Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/1090/24
Провадження № 1-кп/499/45/25
07 липня 2025 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю учасників кримінального провадження: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області матеріали за обвинувальним актом у кримінальному провадженні №12024162260000530 від 29.08.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Михайлопіль Іванівського району Одеської області, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, -
ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України, за таких обставин.
Указом Президента України та Верховного головнокомандувача від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Збройних Сил Російської Федерації проти України, на всій території України запроваджено воєнний стан з 05:30 годин 24.02.2022 строком на 30 діб, Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №-2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2738- IX з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915- IX з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб, Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3057-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року на 90 діб, Указом Президента України від 26.07.2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 року № 3275-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року на 90 діб, продовженого з 05 години 30 хвилин 16.11.2023 Указом Президента України від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 08 листопада 2023 року № 3429-ІХ строком на 90 діб, продовженого з 05 години 30 хвилин 14.02.2024 Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06 лютого 2024 року №3564-ІХ строком на 90 діб, продовженого з 05 години 30 хвилин 08.05.2024 Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024, затвердженим Законом України від 08 травня 2024 року №3684-ІХ, продовженого з 05 години 30 хвилин 07.08.2024 Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024, затвердженим Законом України від 07.08.2024 року №3891-IX.
Відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію».
Згідно ст.1 Закону України «Про оборону України» №1932-ХІІ від 06 грудня 1991 року, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Отже, в Україні діє особливий період.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 23 квітня 2004 року перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , як військовозобов'язаний запасу Збройних Сил України другої категорії за спеціальністю водій автомобілів «Камаз».
Так, 27 липня 2024 року за результатами обстеження, проведеного військово-лікарською комісію та згідно довідки військово-лікарської комісії №830, ОСОБА_4 визнано придатним за станом здоров'я для проходження військової служби. Також встановлено відсутність обставин, передбачених ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які б надавали ОСОБА_4 право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Того ж дня військовозобов'язаному ОСОБА_4 під особистий підпис було вручено повістку, відповідно до якої, він зобов'язаний був з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 08:30 годину 31 липня 2024 року для призову на військову службу по мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби.
Після цього, військовозобов'язаний ОСОБА_4 , діючи умисно, реалізуючи умисел, направлений на ухилення від мобілізації, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи можливість прибути до вказаного центру комплектування, не маючи підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, до вказаного Центру не прибув, причини неявки у назначену дату повідомив тим, що у нього є троє дітей і він проходити військову службу не буде, про що був складений акт про його неявку, тим самим ухилився від призову на військову службу під час загальної мобілізації, оголошеної 24 лютого 2022 року, згідно з Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію», на особливий період, а саме в період воєнного стану, введеного із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», порушивши вимоги ст.65 Конституції України, вимоги Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та вимоги Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію».
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винуватим себе визнав повністю. Показав суду, що не з'явився по повістці, оскільки вдома було багато сімейних справ (проживає у цивільному шлюбі, має двох неповнолітніх дітей та повнолітню доньку дружини); працював; на момент вручення повістки не було броні, але до цього був заброньований, тому чекав бронювання, однак працівникам ТЦК та СП не повідомляв таку інформацію, наразі працює в ТОВ «Логістік Юніон» на посаді комірника та заброньований.
Вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, підтверджується такими зібраними в кримінальному провадженні доказами.
Обліковою карткою до військового квитка, відповідно до якої ОСОБА_4 з 23 квітня 2004 року перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , як військовозобов'язаний запасу Збройних Сил України другої категорії за спеціальністю водій автомобілів «Камаз».
Актом про неявку військовозобов'язаного за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 № 7411 від 31 липня 2024 року, яким в присутності двох понятих встановлено, що ОСОБА_4 отримав повістку про прибуття з пройденою ВЛК о 08:30 год. 31 липня 2024 року, однак у визначений термін останній не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 . На спроби в телефонному режимі з'ясувати причини неприбуття, військовозобов'язаний повідомив, що у нього є троє дітей і він проходити військову службу не буде, хоча під час вручення повістки про призов його на військову службу під час мобілізації йому було роз'яснено підстави, які надають право на відстрочку від призову на військову службу, передбачені статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», і військовозобов'язаний повідомив, що такі підстави у нього відсутні. Жодних документів, підтверджуючих перебування на утриманні трьох дітей до 18 років, які б надавали йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаний не надав.
За карткою обстеження та медичного огляду, а також довідкою військово-лікарської комісії № 830 від 27.07.2024 року ОСОБА_4 здоровий та визнаний придатним до військової служби.
