ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.07.2025Справа № 910/4438/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайз Ай Ті»
до Міністерства оборони України
про стягнення 231.907,85 грн
Представники сторін: не викликались
Суть спору :
09.04.2025 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайз Ай Ті» до Міністерства оборони України про стягнення 231.907,85 грн, з яких сума наданої банківської гарантії - 199.920,56 грн та сплаченої пені - 31.987,29 грн за порушення строків поставки товару за договором № 308/24/49 від 28.11.2024.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами процедури закупівлі № UA-2024-10-18-014350-a-b1 сторони уклали договір про закупівлю за державні кошти № 308/24/49 від 28.11.2024 та на забезпечення виконання зобов'язань постачальника за договором АТ «Альтбанк» надав позивачу банківську гарантію № 113573-GL1/25 від 22.11.2024 на суму 199.920,56 грн. Позивач у повному обсязі виконав поставку товару 06.12.2024, на підтвердження факту поставки 06.12.2024 позивачем складено видаткові накладні № та № Vt004049 та передані відповідачу. 17.12.2024 позивач отримав від відповідача підписані ним 17.12.2024 видаткові накладні. 25.12.2024 до позивача надійшла претензія № 382/85/11474 від 25.01.2024 щодо порушення строків поставки та сплати пені, яку позивач задовольнив, що підтверджується платіжною інструкцією № 2110 від 30.12.2024 у розмірі 31.987,29 грн. Також позивач сплатив суму гарантії у розмірі 199.920,56 грн, у зв'язку з отриманням вимоги від банку № 23-1/28 від 03.01.2025, що базувалась на вимозі відповідача № 382/85/11514 від 25.12.2024 про порушення постачальником зобов'язань за договором. Позивач з даними діями відповідача не погоджується, а тому звернувся до суду і вимогами про стягнення 231.907,85 грн, з яких 199.920,56 грн - сума наданої банківської гарантії та 31.987,29 грн сплаченої пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 відкрито провадження у справі № 910/4438/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
Електронна копія ухвали про відкриття провадження у справі № 910/4438/25 від 16.04.2025 була надіслана відповідачу в його Електронний кабінет.
Згідно ч. 4 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Частиною 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Ухвалу суду № 910/4438/25 від 16.04.2025 доставлено до Електронного кабінету відповідача 17.04.2025 о 13:44 год., що підтверджується повідомленням Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, а отже відповідач мав подати відзив на позов у строк до 02.05.2025 включно.
01.05.2025 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.
07.05.2025 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.
13.05.2025 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Дане рішення постановлено з перевищенням встановленого наведеною нормою строку, проте у розумний строк, у зв'язку з перебуванням судді у відпустці.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
28.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вайз Ай Ті» (далі - постачальник, позивач) та Міністерством оборони України (далі - замовник, відповідач) укладено договір про закупівлю за державні кошти № 308/24/49 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити замовнику товари, в асортименті, кількості та за цінами зазначеними у Специфікації товарів (далі - Специфікація) (додаток 1 до договору), що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а замовник - прийняти і оплатити такі товари.
Згідно з п. 1.2 договору найменування товарів: програмне забезпечення (ДК 021:2015:48310000-4- пакети програмного забезпечення для створення документів), зокрема:
За Лотом 1 Microsoft Office Home&Business 2021AIILng або еквівалент, а саме: Microsoft Office Home&Business 2024AIILng (ЕР2-06605);
За Лотом 2 CorelDraw Graphics 2024 Business Perpetual License (incl. 1Yr CorelSure Maintenance) LCCDGS2024ENT12 або еквівалент, а саме: CorelDraw Graphics 2024 Business Perpetual License (incl. 1Yr CorelSure Maintenance) (5-50) EN/TR Windows/Mac.
Відповідно до п. 3.1 договору ціна товарів за договором без ПДВ становить 3.332.009,25 грн, разом з ПДВ - 3.998.411,10 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до п. 12.1 договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, в частині фінансових розрахунків - до повного виконання, в частині гарантійних зобов'язань - протягом гарантійного терміну експлуатації.
Згідно з п. 13.2 договору постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за договором у розмірі 5% від суми договору банківської гарантії від 22.11.2024 № 113573-GL/1/25 на суму 199.920,56 грн, а саме Лот 1 - 133.721,20 грн, Лот 2 - 66.199,36 грн.
Відповідно до п. 13.4 договору належним виконанням зобов'язання постачальника щодо надання забезпечення виконання договору є надання постачальником замовнику не пізніше дати укладання цього договору оригіналу договору банківської гарантії.
У п. 13.5 договору сторони визначили термін дії гарантії до 31.12.2024 включно.
