ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.07.2025Справа № 910/5333/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія Систем"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Комунальне некомерційне підприємство «Хмельницький обласний спеціалізований будинок дитини»
про стягнення 171 608,79 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синергія Систем» про стягнення 171 608,79 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором № 11/04-1 від 11.04.2023, укладеним між відповідачем та Комунальним некомерційний підприємством «Хмельницький обласний спеціалізований будинок дитини», в частині поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та залучено до участі у справі Комунальне некомерційне підприємство «Хмельницький обласний спеціалізований будинок дитини» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
12.05.2025 представником третьої особи подано письмові пояснення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.05.2025 була направлена судом до електронного кабінету відповідача та отримана відповідачем, з урахуванням приписів ст. 242 ГПК України, 08.05.2025, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
11 квітня 2023 року між Комунальним некомерційним підприємством «Хмельницький обласний спеціалізований будинок дитини» (далі - замовник, третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Синергія Систем» (далі - постачальник, відповідач) укладено Договір № 11/04-1 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується надати замовнику товар - дизельне паливо (код ДК 021:2015 - 09130000-9 Нафта і дистиляти) (далі - товар) і відповідно до специфікації (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Місце поставки товару: 29016, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Пулюя, 4 (п. 1.3 Договору).
Відповідно до п. 1.4 Договору поставка товару проводиться невеликим партіями за потребою, не пізніше 1-го робочого дня з дня отримання заявки від замовника (засобами телефонного зв'язку, шляхом листування по електронній пошті).
Строк поставки товару, згідно з п. 1.5 Договору, до 31.12.2023.
Загальна ціна цього Договору становить 164 736,00 грн., в т.ч. ПДВ (7%) 10 777, 12 грн., у т.ч. за рахунок коштів обласного бюджету - 164 736,00 грн. (п. 3.1 Договору).
Джерело фінансування, згідно з п. 4.1 Договору, кошти обласного бюджету.
За умовами п. 4.2 Договору оплата передбачена п. 3.1 цього Договору, сплачується замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника після поставки товару замовнику протягом 30 календарних днів згідно наданих постачальником накладних за наявності фінансування не пізніше 31.12.2023.
Пунктом 5.2.1 Договору визначено, що замовник має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір у разі невиконання зобов'язань постачальником, повідомивши про це його не пізніше, як за 10 календарних днів, у випадку, зокрема невиконання заявки на поставку товару, наданої замовником. Невиконання заявки на поставку товару є затримка з поставкою товару на один календарний день, яка засвідчена актом, за підписом представника замовника і постачальника, або відсутність доказів поставки товару у визначений строк постачальником після отримання ним заявки від замовника.
Згідно з п. 5.3.1 та п. 5.3.6 Договору постачальник зобов'язаний забезпечити надання товару у строк та в порядку, що встановлені цим Договором. а також здійснити доставку, розвантаження товару, вартість включається в ціну пропозиції.
У відповідності до п. 6.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором. У разі порушення строків поставки товару за цим Договором замовник має право стягнути з постачальника пеню в розмірі 0,5% від суми непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення.
Цей Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2023, а в фінансових зобов'язаннях - до повного виконання обов'язків сторонами (п. 9.1 Договору).
Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено Специфікацію на суму 164 736,00 грн., відповідно до якої поставці підлягає дизельне паливо у кількості 3520 л.
Згідно видаткової накладної № 112 від 13.04.2023 відповідачем передано позивачу дизельне паливо у кількості 3520 л. на загальну суму 164 736,00 грн.
19 квітня 2023 року третьою особою перераховано відповідачу 164 736,00 грн. згідно платіжної інструкції № 65 від 19.04.2023.
Листом № 745 від 26.08.2024 третя особа звернулась до відповідача із проханням замінити талони на дизельне паливо, у зв'язку із закінченням терміну дії.
Листом № 868 від 14.10.2024 третя особа звернулась до відповідача із проханням замінити талони на дизельне паливо, у зв'язку із закінченням терміну дії.
01.08.2024 представниками третьої особи складено Акт, відповідно до якого, зафіксовано факт відмови оператором АЗС у передачі дизельного пального, в зв'язку з закінченням строку дії талонів 31.12.2023.
15 листопада 2024 року третя особа звернулась до відповідача із Претензією № 917 від 15.11.2024 щодо неналежного виконання зобов'язань за Договором, у якій просила замінити талони на дизельне паливо.
