Справа № 369/9777/21
Провадження № 2/369/237/25
Іменем України
07.07.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Осіпова В.І.
за участі
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
представника третьої особи Авраменко О.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Служба у справах дітей та сім'ї Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, служба у справах дітей та сім'ї Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області про визначення місця проживання дітей,
та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей та сім'ї Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дитини
У липні 2021 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 2008 року та мають двох спільних дітей: ОСОБА_5 , 2010 року народження, та ОСОБА_6 , 2012 року народження. Спільне життя не склалось та за рішенням суду їх шлюб розірвано у 2018 році. Після припинення спільного проживання діти залишились проживати разом з батьком, через відсутність у неї окремого житла, придатного для проживання дітей. З часом вона змогла орендувати окремо житло та планувала забрати дітей. Через перешкоди, які чинив відповідач вона також зверталась до суду в 2018 році, але через психо-емоційний стан дітей, вимушена відкликала заяву і за рішенням служби у справах дітей мала можливість бачити дітей.
Протягом 2018-2020 років ОСОБА_3 дотримувався домовленостей. На початку весни 2020 року ситуація змінилась та відповідач почав чинити перешкоди у побаченнях та спілкуванні з дітьми без будь-яких поважних причин, не дав згоди на їх виїзд за кордон на оздоровлення. Відповідно до висновку психолога діти перебували у стані підвищеної напруги, яка виснажує нервову систему. Зважаючи, що вона вже має можливість забезпечити всі умови для проживання, навчання, відпочинку та розвитку дітей, має стабільний дохід, негативний психологічний тиск відповідача на дітей, для кращого психічного та розвитку синів, їх місце проживання має бути визначено саме з нею.
Просила суд визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , 2012 року народження, разом з матір'ю ОСОБА_1 ; судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 липня 2021 року ОСОБА_11 відкрито провадження по справі та визначено розгляд проводити за правилами загального позовного провадження.
31 серпня 2021 року до суду надійшли зустрічна позовна заява ОСОБА_3 та його відзив на позов. Свої вимоги мотивував тим, що після припинення спільного проживання, ОСОБА_1 забирала до себе дітей. Але згодом діти почали жалітись, що їх ображає мамин співмешканець ОСОБА_10 . Через незадовільний психоемоційний стан дітей, морально виснажених, брудних та недоглянутих, він забрав дітей до себе, привів їх у належний стан, записав до психолога. Через неможливість домовитись між собою щодо участі батьків в житті їх дітей, за рішенням органу опіки визначено місце проживання дітей з ним, а матері - встановлено графік побачень. Діти вже три роки проживають разом з ним та не бажають переїжджати до матері дитини через застосування до них фізичного та психологічного насильства новим чоловіком матері. Він нещодавно придбав будинок, де він і його дружина створили всі умови для проживання дітей, їх розвитку, навчання, відпочинку. Приймає активну участь у шкільному та позашкільному житті синів. Натомість ОСОБА_1 не надала належних доказів свого місця проживання, умов для дітей.
Просив суд визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , 2012 року народження, разом з батьком ОСОБА_3 ; судові витрати покласти на відповідача.
11 жовтня 2021 року надійшла відповідь на відзив. Позивачка ОСОБА_1 вказала, що. ОСОБА_3 не надав жодного доказу на підтвердження того, що причиною спільного проживання є лише її зрада, що її чоловік застосовував до дітей психологічне або фізичне насильство. Після припинення спільного проживання між ними склались напружені відносини, в тому числі щодо місця проживання дітей, щодо участі кожного з батьків у житті дітей. Вважає, що всі конфліктні ситуації створені самим відповідачем для її дискредитації, він налаштовує дітей проти неї. Вирішити питання щодо дітей у добровільному порядку вони не можуть. Просила її позов задоволити.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 жовтня 2021 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1
28 жовтня 2021 року до суду надійшов відзив на зустрічний позов аналогічний за змістом відповіді на відзив.
30 грудня 2021 року до суду надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов. ОСОБА_3 також зазначив, що після припинення спільного проживання, мати дітей влаштовувала особисте життя та не мала жодних перешкод у побаченнях з дітьми. Лише у 2021 році почала вимагати змінити місце звичного проживання, біля трьох років, дітей. Після чого у них почали виникати конфлікти. Він завжди піклувався про дітей, забезпечував їх та дбав про їх добробут. Враховуючи тривалість конфліктів між ними, дітей перебувають у емоційному стані виснаження. Діти потребують уваги, створення спокійної атмосфери. Просив задоволити зустрічний позов.
22 вересня 2022 року до суду надійшли рішення виконавчого комітету Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області №109-13 від 31 серпня 2022 року та висновок органу опіки та піклування Глевахівської селищної ради про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_7 , 2010 року народження, та ОСОБА_8 , 2012 року народження.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 вересня 2022 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
На підставі розпорядження керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року та протоколу повторного авторозподілу судової справи №369/9777/21 у зв'язку з припинення повноважень судді ОСОБА_11 , справу передано до провадження судді ОСОБА_23
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_23 від 11 жовтня 2023 року справу прийнято до провадження та призначено судове засідання.
