Справа № 201/8276/25
Провадження №1-кс/201/3083/2025
Іменем України
04 липня 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 24 червня 2025 року (вих. № 372-115),-
ОСОБА_3 звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра з даною скаргою на бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 24 червня 2025 року (вих. № 372-115), просить зобов'язати уповноважену особу Дніпропетровської обласної прокуратури внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою від 24 червня 2025 року (вих. № 372-115), вручити йому пам'ятку про права та обов'язки потерпілого та витяг з ЄРДР.
В обґрунтування скарги заявник посилається на те, що ним 24 червня 2025 року до Дніпропетровської обласної прокуратури електронною поштою було направлено заяву про вчинення кримінального правопорушення, проте відомості до ЄРДР за цією заявою внесені не були, що заявник вважає неправомірним.
Заявник у поданій скарзі просив суд розглядати її без його участі, у зв'язку із чим, враховуючи положення ч. 6 ст. 9 КПК України, суд вважає за необхідне застосувати загальні засади кримінального провадження, передбачені ст. 28 КПК України та розглянути дану скаргу без участі заявника, з метою прийняття процесуального рішення по ній в розумні строки.
Від прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_4 до суду надійшла заява з проханням відмовити у задоволенні скарги, оскільки у заяві ОСОБА_3 не викладено обставин, що можуть свідчити про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення. Зокрема, в заяві не зазначено, у вчиненні якого тяжкого або особливо тяжкого злочину та ким він обвинувачується, ким та які штучні докази обвинувачення створені стосовно нього або сфальсифіковано. Крім того, за заявою ОСОБА_3 щодо вчинення стосовно нього кримінального правопорушення ВП № 7 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області проводилось досудове розслідування за ч. 1 ст. 359, ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК України, розпочатих на підставі ухвал слідчих суддів за аналогічними заявами ОСОБА_3 . За результатами досудового розслідування вказаного об'єднаного кримінального провадження 28 вересня 2024 року слідчим прийнято рішення по закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. При цьому, допитаний під час досудового розслідування як потерпілий ОСОБА_3 не заперечував проти закриття провадження без проведення слідчих (розшукових) дій. Постанову про закриття провадження ОСОБА_3 не оскаржував.
Відповідно до ст. 107 КПК України у зв'язку з відсутністю учасників кримінального провадження, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя приходить до наступного правового висновку з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого (детектива) в порядку, передбаченому цим Кодексом.
На досудовому провадженні може бути оскаржена, зокрема, бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України).
За змістом ст. 214 КПК України слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальне правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Виходячи з аналізу кримінального процесуального законодавства, слідчий суддя доходить висновку, що слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Тобто, стадія ініціювання кримінального провадження є важливою для виконання його завдань, зазначених в ст. 2 КПК України, і покликана, з одного боку, забезпечити оперативне реагування на кожне повідомлення про злочин, що є гарантією швидкого та повного його розкриття, притягнення винних до відповідальності, а з іншого - виключити незаконне і необґрунтоване залучення осіб в сферу впливу кримінального процесу, а також марне витрачання сил і засобів правоохоронних органів. Правове регулювання механізму кримінально-процесуальної діяльності не повинно давати можливість окремим особам зловживати своїми правами та використовувати її з метою, що суперечить суспільним потребам, зокрема, задля досягнення власних інтересів. Запобіжниками цьому є, зокрема встановлення кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення (ст. 383 КК України) та фільтр повідомлень про кримінальні правопорушення, що підлягають внесенню до ЄРДР, встановлений нормами самого КПК України.
Із зазначеного вище слідує, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять відомості про вчинення кримінального правопорушення. Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є існування об'єктивних даних, які дійсно свідчать про наявність ознак відповідного злочину. Якщо таких даних немає, то відповідні відомості не можуть вважатися такими, що мають бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Так, на думку слідчого судді, викладені у скарзі ОСОБА_3 обставини не є такими, що зумовлюють початок досудового розслідування, який, в свою чергу, розпочинається саме на підставі фактів, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, а як вбачається із тексту скарги (інших документів суду не надано), у ній не наведено конкретних відомих заявнику відомостей, що можуть свідчити про вчинення кримінальних правопорушень. При цьому, заявник не наводить у скарзі будь-яких об'єктивних даних, які б підтверджували зазначене, а його твердження про можливе вчинення кримінального правопорушення ґрунтується виключно на власному аналізі і баченні норм законодавства про кримінальну відповідальність.
Вказане, на думку слідчого судді, позбавляє орган досудового розслідування можливості провести перевірку конкретних фактів на предмет наявності/відсутності у діях/бездіяльності особи складу злочину, в той час, як така перевірка на стадії внесення відомостей покликана в тому числі для недопущення перевантаження правоохоронної системи безпідставними та абстрактними повідомленнями про кримінальні правопорушення, що в свою чергу не дозволило б концентрувати зусилля на розслідуванні дійсно суспільно-небезпечних діянь.
Ініціювати процедуру кримінального переслідування та застосувати державний механізм для здійснення досудового розслідування доцільно лише у випадку, коли наявні підстави вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення. Безпідставне відкриття кримінального провадження є недопустимим і може порушувати права конкретних осіб, відносно яких таке провадження ініційоване, та є неефективним з точки зору використання державних ресурсів.
Згідно із правовою позицією, викладеною у рішенні Європейського суду з прав людини (Рішення Суду «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980 року), не гарантується захист теоретичних і ілюзорних прав, а гарантується захист прав конкретних та ефективних.
За наведених обставин, слідчий суддя дійшов до висновку, що підстави для зобов'язання уповноважених осіб Дніпропетровської обласної прокуратури виконати вимоги ст. 214 КПК України та внести до ЄРДР відомості про можливе вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_3 від 24 червня 2025 року, відсутні, а тому в задоволенні скарги слід відмовити.
Доходячи до такого висновку, слідчий суддя враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, висновки якого з цього приводу відображені, зокрема, в рішенні по справі «Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine), № 15007/02, пп. 74-75, рішення від 7 грудня 2006 року), відповідно до якого сумлінність за ініціювання слідчих дій або відмову у кримінально-правовому переслідуванні особи повністю покладається на державу.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, Series A, № 93 право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням.
Згідно ч. 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.2,25,28,214,303-307 КПК України, суд, -
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 24 червня 2025 року (вих. № 372-115) - відмовити.
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти діб з дня отримання даної ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1