Справа № 761/46076/24
Провадження № 2/761/4141/2025
11 квітня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Пономаренко Н.В
за участю секретаря: Яцишина А.О.
представника позивача: ОСОБА_8
представників відповідачів: Лев'як С.С., Ігнатенко Т.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
в грудні 2024 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Міністерства розвитку громад та територій України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в якому просив: визнати незаконним наказ Міністерства розвитку громад та територій України №59-ОС від 15.11.2024 про звільнення позивача з посади начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту Черноморськ); поновити позивача на посаді начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту Черноморськ) з 16.11.2024; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.11.2024 до дня ухвалення судом першої інстанції рішення, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати позивача 9704,51 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача 50000,00 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначено, серед іншого, що 18.11.2024 о 13-50 год. позивач був ознайомлений із наказом Міністерства розвитку громад та територій України №59-ОС від 15.11.2024 про його звільнення з посади начальника Філії з 15.11.2024 на підставі п.6 ст. 40 КЗпП України.
Таке звільнення відбулося на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04.11.2024 та додаткового рішення цього ж суду від 12.11.2024 у справі №761/26313/23 про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Філії (15.11.2024 видано наказ Міністерства розвитку громад та територій України №58-ОС «Про поновлення ОСОБА_3 »).
Окремо позивачем зауважено, що з наказом про своє звільнення він був ознайомлений не в день самого звільнення, не в день поновлення раніше звільненого працівника на посаді, яку займав позивач, а лише через три дні, при цьому, позивач продовжував здійснювати свої повноваження, не володіючи інформацією про своє звільнення.
При цьому, в позові зазначено про порушення порядку звільнення позивача, передбаченого ст. 40 КЗпП України, оскільки звільнення з вказаної підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Так, позивач зазначає, що він фактично був звільнений раніше, ніж ознайомлений з відповідним наказом про своє звільнення, оскільки наказ датований 15.11.2024, а ознайомлення із ним позивача відбулося 18.11.2025.
При цьому, позивачу не було запропоновано жодної іншої посади. Таким чином, в позові зазначено, що звільнення відбулось на підставі п.6 ст. 40 КЗпП України з порушенням вимог ч.2 ст.40 КЗпП України, оскільки не було дотримано встановленого законом порядку звільнення позивача з роботи.
Окрім вказаного, зазначено по порушення порядку звільнення, передбаченого ст. 46 Статуту Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та п.5.1. Положення про Чорноморську філію Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрацію морського порту Черноморськ).
Також порушено роботодавцем вимоги ст. 47 КЗпП України, оскільки наказ про звільнення датований 15.11.2024, а ознайомлення із ним позивача відбулося лише 18.11.2025.
Позивач вважає, що його незаконне звільнення всупереч передбаченої законодавством процедури, призвело до порушення його права на повагу до приватного і сімейного життя, яке гарантується статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також при його звільненні було порушено ст.4 Конвенції Міжнародної організації праці №158 «»Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року».
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачем зазначено, що вочевидь несподіване його звільнення з займаної посади з порушенням визначеної законодавством процедури спричинило йому душевні страждання, позивач не залишився байдужим до вказаних порушень і у нього наявний певний дискомфорт, переживання, які змусили його вимагати захисту порушеного права в судовому порядку. Окрім цього, ОСОБА_1 просить врахувати такі обставини, як ступінь зниження престижу і ділової репутації позивача, матеріальні зміни у житті, адже на його утриманні перебувають дружина і троє дітей, а звільнення спричинило невизначеність і непередбачуваність щодо їх майбутнього.
Ухвалою суду від 13.12.2024 прийнято позовну заяву для розгляду, відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.
В підготовчому судовому засіданні 21.01.2025 судом задоволено клопотання представника відповідача Міністерства розвитку громад та територій України про залишення без розгляду клопотання вказаного відповідача про залишення без розгляду даного позову.
04.02.2025 надійшов відзив відповідача Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись, серед іншого, на наступні підстави.
