про зупинення провадження у справі
07 липня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/334/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
розглянувши матеріали справи
за позовом Керівника Теребовлянської окружної прокуратури Тернопільської області (48100, Тернопільська область, місто Теребовля, вул. 22 Січня, 14) в інтересах держави в особі:
1. Західного офісу Держаудитслужби (79007, м. Львів, вул. Костюшка, 8)
2. Збаразької міської ради (47302, Тернопільська область, Тернопільський район, м. Збараж, майдан Івана Франка, 1)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантована Оптимізація Енергетичних Ресурсів" (58005, м. Чернівці, вул. Головна, 187)
про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення коштів.
За участі від:
прокуратури - Ємець Д.В.
позивача 1 - не з'явився
позивача 2 - не з'явився
відповідача - не з'явився
Керівник Теребовлянської окружної прокуратури Тернопільської області звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом, в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, Збаразької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантована Оптимізація Енергетичних Ресурсів" про визнання недійсними додаткових угод №1 від 11.10.2023, №2 від 14.12.2023, №3 від 25.12.2023 до договору № 237 від 15.09.2023 та стягнення 61044,57 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурором зазначено, що вищевказані додаткові угоди укладено з порушенням п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку. У зв'язку з цим також існують підстави для стягнення в судовому порядку сплачених згідно них коштів.
Ухвалою суду від 11.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/334/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у даній справі призначено на 07.07.2025.
04.07.2025 через систему "Електронний суд" від Збаразької міської ради надійшло клопотання б/н від 04.07.2025 (вх. №4892), в якому позивач підтримав позовні вимоги та просив суд розгляд справи проводити без участі його представника.
У підготовче засідання 07.07.2025 з'явився прокурор.
Решта учасників судового процесу явку повноважних представників у підготовче засідання 07.07.2025 не забезпечили, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необхідність зупинення провадження у справі з огляду на наступне.
Як встановлено судом, згідно інформації офіційного сайту “Єдиний державний реєстр судових рішень», доступ до якого є безоплатним, вільним та цілодобовим, ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2024 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передано справу № 924/698/23.
Позовні вимоги у справі №924/689/23 обґрунтовані тим, що внесення змін до договору, з урахуванням вказаних сторонами процентних величин збільшення ціни товару, суперечить законодавству, відповідно до якого збільшення ціни товару до 10 % повинно відбуватися пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку. Отже, укладення спірних додаткових угод здійснено з порушенням чинного законодавства, що в силу ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними.
Рішенням від 26.02.2024 у справі №924/689/23 Господарський суд Хмельницької області задовольнив позов у повному обсязі. Мотивував тим, що укладені між сторонами додаткові угоди не відповідають вимогам частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Оскільки додаткові угоди є недійсними, то розрахунок за поставлену електричну енергію мав би здійснюватися за ціною, вказаною в договорі від 17.02.2022 №43. Натомість позивач-1 необґрунтовано сплатив відповідачу кошти в сумі 41420,73 грн. Вказав на те, що цінові довідки Харківської торгово-промислової палати, на підставі яких укладені спірні додаткові угоди №2 та №3 до договору, не містять інформацію про коливання ціни електричної енергії на ринку, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги як підстава для підвищення ціни за одиницю товару на ринку. Суд наголосив на тому, що не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.
Врахував також те, що в залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов'язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін.
Виснував, що оспорювані прокурором додаткові угоди не відповідають приписам Закону України "Про публічні закупівлі". Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди до договору підлягають визнанню недійсними, відповідач зобов'язаний повернути позивачеві надміру сплачені кошти за електричну енергію.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 16.04.2024 у справі №924/689/23 залишив рішення суду першої інстанції без змін.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження у справі №924/689/23, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначив про те, що спір вирішили з порушенням правил територіальної підсудності.
У справі №924/689/23 господарські суди попередніх інстанцій визначили територіальну підсудність справи про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 41 420,73 грн за місцезнаходженням позивача, застосувавши при цьому положення частин першої та п'ятої статті 29 ГПК України з огляду на те, що умовами укладеного сторонами договору місцем поставки визначені населені пункти, які знаходяться у Хмельницькій області.
Під час касаційного перегляду колегія суддів Верховного Суду у справі №924/689/23 з'ясувала, що Верховний Суд здійснював касаційний перегляд справи №924/674/21 за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Хмельницької обласної ради, Комунального некомерційного підприємства "Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Хмельницької обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейн Енерджі" про визнання недійсною додаткової угоди до договору та стягнення.
У постанові від 15.06.2022 у справі №924/674/21 Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду визнала безпідставними доводи товариства про те, що справа №924/674/21 була розглянута з порушенням територіальної підсудності, оскільки відповідно до умов договору місце поставки товару здійснюється за місцезнаходженням АЗС учасника на території Хмельницької області.
Також у постанові від 30.01.2024 у справі №924/564/22 Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що суд першої інстанції рішення ухвалив з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) з огляду на частину п'яту статті 29 ГПК України, оскільки умовами договору було погоджено місце поставки товару.
Проте, колегія суддів Верховного Суду у справі №924/689/23 не погодилась з цими висновками.
Верховним Судом у справі №924/689/23 зазначено, що спір про стягнення з відповідача грошових коштів не стосується предмета договору поставки, а місце поставки не має значення для визначення юрисдикції спору. Іншими словами, за синалагматичним договором, який передбачає зустрічні зобов'язання, юрисдикцію спору слід визначати залежно від того, з якого саме зобов'язання виник спір. Тому, на думку колегії суддів Верховного Суду, для визначення юрисдикції спору про стягнення грошових коштів не застосовується пункт 3 частини першої статті 532 ЦК України.
У разі спору про стягнення грошових коштів для цілей визначення юрисдикції спору не підлягає застосуванню і пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України, відповідно до якого якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання; якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання.
