04 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 907/1045/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 (колегія суддів: Скрипчук О. С., Кравчук Н. М., Матущак О.І.) і рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.03.2025 (суддя Худенко А. А.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Газорозподільні мережі України в особі Закарпатської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Газорозподільні мережі України, про стягнення 324 345,50 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Закарпатської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про стягнення 324 345,50 грн.
03.03.2025 Господарський суд Закарпатської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025, повний текст якої складений 16.06.2025, про задоволення позову.
Відділ освіти, культури, туризму, молоді та спорту Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ці судові рішення, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2025 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 грн.
Позов у цій справі подано у 2024 році, а його предметом є стягнення 324 345,50 грн, що становило менше п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.
Отже, з огляду на наведене постанова апеляційного господарського суду у цій справі не підлягає касаційному оскарженню як така, що ухвалена у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, вказаних у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження судових рішень у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржник посилається на підпункти "а", "б", "г" частини третьої статті 287 ГПК України.
Щодо посилання скаржника на підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Скаржник зазначив, що ця касаційна скарга стосується вирішення питання захисту інтересів суб'єкта владних повноважень органу місцевого самоврядування при кваліфікації його дій як порушень у сфері розподілу природного газу. На думку скаржника, фундаментальне значення у вирішенні цього спору полягає в тому, що на період дії воєнного стану питання строку повірки засобів вимірювальної техніки врегульовано по-різному.
Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).
Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Стверджуючи про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник лише окреслив характер правовідносин сторін цього спору та висловив незгоду із висновками судів по суті спору, проте не навів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Тому, на переконання колегії суддів, ця касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник не обґрунтував наявності існування кількісного та якісного критеріїв у цьому правовому питанні.
Щодо посилання скаржника на підпункт "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Скаржник зазначив, що наявність рішення суду у цій справі, що набрало законної сили, через свою преюдиційність позбавить його можливості спростувати обставини, встановлені цим рішенням при розгляді справи № 907/376/25, що розглядається в суді першої інстанції між тими самими сторонами і з тих самих обставин.
Колегія суддів зазначає, що оскільки предметом судового розгляду у справі, що переглядається, є вимоги про стягнення 324 345,50 грн вартості необлікованого об'єму природного газу на підставі Акту про порушення № ZK000112 від 02.07.2024, тому обставини законності та обґрунтованості прийняття Рішення комісії з розгляду актів про порушення Закарпатської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Газорозподільні мережі України від 13.08.2024, яке є предметом судового розгляду у справі № 907/376/25, судами при розгляді справи № 907/1045/24 не досліджувались та не встановлювались, а тому необхідність спростування їх у даному випадку в межах розгляду справи № 907/1045/24 відсутня.
Отже, аргументи скаржника про неможливість спростування обставин, встановлених рішенням у справі № 907/1045/24 при розгляді справи № 907/376/25 є лише припущенням.
Щодо посилання скаржника на підпункт "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Обґрунтовуючи те, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково, скаржник зазначив, що під час відкриття провадження Господарський суд Закарпатської області не вказав жодного з критеріїв, за якими відніс цю справу до такої категорії.
Відповідно до частини першої статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Зі змісту частини п'ятої статті 12 ГПК України випливає, що малозначними справами, зокрема, є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вказана норма розділяє малозначні справи за різними критеріями: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто які визнаються малозначними за законом з урахуванням ціни позову; та 2) справи незначної складності, які визнаються малозначними за висновком суду та на розсуд суду з урахуванням та оцінкою конкретних обставин справи та подальшою необхідністю вибору виду провадження для розгляду справи.
Згідно з частиною другою статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною третьою статті 247 ГПК України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Статтею 250 ГПК України унормовано, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене, при вирішенні питання про віднесення справи до категорії малозначних, суд враховує приписи статті 247 ГПК України.
При цьому, складність судової справи є суб'єктивною підставою віднесення справи до категорії малозначних, яку суд оцінює під час розгляду відповідної справи.
Крім того, реалізація стороною її процесуальних прав у судовому процесі не пов'язана з порядком розгляду справи та жодним чином не звужує можливості щодо їх використання відповідно до принципів господарського судочинства, а залежить лише від суб'єктивного бажання сторони щодо реалізації таких прав.
З ухвали Господарського суду Закарпатської області від 20.12.2024 вбачається, що дослідивши матеріали позовної заяви, оцінивши предмет та підстави позову, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, обсяг та характер доказів у справі тощо, суд дійшов до висновку, що дана справа підлягає розгляду у спрощеному позовному провадженні. Проте, колегія суддів зауважує, що справа № 907/1045/24 не була визнана малозначною, а, отже, скаржник не довів наявності виключного випадку, передбаченого підпунктом "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У касаційній скарзі скаржник фактично заперечує встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, висловлює незгоду із оцінкою цими судами доказів у справі.
Слід звернути увагу на те, що алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони її обґрунтовують. Оцінка доказів відбувається у порядку статті 86 ГПК України за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи касаційної скарги, в тому числі щодо посилань на випадки, визначені у підпунктах "а", "б", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Тож скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, з огляду зазначені мотиви не наведено.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 907/1045/24 за касаційною скаргою Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 і рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.03.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач