вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"07" липня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/614/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Н. Церковної, розглянувши заяву Приватного підприємства "Торговий центр-Д" про забезпечення позову у справі за позовом Приватного підприємства "Торговий центр-Д" до відповідача Рівненської міської ради про спонукання до укладення додаткового договору про поновлення договору оренди
Приватне підприємство "Торговий центр-Д" звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача Рівненської міської ради про спонукання до укладення додаткового договору про поновлення договору оренди.
Ухвалою суду від 07.07.2025 року позовну заяву Приватного підприємства "Торговий центр-Д" до відповідача Рівненської міської ради залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Предметом вказаного позву є спонукання власника земельної ділянки Рівненську міську раду до укладення додаткового договору про поновлення договору оренди.
Одночасно з позовною заявою Приватним підприємством "Торговий центр-Д" подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої останнє просить суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом заборони Рівненській міській раді вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:041:0084, яка знаходиться в м. Рівне, вул. Здолбунівська 33.
В обґрунтування поданої заяви, Приватне підприємство "Торговий центр-Д" стверджує, що саме таким чином можливо забезпечити найбільш ефективне та оперативне виконання судового рішення. Такий спосіб забезпечення позову на думку позивача стимулюватиме відповідача до виконання своїх зобов'язань перед позивачем.
Суд, розглянувши заяву Приватного підприємства "Торговий центр-Д" про забезпечення позову, дійшов висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Мотиви, з яких суд дійшов вищезазначеного висновку. Законодавство, що підлягає застосуванню.
Згідно з ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
За змістом частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Суд звертає увагу, що забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
З урахуванням загальних вимог, які передбачені статтями 73, 74 ГПК України, обов'язковим для заявника є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії відповідачу.
Такі заходи забезпечення позову, як заборона вчиняти певні дії, мають на меті запобігти невиправданому порушенню прав та інтересів позивача, тобто, невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він і звернувся до суду.
Предметом позову є спонукання власника земельної ділянки Рівненську міську раду до укладення додаткового договору про поновлення договору оренди, тобто позивач просить заборонити власнику майна розпоряджатись власним майном. При цьому, позивачем не надано суду доказів щодо вчинення відповідачем дій по передачі земельної ділянки іншим орендарям (регламент сесії щодо передачі земельної ділянки в оренду, тощо). По при як, правомірність дій відповідача буде досліджуватися під час розгляду справи в суді.
Таким чином, суд вважає, що заборона на вчинення дій в цілому щодо спірної земельної ділянки та заборона власнику приймати рішення може призвести до істотних негативних наслідків, а саме - порушення прав та охоронюваних законом інтересів власника земельної ділянки.
У ст.19 Конституції України закріплено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ст.12 Земельного кодексу України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Господарський суд не вправі перебирати на себе виключні повноваження та функції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, тобто суди не можуть підміняти інші органи влади та зобов'язувати уповноважений орган прийняти рішення визначеного судом змісту або заборонити вчиняти відповідні дії.
Отже, заборона міській раді приймати будь-які дії, рішення з приводу земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:041:0084, яка знаходиться в м. Рівне, вул. Здолбунівська, 33 є порушенням виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції органу місцевого самоврядування на здійснення права власності та управління землями.
Враховуючи те, що заява позивачем не обґрунтована, то суд відмовляє в її задоволенні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, суд
1.У задоволенні заяви б/н (вх. №3501/25 від 04.07.2025) Приватного підприємства "Торговий центр-Д" про забезпечення позову - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Дана ухвала може бути оскаржена в порядку, встановленому ст. ст. 255-257 ГПК України.
Ухвала підписана суддею 07.07.2025 року.
Суддя Н.Церковна