Так, у вказаному відзиві зазначено, що Наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 03.02.2024 № 3-ОС призначено ОСОБА_1 на посаду начальника Чорноморської філії ДП «АМПУ» (адміністрації морського порту Чорноморськ) з 05.02.2025.
Зазначено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04.11.2024 у справі № 761/26313/23 за позовом ОСОБА_2 до Мінрозвитку, ДП «АМПУ», про визнання незаконним наказу про припинення повноважень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позовні вимоги задоволено частково. Зокрема, визнано незаконним наказ Міністерства від 06.07.2023 № 25-ОС про припинення 10.07.2023 повноважень ОСОБА_2 на посаді начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Чорноморськ), відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України; поновлено ОСОБА_2 , на посаді на посаді начальника Чорноморської філії ДП «АМПУ» (адміністрація морського порту Чорноморськ).
У подальшому, 12.11.2024 дане рішення про поновлення на роботі допущено до негайного виконання додатковим рішенням суду від 12.11.2024.
Отже, як зазначено у вказаному відзиві, у розумінні норм трудового та процесуального законодавства з прийняттям судового рішення у справі № 761/26313/23, фактично не припинялись з дати звільнення трудові відносини ОСОБА_2 з ДП «АМПУ» на посаді, з якої звільнено позивача. Згідно зі сталою судовою практикою, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника вважається виконаним з дня видачі власником або уповноваженим ним органом наказу про поновлення.
Оскаржуваним позивачем у цій справі наказом Мінрозвитку від 15.11.2024 № 59-Ос звільнено позивача, зокрема за пунктом 6 частини першої статті 40 КзпП України, у зв'язку із виданням наказу Міністерства від 15.11.2024 № 58-ОС «Про поновлення ОСОБА_4 ».
Зокрема, 12.11.2024 за № 88871/0/7-24 в Міністерстві зареєстровано заяву ОСОБА_2 , подану адвокатом Гуцолом Р.І. згідно з якою поінформовано про повідомлення Міністерства про подану до суду першої інстанції заяви про видачу виконавчих листів у справі № 761/26313/23. За постановою про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 25.11.2024, реєстрованою в Міністерстві 25.11.2024 за № 92421/0/7-24, вбачається, що такі виконавчі листи видано ОСОБА_2 13.11.2024.
Постановою від 27.11.2024 закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1 за заявою представника стягувача ОСОБА_2 , про виконання Міністерством судового рішення у справі № 761/26313/23 в добровільному порядку.
З копій вказаних наказів вбачається, що ознайомлення з таким наказом позивача відбулось 18.11.2024 (понеділок), у перший робочий день після видання наказу про поновлення ОСОБА_2 . Водночас, у відзиві зазначено, що позивачем помилково вважається, що його звільнення відбулось 15.11.2024, адже 15.11.2024 для позивача вважався останнім робочим днем.
Окремо у відзиві зазначено, що обрання позивачем способу захисту шляхом поновлення його на посаді, на якій за судовим рішенням поновлено працівника згідно з частиною восьмою статті 235 КЗпП України, який раніше ніж позивач виконував цю роботу, є неналежним захистом, адже такий обраний самостійно позивачем спосіб порушує законні права іншої особи.
Разом з тим, як зазначено у відзиві, Мінрозвитку добровільно та у встановленому процесуальним законом порядку виконувало судове рішення щодо поновлення іншого працівника на посаді. Отже, Міністерство не могло ні перевести позивача ні запропонувати позивачу іншу роботу в іншій юридичній особі, на яку б можливо було перевести позивача за його згодою.
Крім вказаного, відповідач зазначає про свою необізнаність, як Міністерства, про наявність іншої рівнозначної посади посаді позивача у філії ДП «АМПУ», інших філіях або апараті ДП «АМПУ». При цьому, обов'язок ДП «АМПУ» про інформування Міністерства про наявність таких посад відсутній.
Отже, Міністерством, як зазначено у відзиві, неможливо було перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, що відповідає нормі пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України. Разом з тим, не може вважатись порушенням прав позивача добровільне виконання Міністерством допущеного до негайного виконання судового рішення про поновлення попереднього працівника на цій посаді, адже таке поновлення, що призвело до звільнення позивача, виконано негайно не у межах повноважень, наданих Законом України «Про морські порти», а у межах обов'язку виконання судового рішення, передбаченого Конституцією України, Цивільним процесуальним кодексом України, КЗпП України.
Враховуючи викладене, Міністерство стверджує, що жодним чином не порушувало прав позивача, а діяло виключно у межах, спосіб та порядку встановлених нормами чинного законодавства. Крім вказаного, відповідач вважає, що позивачем не надано жодного доказу, за допомогою якого можливо було б встановити дійсність наявності моральної шкоди, а розмір відшкодування виходить поза межі розумності і справедливості.
Також, 04.02.2025 до суду надійшов відзив відповідача Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в якому, серед інших заперечень проти позовних вимог, вказано наступне.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.11.2024 у справі №761/26313/23 позов ОСОБА_2 задоволено частково та поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) з 11 липня 2023 року.
Наказом Мінрозвитку від 15.11.2024 №58-ОС поновлено ОСОБА_2 з 11.07.2023 на посаді начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ). Підстава: рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04.11.2024 у справі №761/26313/23, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.11.2024 у справі № 761/26313/23.
Наказом Мінрозвитку від 15.11.2024 №59-ОС (у п'ятницю) звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) 15.11.2024. Підстава: пункт 6 частини 1 ст. 40 КЗпП України, наказ Мінрозвитку від 15.11.2024 №58-ОС. Резолюцією Голови ДП «АМПУ» до листа Мінрозвитку від 15.11.2024 № 14096/10/14 24 визначеного головного виконавця (ОСОБА_9) та співвиконавця ( ОСОБА_1 ).
З огляду на наявність рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04.11.2024 у справі №761/26313/23 про поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, між позивачем та ДП «АМПУ» у перший робочий день після наказу про звільнення, було досягнуто домовленості щодо вирішення питання працевлаштування позивача на іншу посаду шляхом введення нової посади радника Голови та його працевлаштування на неї. ОСОБА_1 в своїй заяві від 18.11.2024 попросив прийняти його на посаду вищевказаної введеної посади радника Голови ДП «АМПУ» сектору забезпечення роботи керівництва служби управління персоналом постійно з 19.11.2024. Наказом ДП «АМПУ» від 18.11.2024 № 468-к ОСОБА_1 прийнято на посаду радника Голови сектору забезпечення роботи керівництва служби управління персоналом апарату управління постійно з 19.11.2024. З наказом Позивач ознайомився 18.11.2024.
У відзиві, заперечуючи проти задоволення позову, сторона вказаного відповідача зазначає, що, відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП, звільнення за підставами, передбаченими пунктами 1, 2 та 6 статті 40 КЗпП, застосовується лише у випадках, коли неможливо працівника з його згоди перевести на іншу роботу, тобто тоді, коли у роботодавця об'єктивно немає такої можливості, або у разі, якщо працівник відмовиться від такого переведення.
На думку ДП «АМПУ», єдиним дієвим способом працевлаштування на іншу роботу у цьому випадку є звільнення начальника філії (адміністрації морського порту) за наказом Уповноваженого органу управління ДП «АМПУ», та прийняття такого працівника на іншу роботу за наказом Голови ДП «АМПУ», оскільки ДП «АМПУ» позбавлено права діяти в інший спосіб.
Окрім цього, відповідач вважає, що поновлення ОСОБА_2 на роботі не було пов'язане із процедурою призначення його на посаду начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) у відповідності до положень ч.3 ст. ст. 15 Закону України «Про морські порти України», п. 46 Статуту ДП «АМПУ», п. 5.1. Положення, отже, не потребує відповідного подання Голови ДП «АМПУ» щодо такого призначення.