Розпискою від 27.07.2024 року, за якою ОСОБА_4 отримав повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_3 на 08:30 год. 31 липня 2024 року для направлення до команди НОМЕР_1 , про що свідчить його особистий підпис, однак у вказаній у повістці дату та час не з'явився.
Усі вищенаведені докази, досліджені в судовому засіданні, оцінені судом як належні та допустимі, містять інформацію щодо предмету доказування у даному кримінальному провадженні.
Недопустимості доказів згідно вимог ст.ст. 87-89 КПК України судом не встановлено, оскільки всі докази встановлені, зібрані та досліджені органом досудового розслідування, а згодом судом, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України. Порушень прав та свобод людини, визначених ст. 87 КПК України, судом також не встановлено. Досліджені в судовому засіданні докази узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у суду. Порушень вимог КПК України, спроможних спростувати висновки суду при розгляді справи, не встановлено.
Обвинувачений в обґрунтування своєї неявки за повісткою, відповідно до якої він зобов'язаний був з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 08:30 годину 31 липня 2024 року для призову на військову службу по мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби в судовому засіданні вказав на те, що вдома було багато сімейних справ, працював, тому не міг з'явитись, а на час вручення повістки працівникам ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив, що має трьох дітей.
При цьому, судом встановлено, що обвинуваченим надавались нестійкі покази як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового розгляду з приводу наявності на утриманні неповнолітніх дітей, оскільки обвинувачений вказував про перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей, а в подальшому було з'ясовано, що останній має двох неповнолітніх дітей та повнолітню доньку дружини.
Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
За приписами ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни (військовозобов'язані та резервісти) зобов'язані з'явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях (п. 1 ч. 3 цієї статті). У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк (абз. 3 ч. 3 цієї статті).
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
- перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
- смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка) (абз. 7 ч. 3 цієї статті).
Поважних причин неприбуття ОСОБА_4 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки судом не встановлено.
Статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено підстави, за якими військовозобов'язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Разом з тим, судом не встановлено у ОСОБА_4 будь-яких підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на час отримання повістки про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 08:30 годину 31 липня 2024 року для призову на військову службу по мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією), проявляється в ухиленні від призову на військову службу шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов'язку вчинюється шляхом вчинення певних дій). Ухилення від призову за мобілізацією у формі бездіяльності полягає у неявці до місця, визначеного у повістці або наказі військового комісара. Злочин є закінченим з моменту неявки військовозобов'язаного до такого місця.
Суб'єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, тобто коли військовозобов'язаний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.
Отже, дії особи матимуть склад злочину, передбаченого ст. 336 КК України, у разі якщо вона під час мобілізації на особливий період, отримавши повістку про виклик до ТЦК та СП, без визначених законом поважних причин, не з'явилася у зазначені у цій повістці місце та строк до збірного пункту ТЦК та СП. Тож, основними елементами об'єктивної і суб'єктивної сторони вказаного кримінального правопорушення є саме факт наявності такої повістки та наслідок у вигляді невиконання зазначених у ній приписів (нез'явлення до РТЦК та СП у встановлений строк).
27 липня 2024 року ОСОБА_4 під особистий підпис було вручено повістку, відповідно до якої, він зобов'язаний був з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 08:30 годину 31 липня 2024 року для призову на військову службу по мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби.
Однак ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув, повідомивши, що у нього є троє дітей і він проходити військову службу не буде.
Вказане свідчить про наявність умислу в діях ОСОБА_4 уникнути самого призову за мобілізацією з власних міркувань останнього.
З суб'єктивної сторони дане кримінальне правопорушення передбачає тільки прямий умисел.
Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
Усвідомлення суб'єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.
Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
Досліджені судом докази та поведінка обвинуваченого, який не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 ні 31 липня 2024 року, ні в подальші дні, хоча мав таку можливість та не мав підстав для відстрочки, відсутність спроб виправити ситуацію, відправитись до лав ЗСУ, свідчить про його свідомі та умисні дії з метою уникнення мобілізації.
Таким чином, суд, проаналізувавши наявні докази, оцінивши кожен з них із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та їх взаємозв'язку, дійшов переконання про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, оскільки він ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
При призначенні покарання суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання.
Суд враховує, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення, передбачене ст.336 КК України, є нетяжким злочином. Разом з тим, суд звертає увагу на суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки, як зазначено у висновках, що містяться у постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 21.03.2024 (справа № 595/461/23 провадження № 51-7014км23), відмова від захисту Батьківщини може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, та в умовах воєнного стану є неприпустимою. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України.
Обставин, що згідно ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого, судом не встановленого
Обставин, що згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлено.