На підставі розпорядження керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області № 698 від 02 липня 2024 року та протоколу повторного авторозподілу судової справи №369/9777/21 у зв'язку з мобілізацією судді ОСОБА_23, справу передано до провадження судді Пінкевич Н.С.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С. від 08 липня 2024 року справу прийнято до провадження та призначено судове засідання на 04 листопада 2024 року.
У судовому засіданні позивач та представник позовні вимоги підтримали, проти доводів зустрічного позову заперечували. Просили позов задоволити та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
У судовому засіданні відповідач та представник проти позову заперечували, підтримали зустрічний позов. Просили задоволити зустрічний позов та відмовити у задовленні первісного позову.
У судовому засіданні представник служби у справах дітей Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області просила вирішити спір відповідно до вимог закону з урахуванням інтересам дітей.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_12 підлягають задоволенню частково, а у зустрічному позові ОСОБА_3 слід відмовити, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що 11 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_13 зареєстровано шлюб у Донецькому міському відділі реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області.
Сторони мають спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2018 року народження, шлюб між сторонами розірвано.
З пояснень сторін встановлено, що після припинення спільного проживання, неповнолітні діти проживали більшість часу з батьком ОСОБА_3 , між сторонами виникали конфлікти та суперечки як щодо участі кожного з батьків у житті дітей, так і щодо їх постійного місця проживання. Добровільно домовитись щодо спірних питань батьки не можуть, між ними конфлікти лиш поглиблювались.
На час вирішення справи відносини між сторонами неприязні та напружені, що також підтверджується і зверненням до поліції, порушення кримінальних проваджень за зверненнями, подані копії переписок між сторонами.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
На підтвердження своїх позовних вимоги щодо організації проживання, навчання та відпочинку, розвитку ОСОБА_6 - ОСОБА_12 надала посвідки на проживання у Швейцарії (Цюрих, кантон Цюрих) як себе, так і на ОСОБА_8 , 2012 року народження.
Договір оренди квартири за місцем проживання, укладеного 14 листопада 2022 року між ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .
Відповідно до довідки компанії Swiss National Dog SA ОСОБА_12 працює грумером тварин та отримує заробітну плату в розмірі 5000 швейцарських франків.
ОСОБА_19 , 2012 року народження, навчається з 01 серпня 2022 року в Початковій школі та дитячому садочку за місце проживання.
На підтвердження своїх зустрічних позовних вимоги щодо організації проживання, навчання та відпочинку, розвитку ОСОБА_5 - ОСОБА_3 надав довідку навчання дитини в ліцеї.
Відповідно до обстеження умов проживання службами у справах дітей, батьком дітей створені всі умови для проживання дітей як в житловому будинку в с.Святопетрівське, так і в житловому будинку в с.Крушинка.
На підставі наданих сторонами доказів вбачається, що як мати ОСОБА_12 , так і батько ОСОБА_3 люблять та опікуються своїми синами, працюють, мають дохід, готові нести витрати на утримання дітей, не перебувають на обліку у психіатра чи нарколога, шкідливих звичок не мають. Жодного випадку застосування фізичного, психологічного, економічного насильства до дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з боку батьків судом не встановлено.
Крім того, після початку повномасштабного вторгнення, мати ОСОБА_12 виїхала за кордон з молодшим сином ОСОБА_6 , 2012 року народження, де і проживають на час вирішення спору. А старший син ОСОБА_21 , 2010 року народження, залишився проживати разом з батьком. Дані обставини визнавались сторонами, а також підтверджено і матеріалами справи, і висновком служби у справах дітей за місцем проживання дітей.
Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області (рішення №109-13 від 31 серпня 2022 року) вважаються за доцільне та таким, що відповідає інтересам дітей визначити місце проживання:
ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З поданих суду доказів не встановлено обставин для непогодження з рішенням органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини разом з матір'ю та батьком. Відповідач по суті вказав, що він є не обов'язковим для суду, основний спір вирішується в суді, разом з тим, не вказали які саме важливі обставини не досліджувались на засіданні комісії, що вплинули на повноту та правильність прийнятого висновку.
При цьому суд враховує, що як позивач, так і відповідач обізнані про поданий позов та зустрічний позов до суду, необхідність надання і комісії відповідних документів на підтвердження свого матеріального становища, можливості утримання двох дітей, організації побуту дітей вдома (зважаючи, що суд не виїздить по місцю проживання батьків та не має можливості оцінити саме організацію місця навчання, відпочину, вдома, дотримання санітарних норм, тощо). Крім того, при наданні висновку, службою проведено бесіди з дітьми та наявність у дітей великих переживань щодо конфліктів між батьками, бажання дітей бачитись та спілкувати з обома батьками та братів між собою, а також те, що дитина сумує за мамою.
