Справа № 577/3591/25
Провадження № 1-кп/577/375/25
04 липня 2025 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області
Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
представника потерпілого ОСОБА_4
обвинуваченої ОСОБА_5
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі засідань суду в м. Конотопі кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025200450000476 від 06 травня 2025 року по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Великий Самбір Конотопського району Сумської області, українки, громадянки України, освіта вища, одруженої, має на утриманні одну неповнолітню дитину, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,
Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Ст.14 Конституції України передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно ч. 3 ст. 79 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Відповідно до ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок. Згідно ст. 1 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки. Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 112 Земельного кодексу України, охоронні зони створюються уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів, для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 112 Земельного кодексу України, охоронні зони створюються уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів, для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання входження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Відповідно до положень ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті, у тому числі прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та - - навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Згідно із ст. 88 Водного кодексу України, ст. 60 ЗК України, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних з. н виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на і їх та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси,мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. 23.04.2025 року у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на самовільне зайняття несформованої земельної ділянки комунальної власності на території Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 5922080800:03:002:1942 у межах прибережно - захисної смуги річки Ромен. Реалізуючи вказаний злочинний умисел, ОСОБА_5 23.04.2025 року, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, самовільно, без належного оформлення права власності, права користування чи оренди на землю, та їх державної реєстрації, за допомогою с/г техніки свого батька ОСОБА_6 , який був необізнаний з її намірами, здійснила самовільне зайняття несформованої земельної ділянки комунальної форми власності на території Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим мером 5922080800:03:002:1942, площею 1,2 га, у тому числі 0,147 га у межах прибережно - захисної смуги річки Ромен, шляхом її обробітку та вирощування сільськогосподарської культури «сонях». Згідно інформації Попівської сільської ради внаслідок самовільного зайняття вказаної земельної ділянки ОСОБА_5 заподіяно Попівській сільській раді шкоду в розмірі 11205 грн.
23.06.2025 року між обвинуваченою ОСОБА_5 та представником потерпілого ОСОБА_4 укладено угоду про примирення, згідно якої ОСОБА_5 повністю визнала свою винуватість у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення та щиро розкаялася у вчиненому, сторони визначили істотні для кримінального провадження обставини, крім того, даною угодою сторони погодили покарання ОСОБА_5 за ч.2 ст. 197-1 КК України, з урахуванням обставин, що пом'якшують покарання, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, які відобразились у щирому каятті із активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення, добровільному відшкодуванні завданого збитку (п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України), повному визнанні вини у інкримінованому кримінальному правопорушенні, з урахуванням особи обвинуваченої, а саме: відсутності обставин, які обтяжують покарання, судимостей, наявності суспільного інтересу в забезпеченні швидкого судового провадження, сторони у відповідності до вимог ст. 65, 69 КК України погоджуються на призначення більш м'якого виду покарання, який не зазначений в санкції кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, ОСОБА_5 у виді штрафу розміром 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 3400 грн.
Також в угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачена цілком розуміє права, визначені п.1 ч.5 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ст.473 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачена і представник потерпілого підтвердили суду, що угода про примирення між ними укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
При цьому обвинувачена підтвердила суду, що кримінальне правопорушення нею було вчинено у відповідності до обставин, викладених у обвинувальному акті, свою вину у вчиненому вона визнає повністю та щиро розкаюється у вчиненому.
Суд, заслухавши учасників судового провадження, думку прокурора, який не заперечував проти затвердження угоди між обвинуваченою і представником потерпілого, вказавши на те, що умови угоди не суперечать вимогам закону, зокрема і в частині призначення покарання обвинуваченій, угода не суперечить інтересам суспільства.
Суд, розглядаючи питання про затвердження угоди, приходить до наступного
Так, відповідно до ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим.
Згідно з ч.3 ст.469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 за ч.2 ст. 197-1 КК України, віднесено до категорії нетяжкого злочину, а отже угода відповідає вимогам закону.
Судом встановлено, що обвинувачена цілком розуміє положення ч.ч. 4, 5 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, наслідки її невиконання, представник потерпілого цілком розуміє наслідки затвердження угоди, укладання угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, умови угоди не суперечать вимогам КПК та КК України, інтересам суспільства, сторони дійсно примирились, що підтверджено ними в судовому засіданні, та погодили вид і розмір покарання, яке може бути накладено на обвинувачену, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 3400 грн.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для затвердження угоди про примирення між представником потерпілого ОСОБА_4 та обвинуваченою ОСОБА_5 , укладеної 23 червня 2025 року.
Судові витрати та речові докази по справі відсутні, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Керуючись ст. 314, 368, 370-371, 373-374, 376, 475, 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд,
Затвердити угоду про примирення, укладену 23 червня 2025 року між представником потерпілого ОСОБА_4 та обвинуваченою ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 визнати винною за ч.2 ст. 197-1 КК України і призначити покарання з застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) грн.
Роз'яснити, що у разі невиконання угоди про примирення потерпілий чи прокурор мають право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку.
Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Конотопський міськрайонний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення:
- обвинуваченим виключно з підстав призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без її згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.ч. 5-7 ст. 474 КПК України, в тому числі нероз'яснення їй наслідків укладення угоди;
- потерпілим виключно з підстав призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз'яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених ч. 6 чи ч. 7 ст. 474 КПК України;
- прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому, згідно з ч. 3 ст. 469 КПК України, угода не може бути укладена.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.
Інші учасники судового провадження мають право на підставі ч. 6 ст. 376 КПК України отримати копію вироку в суді.
Суддя ОСОБА_1