ДП «АМПУ» наголошує, що ознайомлення позивача з наказом від 15.11.2024 №59-ОС відбулось в день його отримання, а тому у діях ДП «АМПУ» відсутня протиправна поведінка. А тому, з огляду на безпідставність позовних вимог щодо поновлення на роботі, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення сум за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,- як похідних.
В судовому засіданні 10.02.2015 долучено до матеріалів справи відповідь на відзив відповідача ДП «АМПУ» відповідно до змісту якого, позивач, серед іншого, зазначає про йому не було при звільненні запропоновані всі наявні посади і не запропоновано переведення на таку посаду в разі її наявності.
Зазначає, що посилання вказаного відповідача на виконання ним вимоги ч.2 ст. 40 КЗпП України є неспроможними, оскільки прийняття позивача на посаду Радника голови ДП «АМПУ відбулося поза межами процедури звільнення і така посада не є «новою» у штатному розписі. При цьому, також наголошує на порушенні процедури його звільнення через відсутність відповідного подання Міністерства - відповідача 1.
Також, в судовому засіданні 10.02.2025 долучено до матеріалів справи відповідь на відзив відповідача Міністерства розвитку громад та територій України, відповідно до змісту якої позивач зазначає, що нормами діючого КЗпП України встановлений порядок звільнення працівника з роботи який не був дотриманий роботодавцем, оскільки він не запропонував вся наявні посади для переведення працівника на іншу роботу.
В свою чергу, 14.02.2025 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив Міністерства розвитку громад та територій України, в яких, зокрема зазначено, що ОСОБА_2 поновлений на посаді в ДП «АМПУ» з 11.07.2023, і це свідчить про ту обставину, що фактично трудові відносини цієї особи з ДП «АМПУ» на посаді начальника Чорноморської філії ДП «АМПУ» (адміністрація морського порту Чорноморськ) не припинялись.
Водночас, у період судового розгляду справи № 761/26313/23 про поновлення іншого працівника на посаду начальника Чорноморської філії ДП «АМПУ» (адміністрація морського порту Чорноморськ) у 2024 році призначено ОСОБА_1 , який до цього не обіймав посаду у цій філії.
Зазначено, що повноваження Мінрозвитку на звільнення ОСОБА_1 з посади передбачено нормами Закону України «Про морські порти України» та установчими документами ДП «АМПУ», а також Чорноморської філії ДП «АМПУ» (адміністрація морського порту Чорноморськ), а отже таке звільнення неможливе за наказом Голови ДП «АМПУ». Разом з тим, обов'язок негайного поновлення полягає у видачі наказу про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Водночас, переведення ОСОБА_5 як працівника ДП «АМПУ» на іншу роботу в іншій юридичній особі - ДП «АМПУ» та пропонування іншої роботи в цьому підприємстві позивачу, до повноважень Міністерства не належить та не є обов'язком Мінрозвитку.
Окремо зауважує, що 15.11.2024 був робочим днем для позивача і зважаючи на ту обставину, що 15.11.2024 було п'ятницею, ознайомлення з наказом про звільнення позивача на наступний робочий день - 18.11.2024 у понеділок не свідчить про порушення прав позивача.
Просить врахувати і ту обставину, що станом на дату подання позову наказом від 18.11.2024 ОСОБА_1 за його ж власною згодою вже було працевлаштовано в ДП «АМПУ».
Вподальшому, 17.02.2015 було долучено до матеріалів справи заперечення ДП «АМПУ» на відповідь на відзив позивача в якому зазначено, що позовна вимога про поновлення на роботі з підстави невиконання роботодавцем ч.2 ст.40 КЗпП України не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Водночас, у разі встановлення обставин недотримання роботодавцем гарантій щодо працевлаштування, підлягає вирішенню спір не про поновлення на роботі, а про зобов'язання виконати гарантії, а вимога по оплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу суперечить правовій природі вказаних правовідносин.
Вказаний відповідач вважає себе неналежним у даному спорі, оскільки жодне його рішення, дії чи бездіяльність позивачем не оспорюються.
Ухвалою суду від 21.02.2025 закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду по суті в загальному провадженні.
В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала та просила їх задовольнити.
