ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.06.2025Справа №910/4647/25
За позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору,
на стороні відповідача - ОСОБА_2
про визнання припиненими трудових відносин
Суддя Бойко Р.В.
секретар судового засідання Кучерява О.М.
Представники учасників справи:
від позивача: Моргун Д.О.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс", в якому просить суд визнати припиненими трудові відносини між позивачем та відповідачем у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з займаної посади керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що, маючи намір звільнитись із посади керівника відповідача, нею було 23.12.2024 подано заяву про звільнення із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України та ініційовано проведення 27.01.2025 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" для вирішення наведеного питання. Проте єдиний учасник (засновник) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" - громадянка України ОСОБА_2 не з'явилась на призначені на 27.01.2025 загальні збори учасників відповідача, у зв'язку з чим було порушено права позивача та позбавлено її можливості припинити трудові правовідносини із відповідачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2025 відкрито провадження у справі №910/4647/25; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; визначено учасникам справи строки на подання заяв по суті спору; призначено у справі підготовче засідання на 13.05.2025.
08.05.2025 засобами електронного зв'язку та 12.05.2025 засобами поштового зв'язку від ОСОБА_2 надійшла заява, в якій третя особа просила закрити провадження у справі з тих підстав, що вона ніколи не була та не являється власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс", а тому ніколи не приймала на роботу та не доручала іншим третім особам від свого імені приймати на роботу ОСОБА_1 . Також третя особа зазначила, що особи, які зареєстрували дане підприємством і які особисто їй не відомі, використали паспорт ОСОБА_2 та ідентифікаційний номер без її дозволу.
12.05.2025 через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів, в якому позивач звертає увагу суду, що остання реєстраційна дія щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" була здійснена 30.01.2019, проведена Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією та стосувалась зміни складу засновників, тобто до укладення шлюбу третьою особою, внаслідок чого дані (прізвище) третьої особи в ЄДРПОУ відповідають даним (прізвищу) третьої особи на момент вчинення таких дій - ОСОБА_3 . При цьому позивач зазначає, що була призначена на посаду директора ТОВ "Вівафарм Плюс" ще з моменту створення такого товариства - а саме з 20.02.2006, працювала на посаді директора ТОВ "Вівафарм Плюс" за сумісництвом, проте основним місцем роботи позивача було на посаді директора ТОВ "Віталюкс", в той час як ТОВ "Вівафарм Плюс" не вела активної господарської діяльності. Позивач стверджує, що нею були фактично припинені трудові правовідносини з ТОВ "Вівафарм Плюс" ще в 2011 році, а засновник відповідача (на визначений момент - ОСОБА_4 ) зобов'язався здійснити реєстрацію зміни керівника. Також позивач вказує, що 27.10.2011 почала працювати на посаді директора з продажу в ТОВ "Натурпродукт-Вега", де працювала до 10.12.2012, а з 03.07.2013 приступила до виконання обов'язків директора ТОВ "Квайссер Фарма Україна" та працює у вказаному товаристві дотепер. Позивач зазначає, що за період часу з 2011 року дотепер ОСОБА_1 жодним чином не мала відношення та фактично не працювала директором ТОВ "Вівафарм Плюс" - не мала та не має доступу до жодних відомостей про це товариство (включаючи бухгалтерських, банківських, про господарську діяльність тощо), крім тих, що є публічно доступні, не формувала КЕП директора такого товариства, не здійснювала подання звітності тощо.
Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 відмовлено третій особі у задоволенні заяви про закриття провадження у справі, оскільки зазначені третьою особою обставини не є підставою для закриття провадження у справі; витребувано у Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації належним чином засвідчену копію реєстраційної справи ТОВ "Вівафарм Плюс" (ідентифікаційний код 34189497); встановлено Шевченківській районній в місті Києві державній адміністрації строк для надання доказів - 5 днів з моменту отримання ухвали суду; відкладено підготовче засідання на 03.06.2025.
19.05.2025 через відділ діловодства суду від Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла копія реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс".
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 закрито підготовче провадження у справі №910/4647/25; встановлено порядок дослідження доказів - в порядку їх розміщення в матеріалах справи; призначити розгляд справи №910/4647/25 по суті на 24.06.2025.
В судове засідання, призначене на 24.06.2025, з'явився представник позивача, надав пояснення по суті спору, за змістом яких позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач та третя особа явку своїх представників в судове засідання 24.06.2025 не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, хоча про місце, дату та час засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується наступним.
Оскільки відповідачем не було виконано свого обов'язку з реєстрації свого електронного кабінету у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), в той час як в третьої особи відсутній такий обов'язок, то ухвала суду від 18.04.2025 про відкриття провадження у справі №910/4647/24 та всі послідуючі ухвали направлялись Товариству з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" на адресу, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (04116, м. Київ, вул. Богдана Гаврилишина (до перейменування - вул. Ванди Василевської), буд. 16), а Ромашовій (після зміни прізвища у зв'язку з одруженням - ОСОБА_5 на адресу, вказану нею у своїй заяві від 12.05.2025 ( АДРЕСА_1 ), рекомендованими листами з повідомленням про вручення, що підтверджується відтисками печатки про відправлення на зворотному боці відповідних ухвал.
Однак, поштові відправлення з ухвалами суду не були вручені Товариству з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" та ОСОБА_6 під час доставки та повертались поштовим відділенням до суду із зазначенням причин невручення - адресат відсутній за вказаною адресою.
Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що датами вручення відповідачу та третій особі ухвал суду є дати проставлення на довідках відділення поштового зв'язку відмітки щодо причини повернення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на належне повідомлення учасників справи про призначене на 24.06.2025 засідання, в той час як відповідач та третя особа про причини неявки своїх представників не повідомили суд, керуючись приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку про можливість розглянути справу №910/4647/25 за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" та ОСОБА_7 .
В судовому засіданні 24.06.2025 судом завершено розгляд справи №910/4647/25 по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс", оформленим протоколом №1 від 14.02.2006, громадянами України ОСОБА_8 та ОСОБА_4 було створено Товариство з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс", затверджено статут товариства, сформовано статутний капітал (фонд) товариства у розмірі 35 000,00 грн, визначено частки та відсоткові співвідношення учасників товариства ( ОСОБА_8 - 99%; ОСОБА_4 - 1%) та призначено директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" ОСОБА_1 з правом першого банківського підпису.
20.02.2006 було проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" та відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено інформацію про ОСОБА_1 як керівника відповідача.
20.12.2018 державному реєстратору було подано заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до якої долучено, зокрема акти приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" від 20.12.2018, за змістом яких ОСОБА_8 та ОСОБА_4 відчужили свої частки у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" на користь громадянки України ОСОБА_9 .
21.12.2018 було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" щодо зміни складу учасників товариства та відомостей про них.
29.01.2019 державному реєстратору було подано заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до якої долучено, зокрема акт приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу частки (частини частки) в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" від 29.01.2019, за змістом якого ОСОБА_9 відчужила свою частку у розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" на користь громадянки України ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ). Також до зави долучено довіреність від 29.01.2019, посвідчену приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Кузьміним О.О. та зареєстровану в реєстрі за №618, згідно якої ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_10 бути її представником та представляти інтереси як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" з усіх питань, пов'язаних з внесенням змін до установчих документів товариства.
Таким чином, згідно наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації з 30.01.2019 єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" є ОСОБА_11 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) із часткою в статутному капіталі 35 000,00 грн, що складає 100% статутного капіталу відповідача, а керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" значиться ОСОБА_1 .
Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація про перелік засновників (учасників) (крім акціонерних товариств, громадських формувань, товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, частки яких обліковуються в обліковій системі часток) юридичної особи: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія (за наявності) та номер документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або паспортного документа іноземця чи документа, що посвідчує особу без громадянства, якщо засновник - фізична особа; найменування, країна резидентства, місцезнаходження та ідентифікаційний (реєстраційний, обліковий) номер (код) у країні реєстрації, якщо засновник - юридична особа; інформація для здійснення зв'язку із засновником (учасником) юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти); відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв'язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи (п.п. 8, 13 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
23.12.2024 ОСОБА_1 звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" та ОСОБА_7 із заявою про звільнення з посади директора (керівника) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" за власним бажанням згідно ч. 1 ст. 38 Кодексу Законів про працю України з 14.01.2025. Факт направлення даної заяви відповідачу та третій особі підтверджується описами вкладення у цінний лист від 23.12.2024, накладними відділення поштового зв'язку №0315000219127 та №0315000219119. За інформацією із пошукової системи відстеження поштових відправлень на веб-сайті АТ "Укрпошта" вбачається, що поштові відправлення №№0315000219127 та №0315000219119 були повернуті відправнику у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання.
Також 23.12.2024 ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_7 із повідомленням про скликання (проведення) позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" на 27.01.2025 на 12:00 год. за адресою місцезнаходженням відповідача для вирішення питань щодо звільнення позивача з посади директора відповідача та призначення нового директора. Факт направлення даного повідомлення третій особі підтверджується описом вкладення у цінний лист від 23.12.2024 та накладною відділення поштового зв'язку №0315000219135. За інформацією із пошукової системи відстеження поштових відправлень на веб-сайті АТ "Укрпошта" вбачається, що поштове відправлення №0315000219135 було повернуте відправнику у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання.
Однак 27.01.2025 на за загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" ОСОБА_11 , яка володіє 100% часток у статутному капіталі відповідача, не з'явилась, про що ОСОБА_1 було складено акт про відсутність кворуму для проведення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" від 27.01.2025, посвідчений двома свідками - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Як вказує позивач по сьогоднішній день питання її звільнення за поданою нею заявою не вирішено, у зв'язку із чим і просить суд визнати припиненими трудові відносин з відповідачем у зв'язку з звільненням із займаної посади на підставі частини 1 ст. 38 Кодексу Законів про працю України.
Спір у даній справі виник через правову невизначеність позивача стосовно перебування на посаді Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс".
Як вбачається з матеріалів справи позивач висловила волевиявлення про припинення трудових відносин та намагається виключити із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про себе як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс", проте через відсутність учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" рішення про зміну керівника, яке може бути підставою для виключення відомостей про позивача як керівника, не прийнято.
Наведене, на думку позивача, створює перешкоди у реалізації ним своїх прав та незручності у житті.
Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 Цивільного кодексу України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього.
Нормами Цивільного кодексу України (статті 99, 145, 147, 159, 161) та Господарського кодексу України (стаття 89) визначено, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов'язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Матеріалами справи підтверджується факт призначення позивача на посаду керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс", про що внесені відомості до відповідного реєстру.
За змістом ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" звільнення керівника здійснюється за рішенням загальних зборів учасників товариства.
Отже, перед судом постало питання як може керівник домогтися припинення своїх відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" та внесення відповідного запису до реєстру у разі відсутності загальних зборів учасників товариства або тривалий час не прийняття ними відповідного рішення.
При цьому, суд обізнаний із позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, проте відзначає, що така правова позиція не містить відповіді на питання "як бути керівнику, якщо а) учасники не з'явилися на скликані збори, б ) учасники з'явилися проте не проголосували за рішення про звільнення керівника?".
Як і раніше, а особливо після початку повномасштабної військової агресії Російською Федерацією, існують так звані "покинуті" товариства, учасники яких втратили інтерес до ведення бізнесу та не припинили діяльність юридичної особи у передбаченому законом порядку.
Дехто виїхав за кордон, а деякі в силу наявності громадянства держави агресора не можуть / не хочуть здійснювати діяльність на території України.
По суті керівники таких товариств стають заручниками своєї посади, адже наявність відомостей про перебування їх на посаді керівника такого товариства створює труднощі у житті (ускладнено влаштування на роботу, а особливо на державну службу, додаткові питання, пов'язані із фінансовим моніторингом, обов'язки у поданні фінансової звітності із настанням відповідальності тощо).
В даному випадку позивач просить припинити її трудові відносини, однак суд не погоджується з тим, що трудові відносини між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" наявні.
В аспекті тлумачення Конституційним Судом України у рішенні від 12.01.2010 №1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України, суд відзначає, що керівник товариства має із товариством представницькі функції, та може перебувати у трудових відносинах.
Наведене полягає у сутності правової природи будь-якої юридичної особи, від імені якої діє фізична особа (керівник чи інший уповноважений), і такі особи перебувають у представницьких правовідносинах.
З аналізу Кодексу законів про працю України вбачається, що характерними ознаками трудових відносин є оплатність (систематична виплата заробітної плати за процес праці, а не результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; обов'язок роботодавця надати робоче місце; надання відпустки тощо.
В свою чергу в матеріалах справи відсутні будь-які докази існування між позивачем та відповідачем трудових відносин (наприклад, ОСОБА_1 не надано копії трудової книжки із відповідним записом, доказів виплати відповідачем позивачу заробітної плати, надання відповідачем позивачу оплачуваних відпусток тощо). Навпаки, позивач стверджує, що ще з 2011 року нею були фактично припинені трудові правовідносини з ТОВ "Вівафарм Плюс" та вона працювала керівником в інших товариствах.
Оскільки сама позивач стверджує, що з 2011 року між нею та відповідачем припинились трутові відносини, а матеріали справи не містять доказів зворотного, то припинення трутових відносин між сторонами неможливе.
Суд розумний і він розуміє, що позивач ототожнюючи поняття представницьких функцій із трудовими відносинами, по суті намагається припинити відносини представництва із Товариством з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс".
У судовій практиці неодноразово підіймалося питання можливості товариства усунути членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №921/36/18 та безліч інших).
В такій категорії справ сформовано наступні висновки:
"Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства відсторонити члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку з цим відсторонення відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.".
Аналогічним чином Конституційний Суд України у описаному вище рішенні визначав, що компетентний орган може прийняти рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу та наділення або позбавлення їх повноваженнями на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Тобто товариство має абсолютне право в будь-який момент припинити представницькі відносини із фізичною особою, яка є його представником (керівником чи іншою особою).
Загальне регулювання правовідносин доручення (представництва) містяться в Главі 68 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 1008 Цивільного кодексу України передбачено, що довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.
По суті товариство є довірителем, а керівник повіреним, з урахуванням особливостей щодо форми делегування повноважень (акт товариства про призначення на посаду, замість договору чи довіреності), обсягу повноважень (визначені статутом і законом, а не обумовлені договором/довіреністю).
Оскільки товариство може в будь-який момент припинити представницькі правовідносини, то і повірений (керівник) в будь-який момент може відмовитися від наданих повноважень, а відмова від такого права на відмову є нікчемною.
Беззаперечно, умовами статуту товариства чи контракту можуть бути визначені певні особливості реалізації такої відмови (завчасне попередження тощо), проте в будь-якому разі право на таку відмову не може бути обумовлене фактом голосування учасників товариства за таке рішення чи пошуком іншого керівника на заміну.
Частиною 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
За змістом ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться зокрема такі відомості про юридичну особу як відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв'язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Приписами частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
З огляду на викладені приписи законодавства, що регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, вбачається, що а) керівник в розумінні такого Закону є представником, тобто з визначеною особою існують представницькі відносини б) внесені до Єдиного державного реєстру про особу, уповноважену на представництво інтересів товариства, є достовірними, тобто підтверджують існування представницьких відносин.
В той же час, технічна процедура ведення реєстру не передбачає ситуації, коли керівник прийняв рішення про припинення представництва, а товариство не ухвалило з цього приводу жодного акту. При цьому, відсутність такого регулювання не може бути перешкодою для реалізації фізичною особою (повіреним) права на відмову від представницьких функцій.
Відтак, така фізична особа знаходиться у стані правової невизначеності, оскільки правовий зв'язок представництва припинений, проте в силу приписів ст.ст. 7, 9, 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" треті особи вважають існування цих правовідносин дійсними.
Поряд з цим, суд не вважає, що надані ст. 277 Цивільного кодексу України права на спростування недостовірної інформації створює належний захист фізичної особи на правову визначеність.
Як встановлено судом, у цій справі позивач звернувся до суду не за захистом свого права на припинення трудових відносин як факту, а саме за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов'язків у відносинах представництва з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс".
Тому, сформульована в позові вимога про визнання припиненим трудових відносин не відповідає дійсній меті ініційованого судового провадження, у зв'язку з чим не може бути визнана належним способом захисту.
Водночас суд звертає увагу на те, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови у позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства. Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30).
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Суб'єктивне цивільне право є мірою можливої поведінки у правовідносинах, в яких існує уповноважена і зобов'язана сторона. Суб'єктивні права встановлюються правовими нормами, їх особливістю є здатність вимагати від зобов'язаної сторони певної міри поведінки, у тому числі, з використанням примусу держави.
Поняття охоронюваного законом інтересу в логічно-смисловому зв'язку з поняттям суб'єктивного права визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об'єкта правового захисту в певній мірі прирівнює їх до суб'єктивних прав. Тобто законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов'язкам, тобто виступає як "суб'єктивне право, що може виникнути у майбутньому".
Розмежовуючи поняття прав та інтересів, Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначив, що і суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення в межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
Одним з таких законних інтересів є інтерес до правової визначеності у відносинах у суспільстві для знання та розуміння своїх прав й обов'язків, а також передбачуваності наслідків своїх дій чи бездіяльності.
Якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов'язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особами (п. 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20).
В даному випадку прагнення позивача одержати судове рішення про встановлення правової визначеності у її відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" щодо припинення представницьких правовідносин є очевидним і не викликає сумніву, і таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав інших учасників.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).
При цьому, у вказаній постанові Великою Палатою Верховного Суду було визнано як належним способом захисту інтересу сторони у правовій визначеності шляхом визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку).
У постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 Великою Палатою Верховного Суду було фактично уточнено свій правовий висновок та зазначено, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права, що визначений у пункті 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, означає як наявність права, так і його відсутність. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
У пункті 57 постанови від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема, у таких випадках:
- кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;
- особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц та від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).
З урахуванням викладеного, імплементуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд вважає, що єдиним належним способом захисту інтересів позивача в розрізі існуючою правової невизначеності є визнання припиненими представницьких правовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" із внесенням відповідного запису до реєстру, що забезпечить ефективність наданого судового захисту та унеможливить необхідність вчинення будь-яких інших заходів задля захисту визначеного інтересу позивача.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з визнанням припиненими повноважень ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс".
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір покладається на відповідача з огляду те, що спір у даній справі виник у зв'язку з неправильними діями останнього.
На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати припиненими повноваження ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" (04116, м. Київ, вул. Богдана Гаврилишина (до перейменування - вул. Ванди Василевської), буд. 16; ідентифікаційний код 34189497).
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівафарм Плюс" (04116, м. Київ, вул. Богдана Гаврилишина (до перейменування - вул. Ванди Василевської), буд. 16; ідентифікаційний код 34189497) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. Видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 07.07.2025.
Суддя Р.В. Бойко