пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
07 липня 2025 року Справа № 903/250/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Королюка І.В. розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Рута», м. Нововолинськ
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
Володимирський відділ Державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Володимир, Володимирський р-н., Волинська обл.;
Гунда Світлана Святославівна, м. Нововолинськ, Волинська обл.
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелоп Фінанс», м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство “Райффайзен банк», м. Київ
про визнання припиненим зобов'язання, зняття заборон на відчуження нерухомого майна шляхом виключення записів про іпотеку та обтяження,
В засіданні приймали участь:
від позивача: Явтушенко І.В.
від відповідача: Борисенко М.О.
від третіх осіб: Явтушенко І.В., Сапіга М.М.
05.03.2025 через підсистему “Електронний суд» до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Рута» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелоп Фінанс» про:
- визнання припиненим зобов'язання за іпотечним договором від 02 жовтня 2012 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством “РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" правонаступник Акціоерне товариство "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "РУТА", посвідченим приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу Волинської області Асадуллаєвим О.Е. та зареєстрованим у реєстрі за № 1421;
- зняття заборон на відчуження нерухоме майно - приміщення аптеки, загальною площею 164,5 кв.м., розташованого за адресою: Волинська обл., місто Нововолинськ, 15-й мікрорайон, буд. 5, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “РУТА» шляхом виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку № 2434807 від 02 жовтня 2012 року та запису про обтяження № 2434898 від 02.10.2012 року (номер запису обтяження 13065541 від 02 жовтня 2012 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна до 2013 року)».
Ухвалою суду від 10.03.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Рута» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелоп Фінанс» про визнання припиненим зобов'язання, зняття заборон на відчуження нерухомого майна шляхом виключення записів про іпотеку та обтяження залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Рута» строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання суду впродовж 10-ти календарних днів з дня одержання цієї ухвали доказів сплати судового збору в сумі 1816,80 грн; обґрунтування статусу та необхідності залучення третіх осіб до участі у даній справі; належним чином засвідчену (читабельну) копію Додатку №2 до Договору про відступлення права вимоги №114/2-45-1 від 29.10.2021.
13.03.2025 надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви та долучення доказів сплати судового збору в сумі 1816,80 грн та з обґрунтуванням необхідності залучення третіх осіб. Крім того, вказує про звернення до відповідача із вимогою отримання читабельної копії додатку до договору про відступлення права вимоги.
Ухвалою суду від 17.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Володимирський відділ Державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; Гунду Світлану Святославівну. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Акціонерне товариство “Райффайзен банк». Призначено підготовче засідання у справі на 14 квітня 2025 року на 11:00 год.
Учасники справи ухвалу суду отримали 19.03.2025.
Строк для подання відзиву - по 03.04.2025.
21.03.2025 надійшла заява позивача про долучення до матеріалів справи отримані від відповідача відповідь, витяг з додатку №2 до договору.
26.03.2025 надійшов відзив відповідача, згідно якого вказує, що станом на 29 жовтня 2021 року заборгованість позивача за кредитним договором становила 138512,02 грн. У результаті укладення договору про відступлення 2, кредитором у зобов'язанні, що виникло та існувало на підставі кредитного договору стало ТОВ “ДЕВЕЛОП ФІНАНС», яке згідно умов договору про відступлення набуло права вимагати замість первісного кредитора належного виконання боржником зобов'язань в межах переданого права вимоги. АТ “Райффайзен Банк», як первісний кредитор (продавець права вимоги за кредитним договором), на дату (момент) укладення договору про відступлення, визнавав та підтверджував факт наявності права вимоги до позивача за кредитним договором. Тому, як наслідок, позовні вимоги є передчасними і не підлягають задоволенню. Закінчення строку дії договору не свідчить про те, що основне зобов'язання ТОВ “РУТА» за кредитним договором виконано, оскільки станом на 29 жовтня 2021 року (на момент відступлення права вимоги) заборгованість ТОВ “РУТА» існувала та виконана не була. У задоволенні позову просить відмовити.
