Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" липня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1567/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Катречко Д.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп нижньодніпровський трубопрокатний завод», 49081, м. Дніпро, вул. Старозаводська, буд. 21
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство Горн», 61075, м. Харків, вул. Северина Потоцького, буд. 38-А
простягнення 110 744,05 грн.
за участю представників сторін:
позивача: Головко О.М. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів);
відповідача: Кривошеєнко О.Ю.
Публічне акціонерне товариство “Інтерпайп нижньодніпровський трубопрокатний завод» звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково - виробниче підприємство Горн» про стягнення суми неустойки у розмірі 42 620,05 грн., суми штрафу у розмірі 29 196,00 грн. за порушення строку поставки повару за специфікацією № 33 до договору № 511180091 від 19.01.2018 року, та суми штрафу у розмірі 38 928,00 грн. за постачання неякісного товару за специфікацією № 33 до договору № 511180091 від 19.01.2018 року.
Також до стягнення заявлені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору № 511180091 від 19.01.2018 року а саме щодо строку поставки повару та постачання неякісного товару за специфікацією № 33.
Ухвалою суду від 12.05.2025 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства “Інтерпайп нижньодніпровський трубопрокатний завод» (вх. № 1567/25) залишено без руху.
16.05.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 11841) про усунення недоліків, у якій останній щодо відповідача зазначає, що відповідач та його адреса: Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково - виробниче підприємство Горн», місцезнаходження юридичної особи: 61075, м. Харків, вул. Северина Потоцького, буд. 38-А, згідно з інформацією, зазначеною на сайті Міністерства юстиції України, щодо отримання відомостей про юридичну особу за ЄДРПОУ - 36226069.
Ухвалою суду від 21.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1567/25. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
03.06.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшла заява із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та клопотання про розгляд справи з повідомлення (викликом) сторін (вх. № 13242) у якому останній, просить суд, вирішити питання про призначення справи в порядку загального позовного провадження та надати можливість зібрати докази та долучити до матеріалів справи обґрунтований відзив на позов із повним обсягом документів та інших доказів в його обґрунтування, у зв'язку із чим, відповідачу необхідно ознайомитись із матеріалами справи. Також, просить суд, надати дозвіл на ознайомлення із матеріалами справи, та розгляд справи проводити за участю та повідомлення сторін для можливості надання суду особистих пояснень у справі та доказів.
Ухвалою суду від 11.06.2025 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача (вх. № 13242 від 03.06.2025 року). Призначено розгляд справи № 922/1567/25 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на "18" червня 2025 р. о(б) 13:10 год. Роз'яснено сторонам у справі, що розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Зобов'язано учасників справи виконати вимоги ухвали суду від 21.05.2024 року про відкриття провадження у справі.
11.06.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 13886/25).
17.06.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 14349/25).
18.06.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 14450/25) про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 18.06.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 01 липня 2025 року о(б) 13:45 год.
24.06.2025 року від Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп нижньодніпровський трубопрокатний завод» через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 14946 від 24.06.2025 року) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
24.06.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення (вх. № 14960/25), у яких останній, просить суд, поновити строк на подання заперечень з урахуванням ознайомлення представника відповідача із відповіддю на відзив 19.06.2025 року. Задовольнити заяву відповідача про зменшення розміру неустойки та штрафу. У задоволенні позову щодо стягнення штрафних санкцій відмовити.
Ухвалою суду від 30.06.2025 року заяву (вх. № 14946 від 24.06.2025 року) Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп нижньодніпровський трубопрокатний завод» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено частково.
30.06.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 15380/25) про долучення доказів.
У судовому засіданні, з розгляду справи по суті 01.07.2025 року, судом поставлено на обговорення заперечення відповідача.
Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті 01.07.2025 року представник позивача, проти долучення заперечень до матеріалів справи не заперечував.
Ухвалою суду від 01.07.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у відповідності до вимог статті 119 Господарського процесуального кодексу України, із урахуванням позиції представника позивача, поновлено відповідачу процесуальний строк на подання заперечень, долучено заперечення до матеріалів справи, та подальший розгляд справи ведеться із їх урахуванням.
У судовому засіданні, з розгляду справи по суті 01.07.2025 року, судом поставлено на обговорення клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи.
Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті 01.07.2025 року представник позивача, проти клопотання не заперечував, та зазначив на розгляд суду.
Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті 01.07.2025 року представник відповідача підтримав надане до суду клопотання про долучення доказів.
Ухвалою суду від 01.07.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у відмовлено у задоволенні клопотання відповідача (вх. № 15380/25 від 30.06.2025 року) про долучення доказів, оскільки відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України усі докази відповідач подає разом із відзивом на повну заяву, та оскільки розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження, процесуальні строки на подання відповідних доказів закінчились.
Також, судом роз'яснено відповідачу, що оскільки клопотання (вх. № 15380/25 від 30.06.2025 року) про долучення доказів та додані до нього документи були подані до Господарського суду Харківської області в електронному вигляді, суд не здійснює повернення роздрукованих документів у паперовому вигляді відповідачу.
Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті 01.07.2025 року представник позивача, надав усні пояснення щодо позовних вимог, проти клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу заперечував.
Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті 01.07.2025 року представник відповідача надав усні заперечення, підтримав заявлене клопотання про зменшення штрафу, та просив суд, відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд у судовому засіданні 01.07.2025 року перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 01.07.2025 року судом було оголошено рішення скорочене (ступну та резолютивну) частини.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, заслухавши присутнього у судовому засіданні представника позивача та представника відповідача, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, між Публічним акціонерним товариством “Інтерпайп нижньодніпровський трубопрокатний завод» (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково - виробниче підприємство Горн» (відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № 511180091 від 19.01.2018 року.
Пунктом 1.1. договору. сторони погодили, що на умовах, викладених у розділах цього договору, постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і сплатити продукцію матеріально - технічного призначення, що надалі іменується товар. Найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови і терміни постачання товару вказані у специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору, що є невід'ємною його частиною.
Ціна товару. що поставляється за цим договором, визначається у гривнах і вказана у специфікаціях до цього договору. Ціна товару не включає ПДВ, порядок нарахування якого встановлений Податковим Кодексом України (пункт 2.1. договору).
Відповідно до пункту 3.1. договору, товар за цим договором поставляється на умовах, вказаних у специфікаціях до цього договору, згідно Інкотермс 2000.
Товар поставляється партіями в терміни, узгоджені сторонами в специфікаціях. Постачальник сповіщає покупця про готовність товару до відвантаження по телефону, факсу або телеграфу (пункти 3.2.-3.3. договору).
Пунктом 5.1. договору визначено, що якість товару, що поставляється за цим договором, повинна відповідати вимогам ГОСТІВ, технічних та інших умов, передбачених специфікаціями до договору. Строк виготовлення (випуску) товару має бути зазначений у специфікаціях.
Постачальник зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти, виявлені в товарі протягом гарантійного терміну, або замінити товар в 20-ти денний термін з дати отримання письмового повідомлення покупця про виявлення дефекту. Гарантійний термін визначається технічними умовами і державними стандартами, передбаченими для даного виду товару (пункт 5.7. договору).
Цей договір набуває чинності з дати підписання його повноважними представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін, і діє до 31.12.2020 року, а в частині не виконаних зобов'язань за договором - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (пункт 10.1. договору).
Також, між сторонами було погоджено додаток № 3 до договору, специфікацію № 33 товарів, щодо постачання покупцеві товару на суму 583 920,00 грн. Відповідно до умов специфікації, товар поставляється на умовах «СРТ» (Інкотермс 2010) склад покупця: м. Дніпро, вул. Каштанова, 35. Термін постачання до 45 календарних днів від дати внесення передоплати. Умови оплати: 50 % передоплата, 50 % факт постачання 5 календарних днів.
25.12.2019 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору, якою було змінено номер банківського рахунку і викладено пункт 12 Адреси і банківські реквізити сторін у редакції додаткової угоди № 1.
25.12.2020 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 2 до договору, відповідно до пункту 1 якої, сторони дійшли згоди пролонгувати термін дії договору до 31.12.2021 року.
30.12.2021 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 4 до договору, відповідно до пункту 1 якої, сторони дійшли згоди змінити пункт 10.1. та викласти в наступній редакції:
«Цей договір набуває чинності з дати підписання його повноважними представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін, і діє до 31.12.2022 року, а в частині не виконаних зобов'язань за договором - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.».
30.12.2022 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 5 до договору, відповідно до пункту 1 якої, сторони дійшли згоди змінити пункт 10.1. та викласти в наступній редакції:
«Цей договір набуває чинності з дати підписання його повноважними представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін, і діє до 31.12.2023 року, а в частині не виконаних зобов'язань за договором - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.».