22.11.2024 Акціонерним товариством «Альтбанк» (гарант) видано банківську гарантію № 113573-GL/1/25, згідно якої гарант взяв на себе безвідкличні зобов'язання виплатити бенефіціару - Міністерству оборони України повну суму договірного забезпечення (гарантована сума), що складає 199.920,56 грн протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання оригіналу першої належно представленої письмової вимоги бенефіціара (далі - вимога), в якій буде посилання на невиконання або неналежне виконання (як повністю так і частково)принципалом взятих на себе зобов'язань за договором.
Ця гарантія набуває чинності з моменту її підписання банком і діє до 31.12.2024.
Відповідно до п. 6.1 договору поставка товарів здійснюється силами і засобами постачальника до 08.12.2024 включно.
Згідно з п. 6.2 договору постачальник не пізніше ніж за 3 (три) робочих дні до дня здійснення поставки (передачі) товарів письмово повідомляє (надає сповіщення) замовнику та вантажоодержувачу про намір здійснення поставки товарів. Дозволяється постачання товарів окремими партіями, але цілими комплектами.
Відповідно до п. 6.3 договору інформацію щодо корпоративного облікового запису Microsoft вантажоодержувача та інформацію щодо вантажоодержувача для поставки (передачі) товарів буде доведено постачальнику окремим дорученням (листом) замовника.
Відповідач листом № 308/77/13768 від 03.12.2024, на виконання п. 6.3 договору, повідомив позивача, що вантажоодержувачем є військова частина НОМЕР_1 ; корпоративний обліковий запис Microsoft вантажоодержувача - ІНФОРМАЦІЯ_1 Відповідач також зазначив, що відповідно до п. 6.2 договору перед здійсненням поставки необхідно надіслати повідомлення, про намір здійснити поставку на електрону адресу командування та вантажоодержувача, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно.
Позивач 06.12.2024 надіслав на вказані електронні адреси (ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3) лист, в якому повідомив, що на виконання умов п. 6.2 договору має намір здійснити поставку товарів; додатком вказано перелік ключів активації Microsoft Office та до цього листа прикріплено 1 вкладення (69 КБ) ESD Token+Link 40593830.xlsx.
Цього ж дня пізніше позивач надіслав на вказані електронні адреси лист Corel «щодо нарахування ліцензій»; зазначено що дистрибутиви будуть передані на DVD носіях.
Відповідно до п. 6.6 договору приймання товарів здійснюється на підставі Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 440 від 17.08.2017 (додаток 5), за нарядом виданим центральним управлінням забезпечення.
Пунктом 6.7 договору визначено, що приймання товарів за кількістю та якістю проводиться вантажоодержувачем та постачальником, із складанням акту приймання-передачі, який складає вантажоодержувач.
За умовами п. 6.11 договору датою виконання зобов'язання по постачанню товарів є дата підписання вантажоодержувачем акту приймання-передачі.
Відповідно до п. 7.3.1 договору постачальник зобов'язався забезпечити поставку товарів вантажоодержувачу у строки, встановлені договором.
З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив, а відповідач в особі вантажоодержувача прийняв товари за договором на загальну суму 3.998.411,10 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін наступними видатковими накладними
№ Vt004046 від 06.12.2024 на суму 1.323.987,12 грн;
№ Vt004049 від 06.12.2024 на суму 1.674.423,98 грн.
У накладних зазначено, що з боку вантажоодержувача товар отримано представником військової частини НОМЕР_1 на підставі довіреностей № 746 та № 747 від 17.12.2024.
17.12.2024 ванатжоодержувачем - військовою частиною НОМЕР_1 в односторонньому порядку складено акт приймання-передачі запасів № 2525, в якому зазначено, що на підставі видаткових накладних № Vt004046, № Vt004049 від 06.12.2024, договору № 308/24/49 від 28.11.2024, наряду № 200166 від 10.12.2024 ним прийнято майно, оскільки за результатами проведеного огляду цього майна встановлено його відповідність технічним характеристикам згідно специфікації та договору.
Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутній складений у відповідності до п. 6.7 договору акт приймання-передачі, зокрема підписаний вантажоодержувачем та постачальником.
Відповідач звернувся до позивача з претензією № 1 (вих. № 382/85/11474 від 25.12.2024), в якій у зв'язку з простроченням поставки товарів запропонував розглянути цю претензію та вжити заходів, у разі незадоволення якої стягнення штрафних санкцій буде проводитися у судовому порядку.
Позивач у відповідь на дану претензію листом № В/2024/12/2340 від 27.12.2024 визнав факт прострочення поставки на 8 (вісім) календарних днів з 09 по 16 грудня 2024 року, що стався через несвоєчасність підготовки позивачем повного пакету документів відповідно до п. 4.1 договору та погоджується з нарахованою пенею за порушення строків поставки у розмірі 31.987,29 грн.
Також відповідач звернувся до Акціонерного товариства «Альтбанк» з письмовою вимогою № 382/85/11514 від 25.12.2024 за банківською гарантією № 113573-GL/1/25 від 22.11.2024, в якій вимагав сплатити грошові кошти у сумі 199.920,56 грн у зв'язку з тим, що принципал неналежним чином виконав зобов'язання за договором № 308/24/49 від 22.11.2024.
АТ «Альтбанк» листом № 23-1/28 від 03.01.2025 повідомив позивача про те, що ним сплачено на користь відповідача (бенефіціара), за вимогою останнього, повну суму гарантії у розмірі 199.920,56 грн, у зв'язку з чим банк вимагав у позивача у строк до 07.01.2025 (включно) перерахувати кошти в розмірі 199.920,56 грн.
Позивач звернувся до відповідача з листом № В/2025/01-2355 від 07.01.2025, в якому просив відкликати вимогу про перерахування забезпечення виконання договору відповідно до умов банківської гарантії № 113573-GL/1/25 від 22.11.2024 посилаючись на те, що фактичне отримання товару відбулось в межах встановлених договором строків, за відповідач мав можливість ним користуватись, тому формальне прийняття товару із запізненням не може вважатись неналежним виконання договору та як наслідок у відповідача відсутнє право на отримання забезпечення виконання договору.
У відповідь відповідач листом № 382/8/5/983 від 09.01.2025 у зв'язку з відсутністю підстав відмовив позивачу у задоволенні його листа.
Після чого, як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив на користь АБ «Альтбанк» грошові кошти в розмірі 199.920,56 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 39 від 09.01.2025.
Спір виник внаслідок того, що на думку позивача кошти отримані відповідачем в розмірі 199.920,56 грн та в розмірі 31.987,29 грн є безпідставно набутими, а тому підлягають поверненню позивачу на підставі ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ч. 1 ст. 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (ч. 2 ст. 200 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
Отже, гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Відповідно до ст. 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.
Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина перша статті 565 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.
Виходячи з Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 (далі - Положення), видачі гарантії передує укладення договору між гарантом та боржником про надання фінансових послуг з видачі гарантії. Вказаний договір виступає зв'язуючим ланцюгом між основним договором принципала і беніфеціара, оскільки у договорі про видачу гарантії вказується, що гарантія видається на прохання принципала у зв'язку з його обов'язком перед беніфеціаром за основним договором, та гарантією, видача якої є основним обов'язком гаранта за цим договором.
Відповідно до розділу І Положення гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії; гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 дійшла висновку, що відповідно до статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.
Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта платити за гарантією, в предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 6.1 договору поставка товарів здійснюється силами і засобами постачальника до 08.12.2024 включно, а датою виконання зобов'язання по постачанню товарів за умовами п. 6.11 договору є дата підписання вантажоодержувачем акту приймання-передачі, який як вбачається з матеріалів справи складений вантажоодержувачем 17.12.2024, а отже матеріалами справи підтверджується прострочення виконання позивачем зобов'язання щодо поставки товару, в тому числі листом позивача № В/2024/12/2340 від 27.12.2024, в якому позивач визнав факт прострочення поставки товару за договором.
Суд зауважує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Згаданий принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud» та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами.
Варто зауважити, у постановах від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 та від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
Сутність застосування цієї доктрини не ставиться в залежність відповідних заяв чи поведінці сторони в межах судового провадження чи поза межами судового провадження, адже висновок Великої Палати Верховного Суду містить абсолютний характер.
У даній справі позивач своїм листом визнав факт прострочення ним поставки товарів за договором на вісім днів з 09 по 16.12.2024, сам здійснив нарахування пені на підставі п. 8.3 договору в розмірі 31.987,29 грн ба більше перерахував її розмір на користь відповідача.
Однак після того, як гарант звернувся до позивача з регресною вимогою в межах суми, сплаченої банком гарантії, позивач змінив свою позицію зазначивши, що прострочення поставки товарів не мало місця та звернувся до відповідача з проханням відкликати вимогу до банку про сплату гарантії, проте отримавши на це відмову відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.
Отже, спочатку позивач визнав факт прострочення поставки товару, але надалі змінив свою позицію, тобто діяв всупереч своїй попередній поведінці, що є порушенням принципу добросовісності, та нівелює обґрунтованість його доводів.
З огляду на те, що позивач у встановлений договором строк товари не поставив, тому суд приходить до висновку, що відповідач правомірно звернувся до гаранта з вимогою про виплату банківської гарантії за невиконання позивачем зобов'язання за договором, яка була задоволена гарантом. Тобто, суд приходить до висновку, що виплата грошових коштів гарантом відповідачу відбулася у зв'язку із настанням гарантійного випадку, а отже за наявності правових підстав - договору та гарантії.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки у разі, якщо така правова підстава в подальшому відпала, зокрема, визнана недійсною в установленому порядку, або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, частин 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу (ст. 509 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.
Наведені вище правові положення дають підстави для висновку, що стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України є можливим за умови обов'язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів.
Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 вказаного Кодексу. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19).
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайз Ай Ті».
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України,-
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В.Сівакова