт інженерно-геодезичних вишукувань земельної ділянки, яка розташована у місті Андрушівка, орієнтовною площею 2,7 га.
Крім того, з метою проведення благоустрою земельної ділянки з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053, виконавчим комітетом Андрушівської міської ради 22.10.2021 прийнято рішення за №248, яким затверджено схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності в районі автостанції м. Андрушівка, техніко-економічні показники тимчасових споруд, кольорове рішення фасадів тимчасових споруд з використанням сучасних високоякісних матеріалів тощо.
Рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради №272 від 23.12.2022 "Про демонтаж самовільно встановлених тимчасових споруд та створення комісії для складання акта зовнішнього огляду (акта демонтажу) тимчасових споруд" з метою впорядкування території м. Андрушівка, демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності без отримання паспорта прив'язки, виконавчий комітет Ради встановив власникам тимчасових споруд, розміщених на розі вулиць Зазулінського-Корольова (за автостанцією) до 27.01.2023 добровільно провести їх демонтаж з вивезенням із даної території. Також вирішено надати власникам тимчасових споруд, згідно з поданими заявами, тимчасові місця для розміщення демонтованих тимчасових споруд.
Рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради № 100 від 17.04.2023 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Андрушівської міської ради від 23.12.2022 №272 "Про демонтаж самовільно встановлених тимчасових споруд та створення комісії для складання акта зовнішнього огляду (акта демонтажу) тимчасових споруд" встановлено термін до 17.05.2023 для добровільного демонтажу тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності їх власниками.
Рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради від 23.06.2023 № 136 внесено зміни до пункту 1 рішення виконавчого комітету від 22.10.2021 № 248 "Про затвердження схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (кіосків) в районі автостанції м. Андрушівка", а саме збільшено площу забудови тимчасових споруд, зокрема тимчасової споруди № 1, розмірами 5х5 м, площею забудови - 25,0 кв.м.
ФОП Гудемчук Анатолій Миколайович 30.06.2023 звернувся до Андрушівської міської ради із заявою про надання дозволу на розміщення тимчасової споруди для торгівельної діяльності площею 21,3 кв.м за № 1 відповідно до схеми прив'язки тимчасових споруд в районі автостанції м. Андрушівка.
Листом від 04.07.2023 № Г-05-40/450 відповідача повідомлено про те, що для отримання паспорта прив'язки необхідно звернутись з заявою до Центру надання адміністративних послуг та пакетом документів який включає схему розміщення тимчасової споруди, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, ескізи фасадів тимчасової споруди в кольорі М 1:50, які виготовляє суб'єкт господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, технічні умови щодо інженерного забезпечення, отримані замовником у балансоутримувача інженерних мереж.
В подальшому, ФОП Гудемчук А.М. 06.09.2023 звернувся до відділу комунальної власності, містобудування та архітектури Андрушівської міської ради із заявою про видачу паспорта прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за № 1 з необхідним пакетом документів.
За результатом розгляду заяви ФОП Гудемчуку А.М. 11.09.2023 надано паспорт прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності позиція № 1, площа забудови 21,3 кв.м. згідно план-схеми затвердженої рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради від 23.06.2023 № 136. Вказаний паспорт прив'язки ТС дійсний до 31.12.2024.
Як вказує позивач, відповідач розпочав влаштування тимчасової споруди № 1, однак тимчасову споруду № 87, площею 27,3 кв.м. не демонтував, а самовільно змістив на інше місце в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1820310100:01:009:0053.
Комунальне підприємство Андрушівської міської ради "Комсервіс" зверталось до ФОП Гудемчука А.М. з листом від 12.03.2024 № 123, з проханням провести демонтаж та вивезення тимчасової споруди № 87 площею 27,3 кв.м, що розташована на розі вулиць Зазулінського-Корольова (в районі автостанції) м. Андрушівка протягом 10 календарних днів з моменту отримання листа. Згідно з трекінгом поштового відправлення 1340102298941 відправлення вручено особисто 26.03.2024.
Листом від 08.04.2024 № 155 КП "Комсервіс" проінформувало Андрушівську міську раду про те, що Гудемчук А.М. тимчасову споруду № 87 не демонтував, а переніс на інше місце в межах земельної ділянки 1820310100:01:009:0053 з метою будівництва нової тимчасової споруди згідно з отриманим паспортом прив'язки. КП "Комсервіс" повідомило про те, що є неможливим виконання рішення виконавчого комітету Ради №272 (зі змінами), оскільки тимчасова споруда № 87 приєднана до електричних мереж.
Розпорядженням Андрушівського міського голови від 09.04.2024 №72-ОД створено комісію з обстеження земельної ділянки в районі автостанції на розі вулиць Корольова-Зазулінського в м. Андрушівка.
За результатами обстеження земельної ділянки комісією складено Акт від 12.04.2024, до якого додано фотоматеріали, у якому зазначено, що демонтаж тимчасової споруди № 87 площею 27,3 кв.м, власником якої є ФОП Гудемчук А.М., не здійснено, тимчасова споруда встановлена самовільно без паспорта прив'язки, що є порушенням вимог п. 2.1, п. 2.30 Порядку розміщення тимчасових, споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244. За висновком комісії вбачається самовільне зайняття частини земельної ділянки 1820310100:01:009:0053 орієнтовною площею 27,3 кв.м.
В листі Попільнянського УЕГГ Житомирської філії ТОВ "Газмережі" №ЖФ/116/1-629-0424 зазначено, що за результатами перевірки щодо розміщення тимчасової споруди № 87, в якій здійснює торгівельну діяльність ФОП Гудемчук А.М., було виявлено порушення п.1.12 Правил безпеки систем газопостачання яким передбачено, що з метою забезпечення безпечних умов експлуатації можливості пошкодження газорозподільної системи вздовж її траси в межах охоронної зони, шириною 2 м. з обох боків від зовнішньої стінки газопроводу в плані не допускаються улаштування стоянок автотранспорту, гаражів та інших споруд, у тому числі тимчасових. З указаного листа вбачається розміщення тимчасової споруди в межах охоронної зони газопроводу.
Рішенням Андрушівської міської ради від 31.08.2023 № 3 затверджено Правила благоустрою території населених пунктів Андрушівської міської ради та визнано такими, що втратили чинність Правила благоустрою міста Андрушівка, затверджені рішенням Ради від 14.11.2012.
Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на земельній ділянці з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053, яка перебуває в комунальній власності, позивачем розміщена тимчасова споруда №87 без паспорта прив'язки. Крім того, суд вказав про помилкову кваліфікацію позивачем щодо самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем, а тому дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково шляхом виключення з вимоги - "самовільно".
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Доводи скаржника зводяться до того, що суди попередніх не надали належної оцінки суб'єктам спору та способу обраного захисту. Вказує на відсутність доказів на підтвердження обставин самозайняття земельної ділянки, оскільки розміщення тимчасової споруди було з дозволу виконавчого комітету Андрушівської міської ради та відповідачу надано паспорт прив'язки. Також відсутні повноваження у виконавчого комітету Ради приймати рішення щодо демонтажу тимчасових споруд та реальні підстави для прийняття такого рішення. Позивач, заявляючи вимогу про зобов'язання звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу споруди, не надав суду належних доказів, які б спростували можливе чи потенційне втручання у приватну власність відповідача при виконанні рішення. Відмінні докази, подані на підтвердження позовних вимог в частині розташування споруди без чіткого зазначення в який спосіб має виконуватись таке рішення, не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин висновки, викладені в постановах Верховного Суду: від 13.02.2018 у справі № 916/849/17 (у даній справі позивачем є міська рада, в той час коли належним володільцем є комунальне підприємство, яке має статус окремої юридичної особи, а відповідно і право на звернення з позовом до суду); від 06.09.2023 у справі № 906/452/22 («відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд правильно виходив з того, що позивач не мав будь-яких речових прав на земельну ділянку, а відповідно й не мав права вимагати звільнення її частини»); від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 (суди попередніх інстанцій не правильно визначили, що така позовна вимога поширена на осіб, яких не визначено, не конкретизовано та яких не зазначено позивачем як відповідачів за його позовом, що не відповідає положенням чинного ГПК України, а тому позов у цій частині не є належним та ефективним способом захисту прав); від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 09.02. 2022 у справі № 910/6640/21 («відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові»).
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.07.2025 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 16.06.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 16.06.2025 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення - залишити без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 916/849/17 (у даній справі позивачем є міська рада, в той час коли належним володільцем є комунальне підприємство, яке має статус окремої юридичної особи, а відповідно і право на звернення з позовом до суду); від 06.09.2023 у справі № 906/452/22 («відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд правильно виходив з того, що позивач не мав будь-яких речових прав на земельну ділянку, а відповідно й не мав права вимагати звільнення її частини»); від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 (суди попередніх інстанцій не правильно визначили, що така позовна вимога поширена на осіб, яких не визначено, не конкретизовано та яких не зазначено позивачем як відповідачів за його позовом, що не відповідає положенням чинного ГПК України, а тому позов у цій частині не є належним та ефективним способом захисту прав); від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 09.02. 2022 у справі № 910/6640/21 («відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові»).
У справі № 916/849/17 судами розглядався спір, у якому позивачем виступав Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі", а відповідачем Фізична особа - підприємець Ха Тхі Фионг. Позивач, як представник Міністерства оборони України просив суд визнати укладений між його довірителем і відповідачем договір про надання права платного користування місцем розірваним (припиненим). Підстави позову - одностороннє розірвання договору.
Розглянувши позов, суди попередніх інстанцій у його задоволенні відмовили з підстав, зокрема, визначеної Цивільним і Господарським кодексами України неможливості односторонньої відмови від договору за відсутності у самому договорі відповідної умови про це, неналежності обраного позивачем способу захисту, а також недоведеності позивачем обставин порушення його права.
Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 з рішеннями судів погодився. Вказав, що договір не може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін за відсутності правових підстав, визначених Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, в тому числі, спеціально визначених умовами укладеного договору, оскільки в такому випадку одностороння відмова від договору може порушити права орендаря, який належним чином виконував прийняті на себе зобов'язання. Водночас суд касаційної інстанції також виснував, що звертаючись з позовною вимогою про визнання договору розірваним, позивачем фактично ставилося питання про встановлення юридичного факту, що виходить поза межі компетенції господарського суду, оскільки в такому випадку суд не здійснює захисту порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб'єкта господарювання. Доводи позивача про те, що він є належним позивачем у справі, оскільки він законно діє від імені Міністерства оборони України на підставі договору доручення і таким чином порушено його права, Верховний Суд також відхилив і зазначив, що у спірних правовідносинах Концерн не наділений правом звернення до суду з самостійним позовом, а виключно як представник Міністерства оброни України.
У справі № 916/1684/18 судами розглядався спір, в якому Міністерство оборони України просило зобов'язати ФОП Котова С.М. та будь-яких третіх осіб усунути перешкоди в користуванні торговельними місцями шляхом звільнення їх від розміщених на них контейнерів. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані, зокрема, обставинами одностороннього розірвання (припинення дії), укладених між сторонами договорів про надання права платного користування торговельними місцями.
Розглянувши позов, суди попередніх інстанцій у його задоволенні відмовили. Рішення мотивували тим, що умови договорів, якими сторони визначили можливість їх припинення, не містили умов, які надавали б будь-якій зі сторін право на односторонню відмову від них. Виснували, що одностороння відмова від договорів з боку Міністерства оборони України суперечила положенням ст.ст. 782, 783 Цивільного кодексу України та ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки така відмова від договорів не була обумовлена будь-якими підставами, встановленими законодавством.
Верховний Суд у постанові від 05.07.2019 з висновками судів погодився. Вказав, що зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором. Ініціатива однієї зі сторін договору щодо припинення його дії без отримання згоди на це іншої сторони не тягне за собою таких правових наслідків, як дострокове припинення дії договору. Враховуючи, що умови укладених між Міністерством оборони України та ФОП Котовим С.М. договорів не містили ані підстав розірвання договорів чи припинення ними дії (за виключенням закінчення строку, на який вони були укладені), ані посилання на можливість вчинення певних дій в односторонньому порядку, ані положень щодо можливості відхилення від загального порядку розірвання господарських договорів, а відповідач згоди щодо припинення дії договорів не надавав, суд касаційної інстанцій погодився з наведеними вище висновками судів попередніх інстанцій.
При цьому Верховний Суд зазначив, що Міністерство в позовних заявах просило суд зобов'язати відповідача та будь-яких інших третіх осіб усунути перешкоди в користуванні торговельними місцями шляхом їх звільнення від розміщених на них 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу). З цього приводу Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що така позовна вимога поширена на осіб, яких не визначено, не конкретизовано та яких не зазначено позивачем як відповідачів за його позовом, що не відповідає положенням чинного ГПК України, а тому позов у цій частині не є належним та ефективним способом захисту прав Міністерства.
У справі № 906/452/22 Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Веселовського Геннадія Павловича, у якому просило зобов'язати останнього звільнити торгові місця №147 і №148 площею по 18 кв.м, які зазначені на плані розміщення торгових місць на ринку, шляхом демонтажу металевих конструкцій та вивезення їх за межі ПР "Кооперативний ринок", а також стягнути з ФОП Веселовського Г.П. суму неустойки. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач через невиконання відповідачем умов договору оренди №184 від 31.12.2013 в частині своєчасної та повної оплати орендних платежів відмовився від цього договору, а відповідач всупереч п.4.3.8 договору та ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України не повернув об'єкт оренди після припинення договору, що стало підставою для нарахування йому неустойки.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.02.2023 позов задоволено у повному обсязі. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 рішення Господарського суду Житомирської області від 15.02.2023 скасовано, ухвалено нове, яким у позові відмовлено.
Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції Верховний Суд у постанові від 06.09.2023 зазначив, що суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач з 18.12.2018 не мав будь-яких речових прав на земельну ділянку за адресою: м. Коростишів, вул. Шевченка, 40 із асфальто-бетонним покриттям, в тому числі користування та розпорядження, а відповідно й не мав права вимагати звільнення її частини та нараховувати неустойку у розмірі подвійної плати. При цьому суд апеляційної інстанції послався на приписи ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, а згідно з принципом приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet" ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Наведені висновки суду апеляційної інстанції скаржником не спростовані через призму підстав касаційного оскарження, а отже, доводи касаційної скарги в цій частині також не знайшли свого підтвердження.
Аналіз наведеного свідчить про те, що у справах № 916/1684/18 і № 916/849/17 судами розглядалися спори, які виникли щодо договірних правовідносин найму (оренди) державного майна. У спірних правовідносинах згаданих спорів Верховний Суд надавав, зокрема, загальні висновки про неможливість односторонньої дострокової відмови від укладених договір найму (їх розірвання, припинення) за відсутності підстав, які визначені нормами Цивільного та Господарського кодексі України та/або умовами таких договорів. Виходив також з фактичних обставин відсутності у спірних договорах умов про можливість їх дострокового одностороннього розірвання сторонами.
Водночас у справі № 906/446/24, на відміну від справ № 916/1684/18 та № 906/452/22 суди встановили, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №343669683 від 22.08.2023 за Андрушівською територіальною громадою в особі Андрушівської міської ради зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку по вулиці Корольова у місті Андрушівка площею 0,2866 га з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053, чим спростовуються доводи відповідача про відсутність доказів права власності територіальної громади міста Андрушівка в особі Андрушівської міської ради на земельну ділянку площею 0,2866 га з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053. При цьому ст. 391 ЦК України передбачено, що саме власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
В свою чергу, на відміну від справи № 916/1684/18, у якій позовна вимога поширена на осіб, яких не визначено, не конкретизовано та яких не зазначено як відповідачів, у справі № 906/446/24 позовна вимоги стосується конкретної особи та конкретного майна - зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності Андрушівської міської територіальної громади в особі Андрушівської міської ради площею 27,3 кв.м з кадастровим номером 1820310100:01:009:0053 шляхом проведення демонтажу тимчасової споруди №87 площею 27,3 кв.м за власний рахунок.
Викладене очевидно свідчить про те, що спірні правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, адже різняться змістом, матеріально-правовим регулюванням, фактичними обставинами, які мають істотне значення.
Крім того, скаржник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 09.02.2022 у справі № 910/6640/21 («відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові»).
Так:
- у постанові від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17 про визнання договору іпотеки недійсним Верховний Суд зазначив, що за недійсним договором від 25.04.2016 про відступлення прав за іпотечними договорами позивач не набув прав іпотекодержателя, відповідно, його письмова згода на укладення оспорюваного правочину не потрібна, - суди попередніх інстанцій дійшли неспростовного висновку про відсутність порушених прав позивача, у зв'язку з чим на законних підставах відмовили ТОВ "Українська торгівельно-промислова група "Спеценергомаш" у задоволенні позову;
- у постанові від 23.05.2019 у справі № 920/301/18 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання передати позивачу за актом прийому-передачі димову трубу Верховний Суд зазначив, що будівля ТЕЦ, димова труба, пневмобак є окремими складовими частинами об'єкта нерухомого майна, які були відчужені на користь третіх осіб і належать їм на праві спільної часткової власності, відомості про нерухоме майно, яке належить на праві власності позивачу відсутні, тобто оскільки позивачу не належать на праві власності ні сама ТЕЦ, ні її складові частини, місцевий та апеляційний суди дійшли вірного висновку як про відсутність порушених прав чи інтересів саме позивача на вищевказану ТЕЦ, саме спірним правочином і саме з заявлених позивачем підстав, так і що обрана ним форма захисту відновить саме позивача і саме право власності на це майно;
- у постанові від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18 за первісним позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Ультра" про розірвання договору про постачання електричної енергії № 2-7265 від 22.09.2004, укладений між Акціонерною компанією "Харківобленерго" та Фірмою "Т.М.М." ТОВ та зобов'язати Акціонерну компанію "Харківобленерго" укласти договір про постачання електричної енергії з Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Ультра" з підстав відмови Акціонерної компанії "Харківобленерго" в укладенні такого договору в досудовому порядку та за зустрічним позовом Фірми "Т.М.М." ТОВ про визнання недійсними рішення установчих зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Ультра" від 16.03.2018 та скасувати державну реєстрацію Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Ультра" від 03.04.2018, Верховний Суд в частині первісного позову зазначив, що в даному випадку ОСББ "ЖК Ультра" не є стороною договору про постачання електричної енергії № 2-7265 від 22.09.2004, що унеможливлює задоволення даного позову, а щодо зобов'язання укладення між ОСББ "ЖК Ультра" та АТ "Харківобленерго" договору про постачання електричної енергії то стороною обрано спосіб захисту не передбачений ст. 16 ЦК України (про зобов'язання укласти договір);
- у постанові від 24.12.2019 у справі № 902/377/19 про визнання права власності на частку в пайовому фонді (статутному капіталі) в розмірі 5 612,00 грн, визначення розміру пайового фонду (статутного капіталу) в розмірі 82 346,00 грн і розміру частки в пайовому фонді в сумі 5 612,00 грн, Верховний Суд зазначив, що на підтвердження звернення до відповідача із заявою про вступ до числа (учасників) Колективного монтажно-налагоджувального управління "Спецсільгоспмонтаж" позивачем надано копії фіскальних чеків, накладної та опису вкладення до цінного листа, які підтверджують надіслання заяви 06.05.2019; при цьому, згідно із пунктом 4.2 статуту відповідача питання про прийняття до членів Підприємства вирішується загальними зборами протягом місяця після надходження письмової заяви про вступ; водночас, місцевим господарським судом встановлено, що позивач звернувся із даним позовом 11.05.2019; позивачем будь-яких доказів на підтвердження факту порушення відповідачем його права або охоронюваного законом інтересу, в тому числі щодо оспорення або невизнання відповідачем права власності на частку в пайовому фонді (статутному капіталі) не надано як при зверненні з позовом так і під час розгляду даного спору судом першої інстанції;
- у постанові від 09.02.2022 у справі № 910/6640/21 про визнання недійсним договору оренди Верховний Суд зазначив, що за результатами розгляду справи місцевим господарським судом не встановлено будь-яких порушень прав чи інтересів позивача, який не є стороною оскаржуваного договору, а зазначені доводи не оскаржувались ані позивачем, ані скаржником, а отже не були спростовані судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду. Звертаючись до суду з позовом, позивачем не зазначено конкретних фактів порушення його майнових прав та інтересів внаслідок укладення відповідачами оспорюваного договору та не доведено, що в результаті визнання такого договору недійсним його права будуть захищені та відновлені.
Водночас у справі № 906/466/24 судами встановлено, що позов спрямований на захист права комунальної власності на землю та усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном з метою благоустрою населеного пункту м. Андрушівка, і фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. При цьому судами враховано, що як убачається з наданих відповідачем доказів тимчасова споруда №87, встановлена в 1997 році з дозволу виконкому Ради, який періодично оновлювався, зокрема у вересні 2004 року, водночас відповідач не надав жодних доказів щодо отримання паспорту прив'язки на тимчасову споруду №87 відповідно до Порядку № 244. До того ж спірні правовідносини не стосуються розміщення тимчасової споруди №1, паспорт прив'язки на яку оформив відповідач 11.09.2023.
Звідси посилання скаржника у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України на відповідні постанови Верховного Суду є необґрунтованими, а тому колегією суддів суду касаційної інстанції відхиляються.
Що ж до посилань у касаційній скарзі на інші постанови Верховного Суду, то скаржник не вказує не неврахування судами викладених у них висновків. При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу відповідними міркуваннями, яких саме висновків Верховного Суду не було враховано апеляційним господарським судом під час прийняття оскаржуваного рішення та вирішувати чи визначено скаржником посилання на постанови Верховного Суду (Верховного Суду України) в якості підстав касаційного оскарження чи ні, оскільки вказане порушувало б принцип змагальності учасників справи.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.
Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").
Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.
У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів ст. 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296 ГПК України, Суд, -
Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Гудемчука Анатолія Миколайовича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 та рішення Господарського суду Житомирської області від 18.12.2024 у справі № 906/446/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.