10.03.2023 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 6.
15.05.2023 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 7.
11.12.2023 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 8 до договору, відповідно до пункту 1 якої, сторони дійшли згоди змінити пункт 10.1. та викласти в наступній редакції:
«Цей договір набуває чинності з дати підписання його повноважними представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін, і діє до 31.12.2024 року, а в частині не виконаних зобов'язань за договором - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.».
Як зазначає позивач, на підставі отриманого від відповідача рахунку на оплату № 35 від 09.09.2024 року, позивачем відповідно до платіжної інструкції № 7828 від 13.09.2024 року було перераховано передоплату у розмірі 50 % від суми специфікації, а саме у розмірі 291 960,00 грн. У зв'язку із чим, відповідач мав поставити товар у строк по 28.10.2024 року.
Проте, відповідачем в порушення умов договору, товар було поставлено із порушенням строку, про що свідчать видаткові накладні, а саме:
- № 59 від 25.12.2024 року на суму 194 640,00 грн. (експрес - накладна 59001292725214), який поставлено 30.12.2024 року, тому прострочення поставки товару складає 62 дні;
- № 14 від 18.02.2025 року на суму 194 640,00 грн. (експрес - накладна 59001322438190), який поставлено 19.02.2025 року, тому прострочення поставки товару складає 51 дні;
- № 17 від 26.02.2025 року на суму 194 640,00 грн. (товарно - транспортна накладна № 28/02 від 28.02.2025 року), який поставлено 28.02.2025 року, тому прострочення поставки товару складає 9 дні.
У зв'язку із чим, позивачем на підставі пункту 7.4. договору, за порушення термінів постачання за специфікацією № 33 було нараховану відповідачу пеню у сумі 42 620,05 грн. та штраф у розмірі 29 196,00 грн.
Також, позивач зазначає, що 21.01.2025 року на термоділянці КПУ позивача у товарі, що надійшов за видатковою накладною № 59 від 25.12.2024 року на суму 194 640,00 грн., за специфікацією № 33 до договору, при проведення термодинамічних вимірів було виявлено невідповідність товару вимогам креслення 340519.2., зазначеним у специфікації № 33 до договору про що свідчить акт виявлення невідповідності від 21.01.2025 року.
Згідно пункт 5.1. договору, якість товару, що поставляється за цим договором, повинна відповідати вимогам ГОСТІВ, технічних та інших умов, передбачених специфікаціями до договору. Строк виготовлення (випуску) товару має бути зазначений у специфікаціях.
За твердженнями позивача, останнім 23.01.2025 року на електронну адресу відповідача було надіслано лист № 32.1-8 від 23.01.2025 року, у якому позивач просив відповідача направити на підприємство позивача компетентного представника з посвідченням для спільної перевірки товару (ролик привідний креслення 340519.2 у кількості 2 шт.) щодо якості та складання двостороннього акту, або за свій рахунок усунути дефекти / чи замінити неякісний товар.
28.01.2025 року представниками сторін було складено та підписано двосторонній акт № 7/25 приймання продукції за якістю ролик привідний креслення 340519.2 у кількості 2 шт., та зазначено виявлені недоліки, а саме: в процесі вхідного контролю та проведення вимірів була виявлена невідповідність, а саме: твердість поверхні «В» роликів у кількості 2 шт. фактично склала ролик № 1 - 18 HRC, ролик № 2 - 33 HRC, що ж порушенням вимог пункту 4 креслення 340519.2, де вказано твердість поверхні «В» 50…60 HRC (h = 1.5….2.0). Виміри проведено твердоміром «Ультракон» ТМ-40 зао. № 117, свідоцтво про повірку № 10-0/14594/Б. Також зазначено, що невідповідність виникла з вини постачальника, та визначено що постачальнику за свій рахунок виконати доопрацювання товару - ролик привідний креслення 340519.2 у кількості 2 шт., згідно пункт 7.2. договору поставки № 511180091 від 19.01.2018 року у термін до 03.02.2025 року.
27.03.2025 року за актом приймання передачі від 27.03.2025 року відповідач прийняв у позивача неякісний товар для усунення недоліків.
15.04.2025 року після усунення недоліків, відповідачем було повернуто позивачу товар.
При цьому, позивач зазначає. що відповідно до пункту 7.3. договору, за постачання неякісного товару, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 20 % від вартості неякісного товару. Вказаний штраф сплачується незалежно від заміни неякісного товару.
У зв'язку зі чим, позивачем було нараховано відповідачу штраф у розмірі 38 928,00 грн.
Також, позивачем на адресу відповідача була направлена вимога № 158 від 18.02.2025 року та уточнена вимога № 256 від 04.04.2025 року. Проте, вказані вимоги залишені відповідачем без відповіді та задоволення, що стало причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Згідно частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених дим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 265 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається із матеріалів справи, та не заперечується сторонами, відповідно до погодженого сторонами додатку № 3 до договору, специфікації № 33, а саме товарів, щодо постачання покупцеві на суму 583 920,00 грн. Відповідач мав поставити позивачу товар у строк до 45 календарних днів від дати внесення передоплати. Умови оплати: 50 % передоплата, 50 % факт постачання 5 календарних днів.
Відповідачем було виставлено рахунок на оплату № 35 від 09.09.2024 року, який було сплачено позивачем відповідно до платіжної інструкції № 7828 від 13.09.2024 року, а саме у розмірі 291 960,00 грн. (передоплата у розмірі 50 % від суми специфікації).
За приписами частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до видаткових накладних, а саме:
- № 59 від 25.12.2024 року на суму 194 640,00 грн.;
- № 14 від 18.02.2025 року на суму 194 640,00 грн.;
- № 17 від 26.02.2025 року на суму 194 640,00 грн., товар, обумовлений у Специфікації № 33 до договору, поставлено відповідачем 30.12.2024 року, 19.02.2025 року, та відповідно 28.02.2025 року.
Вищевказане судом не заперечується ані позивачем, ані відповідачем у справі, у зв'язку із чим, позивачем на підставі пункту 7.4. договору, за порушення термінів постачання за специфікацією № 33 було нараховану відповідачу пеню у сумі 42 620,05 грн. та штраф у розмірі 29 196,00 грн.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, та не заперечується відповідачем, товар за видатковою накладною № 59 від 25.12.2024 року на суму 194 640,00 грн., за специфікацією № 33 до договору, при проведення термодинамічних вимірів було виявлено невідповідність товару вимогам креслення 340519.2., зазначеним у специфікації № 33 до договору про що свідчить акт виявлення невідповідності від 21.01.2025 року.
Також, у матеріалах справи наявний акт від 28.01.2025 року № 7/25 підписаний представниками сторін щодо виявлення недоліків, а саме у товарі - ролик привідний креслення 340519.2 у кількості 2 шт., та зазначено виявлені недоліки, а саме: в процесі вхідного контролю та проведення вимірів була виявлена невідповідність, а саме: твердість поверхні «В» роликів у кількості 2 шт. фактично склала ролик № 1 - 18 HRC, ролик № 2 - 33 HRC, що ж порушенням вимог пункту 4 креслення 340519.2, де вказано твердість поверхні «В» 50…60 HRC (h = 1.5….2.0). Виміри проведено твердоміром «Ультракон» ТМ-40 зао. № 117, свідоцтво про повірку № 10-0/14594/Б. Також зазначено, що невідповідність виникла з вини постачальника, та визначено що постачальнику за свій рахунок виконати доопрацювання товару - ролик привідний креслення 340519.2 у кількості 2 шт., згідно пункт 7.2. договору поставки № 511180091 від 19.01.2018 року у термін до 03.02.2025 року.
27.03.2025 року за актом приймання передачі від 27.03.2025 року відповідач прийняв у позивача неякісний товар для усунення недоліків.
15.04.2025 року після усунення недоліків, відповідачем було повернуто позивачу товар.
У зв'язку зі чим, позивачем було нараховано відповідачу штраф у розмірі 38 928,00 грн.
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 7.3. договору, за постачання неякісного товару, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 20 % від вартості неякісного товару. Вказаний штраф сплачується незалежно від заміни неякісного товару.
Згідно з пунктом 7.4. договору, у разі порушення термінів постачання товару за цим договором, постачальник виплачує покупцю неустойку в розмірі двох облікових ставок НБУ від вартості товару, що недопоставлений (непоставлений), за кожен день прострочення постачання товару (за весь період прострочення) і штраф у розмірі 5 % від вартості недопоставленого (непоставленого) у строк товару.
При цьому, суд враховує, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.
З вищевказаного слідує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Вищевказане спростовує твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву (вх. № 13886/25 від 11.06.2025 року) що одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.
Також, суд не приймає до заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву (вх. № 13886/25 від 11.06.2025 року), а саме в частині того, що у кресленні ролика привідного №340519.2 зазначено, що установка роликів має бути разом з Валом шліцевим, а це означає, що й виробник повинен бути один. При цьому, для виробництва цих роликів постачальнику потрібна була сполучена деталь - вал шліцевий, який відповідач замовив, однак отримавши його новою поштою виявилося, що він бракований, а отже його було повернуто, і все це впливало на час постачання готового товару, що не залежало від нашого підприємства. Крім того, на строки постачання вплануло також і те, що для нарізання різьблення на роликах замість сполученої деталі було замовлено протяжку -. це дороге та складне обладнання, але гарантоване. У зв'язку із наведеним відповідач незначним чином відхилився від узгоджених строків постачання, а позивач, в свою чергу відповідно до умов пункту 7.4 договору нарахував неустойку у розмірі двох облікових ставок НБУ від вартості товару, що недопоставлений за кожен день прострочення та штраф к розмірі 5% від вартості недопоставленого товару у строк.
Щодо вимоги позивача про стягнення штрафу за пунктом 7.3. договору за постачання товару неналежної якості відповідач зазначає, що товар було поставлено 30 грудня 2024 року, однак, майже через місяць, 28 січня 2025 року позивачем було проведено прийняття товару за якістю відповідно до акту від 28.01.2025 року. Тому на думку останнього, порушення строків постачання товару не залежало від відповідача, а отже його вина у цьому відсутня, що виключає можливість застосування до сторони договору штрафних санкцій.
Як передбачено статтею 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Крім того, як передбачено статтею 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За таких обставин, відповідач, як підприємницьке товариство, в межах здійснення своєї підприємницької діяльності самостійно несе ризик, пов'язаний з її здійсненням, та не може перекладати відповідальність за наслідки такого ризику на третіх осіб.
При цьому, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано до суду доказів того, що договір було визнано недійсним, чи внесено будь-які зміни в частині пунктів 7.3. -7.4. договору.
У зв'язку із чим, вищевикладені заперечення відповідача не приймаються судом.
Враховуючи вищевикладене, судом здійснено перевірку заявлених до стягнення сум, а саме:
- пеню у сумі 42 620,05 грн. (за період з 29.10.2024 року по 29.12.2024 року нараховану на суму 583 920,00 грн., за період з 30.12.20243 року по 18.02.2025 року нараховану на суму 389 280,00 грн., та за період з 19.02.2025 року по 27.02.2025 року нараховану на суму 194 640,00 грн.), та 5 % штрафу у розмірі 29 196,00 грн. (нарахованого на суму 583 920,00 грн.) відповідно до пункту 7.4. договору в онлайн системі Ліга Закон», та встановлено що такі нарахування не суперечать вимогам законодавства.
Також, судом здійснено перевірку заявлених до стягнення сум, а саме 20 % штрафу у розмірі 38 928,00 грн. (нарахованого на суму 194 640,00 грн. відповідно до пункту 7.3. договору) в онлайн системі Ліга Закон», та встановлено що такі нарахування не суперечать вимогам законодавства.
Також, суд враховує що відповідачем не надано до суду контрозрахунку суми позовних вимог.
Щодо клопотання відповідача викладеного у відзиві на позовну заяву (вх. № 13886/25 від 11.06.2025 року) про зменшення розміру неустойки та штрафу, суд зазначає наступне.
В обґрунтування викладеної у відзиві заяви про зменшення розміру неустойки та штрафу, відповідач зокрема зазначає, що зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій. З урахуванням вищевикладеного, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру, просить суд врахувати, що порушення строків виконання зобов'язання відбулося не з вини відповідача, поставлений за договором товар неналежної якості було у встановленому договором порядку замінено, тобто фактично умови договору з боку відповідача було виконано, хоча і з невеликим простроченням, яке жодним чином не призвело до будь-яких негативних наслідків.