Посилання відповідача на застосування до дітей фізичного чи психологічного насильства до дітей з боку чоловіка матері - ОСОБА_22 , суд до уваги не приймає. Жодного належного та допустимого доказу цим обставинам суду не надано. По суті відповідач обмежився лиш власними поясненнями. Не подані такі докази і службі у справах дітей, не встановлено таких обставин і самою службою при спілкуванні з дітьми.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору.
Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20).
Щодо думки дітей ОСОБА_6 , 2012 року народження, та ОСОБА_5 , 2010 року народження.
У судовому засідання заслухано думку ОСОБА_6 : хлопчик суду пояснив, що живе з мамою, бажає надалі проживати з мамою. Любить і маму, і тата.
У судовому засідання заслухано думку ОСОБА_5 : хлопчик суду пояснив, що живе з татом, бажає надалі проживати з татом. Любить і маму, і тата.
Відповідно до положень статті 12 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини. З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою в ході судового чи адміністративного розгляду, безпосередньо або через представника чи відповідний орган.
За ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.
При вирішенні справи, суд приймає думку дітей, але зважає, що на час розгляду справи їм виповнилось 12 років та 14 років відповідно, вони любить як маму, так і тата, будь-яких реальних побоювань батька або мами судом не встановлено. Бажання жити з одним із батьків є вмотивованим, зважаючи на тривалість їх спільного проживання. Діти вже мають усталений ритм життя. По суті діти за час проживання з татом та мамою звикли до певного способу життя та не бажають змінювати такий спосіб життя, оскільки зміни у житті дітей до цього пов'язані з негативним спогадами (тривалі конфлікти між батьками і при цьому дітям силу свого віку важко зрозуміти чому так сталось, а тим паче прийняти такі обставини).
Відсутність регулярного повноцінного спілкування з матір'ю та батьком протягом тривалого часу, коли дитина мала тісний контакт з одним із батьків та не мали можливості спілкуватися з іншим, дає підстави для висновку, що зазначене вплинуло на думку дітей.
ОСОБА_3 не довів, що визначення місця проживання дитини ОСОБА_6 з матір'ю створює загрози психологічного чи фізичного характеру, чи призведе до негативних для дитини наслідків або іншим чином створить для дитини нетерпиму обстановку. Згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.
У контексті наведеного, суд зазначає, що сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків. Батько ніколи не зможе замінити мати, а мати - батька. Діти є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)(стаття 89 ЦПК України).
Суд критично оцінює посилання ОСОБА_3 щодо не можливість роздільного проживання братів, а тому місце проживання слід визначити обох дітей разом з ним, з батьком. Так, після припинення спільного проживання, батьки створили самі такі умови проживання, що один син залишився проживати з батьком, інший з матір'ю. За весь час розгляду справи сторони так і не змогли домовитись про спільне проживання братів. А тому суд також не вбачає підстав для зміни вже фактичного місця проживання братів. Крім того, повертати молодшого сина ОСОБА_6 до країни, де триває війна та регулярні обстріли, є не доцільним через відсутність безпечних умов проживання.
Зазначене у сукупності дає підстави для висновку про наявність між позивачкою та відповідачем глибокого особистісного конфлікту та неприязних стосунків.
З огляду на викладене суд, врахувавши наявність спору між батьками щодо місця проживання сина ОСОБА_6 , який вони у досудовому порядку вирішити не змогли, психофізіологічні особливості дитини, її думку щодо місця проживання, виходячи з балансу інтересів дитини та батьків, з найкращих інтересів дитини, дійшов висновку про те, що встановлення місця проживання дитини ОСОБА_6 з матір'ю буде максимально відповідати інтересам дитини, спрямовано на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.
При цьому суд зазначає, що визначення місця проживання дитини ОСОБА_6 з матір'ю не впливає на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків. Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).
Разом із цим, суд наголошує, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Щодо місця проживання дитини ОСОБА_5 , 2010 року народження.
Так, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_12 та зустрічним позовом ОСОБА_3 просили суд визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5 , 2010 року народження, та ОСОБА_6 , 2012 року народження, з матір'ю та батьком відповідно.
Встановлено, що ОСОБА_21 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто на час ухвалення рішення по справі йому виповнилось 14 років.
Відповідно до ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Оскільки ОСОБА_15 досяг 14 років, має право вільно обирати своє місце проживання, наявність спору між сторонами щодо його місця проживання, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення як позову матері, так і зустрічного позову батька.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Служба у справах дітей та сім'ї Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, служба у справах дітей та сім'ї Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області про визначення місця проживання дітей задоволити частково.
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей та сім'ї Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дитини відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлений 07 липня 2025 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