Звертаючись з позовом до суду, прокурор зазначає, що відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання в частині поставки товару на суму 152 568,00 грн., в зв'язку з чим просить стягнути з відповідача на користь позивача суму попередньої оплати за товар за Договором 152 568,00 грн., пеню в розмірі 762,84 грн. та інфляційні втрати в розмірі 18 277,95 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 вказаної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме - подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в п. 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
У даному випадку, подаючи позов до суду, прокурор вказав на неналежне здійснення Хмельницькою обласною радою, як органом який наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами обласного бюджету та контролю за їх використанням.
Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 28.02.2002, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (Порядок).
Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Пунктом 3 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Відповідно до пунктів 4, 7 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошторис розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плати використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне та цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі. Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац 3 пункту 7 Порядку).
Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 ст. 2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету.
Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).
За змістом абзацу 2 пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
У спірних відносинах, що розглядаються, головним розпорядником бюджетних коштів є Хмельницька обласна рада. Рада є уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому суд погоджується з тим, що означена особа є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 № 904/123/22; від 26.1.12022 у справі 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 № 587/430/16-ц та від 15.10.2019 № 903/129/18, сам факт не звернення до суду належного суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що прокурор дотримався порядку, визначеного статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької обласної ради, тоді як остання не виконали свої повноваження.
Поряд з цим, суд зазначає, що як вбачається з наявного в матеріалах справи статуту Комунального некомерційного підприємства «Хмельницький обласний спеціалізований будинок дитини», будинок дитини є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області в особі Хмельницької обласної ради, підзвітний та підконтрольний - засновнику, Хмельницькій обласні раді.
Із викладеного вбачається, що третя особа не здійснює якихось владних управлінських функцій, а тому не є суб'єктом владних повноважень. Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 295/4481/16-2, від 16.05.2018 у справі № 638/11634/17 та від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.
Отже, Комунальне некомерційне підприємство «Хмельницький обласний спеціалізований будинок дитини» у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником обумовленого у вказаному договорі товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.
При цьому в контексті спірних правовідносин, суд враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.12.2021 у справі № 917/565/21 та від 21.12.2021 у справі № 917/764/21, відповідно до якої наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством виключає наявність владних повноважень між ними або між органом місцевого самоврядування як засновником комунального підприємства та третіми особами, які здійснюють господарське правопорушення, на яке повинно реагувати комунальне підприємство як суб'єкт господарських відносин.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 6 ст. 265 ГК України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Отже, перелік істотних та обов'язкових умов договору поставки (купівлі-продажу) визначено у главі 54 ЦК України.
Відповідно до положень статей 655, 656, 691, 712 ЦК України істотними умовами договору поставки є предмет (товар, майно або майнові права) та ціна товару.
Судом встановлено, що між сторонами було погоджено всі істотні умови договору поставки та на виконання умов Договору згідно видаткової накладної № 112 від 13.04.2023 відповідачем передано третій особі скретч-картки на пальне у кількості 3520 л. на загальну суму 164 736,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи, та які оплачено позивачем згідно платіжної інструкції № 65 від 19.04.2023.
Так, спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 20.05.2008 року № 281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка згідно ст. 1 встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів, та поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.
За визначенням наданим в Інструкції, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
При цьому, судом визначено правову природу сплаченої третьою особою суми коштів у розмірі 152 568,00 грн., щодо якої між сторонами виник спір, саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Отже, до моменту пред'явлення уповноваженими представниками позивача бланків дозволу на АЗС, або ж поставки пального у відповідності до п. 1.4 Договору, означені кошти залишаються попередньою оплатою.
Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку не поставки товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, з моменту направлення третьою особою вимоги про повернення суми попередньої оплати у відповідача виникають грошові зобов'язання з повернення суми передплати, які замінюють зобов'язання з поставки товару, котрі не були виконані вчасно.
Проте, передумовою застосування статті 693 ЦК України, в будь-якому разі є не виконання обов'язку продавцем з поставки (передачі) товару у передбачений (домовлений) строк, та саме покупець має довести суду, що строк поставки (передачі) товару є таким, що настав та прострочений відповідачем.
Листом № 745 від 26.08.2024 третя особа звернулась до відповідача із проханням замінити талони на дизельне паливо, у зв'язку із закінченням терміну дії.
Листом № 868 від 14.10.2024 третя особа звернулась до відповідача із проханням замінити талони на дизельне паливо, у зв'язку із закінченням терміну дії.
15 листопада 2024 року третя особа звернулась до відповідача із Претензією № 917 від 15.11.2024 щодо неналежного виконання зобов'язань за Договором, у якій просила замінити талони на дизельне паливо.
Також, 01.08.2024 представниками третьої особи складено Акт, відповідно до якого, зафіксовано факт відмови оператором АЗС у передачі дизельного пального, в зв'язку з закінченням строку дії талонів 31.12.2023.