Також зазначає, що Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України доповнило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією 11 липня 2023 року. В результаті, до територій активних бойових дій у відповідних періодах було включено й місто Харків, що відповідає дійсному стану справ. При дуже складній ситуації відповідач намагається працювати й надалі, своєчасно виплачувати заробітну плату та сплачувати податки у бюджет. Наразі відповідач знаходиться у скрутному становищі, оскільки підприємство намагається працювати в умовах війни та постійних обстрілах. Таким чином, просить суд, врахувати також ту обставину, що незначне відхилення від строків постачання не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача; загальна сума штрафних санкцій є непомірно величезна для відповідача та її стягнення у цій сумі спотворить призначення та мету застосування штрафної санкції, а також, врахувавши інтереси обох сторін, керуючись загальними засадами цивільного законодавства, встановленими статті 3 Цивільного кодексу України, просить суд, зменшити стягнення з відповідача неустойки та штрафу до 90%.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Разом з тим, відповідачем не було надано доказів на підтвердження факту того, що порушення зобов'язання за договором відбулось не з його вини та те, що останнім було вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, а самі лише посилання на те, що фактично умови договору з боку відповідача було виконано, хоча і з невеликим простроченням, яке жодним чином не призвело до будь-яких негативних наслідків, та на те, що відповідач знаходиться у скрутному становищі, оскільки підприємство намагається працювати в умовах війни та постійних обстрілах, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності без надання до суду відповідних доказів.
При цьому, суд зазначає, що відповідач, підписуючи специфікацію на поставку товару зі строками поставки, не був позбавлений можливості закупити товар раніше, у тому числі в іншого виробника, або внести відповідні зміни у договір, чи в інший спосіб визначений законодавством повідомити позивача. Проте таких дій відповідачем вчинено не було.
З огляду на викладене вище, посилання відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору є необґрунтованими.
Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
За частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, зокрема, на такому:
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Такі правові висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.04.2021 року у справі №923/587/20, від 01.10.2020 року у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 року у справі №913/698/19, від 26.01.2021 року у справі №922/4294/19, від 12.07.2023 року у справі №922/2720/21.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 Господарського процесуального кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справі про стягнення заборгованості. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.
В свою чергу відповідачем не надано жодних належних доказів в обґрунтування підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, ані звітів про фінансовий стан за 2025 рік, звіти про фінансові результати (звіти про сукупний дохід) 2025 рік, виписки по рахункам за 2025 рік, довідки відповідних банківських установ тощо.
Наявні в матеріалах справи документи, надані відповідачем, а саме фінансова звітність мікропідприємства за 2024 року, та квитанція № 2 не відображають фінансово-майновий стан останнього, та з них не вбачається неможливість виконання відповідачем зобов'язань перед позивачем.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача викладене у відзиві на позовну заяву про зменшення розміру неустойки та штрафу.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019 року, від 05.03.2020 року Верховного Суду у справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та про стягнення з відповідача суми неустойки у розмірі 42 620,05 грн., суми штрафу у розмірі 29 196,00 грн. за порушення строку поставки повару за специфікацією № 33 до договору № 511180091 від 19.01.2018 року, та суми штрафу у розмірі 38 928,00 грн. за постачання неякісного товару за специфікацією № 33 до договору № 511180091 від 19.01.2018 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача у розмірі 3028,00 грн.
Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 236 - 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У клопотанні відповідача викладеному у відзиві на позовну заяву про зменшення розміру неустойки та штрафу - відмовити.
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство Горн» (61075, м. Харків, вул. Северина Потоцького, буд. 38-А, ЄДРПОУ 3622606) на користь Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп нижньодніпровський трубопрокатний завод» (49081, м. Дніпро, вул. Старозаводська, буд. 21, ЄДРПОУ 05393116)
суму неустойки у розмірі 42 620,05 грн., суму штрафу у розмірі 29 196,00 грн. за порушення строку поставки товару за специфікацією № 33 до договору № 511180091 від 19.01.2018 року,
та суму штрафу у розмірі 38 928,00 грн. за постачання неякісного товару за специфікацією № 33 до договору № 511180091 від 19.01.2018 року
та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Видати наказ після набранням рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.
Реквізити сторін:
позивач: Публічне акціонерне товариство «Інтерпайп нижньодніпровський трубопрокатний завод» (49081, м. Дніпро, вул. Старозаводська, буд. 21, ЄДРПОУ 05393116);
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство Горн» (61075, м. Харків, вул. Северина Потоцького, буд. 38-А, ЄДРПОУ 3622606).
Повне рішення складено "07" липня 2025 р.
Суддя О.О. Ємельянова