вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"07" липня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/582/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання О.Гуменюк, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Агровиробнича Компанія" про забезпечення позову у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Агровиробнича Компанія"
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дубенська Аграрна Компанія"
про стягнення 9 070 696,08 грн,
за участю представників:
від позивача: І. Андросюк, виписка з ЄДРЮОФОПГФ,
від відповідача: А. Таборовець, ордер серія ВК № 1178552 від 02.07.2025,
У червні 2025 року ТОВ «Західна агровиробнича компанія» звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою СГ ТОВ «Дубенська аграрна компанія» про стягнення збитків у сумі 9 070 696,08 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договорів оренди землі та додаткових угод до них ТОВ «Західна агровиробнича компанія» належить право оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яке зареєстровано за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме 125 земельних ділянок площею 222,06 га. У свою чергу, відповідач безпідставно здійснює використання земельних ділянок (після закінчення строку дії договорів обміну правами користування земельними ділянками), орендованих позивачем, шляхом вирощування на вказаних земельних ділянках сільськогосподарських культур - озимого ріпаку та озимої пшениці. Зазначеними діями відповідач позбавляє позивача можливості здійснювати виробництво кукурудзи в 2025 році на орендованих ділянках площею 222,06 га, чим завдає збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 9 070 696,08 грн.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач, посилаючись на частину третю статті 22 ЦК України, зазначає, що розмір збитків, завданих позивачу, не може бути меншим ніж вартість врожаю сільськогосподарських культур, що знаходяться на орендованих позивачем земельних ділянках, які незаконно використовує відповідач. У разі задоволення позовних вимог та до набрання рішенням суду законної сили і його примусового виконання відповідач матиме можливість як зібрати врожай на земельних ділянках, орендованих позивачем, так і реалізувати його, а кошти від реалізації врожаю вивести із банківських рахунків, що зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду про стягнення збитків. За таких обставин обґрунтованим є накладення арешту на врожай сільськогосподарських культур, який знаходиться на земельних ділянках загальною площею 222,06 га. Заявлені заходи забезпечення позову спрямовані на унеможливлення відчуження відповідачем врожаю сільськогосподарських культур, що вирощується на земельних ділянках, права користування якими належить позивачу, та на захист прав позивача як законного орендаря таких земельних ділянок. Невжиття вказаних заходів забезпечення позову призведе до істотного ускладнення чи навіть унеможливлення ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Запропоновані заходи не призведуть до порушення прав відповідача, оскільки не передбачають припинення будь-яких прав на майно, а лише передбачають тимчасову заборону на відчуження такого майна та спрямовані на запобігання негативним наслідкам до вирішення спору по суті та набрання кінцевим судовим рішенням у справі законної сили.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення заяви про забезпечення позову, вказує, що згідно з частиною другою статті 137 ГПК України не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Період збору врожаю сільськогосподарських культур, що розташовані на спірних земельних ділянках, вже настав, з огляду на що необхідним є здійснення невідкладного збирання цих культур, аби попередити процес перезрівання культури, її псування, яке відбувається вкрай швидко. Без належного зберігання та процесу сушіння врожай буде просто знищено. З огляду на викладене, заходи забезпечення позову, які просить вжити заявник, порушують права та інтереси відповідача, як власника врожаю сільськогосподарських культур 2025 року, а визначений заявником захід забезпечення позову матиме наслідком перешкоджання господарській діяльності товариства, призведе до погіршення стану майна (врожаю), зниження його вартості та (або) їх знищення.
Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, вважає за необхідне зазначити таке.
Як установлено судом із фактичних обставин справи:
- згідно з договорами оренди землі, додаткових угод до них, ТОВ «Західна агровиробнича компанія» є орендарем 125 земельних ділянок, які необхідні позивачу для ведення сільськогосподарського виробництва загальною площею 222,06 га;
- відповідно до договорів обміну правами користування земельними ділянками, які діють до збору урожаю на земельних ділянках, якими сторони обмінялися, але в будь-якому випадку не пізніше ніж до 31.12.2024, ТОВ «Західна агровиробнича компанія» надало СГ ТОВ «Дубенська аграрна компанія» право користування земельними ділянками, що перебувають в оренді позивача;
- ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повідомило СГ ТОВ «Дубенська аграрна компанія», що після збору врожаю 2024 року позивач здійснюватиме обробіток землі виключно в межах орендованих земельних ділянок та просило не здійснювати обробіток земельних ділянок, що ним орендуються, після збору врожаю 2024 року;
- працівники СГ ТОВ «Дубенська аграрна компанія» не давали можливості обробітку земельних ділянок шляхом перекриття руху сільськогосподарської техніки ТОВ «Західна агровиробнича компанія» транспортними засобами та безпосередньо виходячи на шлях руху такої техніки, чим створювали конфліктні ситуації та наражали на небезпеку присутніх осіб. Про кожен такий випадок повідомлено до органів Національної поліції, які неодноразово прибували на місце події;
- частину земельних ділянок СГ ТОВ «Дубенська аграрна компанія» оброблено під використання в 2025 році, а інша частина повторно засіяна під урожай 2025 року без згоди позивача;
- рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.05.2025 у справі № 918/33/25 позовні вимоги ТОВ «Західна агровиробнича компанія» задоволено, вирішено визнати відсутнім у СГ ТОВ "Дубенська аграрна компанія" права користування земельними ділянками в кількості 339 шт. (у тому числі і на 102 зазначені земельні ділянки), усунути перешкоди позивачу в користуванні вказаними ділянками шляхом зобов'язання СГ ТОВ "Дубенська аграрна компанія" повернути ТОВ "Західна агровиробнича компанія" такі земельні ділянки та звільнити їх від наявних посівів. При розгляді вказаної справи судом установлено, що після 01.01.2025 СГ ТОВ "Дубенська аграрна компанія" використовує спірні земельні ділянки за відсутності правових підстав тощо.
Ураховуючи викладене, через такі протиправні дії відповідача позивач не мав можливості здійснити посів сільськогосподарської культури кукурудзи на зазначених земельних ділянках, зібрати врожай та отримати дохід.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову (близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо).
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Отже, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Статтею 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (такого ж висновку дійшов Верховний Суду у постановах від 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22, від 04.04.2023 у справі №907/268/22, від 04.04.2023 у справі №915/577/22).
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Частина четверта статті 137 ГПК України визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Як зазначає позивач у поданій заяві, у разі задоволення позовних вимог та до набрання рішенням суду законної сили і його примусового виконання, відповідач матиме можливість як зібрати врожай на земельних ділянках, орендованих позивачем, так і реалізувати його, а кошти від реалізації врожаю вивести із банківських рахунків, що зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду про стягнення збитків. За таких обставин обґрунтованим є накладення арешту на врожай сільськогосподарських культур, який знаходиться на земельних ділянках загальною площею 222,06 га.
Отже, заходом забезпечення позову є саме арешт врожаю, який станом на дату подання заяви про забезпечення позову знаходиться на земельних ділянках, що перебувають в оренді позивача, а не врожаю, зібраного з вказаних земельних ділянок.
У свою чергу, спірні земельні ділянки засіяні озимою пшеницею та озимим ріпаком, збір яких в Україні зазвичай відбувається в літні місяці, з кінця червня до кінця серпня, в залежності від регіону та погодних умов. Озимий ріпак збирають трохи раніше, ніж озиму пшеницю, зазвичай з кінця червня до середини липня, коли насіння досягає воскової стиглості. Збір озимої пшениці починається з кінця липня і триває до кінця серпня, коли зерно досягає повної стиглості.
Позивач звернувся до суду вкінці червня 2025 року, розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження, а відтак може тривати до чотирьох місяців (без урахування можливого апеляційного оскарження), тобто вирішення спору по суті та набрання рішенням законної сили відбудеться після закінчення строків на збір врожаю, що, вочевидь, завдасть шкоди врожаю (його кількості та якості).
Відтак, співвіднісши запропоновані позивачем заходи забезпечення позову з негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії, суд дійшов висновку про їх не співмірність та неадекватність.
Окрім того, позивач запропонований ним захід забезпечення позову ставить у пряму залежність із заявленими позовними вимогами, мотивуючи це тим, що якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Заразом вказаний захід забезпечення позову не може призвести до реального виконання рішення суду у цій справі, оскільки, по-перше, розрахунок розміру упущеної вигоди позивач здійснює, виходячи з доходу, який би він міг реально отримати при виробництві та реалізації кукурудзи на земельних ділянках загальною площею 222,06 га за вирахуванням запланованих витрат на виробництво вказаного товару, а не з доходу, отриманого відповідачем від продажу врожаю, зібраного з вказаних земельних ділянок; по-друге, визначити реальний дохід із земельних ділянок загальною площею 222,06 га фактично неможливо, оскільки неможливо проконтролювати кількість зібраного з них врожаю за відсутності відповідного механізму, а також того, що це не єдині земельні ділянки, які обробляються відповідачем.
Також позивач у позовній заяві зазначає, що частину земельних ділянок відповідачем оброблено під використання в 2025 році, а інша частина повторно засіяна під урожай 2025 року без згоди орендаря, тобто встановити те, чи всі земельні ділянки засіяні, чи лише частина з них, з пояснень позивача неможливо.
Про таку неможливість свідчить також рішення Господарського суду Рівненської області від 20.05.2025 у справі № 918/33/25 за позовом ТОВ «Західна агровиробнича компанія» до СГ ТОВ "Дубенська аграрна компанія" про визнання відсутнім в останнього права користування земельними ділянками в кількості 339 шт. та усунення перешкод у користуванні ними, де предметом позовних вимог є 102 земельні ділянки із 125, про які йдеться у цій справі.
І нарешті, вартість майна, на яке накладається арешт, має бути співмірна з розміром заявлених позовних вимог, а не з розміром доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 24.05.2022 у справі № 911/2719/21, від 13.04.2021 у справі № 910/15607/19).
Стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Ураховуючи усі встановлені судом обставини справи, докази, надані у їх підтвердження, суд дійшов висновку про те, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не є співмірними та адекватними, не знаходяться у прямому зв'язку з предметом заявлених позовних вимог та не можуть у повній мірі гарантувати реальне викання рішення суду у цій справі.
При цьому позивач не позбавлений можливості повторно звернутися із відповідною заявою, запропонувавши інший захід забезпечення позову.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частина шоста статті 140 ГПК України).
У силу вимог частини восьмої статті 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, суд
У задоволенні заяви ТОВ «Західна агровиробнича компанія» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на сільськогосподарські культури врожаю 2025 року, що знаходяться на земельних ділянках загальною площею 222,06 га на території Повчанської сільської територіальної громади Дубенського району Рівненської області (згідно з переліком), відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 254- 257 ГПК України.
Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Ухвала підписана 07.07.2025.
Суддя О.Андрійчук