Позивач відзив відповідача отримав 26.03.2025.
Строк для подання відповіді на відзив - по 31.03.2025.
27.03.2025 надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, згідно якої позовні вимоги підтримує. Зазначає, що позовні вимоги стосуються встановленню факту припинення основного зобов'язання, внаслідок якого припиняється похідне зобов'язання - іпотека. За час оскарження судових рішень в апеляційній та касаційній інстанціях у справі № 903/914/17 ТзОВ “Рута» виконало судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором № 011/303569/93703 від 02.10.2012 у справі 165/3112/14-ц в повному обсязі і відповідно до постанови головного державного виконавця Нововолинського міського ВДВС Головного ТУЮ у Волинській області Козака Д.І. від 20.07.2018 виконавче провадження № 49843489 закінчено. Таким чином, станом на 21.12.2018 (дату винесення судового рішення касаційною інстанцією) жодних невиконаних зобов'язань за кредитним договором № 011/303569/93703 від 02.10.2012 не було. 27.05.2020 року ПАТ “Райффайзен Банк Аваль» ініціювало судовий спір про стягнення з ТзОВ “Рута» та ОСОБА_1 10 631,08 грн. процентів річних, нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, в порядку ст.625 ЦК України, який 10.09.2020 у справі № 903/366/20 був залишений за його заявою без розгляду. Виходячи з цих обставин, ПАТ “Райффайзен Банк Аваль» підтвердило виконання основного грошового зобов'язання ТзОВ “Рута» за кредитним договором станом на 27.05.2020 (дату звернення до суду). Твердження відповідача про те, що станом на 29.10.2021 (на момент відступлення права вимоги) була наявна заборгованість ТзОВ “Рута» за основним зобов'язанням в розмірі 138512,02 грн. не відповідає дійсності і не підтверджується жодними доказами, які б спростували позивні вимоги заявлені позивачем.
Відповідач відповідь на відзив отримав 27.03.2025.
Строк для подання заперечень на відповідь на відзив - по 01.04.2025.
Заперечення відповідача на адресу суду не надходили.
У той же час, судом встановлено, що станом на дату судового засідання докази належного повідомлення третьої особи ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи в матеріалах справи відсутні.
Ураховуючи вищевикладене, з метою повного та всебічного розгляду справи, виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 14.04.2025 підготовче засідання відклав на 30.04.2025 о 14 год 00 хв.
У судовому засіданні представники позивача та відповідача у зв'язку з відсутністю у них інформації щодо природи боргу, переданого за договором про відступлення права вимоги №114/2-45 від 28.10.2021, відповідно до якого передано право вимоги до позичальника ТОВ “Рута» за кредитним договором №011/303569/93703 від 02.10.2012 та договором іпотеки від 02.10.2012, заявили усне клопотання про визнання явки представника АТ “Райффайзен банк», як кредитодавця та особи, яка відступила право вимоги, у судове засідання обов'язковою з метою з'ясування таких обставин.
Ухвалою суду від 30.04.2025 повідомлено учасників справи про відкладення підготовчого засідання на 07 травня 2025 року на 10:00 год. Явку Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» у судове засідання 07.05.2025 о 10 год 00 хв. визнано обов'язковою.
У судовому засіданні представник третьої особи дав усні пояснення по суті спору.
Ухвалою суду від 07.05.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі №903/250/25 на 30 днів. Встановлено третій особі строк для подання письмових пояснень з посиланням на докази (пункти договорів тощо) до 16.05.2025. Докази надіслання пояснень іншим учасникам справи подати суду. Повідомлено учасників справи про відкладення підготовчого засідання на 19 травня 2025 року на 14:30 год. Явку Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» у судове засідання 19.05.2025 о 14:30 год. визнано обов'язковою.