Представники відповідачів в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до приписів п.6 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Частиною другою ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Судом встановлено і не заперечується сторонами, що Наказом Міністерства від 03.02.2024 № 3-Ос «Про призначення начальника Чорноморської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту Чорноморськ)» (копія додається), керуючись частиною третьою статті 15 Закону України «Про морські порти України» (далі Закон № 4709), призначено ОСОБА_1 на посаду начальника Чорноморської філії ДП «АМПУ» (адміністрації морського порту Чорноморськ) з 05.02.2024. Підстава видання наказу та призначення позивача: заява ОСОБА_6 , подання Голови ДП «АМПУ» ОСОБА_7 від 25.01.2024 № 257/10-01 16/Вих.
В свою чергу, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04.11.2024 у справі № 761/26313/23 за позовом ОСОБА_2 до Мінрозвитку, ДП «АМПУ», про визнання незаконним наказу про припинення повноважень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_2 .
Визнано незаконним наказ Міністерства від 06.07.2023 № 25-ОС про припинення 10.07.2023 повноважень ОСОБА_2 на посаді начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Чорноморськ), відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_2 , на посаді на посаді начальника Чорноморської філії ДП «АМПУ» (адміністрація морського порту Чорноморськ) з 11.07.2023; стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1512628 грн 30 коп. (без урахування податків та обов'язкових платежів); в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вподальшому, на виконання цього рішення, Наказом Мінрозвитку від 15.11.2024 №58-ОС поновлено ОСОБА_2 з 11.07.2023 на посаді начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ). А на підставі додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.11.2024 у справі № 761/26313/23, допущено до негайного виконання вказане рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Черноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) з 11 липня 2023 року.
Листом від 15.11.2024 № 14096/10/14-24 Мінрозвитку спрямовує для ознайомлення до ДП «АМПУ» примірники наказів «Про поновлення ОСОБА_4 » від 15.11.2024 №58 ОС та «Про звільнення начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) від 15.11.2024 №59-ОС (дата реєстрації в системі СЕВ ОВВ 15.11.2024 о 21:30 (після останнього робочого дня в п'ятницю).
Наказом Мінрозвитку від 15.11.2024 №59-ОС звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) 15.11.2024. Підстава: пункт 6 частини 1 ст. 40 КЗпП України, наказ Мінрозвитку від 15.11.2024 №58-ОС.
У подальшому, 12.11.2024 означене рішення допущено до негайного виконання додатковим рішенням суду від 12.11.2024.
Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про морські порти України» керівник адміністрації морського порту (начальник морського порту) призначається на посаду та звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і внутрішнього водного транспорту, за поданням голови адміністрації морських портів України.
Також, приписами п. 46 Статуту ДП «АМПУ», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 17.05.2023 № 301 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 19.07.2023 № 621), філії (адміністрації морських портів) очолюють начальники філій (адміністрацій морських портів), які призначаються на посаду та звільняються з посади Уповноваженим органом управління за поданням Голови Підприємства.
В свою чергу, п. 5.1 Положення про Чорноморську філію ДП «АМПУ», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 28.05.2019 № 404 «Про затвердження положень про філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», (далі - Положення) встановлено, що керівництво філією на принципах єдиноначальства здійснює начальник філії, який призначається на посаду та звільняється з посади Мінінфраструктури за поданням Голови ДП «АМПУ».
Матеріали справи не містять подання Голови ДП «АМПУ» про звільнення позивача із займаної посади. Відсутність такого подання не заперечувалась сторонами.
Суд зауважує, що негайне виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_2 на посаді відбулось у межах обов'язку Міністерства негайного виконання судового рішення, а не з підстав, передбачених Законом України «Про морські порти», що не може вважатись порушенням прав позивача. Таким чином зобов'язання негайно (відповідно до рішення суду) поновити працівника, який раніше виконував роботу на посаді позивача з 11.07.2023, - можливе без відповідного подання Голови ДП «АМПУ», адже таке поновлення відбувається добровільно у межах виконання судового рішення, а не за процедурою, встановленою Законом України «Про морські порти України».
Зміст оспорюваного позивачем наказу про своє звільнення, вказує на ту обставину, що, оскільки така дата звільнення 15.11.2024 не містить прийменника «з», тому 15.11.2024 є останнім робочим днем позивача (п'ятниця). Формулювання у наказі про звільнення позивача «15.11.2024», а не «з 15.11.2024» означає, що 15.11.2024 був робочим днем для позивача. Ураховуючи те, що 15.11.2024 було п'ятницею, ознайомлення з наказом про звільнення позивача на наступний робочий день - 18.11.2024 у понеділок не порушує прав позивача.
Водночас, судом встановлено, що листом ДП «АМПУ» від 19.11.2024 № 3491/10-01-16/Вих, зареєстрованим в Міністерстві 19.11.2024 за № 91010/0/7-24 поінформовано про те, що на виконання пункту 2 наказу від 15.11.2024 № 59-ОС «Про звільнення начальника Чорноморської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту Чорноморськ)» та пункту 2 наказу від 15.11.2024 № 58-ОС «Про поновлення ОСОБА_4 » ознайомлено 18.11.2024 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з такими наказами під особистий підпис.
Із наявних в матеріалах справи копій вказаних наказів вбачається, що ознайомлення з таким наказом позивача відбулось 18.11.2024, у перший робочий день після видання наказу про поновлення ОСОБА_2 (в понеділок).
Суд прийшов до висновку, що 15.11.2024 для позивача був робочим днем і вказане не суперечить поновленню ОСОБА_2 на цій посаді, оскільки таке поновлення відбулось відповідно до рішення суду про його поновлення на роботі - з 11.07.2023.
З урахуванням вказаного, порушень прав позивача щодо ознайомлення з вказаним наказом через три дні не вбачається з яким його було ознайомлено у перший після видання Міністерством оскаржуваного наказу робочий день - понеділок 18.11.2024.
Як вже було зазначено, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Приписами частини 2 тієї ж статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Таким чином, звільнення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України проводиться з підстави поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
При цьому, ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено гарантію для працівника, який підлягає звільненню, а саме: обов'язкове працевлаштування.
Однак, положення ст. 49-2 КЗпП України свідчать визначення порядку вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, та у випадку вивільнення працівників відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України і не врегульовують безпосередньо порядок вивільнення працівник за п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 13.04.2023 у справі № 640/21776/20, відповідно до якого Верховний Суд зауважив про помилкове застосування судами до спірних правовідносин правил ст. 49-2 КЗпП України до процедури звільнення за п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП у разі поновлення на роботі попереднього працівника, який раніше виконував цю роботу.
В даному випадку судом окремо зазначається, що стороною позивача не надано суду доказів про наявність вакантних посад та, відповідно до умов ч.2 ст. 40 КЗпП України, можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Судом враховано, що поновлення попереднього працівника ОСОБА_2 на роботі не було пов'язане із процедурою призначення його на посаду начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) у відповідності до положень ч.3 ст. ст. 15 Закону України «Про морські порти України», п. 46 Статуту ДП «АМПУ», п. 5.1. Положення, а отже не потребувало відповідного подання Голови ДП «АМПУ» щодо такого признання.
Вищенаведені також положення не містять норми про обов'язковість подання про призначення при поновленні на роботі, як і не містить вимог щодо обов'язковості такого подання на звільнення у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України.
Тому суд погоджується із думкою відповідача ДП «АМПУ», що у даному випадку, наявність чи відсутність подання Голови на звільнення у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, не впливає на процедуру звільнення позивача, оскільки у його випадку підставою звільнення буде не подання Голови ДП «АМПУ», а судове рішення у справі №761/26313/23 про поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Водночас, суд прийшов до висновку про добросовісність поведінки роботодавця по працевлаштуванню ОСОБА_1 в день його звільнення - 18.11.2024.
