ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.07.2025Справа № 910/6170/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій, м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія», м.Київ
про стягнення 755 166,47 грн,
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» про стягнення пені за несвоєчасне виконання робіт у розмірі 459 546,12 грн, пені за несвоєчасне повернення авансу у розмірі 121 118,73 грн, відсотків річних від суми невикористаного авансу у розмірі 64 210,55 грн та інфляційних втрат у розмірі 110 291,07 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №20/12/23-01 від 20.12.2023, обставини чого було встановлено у судовому рішенні по справі №910/10848/24.
Ухвалою суду від 19.05.2025 відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
Відповідач у відзиві, який надійшов до суду 20.05.2025, проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що відповідач отримав листа № 066/1-1151від 31.12 2024 позивача про повне припинення зобов'язання та підписано акт приймання-передачі будівельного майданчика замовника до договору № 20/12/23-01 від 20.12.2023 року на виконання робіт по реставрації об'єкта комунальної власності міста Києва, що підтверджує факт повернення підрядником будівельного майданчику розташованого за адресою: м. Київ, вул. Десятинна, 14 замовнику. Отже, на думку відповідача, зобов'язання між сторонами припинене 31.12.2024 у зв'язку з направленим позивачем листа про припинення зобов'язання, що підтверджується доказами, а отже, підстави для нарахування штрафних санкцій відсутні.
26.05.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач проти доводів відповідача надав заперечення, посилаючись на те, що відповідач повернув позивачу суму попередньої оплати за договором у розмірі 9 190 922, 40 грн 04.02.2025, відповідно предметом цього позову є стягнення з відповідача грошових коштів передбачених пунктом 8.6 цього договору за період користування чужими грошовими коштами з 18.01.2025 по 03.02.2025. Також, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов'язань передбачених пунктом 5.2., позивач заявив до стягнення з відповідача неустойку у розмірі визначеному пунктом 8.2 договору за період з 18.01.2025 по 30.01.2025. 31.12.2024 позивач направив відповідачу лист № 066/1-11510, відповідно до якого позивач повідомив відповідача про припинення зобов'язань за договором. Вказаний лист відповідач отримав 08.01.2025, що підтверджується повідомленням про вручення. Разом з тим, на думку позивача, вказаний лист від 31.12.2024 не міг припинити зобов'язань сторін за договором, оскільки відповідно пунктів 6.2.2 та 12.4 договору, одностороннє розірвання договору за ініціативою позивача можливе лише при попередженні у письмовій формі іншої сторони не менше ніж за 20 днів, крім того датою розірвання договору вважатиметься дата вказана у повідомленні про розірвання договору. Однак, лист від 31.12.2024 не містив інформації про дату з розірвання договору, а відповідач не був попереджений за 20 днів про розірвання договору. До того ж, позивачем наголошено, що відповідач продовжував виконання робіт за договором та листом № 30/01-01 від 31.01.2025 передав позивачу акти виконаних робіт за договором.
Сторонами також подавались додаткові пояснення по справі.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
20.12.2023 між Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія" (підрядник) був укладений договір № 20/12/23-01, відповідно до п. 1.1 якого у підрядник зобов'язується на свій ризик виконати роботи, а саме: Реставрація будинку прибуткового, в якому проживали відомі художники М.Врубель, В. Орловський, В. Котарбинський, родина Прахових, пам'ятки архітектури, історії монументального мистецтва місцевого значення по вул. Десятинній,14. Коригування (за ДК 021:2015 код 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація), а позивач зобов'язується прийняти і оплатити такі роботи на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 3.1 договору № 20/12/23-01 від 20.12.2023 ціна цього договору становить 45 954 612,00 грн.
Пунктом 4.1 договору № 20/12/23-01 від 20.12.2023 сторони передбачили, що замовник відповідно до абзацу 2 п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 (із змінами) та згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 (із змінами) протягом 5 днів з моменту підписання договору перераховує відповідачу аванс/попередню оплату в розмірі 20 % вартості робіт/ціни договору, що становить 9 190 922,40 грн., який спрямовується на небюджетні рахунки, відкриті на ім'я відповідача в органах Казначейства у встановленому законодавством порядку, з подальшим використанням зазначених коштів виключно з таких рахунків на цілі, визначені цим договором.