При дослідженні особи обвинуваченого судом встановлено, що ОСОБА_4 раніше не судимий, характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра, нарколога не перебуває, одружений і має на утриманні двох неповнолітніх дітей.
Суд приймає до уваги досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, за якою орган пробації вважає, що ризики вчинення повторного кримінального правопорушення, та ризики небезпеки для суспільства, зокрема для окремих осіб, оцінюються як середні, а виправлення обвинуваченого можливе без застосування покарань, пов'язаних з ізоляцією від суспільства.
З урахуванням наведених вище обставин та того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, враховуючи другорядну роль кари, як мети покарання, суд, зважаючи на встановлені обставини справи, а саме те, що обвинувачений, будучи придатним до військової служби, в період воєнного стану, при оголошенні загальної мобілізації, вчинив умисний нетяжкий злочин, однак, який свідчить про підвищену суспільну небезпечність, оскільки відмова від захисту Батьківщини є недотриманням конституційного обов'язку, може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій та значно впливає на захист суверенітету держави від збройної агресії, приходить до висновку, що останньому слід обрати покарання, передбачене санкцією ст. 336 КК України, у виді позбавлення волі на певний строк.
ОСОБА_4 працює молодшим комірником в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Логістик Юніон» з 25.06.2022 року по теперішній час, яке відповідно до наказу Мінекономіки №28461 від 31 грудня 2024 року визнано критично важливим для функціонуання економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у зв'язку з чим відповідно до заяви від 11.02.2025 року отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 31 грудня 2025 року, на підставі цього захисник обвинуваченого та прокурор вважали за можливе застосувати до обвинуваченого ст. 75 КК України та звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням.
В контексті цього судом враховується правовий висновок викладений у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у справі № 226/1856/23, за яким залишено покарання з випробуванням в силі відносно обвинуваченого, який працював на об'єкті критичної інфраструктури, і якого не встигли забронювати.
При цьому, на переконання суду, в межах справи, яка розглядається, не є доцільним застосування такого висновку Верховного суду та, як наслідок, звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 , незважаючи на визнання ним вини, надавав нестійкі покази, вводив в оману працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 та суд з приводу наявності підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, щиро не розкаявся у вчиненому та протягом тривалого часу розгляду справи в суді не здійснив жодних дій, які б свідчили про відверту негативну оцінку своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які йому ставляться в провину, а саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку.
До того ж, обвинувачений отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації тільки-но 11.02.2025 року, тобто через більш ніж півроку з дня вчинення кримінального правопорушення, перебуваючи безперервно увесь цей час у злочинному стані як особа, що ухилилась від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, безпідставно утримуючись від захисту суверенітету держави в умовах воєнного стану, а за відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_3 № 2585 від 04.07.2025 року ОСОБА_4 перебуває на спеціальному обліку (бронювання) з 11.02.2025 року, інших періодів вказана відповідь не містить, з чого слідує, що на час вчинення кримінального правопорушення обвинувачений не був заброньований, питання його бронювання не підіймалось та не вирішувалось.
Судом також приймається до уваги строковість отримання обвинуваченим відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до 31 грудня 2025 року, що з огляду на особу винного, його поведінки як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду, на переконання суду, не надає обґрунтовані підстави вважати про невчинення обвинуваченим повторно кримінального правопорушення після закінчення вказаного строку та, відповідно, не свідчить про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Суд констатує, що за сталою судовою практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду стосовно осіб, які ухилилися від мобілізації, не можна призначати покарання з випробуванням із застосуванням статті 75 КК, і потрібно застосовувати реальне покарання у виді позбавлення волі, адже звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію.
Таким чином, судом не встановлено підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.75 КК України, оскільки таких обставин справи та даних про особу обвинуваченого, які дають підстави для висновку про можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства, не встановлено.
Будь-яких підстав для призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, судом не встановлено, оскільки у кримінальному провадженні немає таких пом'якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Початок строку відбування покарання слід рахувати з часу фактичного взяття під варту ОСОБА_4 після набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід у даному кримінальному провадженні не обирався і підстави для його застосування наразі не вбачаються. Процесуальні витрати у справі відсутні.
Доля речових доказів судом не вирішується, оскільки такі не надані суду, а також не надано відомостей про їх місце зберігання
Керуючись ст. ст. 370,373,374 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту фактичного затримання та взяття під варту ОСОБА_4 в порядку виконання вироку.
Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не обирати.
На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно вручити сторонам судового провадження.
Суддя ОСОБА_6