Однак, доказів звернення до відповідача із вимогами про повернення сплачених коштів за товар у відповідності до ст. 693 ЦК України, матеріали справи не містять.
В свою чергу, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відтак, оскільки прокурором пред'явлено вимогу щодо повернення передоплати за непоставлений товар у розмірі 152 568,00 грн. у формі позову, строк оплати є таким, що настав.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача, як розпорядника бюджетних коштів, 152 568,00 грн. згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказаний обов'язок не спростований, доказів поставки товару або повернення попередньої оплати не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині поставки товару вартістю 152 568,00 грн, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем позивачу, як розпоряднику бюджетних коштів, передоплати у розмірі 152 568,00 грн.
Також, прокурором нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 762,84 грн. та інфляційні втрати в розмірі 18 277,95 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У відповідності до п. 6.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором. У разі порушення строків поставки товару за цим Договором замовник має право стягнути з постачальника пеню в розмірі 0,5% від суми непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення.
Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 762,84 грн., нарахованої з 01.01.2024 по 31.12.2024.
Відповідно до п. 1.4 Договору поставка товару проводиться невеликим партіями за потребою, не пізніше 1-го робочого дня з дня отримання заявки від замовника (засобами телефонного зв'язку, шляхом листування по електронній пошті).
Водночас, жодних доказів надання замовником відповідачу заявок на поставку пального протягом строку дії Договору, який у відповідності до п. 9.1, діяв до 31.12.2023, матеріали справи не містять, натомість, як Листи замовника із проханням замінити талони на дизельне паливо, у зв'язку із закінченням терміну їх дії, так і Акт, яким зафіксовано факт відмови оператора АЗС у передачі дизельного пального, в зв'язку з закінченням строку дії талонів 31.12.2023, складені у 2024 році, після закінчення строку дії Договору.
Приписами частини 1 та 4 статті 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати права і виконувати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Суд зазначає, що строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором, зокрема, в частині повернення попередньої оплати, або ж заміни талонів, отже нарахування пені поза межами строку дії договору можливе в разі прострочення виконання зобов'язання з поставки пального, яке мало місце під час дії цього договору. В той же час немає підстав для нарахування пені поза межами строку дії договору за прострочення виконання зобов'язання, строк виконання якого виник не під час дії цього договору.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/333/17.
Таким чином, пеня, передбачена п. 6.1 Договору може нараховуватись за порушення зобов'язань, які мали місце під час дії договору, тоді як прокурором заявлено про стягнення пені у зв'язку із закінченням строку дії Договору, а не невиконанням зобов'язання з поставки, яке мале місце під час дії Договору.
За таких обставин, враховуючи факт припинення 31.12.2023 дії договору і відсутність доказів порушення відповідачем зобов'язання з поставки, яке мало місце під час дії Договору, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені за період з 01.01.2024 - 31.12.2024, нарахованої після припинення дії договору.
В свою чергу, у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас, як вже зазначалось судом, зі змісту статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, саме замовник обирає певний визначений варіант правової поведінки, який у даному випадку був визначений позивачем як обов'язок зі здійснення поставки, що підтверджується поведінкою замовника, у зв'язку з викладеним, суд зазначає, що у відповідача не може існувати одночасно обов'язок і повернути суму попередньої оплати і поставити товар.
Поряд з цим, як вже зазначалось судом, доказів звернення до відповідача із вимогами про повернення сплачених коштів за товар у відповідності до ст. 693 ЦК України, матеріали справи не містять, а отже оскільки прокурором пред'явлено вимогу щодо повернення передоплати за не поставлений товар у розмірі 152 568,00 грн. у формі позову, строк оплати яких є таким, що настав в процесі розгляду справи, а позивачем нараховано інфляційні втрати до виникнення у відповідача обов'язку з повернення попередньої оплати, а отже вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат нарахованих до звернення з позовом до суду задоволенню не підлягають.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про виконання взятих на себе зобов'язань за Договором.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Синергія систем» (01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, буд. 40; ідентифікаційний код: 44876120) на користь Хмельницької обласної ради (29005, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 2; ідентифікаційний код: 00022651) 152 568 (сто п'ятдесят дві тисяч п'ятсот шістдесят вісім) грн. 00 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Синергія систем» (01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, буд. 40; ідентифікаційний код: 44876120) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3; ідентифікаційний код: 02911102) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 692 (дві тисячі шістсот дев'яносто дві) грн. 03 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 07.07.2025
Суддя О.А. Грєхова