16.05.2025 надійшли пояснення АТ “Райффайзен Банк», згідно яких вказує, що за договором про відступлення права вимоги від 28.10.2021 передано заборгованість ТОВ “Рута», що за своєю суттю є процентами , нарахованими у відповідності до ст. 625 ЦК України та п. 5.4 кредитного договору, за період з 27.05.2014 по 12.10.2017. В процесі внутрішнього перегляду суми відступленого боргу виявлено розбіжність у розрахунках, у зв'язку з чим сума, зазначена як 138 512,02 грн, за попередніми уточненнями могла б становити 96 335,52 грн.
Заслухавши пояснення учасників справи, враховуючи відсутність не розглянутих заяв/клопотань, виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 19.05.2025 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 04.06.2025 об 11 год 30 хв.
АТ “Райффайзен Банк» у заяві від 23.05.2025 розгляд справи просить здійснювати без участі його представника.
03.06.2025 надійшла заява позивача про долучення до матеріалів справи доказів понесення товариством витрат на правничу допомогу в сумі 30 000 грн.
У судовому засіданні представниця позивача зазначила, що кредитний договір припинив свою дію, у зв'язку з чим банком неправомірно нараховано відсотки на неіснуючий борг.
Представник відповідача зазначив, що за договором про відступлення права вимоги передано штрафні санкції, нараховані у відповідності до ст. 625 ЦК України. На даний момент борг позивачем не погашений. Стягнення збору в судовому порядку не здійснювалось з метою намагання врегулювати спір в добровільному порядку.
Заслухавши пояснення учасників справи, з метою з'ясування усіх обставин справи, повного та об'єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи по суті та визнання явки АТ “Райффайзен Банк» у судове засідання обов'язковою.
Ухвалою суду від 04.06.2025 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи по суті на 18 червня 2025 року о 10:00 год. Явку Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» у судове засідання 18.06.2025 о 10:00 год визнати обов'язковою.
17.06.2025 надійшло клопотання ТОВ “Девелоп Фінанс» про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивача до 5 000 грн.
У судовому засіданні представниця відповідача зазначила про неможливість розгляду справи без участі представника АТ “Райффайзен Банк», у зв'язку з чим заявила усне клопотання про відкладення судового розгляду та повторного визнання явки представника банку у судове засідання обов'язковою.
Представниця позивача та третьої особи клопотання відповідача підтримала.
Суд звертає увагу АТ “Райффайзен Банк», що ухвалою суду від 04.06.2025 його явка у судове засіданні 18.06.2025 судом була визнана обов'язковою.
Представник АТ “Райффайзен Банк» у судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 05.06.2025.
Враховуючи вищевикладене, клопотання позивача та відповідача, неявку АТ “Райффайзен Банк», дотримуючись принципів рівності та змагальності сторін, суд вважає за необхідне розгляд справи по суті відкласти та явку представника АТ “Райффайзен Банк» визнати обов'язковою.
Ухвалою суду від 18.06.2025 повідомлено учасників судового процесу про відкладення розгляду справи по суті на 25 червня 2025 року на 15:30 год. Явку представника Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» у судове засідання 25.06.2025 о 15:30 год визнано обов'язковою.
У судовому засіданні 25.06.2025 судом завершено стадію з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, а також надано можливість учасникам судового процесу на стадії судових дебатів висловити перед судом свої правові позиції щодо спірних правовідносин та обмінятися репліками.
Після стадії судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
Ухвалою суду від 26.06.2025 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі №903/250/25 до 07 липня 2025 року о 12:00 год.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
02.10.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рута» та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір № 011/303569/93703 про надання кредиту у вигляді відновлювальної (револьверної) кредитної лінії з лімітом 350 000 грн, на строк до 26.09.2013 зі сплатою 22,5% річних.
У забезпечення виконання вказаного кредитного договору між сторонами укладено:
- договір поруки № 14624/303569/303569 між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 ;
- договір іпотеки від 02.10.2012 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Рута», посвідчений приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу Волинської області Асадуллаєвим О.Е. і зареєстрований в реєстрі за № 1421, предметом якого є нежитлове приміщення аптеки (літера А-5), яке розташоване за адресою 15-й мікрорайон, 5, м. Нововолинськ, Волинська обл.
12.09.2013 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «РУТА» укладено додаткову угоду № 011/303569/93703/1, відповідно до якої сторони пролонгували термін дії кредитного договору на 13 місяців до 26.10.2014 та змінили розмір відсоткової ставки на 24 відсотки річних.
У зв'язку з прийнятими змінами в кредитному договору внесені зміни в договір поруки та укладено додаткову угоду № 14624/303569/303569/1 до договору поруки № 1421 та узгоджено з поручителем зміну строку дії кредитного договору та відсоткової ставки.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області №165/3112/14 від 04.03.2015 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута", ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в солідарному порядку 261 343,96 грн, в тому числі: 217 824,27 грн - заборгованість за кредитним договором, 26 662,57 грн - заборгованість за відсотками, 16 857,12 грн - пеня та 2 613,44 грн сплаченого судового збору, всього 263 957, 40 грн.
13.01.2016 ВДВС Нововолинського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №49843489 по виконанню виконавчого листа №165/3112/14-ц від 04.03.2015 про стягнення з ОСОБА_1 та ТОВ «Рута» солідарно борг в сумі 263 957,40 грн на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
20.07.2018 ВДВС Нововолинського міського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №49843489 у зв'язку зі сплатою заборгованості в сумі 263 957,40 грн в повному обсязі.
Крім того, Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РУТА" про стягнення 101294,66 грн заборгованості за донарахованих відсотків згідно кредитного договору №011/303569/93703 від 02.10.2012.
Рішенням Господарського суду Волинської області №903/914/17 від 05.06.2018, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2018, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута" на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" 101 294,66 грн відсотків та 1600,00 грн витрат позивача по оплаті судового збору.
Постановою Верховного Суду від 21.12.2018 рішення Господарського суду Волинської області від 05.06.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 903/914/17 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
При цьому, Верховний суд враховував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, згідно з якою припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як встановлено Верховним судом у справі №903/914/17 кінцевою датою повернення кредиту за договором визначено до 26.10.2014, в той час як відсотки нараховані позивачем за період з 31.03.2015 по 15.09.2017. За таких обставин висновки господарських судів про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог є необґрунтованими.
Крім того, 27.05.2020 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява №114/5-185423 від 13.05.2020 Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль», в якій позивач просив стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “Рута» та ОСОБА_1 10 631,08 грн. процентів річних, нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на несвоєчасне виконання рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 04.03.2015.
Ухвалою Госопдарського суду Волинської області від 10.09.2020 №903/366/20 позов Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Рута», ОСОБА_1 про стягнення 10 631,08 грн. залишено без розгляду за заявою позивача.
28.10.2021 між АТ «Райффайзен Банк" - правонаступник ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та АТ «Оксі Банк" укладений договір відступлення права вимоги № 114/2-45 з додатками та актами до нього, відповідно до умов якого АТ «Оксі Банк" відступлено право вимоги до позичальника ТОВ «РУТА» за кредитним договором № 011/303569/93703 від 02.10.2012 та договором іпотеки від 02.10.2012.
29.10.2021 між ТОВ «Девелоп Фінанс» та АТ «Оксі Банк" укладений договір відступлення права вимоги № 114/2-45-1 з додатками та актами до нього, відповідно до якого право вимоги до позичальника ТОВ "Рута" за кредитним договором № 011/303569/93703 від 02.10.2012 та договором іпотеки від 02.10.2012 відступлено (передано) ТОВ "Девелоп Фінанс".
Згідно інформаційної довідки в Державному реєстрі іпотек змінено іпотекодержателя щодо предмета іпотеки, а саме: приміщення аптеки за адресою: Волинська обл., м. Нововолинськ , 15-й мікрорайон, буд.5 на ТОВ "Девелоп Фінанс".
Відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
За змістом статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону про іпотеку). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону про іпотеку).
За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.
Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону про іпотеку містять виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.
Підстави припинення іпотеки: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених Законом про іпотеку.
Отже, іпотека припиняється в разі припинення основного зобов'язання, зокрема, на підставі виконання.
Законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних з припиненням іпотеки, оскільки за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості іпотека припиняється за фактом виконання основного зобов'язання.
У листах від 29.07.2022, 17.03.2025 ТОВ «Девелоп Фінанс» повідомляє ТОВ «Рута», що станом на 29.07.2022 заборгованість ТОВ «Рута» за кредитним договором становить 138512,02 грн, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом. Станом на 17.03.2025 заборгованість не врегульована (не погашена), тому зобов'язання сторін не припинено, а тому відсутні підстави для вилучення записів про іпотеку та обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
АТ «Райффайзен Банк» у поясненнях від 16.05.2025 зазначає, що передана за договором про відступлення права вимоги заборгованість товариства в сумі 138 512,02 грн за своєю природою є процентами, нарахованими на суму простроченого боргу, передбаченого ст. 625 ЦК України та п. 5.4 кредитного договору (процентна ставка визначена п. 1.2.1 договору та становить 24% річних) і розрахована за період з 27.05.2014 по 12.10.2017. Повідомляє, що в процесі внутрішнього перегляду суми відступленого боргу відповідними службами банку виявлено розбіжність у розрахунках загального розміру відступленого зобов'язання. Зокрема, сума визначена, як 138 512,02 грн, за попередніми уточненнями, могла б становити 96 335,52 грн.
У судових засіданнях представник АТ «Райффайзен Банк» зазначив, що правильною є заборгованість ТОВ «Рута» в сумі 96 335,52 грн.
В той же час, представник ТОВ «Двелоп Фінанс» у судових засідання зазначає, що заборгованість ТОВ «Рута» за кредитним договором № 011/303569/93703 від 02.10.2012 становить 138 512,02 грн. Договір відступлення права вимоги не був предметом судового розгляду, докази про його розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинним на день розгляду справи.
У постанові від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) зробила висновок про те, що в разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.
У цій справі банк, як кредитор за кредитним договором, відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2014 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 02.10.2012 №011/303569/93703, строк виконання зобов'язань за яким сплив 26.10.2014, вказавши, що саме 261 343,96 грн є повним розміром заборгованості, включаючи борг за тілом кредиту і відсотками, пеню.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області №165/3112/14 від 04.03.2015 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута", ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в солідарному порядку 261 343,96 грн, в тому числі: 217 824,27 грн - заборгованість за кредитним договором, 26 662,57 грн - заборгованість за відсотками, 16 857,12 грн - пеня та 2 613,44 грн сплаченого судового збору, всього 263 957, 40 грн.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Оскільки в статті 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, то з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про повернення позики, ці зобов'язання вважаються припиненими.
13.01.2016 ВДВС Нововолинського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №49843489 по виконанню виконавчого листа №165/3112/14-ц від 04.03.2015 про стягнення з ОСОБА_1 та ТОВ «Рута» солідарно борг в сумі 263 957,40 грн на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
20.07.2018 ВДВС Нововолинського міського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №49843489 у зв'язку зі сплатою заборгованості в сумі 263 957,40 грн в повному обсязі.
Погашення боржником заборгованості в сумі 263 957,40 грн не оспорюється сторонами.
За відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про стягнення заборгованості та припинення у зв'язку із цим основного зобов'язання іпотека припиняється (висновки Верховного Суду в постановах від 16 жовтня 2024 року в справі № 686/9633/22 (провадження № 61-5849св23) та від 02 жовтня 2024 року в справі № 638/12581/18 (провадження № 61-17474св23).
Посилання АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Девелоп Фінанс», як на підставу виникнення спірної заборгованості, на п. 5.4 кредитного договору від 02.10.2012 №011/303569/93703, згідно якого при прострочення погашення кредиту проценти нараховуються за весь строк фактичного користування кредитом на суму фактичної заборгованості, в тому числі протягом строку такого прострочення, та підлягають сплаті додатково до сум, передбачених графіком, є самовільним тлумаченням змісту кредитного договору.
Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, згідно з якою припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, кінцевою датою повернення кредиту за договором визначено до 26.10.2014, в той час як відсотки нараховані кредитором за період з 27.05.2014 по 12.10.2017.
Крім того, постановою Верховного Суду від 21.12.2018 №903/914/17 також відмовлено у задоволенні вимог АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Рута» у стягнення відсотків, нарахованих банком за період з 31.03.2015 по 15.09.2017, з аналогічних підстав.
Судом встановлено, що згідно додатку №2 до договору відступлення права вимоги №114/2-45-1 від 29.10.2021 «Реєстр боржників» АТ «Оксі Банк» відступило ТОВ «Девелоп Фінанс» право вимоги до ТОВ «Рута» за кредитним договором №011/303569/93703 заборгованість в сумі 138 512,02 грн, що становить суму заборгованості за відсотками.
Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом взято до уваги, що у заяві від 16.05.2025 та у судових засіданнях представник АТ «Райффайзен банк» зазначив, що дійсна сума заборгованості становить не 138 512,02 грн, а 96335,52 грн.
У той же час, в матеріалах справи відсутні докази, розрахунки на підтвердження суми заборгованості, зокрема, природи її виникнення, період нарахування тощо, що позбавляє суд можливості перевірити нарахування та спростовує посилання ТОВ «Девелоп Фінанс», АТ «Райффайзен Банк», що спірна заборгованість є заборгованістю, нарахованою у відповідності до ст. 625 ЦК України.
Заперечуючи проти позову з підстав наявності в позичальника заборгованості за кредитним договором, відповідач жодних доказів на підтвердження такої обставини суду не надав.
Матеріали справи не містять доказів пред'явлення кредитором вимог до позичальника відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі № 264/1419/18 (провадження № 61-7277св20) зазначено, що факт припинення зобов'язань за кредитним договором підтверджено постановою державного виконавця від 18 січня 2018 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_5 у зв'язку з виконанням виконавчого документа у повному обсязі. Доказів оскарження вказаної постанови державного виконавця до суду не надано. Тому з огляду на те, що належне виконання основного зобов'язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про задоволення вимоги позивача про визнання припиненим й іпотечного договору.
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 569/16813/19 (провадження № 61-11988св21) за подібних фактичних обставин зробив висновок, що у постанові державного виконавця зазначено про фактичне виконання в повному обсязі рішення суду, відомості про оскарження вказаної постанови та її скасування відсутні. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов'язання боржника перед кредитором виконано в повному обсязі, а тому позовні вимоги в частині визнання іпотеки припиненою підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та доведеними належними доказами.
Ураховуючи вищевикладене, виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про стягнення з нього усієї суми заборгованості за цим договором, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з погашенням боржником всієї суми заборгованості, відсутність будь-яких пред'явлених вимог як первісного кредитора АТ «Райффайзен Банк» так і нового кредитора ТОВ «Девелоп Фінанс», суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», для визнання припиненою іпотеки.
У той же час, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки припиненою, а не шляхом припинення зобов'язань за іпотечним договором.
Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України в постанові від 04 лютого 2015 року в справі № 6-243цс14, у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року в справі № 695/3790/15-ц, від 02 жовтня 2019 року в справі № 126/1056/15-ц. Обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою відмови в позові.
Верховний Суд у цій постанові не відступає від своїх висновків про те, що право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки, однак висновує про те, що суди не вийшли за межі позовних вимог й не порушили принцип диспозитивності, як зазначає заявник, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої, пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, тоді як правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, керуючись фактами, установленими під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Зміст позовних вимог спрямований на визнання іпотеки такою, що припинена, тому суд дійшов висновку про задоволення такого позову.
Неточність формулювання відповідних вимог (визнання припинення зобов'язання за іпотечним договором) позивачем не становить підставу відмови в задоволенні обґрунтованого позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №638/18321/19 від 11.02.2025.
Враховуючи те, що позивачем обраний правомірний та ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів визнання права (що включає в себе також відсутність права), тому на переконання суду задоволення позовних вимог шляхом визнання припиненою іпотеки, а не визнання припиненим зобов'язання за іпотечним договором, не є зміною судом предметом позову, оскільки обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів залишається незмінним.
Щодо позовних вимог про застосування наслідків припинення іпотечного договору та зняття заборони на відчуження нерухомого майна - приміщення аптеки площею 164,5 кв.м., розташованого за адресою Волинська обл., м. Нововолинськ, 15-й мікрорайон, буд. 5 шляхом виключення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку № 2434807 від 02.10.2012 та запису про обтяження №2434898 від 02.10.2012 суд зазначає наступне.
Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п'ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору).
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до статті 74 Закону України «Про нотаріат» одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
Згідно з пунктом 5 Глави 15 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 року (далі - Порядок), нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 6.1 Глави 15 Розділу ІІ Порядку передбачено, що про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами та органами державної виконавчої служби накладеного ними арешту на майно нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.
Отже, законодавством передбачено підстави та порядок зняття заборони відчуження нерухомого майна.
Враховуючи необхідність документального закріплення підстав зняття нотаріусом заборони відчуження нерухомого майна (нотаріус не може зняти заборону без офіційного звернення), у разі особистого звернення до нотаріуса осіб, які є ініціаторами зняття заборони, та мають на це необхідні права та повноваження, нотаріусу слід відбирати від таких осіб відповідну заяву, в якій міститиметься прохання про зняття заборони відчуження нерухомого майна та до якої додаються необхідні підтверджуючі документи.
При одержанні заяви та підтверджуючих документів, на виконання пункту 6.1. Глави 15 Розділу ІІ Порядку, нотаріус реєструє таку заяву в журналі реєстрації вхідних документів та робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.
Після зняття заборони відчуження нерухомого майна нотаріус, який зняв заборону, може провести державну реєстрацію припинення обтяження (заборони), а також припинення іншого речового права (іпотеки) - у разі, коли знімається заборона з предмета іпотеки, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Тобто у процедурі зняття заборони первинними є дії щодо завершення початої нотаріальної дії з накладення заборони (з проставленням відміток у відповідному реєстрі та алфавітній книзі та проставлення відмітки на правочині) та лише після цього можливе внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення заборони та іпотеки.
Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін, слід дійти висновку про те, що зняття заборони з нерухомого майна є неправильним способом захисту порушених прав власника майна, оскільки у випадку одержання відповідної заяви та підтверджуючих документів або за наявності рішення суду нотаріус сам повинен відповідно до вимог закону зняти заборону відчуження майна та провести державну реєстрацію припинення обтяження (заборони), а також - припинити інше речове право (іпотеку). Тобто такий обов'язок нотаріуса передбачений законом, а тому не може бути додатково покладений судовим рішенням.
З урахуванням наведеного, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
У гл. 8 роз. I ГПК України закріплений інститут судових витрат.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (див. п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Статтею 123 ГПК України, яка визначає види судових витрат, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст. 126 ГПК України).
Порядок розподілу судових витрат визначений у ст. ст. 129 - 130 ГПК України. Так, за ч. 4 ст. 129 ГПК України розподіл інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи та встановлює, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру заявлених вимог.
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
За приписами ст. 1 цього Закону:
- договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт - оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону);
- представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону);
- інші види правничої допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Види адвокатської діяльності визначає ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відповідно до якої ними, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Частинами 1 - 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру і погодинної оплати (див. п. 4.20 постанови Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/6138/24).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У позовній заяві та заяві від 03.06.2025 позивачем заявлені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн.
12.12.2024 між адвокатом Явтушенко І.В. та ТОВ «Рута» укладено договір про надання професійної правничої допомоги адвокатом №104, згідно умов якого адвокат приймає на себе доручення клієнта пол надання правової допомоги з усіх питань щодо юридичного супроводу та представництва у правовідносинах, які виникли на підставі кредитного договору №011/303569/93703 від 02.10.2012, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Рута» на суму 350 000 грн, а клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар в порядку, визначеному цим договором (п. 1.1). Розмір, порядок обчислення та сплати винагороди адвокату визначається сторонами, зокрема шляхом підписання додаткових угод (п. 4.1). Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 8.1).