Цей пункт визначає місце, в якому провадиться виконання зобов'язання про фізичну сплату коштів готівкою боржником безпосередньо кредитору. На це, зокрема, вказує можливість понесення витрат, пов'язаних із зміною місця виконання, а така можливість у разі сплати безготівкових коштів виключається. Сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує.
Отже, поняття місця виконання грошового зобов'язання шляхом безготівкових розрахунків позбавлене сенсу в контексті визначення юрисдикції і не може бути встановлене договором. У зв'язку з цим не підлягає застосуванню і частина п'ята статті 29 ГПК України незалежно від того, чи зазначене в договорі місце виконання, чи ні.
Верховним Судом у справі №924/689/23 зазначено, що позовна вимога про визнання недійсним правочину не стосується місця виконання договору ані в частині поставки, ані в частині сплати коштів.
Отже, на переконання Верховного Суду у справі №924/689/23, територіальна юрисдикція такого спору має визначатись за загальним правилом частини першої статті 27 ГПК України: позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача.
Таким чином, колегія суддів Верховного Суду у справі №924/689/23, пропонуючи відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2022 у справі №924/674/21 щодо застосування частин першої та п'ятої статті 29 ГПК України та з метою формування єдиної правозастосовчої практики, передала справу №924/698/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Надалі, ухвалою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2021 у справі № 924/698/23 прийнято до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 924/698/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 та призначено її до розгляду 04.10.2024.
16.05.2025 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 924/698/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема схожість суб'єктного складу учасників господарських відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, підстав позову, а також умов застосування правових норм.
З огляду на вказане, вбачається подібність суб'єктного складу правовідносин у даній справі та справі №924/689/23.
Крім того, аналогічними є предмети позовів в межах вказаних справ, а саме визнання недійсними додаткових угод, якими внесено зміни до істотних умов до договору постачання, укладеного за результатами проведених відкритих торгів у сфері публічних закупівель, зокрема, щодо збільшення ціни за одиницю товару та відповідно зменшення загальних обсягів постачання товару в порушення ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Суд також зауважує, що у справі №921/334/25 окремою позовною вимогою є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантована оптимізація енергетичних ресурсів" на користь Збаразької міської ради безпідставно набуте (отримане) майно - надміру сплачені кошти у розмірі 61044,57 грн.
В свою чергу, у справі №924/698/23, прокурор також звернувся до суду в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Красилівської міської ради та Красилівської міської ради, зокрема з позовною вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" про стягнення на користь Відділу освіти, молоді та спорту Красилівської міської ради коштів, надмірно сплачених Відділом освіти, молоді та спорту Красилівської міської ради за договором в розмірі 41420,73 грн.
Разом з тим, у справі №924/698/23 на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що спір у цій справі суди вирішили з порушенням правил територіальної підсудності.
Проте, на переконання колегії суддів Верховного Суду у справі №924/689/23, територіальна юрисдикція такого спору має визначатись за загальним правилом частини першої статті 27 ГПК України: позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, що стало підставою для передачі справи №924/698/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки з метою формування єдиної правозастосовчої практики колегія суддів Верховного Суду у справі №924/689/23 пропонує відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2022 у справі №924/674/21 щодо застосування частин першої та п'ятої статті 29 ГПК України.
За таких обставин, для суду у справі №921/334/25 постає питання застосування частин першої та п'ятої статті 29 ГПК України, що аналогічне по своїй суті тому питанню, що передав для вирішення об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Верховний Суд у справі №924/689/23.
Відтак, суд у справі №921/334/25 вважає, що висновок щодо застосування частин першої та п'ятої статті 29 ГПК України у справах у подібних правовідносинах об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №924/689/23 буде практикоутворюючим та матиме значення для надання правової оцінки застосування норм частин першої та п'ятої статті 29 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Норма такого ж змісту наведена у ч. 1 ст. 11 ГПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справах "C. G. та інші проти Болгарії" від 24 квітня 2008 року ("C. G. andOthersv. Bulgaria", заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" від 09 січня 2013 року ("OleksandrVolkovv. Ukraine", заява № 21722/11, § 170).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року ("Cantoniv. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року ("Vyerentsovv. Ukraine", заява "№ 20372/11, § 65)).
Слід зазначити, що суперечливі правові позиції суду порушують ст. 6 Конвенції.
Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини" (заява № 4529/06), передає інформаційний ресурс: UkrainianAspect вказавши на те, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд.
З огляду на вищезазначені обставини, суд доходить висновку, що на сьогоднішній день відсутня єдина практика у справах, позови в яких стосуються визнання недійсними правочинів, у зв'язку з недотриманням ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» при їх укладенні.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
У пункті 6 частини 2 цієї статті передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Беручи до уваги, що спір у справі №921/334/25 виник у правовідносинах, які є подібними з правовідносинами у справі № 924/698/23, судове рішення у якій на даний час передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, враховуючи, що об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду будуть висловлені правові позиції щодо застосування норм частин першої та п'ятої статті 29 ГПК України, а відтак і питання підсудності даного спору, оскільки такі позиції об'єднаної палати, відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України повинні враховуватися судом, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі № 921/334/25 до вирішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання щодо застосування частин першої та п'ятої статті 29 ГПК України в іншій справі № 924/698/23.
Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 7 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку (п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України).
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 53, 55, 73-74, 182, 228-229, 232-235 ГПК України,
1. Зупинити провадження у справі №921/334/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі № 924/698/23.
2. Ухвала, в порядку ч. 1 ст. 235 ГПК України, набирає законної сили після її оголошення - 07.07.2025.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.
Повний текст ухвали складено та підписано 07 липня 2025 року.
Суддя І.П. Шумський