Підрядник зобов'язується використати одержаний аванс/попередню оплату в порядку у строк та з метою, визначену абзацом 2 пункту 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 та пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070. Для звітності витрачених коштів авансу відповідач повинен надати позивачу акти приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, КБ-3, за вказаний період, або повернути суму авансу/попередньої оплати, в повному обсязі, на розрахунковий рахунок позивача протягом 5 (п'яти) банківських днів.
Наступні розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі довідки про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3 та акта приймання-передачі виконаних робіт за формою № КБ-2В, підписаними уповноваженими представниками сторін, за вирахуванням авансу/попередньої оплати, протягом 60 календарних днів (п. 4.2 договору).
Місце виконання робіт: м. Київ, вул. Десятинна, 14 (п. 5.1 договору № 20/12/23-01 від 20.12.2023).
Термін виконання робіт з 20.12.2023 по 30.11.2024 (п. 5.2 договору № 20/12/23-01 від 20.12.2023).
Підрядник зобов'язаний забезпечити виконання робіт у строки, встановлені цим договором (п. 6.3.1 договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині оплати - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 13.1 договору № 20/12/23-01 від 20.12.2023).
Додатковими угодами № 1 від 21.12.2023, № 2 від 25.07.2024 сторони погодили суму попередньої оплати та строк, відповідно до якого вона має бути перерахована підряднику та останнім використана, а також виклали календарний графік виконання робіт, у новій редакції. Зокрема, додатковою угоду № 2 від 25.07.2024 до договору сторони погодили, що замовник відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 (із змінами) протягом 5 днів з моменту підписання договору перераховує підряднику аванс/попередню оплату в розмірі 20% вартості робіт/ціни договору, що становить 9 190 922,40 грн., який спрямовується на небюджетні рахунки, відкриті на ім'я підрядника в органах Державної казначейської служби у встановленому законодавством порядку з подальшим використанням зазначених коштів виключно з таких рахунків на цілі, визначені договором.
Підрядник зобов'язується використати одержаний аванс/попередню оплату протягом 8 місяців з дати отримання авансу. Для звітності витрачених коштів авансу відповідач повинен надати позивачу акти приймання виконаних робіт КБ-2в, КБ-3, за вказаний період, або повернути суму невикористаного авансу/попередньої оплати на реєстраційний рахунок позивача протягом 5 банківських днів.
Відповідно до п. 8.6 договору за неповернення позивачу невикористаного відповідачем авансу в строк, визначений в п. 4.1 договору, відповідач за весь час користування чужими грошовими коштами сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невикористаного авансу попередньої оплати,
У пункті 8.6 договору сторони погодили, що за неповернення позивачу невикористаного відповідачем авансу в строк, визначений в п. 4.1 договору, відповідач за весь час користування чужими грошовими коштами у відповідності до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, повинен проіндексувати суму невикористаного авансу попередньої оплати на показник (індекс) інфляції за весь період прострочення та сплатити позивачу 15 відсотків річних від суми невикористаного авансу.
На виконання умов договору № 20/12/23-01 від 20.12.2023 Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія" суму попередньої оплати в розмірі 9 190 922,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №538 від 25.12.2023.
Проте, як вказує позивач, відповідачем у строки, що визначені умовами договору № 20/12/23-01 від 20.12.2023 роботи виконано не було, кошти попередньої оплати не повернуто.
З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/10848/24 за позовом Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія" про стягнення 9 190 922,42 грн.
Позовні вимоги було обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 20/12/23-01 від 20.12.2023 в частині неповернення позивачу невикористаного авансу.
Рішенням від 11.11.2024 Господарського суду міста Києва по справі №910/10848/24, яке набрало законної сили 28.01.2025, Позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія" на користь Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій 9 190 922,40 грн попередньої оплати, 0,01 грн пені, 0,01 грн 15 % річних та судовий збір у розмірі 110 291,07 грн.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
Обов'язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Наразі, суд зазначає, що обставини, які встановлено у судовому рішенні мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
У судовому рішенні по справі №910/10848/24 судом було встановлено обставини порушення з боку підрядника за договором № 20/12/23-01 від 20.12.2023 строків виконання робіт, а також неповернення суми попередньої оплати.
Одночасно, матеріалами справи також підтверджується, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/15440/24 за позовом Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія" про стягнення про стягнення 3 421 276,93 грн., з них: пені за несвоєчасне виконання робіт - 326 453,52 грн., пені за несвоєчасне повернення авансу - 2 416 131,05 грн., відсотків річних від суми невикористаного авансу - 372 910,37 грн. та інфляційних втрат - 305 781,99 грн.
При цьому, зі змісту долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що у межах вказаної справи позивач просив стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання робіт, відповідно до п. 8.2 договору, у сумі 1 613 757,13 грн. за період з 01.12.2024 по 17.01.2025, пеню за несвоєчасне повернення авансу, відповідно до п. 8.6 договору, у сумі 2 673 591,77 грн. за період з 26.12.2024 по 17.01.2025.
Рішенням від 13.05.2025 Господарського суду міста Києва у справі №910/15440/2 позов Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій задоволено повністю.
18.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-монтажна компанія" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 по справі № 910/15440/24 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
За даними комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» станом на теперішній час апеляційне провадження не завершено, а отже, рішення у справі законної сили не набрало.
Отже, посилаючись на встановлення судовим рішенням у справі №910/10848/24, яке набрало законної сили, обставин порушення з боку відповідача обов'язку із виконання робіт у обсязі та строки, що обумовлені договором №20/12/23-01 від 20.12.2023, а також неповернення своєчасно суми попередньої оплати, позивачем було нараховано за період з 18.01.2025 по 03.02.2025 пені за порушення строків повернення попередньої оплати та за період з 18.01.2025 по 30.01.2025 пені за прострочення виконання робіт. Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем наголошено, що відповідач отримав листа № 066/1-1151 від 31.12 2024 позивача про повне припинення зобов'язання та підписано акт приймання-передачі будівельного майданчика замовника до договору № 20/12/23-01 від 20.12.2023 року на виконання робіт по реставрації об'єкта комунальної власності міста Києва, що підтверджує факт повернення підрядником будівельного майданчику розташованого за адресою: м. Київ, вул. Десятинна, 14 замовнику. Отже, на думку відповідача, зобов'язання між сторонами припинене 31.12.2024 у зв'язку з направленим позивачем листа про припинення зобов'язання, що підтверджується доказами, а отже, підстави для нарахування штрафних санкцій відсутні.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Як вказувалось вище, відповідно до п. 8.6 укладеного між сторонами договору за неповернення позивачу невикористаного відповідачем авансу в строк, визначений в п. 4.1 договору, відповідач за весь час користування чужими грошовими коштами сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невикористаного авансу попередньої оплати,
У пункті 8.6 договору сторони погодили, що за неповернення позивачу невикористаного відповідачем авансу в строк, визначений в п. 4.1 договору, відповідач за весь час користування чужими грошовими коштами у відповідності до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, повинен проіндексувати суму невикористаного авансу попередньої оплати на показник (індекс) інфляції за весь період прострочення та сплатити позивачу 15 відсотків річних від суми невикористаного авансу.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій позивачем, насамперед, повинно бути доведено суду факт виникнення та порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, зокрема, строків виконання робіт та повернення суми невикористаної попередньої оплати.
В контексті обов'язку з доказування суд звертає увагу сторін на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Судом вище вказувалось, що обставини несвоєчасного повернення попередньої оплати та невиконання у строки, що визначені договором №20/12/23-01 від 20.12.2023 було встановлено у судовому рішенні по справі №910/10848/24, яке набрало законної сили.
Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що грошові кошти попередньої оплати було повернуто відповідачем лише 04.02.2025 в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення у справі №910/10848/24.
Наразі, суд критично ставиться до посилань відповідача, в якості обґрунтування відсутності підстав для задоволення позову на те, що листом від 31.12.2024 позивачем було повідомлено про припинення зобов'язань сторін за договором №20/12/23-01 від 20.12.2023. Зокрема, суд зазначає таке.
Частинами 1, 2 ст.598 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч.2 ст.849 Цивільного кодексу України).
У п.6.2.1, 6.2.2 договору №20/12/23-01 від 20.12.2023 вказано, що замовник має право відмовитись в односторонньому порядку від договору та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботи або виконує їх повільно (з порушенням календарного графіку понад 20 днів), і закінчення їх у строк, визначений договором, стає неможливим. У разі невиконання зобов'язань замовник має право достроково розірвати договір, повідомивши про це підрядника у письмовій формі не менше ніж за 20 календарних днів до розірвання договору.
Згідно п.12.1 договору №20/12/23-01 від 20.12.2023 дія договору може бути припинена: за згодою сторін, повним виконанням сторонами своїх зобов'язань за даним договором, з інших підстав передбачених чинним законодавством України.
У п.12.2. договору вказано, що розірвання договору за ініціативою замовника, що обумовлена п. 6.2.5, договору можливе при попередженні у письмовій формі іншої сторони не менше ніж за 5 днів, та не вимагає підписання додаткових угод між сторонами.