Так, матеріалами справи підтверджено, що з огляду на наявність рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04.11.2024 у справі №761/26313/23 про поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ДП «АМПУ» досягнуто домовленості щодо вирішення питання працевлаштування позивача на іншу посаду шляхом введення нової посади радника Голови та його працевлаштування на неї.
Згідно рапорту начальника служби управління персоналом від 18.11.2024 № 543/10-01-16-р (понеділок, перший робочий день звільнення позивача) запропоновано ввести до штатного розпису сектору забезпечення роботи керівництва служби управління персоналом апарату управління посади радника Голови з посадовим окладом 61 024, 00 грн., з визначенням робочого місця за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1, з 18.11.2024.
ОСОБА_1 в своїй заяві також від 18.11.2024 на ім'я ОСОБА_7 - Голови ДП «АМПУ», попросив прийняти його на посаду вищевказаної введеної посади радника Голови ДП «АМПУ» сектору забезпечення роботи керівництва служби управління персоналом постійно з 19.11.2024. Резолюцією Голови ДП «АМПУ» «до наказу» до заяви ОСОБА_1 від 18.11.2024 погоджено прийняття на роботу.
Наказом ДП «АМПУ» від 18.11.2024 № 468-к ОСОБА_1 прийнято на посаду радника Голови сектору забезпечення роботи керівництва служби управління персоналом апарату управління постійно з 19.11.2024 .З наказом Позивач ознайомився 18.11.2024.
Суд погоджується із позицією сторони відповідача ДП «АМПУ», яку викладено у відзиві, що оскільки між сказаними сторонами була досягнута домовленість (в день ознайомлення позивача з наказом про його звільнення) щодо прийняття позивача на посаду радника Голови, про що свідчить власноруч написана Позивачем заява від 18.11.2024, та наказ ДП «АМПУ» від 18.11.2024 № 468-к «Про прийняття на роботу», то у ДП «АМПУ» відпала необхідність пропонувати інші посади.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022, справа № 905/857/19).
В даному випадку судом встановлено, що відповідач ДП «АМПУ» діяло добросовісно по відношенню до позивача, оскільки в перший день звільнення здійснило працевлаштування ОСОБА_1 на нову посаду, на яку останній добровільно погодився, тобто вказаний роботодавець належно виконав свій обов'язок.
При цьому, суд також погоджується із позицією сторони відповідача, що процедура звільнення ОСОБА_1 є похідною від процедури поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, та прямо не вимагає обов'язкового подання Голови на звільнення позивача.
Згідно зі статтею 235 КЗпП працівник поновлюється на роботі, якщо його звільнено без законних підстав.
Виходячи із вищенаведеного, поновленню на роботі може бути працівник, якого звільнено незаконно, або за відсутності підстав для звільнення.
Однак, позивача звільнено з передбачених законом підстав, адже ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) 15.11.2024 на підставі пункт 6 частини 1 ст. 40 КЗпП України (з підстави поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу), - тому правові підстави для поновлення на роботі відсутні. При невиконанні власником обов'язку по працевлаштуванню звільненого працівника, спір за заявою останнього підлягає вирішенню не про поновлення на роботі, а про виконання зобов'язання по працевлаштуванню.
Беручи до уваги вищенаведене, позовна вимога ОСОБА_1 про поновлення на роботі з підстав невиконання роботодавцем вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП не ґрунтується на вимогах закону, є неналежним способом захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у її задоволенні.
З огляду на всі вище згадані обставини, враховуючи, що на підставі заяви позивача та виключно на його прохання та за згодою, ОСОБА_1 було працевлаштовано на нову посаду радника Голови ДП «АМПУ», відсутнє порушене право позивача, що підлягає судовому захисту.
Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення позивача, його поновлення на роботі, тому і в задоволенні похідних позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди суд відмовляє у зв'язку із їх безпідставністю.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін, викладені в їх заявах по суті, не впливають на вищевказані висновки суду.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, з огляду на предмет та підстави позову, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачів не підлягають стягненню на користь позивача понесені останнім судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 40 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Повний текст складений 04.07.2025.
Суддя: