Номер провадження: 33/813/1381/25
Номер справи місцевого суду: 515/438/25
Головуючий у першій інстанції Олійник К. І.
Доповідач Карташов О. Ю.
07.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Карташова О.Ю.
за участю секретаря судового засідання Рудуман А.О.
особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 27 травня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 27 травня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 (сімнадцять тисяч) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605, 60 грн.
Як вбачається з постанови суду першої інстанції, 15 березня 2025 року приблизно о 20:41 год. на вул. Першотравнева в с. Білолісся Білгород-Дністровського району Одеської області водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Cherry amulet», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння від проходження медичного огляду на стан сп'яніння відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху п. 2.5 Правил дорожнього руху, та вчинив правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП України.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана постанова є протиправною, просить її скасувати, а провадження по справі відносно нього закрити через відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що зміст діяння викладеного в постанові суду не відповідає змісту ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме невірним є значення « ОСОБА_1 керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння», оскільки відповідальність передбачено зокрема за «керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп'яніння». Також твердження «від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився» не відповідає змісту ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки відповідальність передбачена зокрема за «відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння». До того ж формулювання «з явними ознаками алкогольного сп'яніння» є припущенням та оціночним судженням, яке не свідчить про перебування особи саме в стані алкогольного сп'яніння в його юридичному значенні. Скаржник наголошує, що взагалі не вживає алкоголь, бо є людиною фізично хворою. Крім того, звертається увага на те, що в постанові суду не вказано які саме ознаки алкогольного сп'яніння при зупинці транспортного засобу побачили поліцейські у скаржника, а це є грубе порушення адміністративного законодавства, а саме ст. 278 та ст. 283 КУпАП. Підсумовуючи викладене скаржник зазначає, що фабула адміністративного правопорушення, яке нібито він вчинив не відповідає змісту ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Також, в скарзі зазначається, що в матеріалах справи немає доказів керування саме скаржником транспортним засобом. А відеозапис долучений до справи не є допустимим доказом, оскільки його не засвідчено електронним цифровим підписом будь-якої особи, також його записано не доброякісно, він має погане зображення, незрозуміло хто знятий на відеозапису, не розібрати про що йде мова, не чутно про що говорять особи.
На додаток, скаржник вказує, що в матеріалах справи відсутні докази наявності будь-яких підстав які б стали причиною для зупинки транспортного засобу у цій справі. Поліцейськи не повідомили скаржнику про причини зупинки його транспортного засобу і не ознайомили з детальним описом підстав зупинки, а тому зупинка є незаконною і інші незаконні дії працівників поліції не можуть у майбутньому породжувати законних вимог до особи.
Крім того, скаржник вважає, що його було позбавлено права на справедливий суд і права на захист, оскільки він не брав участі при розгляді у суді першої інстанції і йому не було вручено повістки про розгляд справи.
23.06.2025 року на електронну адресу суду з поштової адреси « ІНФОРМАЦІЯ_2 » надійшло повідомлення «Я ОСОБА_1 прошу розглянути мою справу без моєї участі втом шо я неможу проїхати пункт пропуску таможний», при перевірці було встановлено, що ЕП відсутній.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, надіславши повідомлення про розгляд справи за його відсутності.
Інформація про дату та час розгляду справи, розміщено на офіційному сайті Одеського апеляційного суду.
На мобільний номер телефону ОСОБА_1 , який було зазначено в апеляційній скарзі зроблено телефонограму про виклик в судове засідання в якому зазначалася час та місце проведення.
Апеляційний суд, звертає увагу на те, що неявка особи, яка притягується до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 294 КУпАП, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01.04.2008, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26.04.2007). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Поряд з цим, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
З огляду на зазначене, враховуючи положення ч.6 ст. 294 КУпАП, у суду апеляційної інстанції відсутні перешкоди для розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до відповідальності.
Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до наступного висновку.
Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Як регламентують приписи ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов'язаний, зокрема, з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.
Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Всупереч тверджень апеляційної скарги ці вимоги закону суддею першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок судді про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у постанові.
Так, пунктом 2.5 Правил дорожнього руху встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Разом з тим, ст. 130 КУпАП України встановлено відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тобто об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у випадку невиконання водієм вимог п. 2.5 ПДР полягає у відмові особи, яка здійснювала керування транспортним засобом та якій працівник поліції висловив вимогу пройти огляд на стан сп'яніння, пройти такий огляд.
Відповідно до ст. 2, 3 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 9 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція №1452/735) огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
З протоколу серії ЕПР1№ 272510 від 15.03.2025 року вбачається, що водій керував автомобілем з явними ознаками алкогольного сп'яніння, пройти огляд на місці зупинки та в медичному закладі відмовився.
Відповідно направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у ОСОБА_1 в результаті огляду, проведеного уповноваженою особою Державтоіспекції МВС патрульної поліції служби МВС, виявлені такі ознаки сп'яніння як запах з порожнини рота, нечітка мова, почервоніння очей, хитка хода.
З огляду на наведені ознаки, у поліцейського виникли підстави вважати, що водій ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння, наслідком чого стала вимога поліцейського до ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд відповідно до п. 2.5 ПДР кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Наявним у матеріалах справи відеозаписом з бодікамер патрульних підтверджується, що працівники поліції виявивши у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння, запропонували пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу або в медичному закладі. ОСОБА_1 відмовився від огляду на місці зупинки транспортного засобу та відмовився від огляду в медичному закладі. Крім того зазначав, що пив вино. Поліцейський роз'яснив наслідки відмови та повідомив ОСОБА_1 , що відносно нього буде складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП. Також останнього відсторонено від права керування транспортним засобом.
Таким чином, відмовляючись від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи скарги про те, що відсутні докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом, є непереконливими та оцінюються судом як обрана лінія захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності.
Крім того, зазначене спростовуються наявним у матеріалах справи відеозаписом відповідно до якого на відеореєстраторі службового автомобіля зафіксовано зупинення транспортного засобу марки Cherry amulet», реєстраційний номер НОМЕР_1 за кермом якого перебував ОСОБА_1 .
Щодо доводів апеляційної скарги про незаконність та безпідставність зупинки транспортного засобу, апеляційний суд зазначає наступне.
Як вбачається з відеозапису доданого до матеріалів справи, підставою зупинки ОСОБА_1 було те, що номерний знак був неосвітлений, про що останньому було повідомлено та складено протокол за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.
Також апеляційний суд звертає увагу на непослідовну позицію скаржника, оскільки останній спочатку вказує, що відсутні докази керування транспортним засобом, а в подальшому зазначає, що були відсутні законні підстави зупинки транспортного засобу.
Щодо доводів апелянта про те, що відеозапис є не належним доказом, оскільки не засвідчений електронним підписом та є поганої якості, апеляційний суд відхиляє, крім того досліджений судом відеозапис досить інформативний, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, містить відомості про обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.
Так, наданим суду відеозаписом зафіксовані реальні події, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, оскільки дозволяють встановити дійсні обставини справи, які чітко вказують на ОСОБА_1 як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння та який на вимогу поліцейського пройти огляд, відмовився проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння як на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров'я.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Наданий до матеріалів справи носій інформації (оптичний диск) є оригіналом електронного документу, який не потребує додаткового засвідчення електронним підписом, а тому наявний у справі диск з відеозаписом є належним та допустимим доказом у справі.
Доводи захисника про те, що фабула протоколу не свідчить про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП апеляційний суд вважає безпідставним.
Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленого законодавством порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що викладена у ньому фабула відповідає об'єктивній стороні складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Тобто, у протоколі викладено, які саме дії вчинив ОСОБА_1 , які відповідають диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Наявний у справі протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а також вимогам, передбаченим Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, містить усі необхідні реквізити та є належним і допустимим доказом.
Апеляційний суд вважає здобуті у справі докази є належними та допустимими доказами вини ОСОБА_1 та у ході апеляційного розгляду апеляційним судом не отримано даних, які б свідчили про незаконність дій працівників поліції та невідповідність їх дій вимогам «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015 року.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 оскаржував дії працівників поліції щодо складання відносно нього протоколу. Доказів неправомірної поведінки працівників поліції чи інших доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення та додатках до нього матеріали справи не містять.
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості постанови судді районного суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено та під час апеляційного перегляду справи не встановлено, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також направлені на уникнення адміністративної відповідальності.
Невизнання ОСОБА_1 своєї провини в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, є способом його самозахисту, бажанням уникнути відповідальності та спростовується матеріалами справи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
ОСОБА_1 , реалізувавши своє право керувати транспортним засобом, погодився нести відповідальність та виконувати обов'язки згідно встановлених в Україні правових норм у сфері дорожнього руху.
Отже, висновки суду першої інстанції про доведеність вини та наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є правильними та підтверджуються зібраними і перевіреними в ході розгляду справи доказами.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які б були також підставою для скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на наведене, підстави для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі, як того просить скаржник, відсутні.
Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 27 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.Ю. Карташов