За умовами п.12.3. замовник має право розірвати договір, надіславши повідомлення підряднику, у разі:
- якщо підрядник за своєї вини: не розпочав виконання робіт протягом 20 днів з дня, коли він повинен згідно з договором розпочати їх виконання;
- допустив відставання темпів виконання робіт від передбачених графіком на 20 днів;
- виконав роботи з істотними недоліками і не забезпечив їх усунення у визначений замовником строк;
- допустив недоліки (дефекти), які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником.
Пунктом 12.4. договору передбачено, що розірвання договору за ініціативою замовника можливе при попередженні у письмовій формі іншої сторони не менше ніж за 20 днів. Датою розірвання договору буде вважатися дата, вказана в повідомленні замовника про розірвання договору.
Договір припиняється в односторонньому порядку за ініціативою Замовника у випадках, що передбачені умовами Договору. Підрядник бере на себе ризик неодержання повідомлення Замовника про розірвання, припинення Договору, якщо повідомлення відправлено Підряднику Замовником рекомендованим листом через засоби поштового зв'язку України за фактичною адресою, зазначеною у Договорі (п.12.5 договору №20/12/23-01 від 20.12.2023).
Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2024 позивачем було направлено на адресу відповідача лист №066/1-1151 від 31.12.2024, в якому вказано таке: «У зв'язку з неналежним та несвоєчасним виконанням Підрядником робіт за Договором та закінченням строку дії Договору повідомляємо про повне припинення зобов'язань за Договором.».
Тобто, системний аналіз змісту вказаного листа ніяким чином не вказує на припинення чи розірвання договору достроково, зокрема, у вказаному листі навпаки замовником акцентовано на закінченні строку дії договору.
До того ж, суд звертає увагу відповідача на тому, що ані умовами договору, укладеного між сторонами, ані нормами чинного законодавства не визначено такої підстави для припинення зобов'язання як відмова від зобов'язання замовником в односторонньому порядку.
Крім того, суд зауважує, що закінчення строку дію договору не припиняє обов'яків сторін, які не було виконано своєчасно.
Тобто, вказаний вище лист не нівелює права замовника застосувати до підрядника заходи відповідальності за порушення умов договору в частині своєчасного виконання робіт та повернення попередньої оплати.
Одночасно, долучений до матеріалів справи висновок №02/02-2025 ЕД від 09.05.2025 судового експерта Михині Олександра Миколайовича, навпаки вказує на те, що сторонами вчинялись дії щодо виконання договору №20/12/23-01 від 20.12.2023. Зокрема, експертом встановлено, що супровідним листом №31/01/2025 від 31.01.2025 підрядником було надано замовнику акти виконаних робіт.
За таких обставин, за висновками суду, нарахування позивачем та за період з 18.01.2025 по 30.01.2025 пені за прострочення виконання робіт, а також пені, відсотків річних та інфляційних втрат за період з 18.01.2025 по 03.02.2025 за порушення строків повернення попередньої оплати та за період з 18.01.2025 по 30.01.2025 пені за прострочення виконання робіт є правомірним та обґрунтованим.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останнім є арифметично вірним, а отже, позовні вимоги Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» про стягнення пені за несвоєчасне виконання робіт у розмірі 459 546,12 грн, пені за несвоєчасне повернення авансу у розмірі 121 118,73 грн, відсотків річних від суми невикористаного авансу у розмірі 64 210,55 грн та інфляційних втрат у розмірі 110 291,07 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щадо задоволення позову.
Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» про стягнення пені за несвоєчасне виконання робіт у розмірі 459 546,12 грн, пені за несвоєчасне повернення авансу у розмірі 121 118,73 грн, відсотків річних від суми невикористаного авансу у розмірі 64 210,55 грн та інфляційних втрат у розмірі 110 291,07 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» (03062, м.Київ, вул.Чистяківська, буд.2, ЄДРПОУ 40239718) на користь Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій (04070, м.Київ, вул. Спаська, буд.12, ЄДРПОУ 21507625) пеню за несвоєчасне виконання робіт у розмірі 459 546,12 грн, пеню за несвоєчасне повернення авансу у розмірі 121 118,73 грн, відсотки річних від суми невикористаного авансу у розмірі 64 210,55 грн, інфляційні втрати у розмірі 110 291,07 грн та судовий збір в розмірі 9062 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 07.07.2025.
Суддя В.В. Князьков