Додатковою угодою №1 від 12.12.2024 сторони узгодили вартість наданих адвокатом послуг з професійної правничої допомоги по даному договору щодо досудової підготовки та в суді першої інстанції в сумі 30 000 грн, які клієнт сплачує адвокату до подачі позову до суду.
Сторонами підписано розрахунок витрат за надання професійної правничої допомоги від 02.06.2025 на суму 30 000 грн, що включає в себе такі види робіт:
- підготовка позову ТОВ «Рута» до ТОВ «Девелоп Фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Володимирський ВДВС у Володимирському районі Волинської області ЗМУМЮ, Гунда С.С., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача АТ «Райффайзен Банк» про припинення зобов'язання, зняття заборон;
- представництво інтересів ТОВ «Рута» в Господарському суді Волинської області, в тому числі підготовка та подання процесуальних документів: відповіді на відзив, клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції;
- направлення запитів ТОВ «Девелоп Фінанас», АТ «Райффайзен Банк» в межах підготовки позову.
Оплата 30 000 грн ТОВ «Рута» підтверджується випискою по рахунку за період з 01.01.2025 по 03.06.2025.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 6.35 постанови від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 сформулював висновок про те, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Усталеним у судовій практиці є те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію "реальності" адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію "розумності" їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує і ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд також неодноразово зазначали таке:
- нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (див. п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19);
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18);
- у разі недотримання вимог ч. 5 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22);
- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України (див. п. 6.5 постанови об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2019 у справі № 922/445/19).
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Дослідивши заяву ТОВ «Рута» про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надані докази в їх сукупності, враховуючи предмет спору та складність справи, об'єм фактично наданих послуг, з метою дотримання співмірності, обґрунтованості та пропорційності при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які є доведеними, документально обґрунтованими, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як встановлено вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, зокрема позовні вимоги про визнання іпотеки припиненою задоволено, а у задоволенні вимоги про застосування наслідків припинення іпотечного договору відмовлено.
Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, підставними є витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн.
З огляду на вищевикладене, сукупність доказів щодо витрат позивача, надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю та об'ємом справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, беручи до уваги об'єм наданих правових послуг, заперечення відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, тобто в пропорційному співвідношенні розміру задоволених позовних вимог.
Такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з наданими адвокатом послугами.
Суд також враховує, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару (як у даному випадку) сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Проте відповідач в даному випадку цього не довів.
Крім цього, посилаючись на невідповідність заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу критеріям реальності та розумності, а також необхідність її зменшення до 5000 грн, відповідач не наводить жодного обґрунтування цієї суми витрат на правничу допомогу.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Таким чином посилання відповідача на відсутність зазначення позивачем конкретного реального часу, витраченого адвокатом на відповідні послуги, не приймається судом до уваги.
Твердження відповідача, що участь представника позивача в судових засіданнях в режимі відеоконференції, тривалість та складність судових засідань не потребувало від адвоката значних зусиль та часу, також не приймається судом у даному випадку, як обставина для зменшення розміру витрат.
Під час розгляду справи у порядку господарського судочинства, враховуючи принцип змагальності та обов'язок доказування у справі з огляду на приписи статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 2 422,40 грн слід покласти на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 130, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати іпотеку за іпотечним договором від 02.10.2012, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступник Акціонерне товариство «Райффайзен Банк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рута», посвідченим приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу Асадуллаєвим О.Е. та зареєстрованим в реєстрі за номером 1421, такою, що припинена.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелоп Фінанс» (провулок Рильський, 4, м. Київ, код ЄДРПОУ 41937164) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рута» (15 мікрорайон, буд. 5, м. Нововолинськ, Волинська обл., код ЄДРПОУ 25089082) 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору, 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього: 17 422,40 грн (сімнадцять тисяч чотириста двадцять дві грн 40 коп).
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено 07.07.2025.
Суддя С. В. Бідюк