Номер провадження: 22-ц/813/2603/25
Справа № 522/24031/23
Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.
Доповідач Кострицький В. В.
01.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Булацевської Я.В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»
представник позивача - Остащенко Олеся Миколаївна
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Остащенко Олесі Миколаївни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гефест» на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2024 року, ухвалене у складі судді Федчишеної Т.Ю., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат,-
встановив:
Короткий зміст позовних вимог.
До Приморського районного суду м. Одеси звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.03.2008 між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-банк» укладено договір про відкриття кредитної лінії № 2671-001/08Ф, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав на умовах повернення, строковості, платності кредитні кошти у розмірі 350 000,00 грн строком до 28.03.2011 зі сплатою 17,49 % річних.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13.06.2017 стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 521 396,00 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Одеси від 15.11.2021 у справі № 754/3396/11 замінено стягувача ПАТ КБ «Правекс-банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Гефест».
Посилаючись на те, що рішення суду відповідачем не виконано, заборгованість не погашена, позивач вважає, що з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягають стягненню за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 три проценти річних в сумі 77 523,72 грн та інфляційні втрати в сумі 266 772,26 грн, а всього 344 295,98 грн, які просив стягнути з відповідача на свою користь та вирішити питання про судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат - задоволено частково.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, щоз ухваленням заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13.06.2017, яким стягнуто з відповідача заборгованість за договором № 2671-001/08Ф від 28.03.2008, зобов'язання відповідача зі сплати заборгованості за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, тому позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
З урахуванням, що позивач набув право вимоги унаслідок укладення з ТОВ "ФК Авістар" договору про відступлення прав вимоги, однак який не було додано до позовної заяви, а відтак не доведено строк набуття права вимоги та його умови, суд вважає, що періодом обчислення 3% річних та інфляційних втрат слід вважати період з дати постановлення Деснянським районним судом м. Києва ухвали про заміну стягувача у виконавчому листі, а саме з 15.11.2021 по 23.02.2022.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягає 3 % річних від простроченої суми, заявленої позивачем, в розмірі 4 328,30 грн та інфляційні втрати в розмірі 22 767,44 грн.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить суд частково скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.08.2024, в частині відмови у стягненні 3% річних та інфляційних витрат за період з 12.03.2017р. по 15.11.2021р., та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд, рішення якого оскаржується не погодився з періодом нарахування зазначеним у позові, а саме з 12.03.2017 по 23.02.2022, з підстав того, що ТОВ “ФК Гефест» звернулося до суду із вказаним позовом 19.12.2023, а тому період обчислення 3% річних та інфляційних втрат має обмежуватися періодом з 19.12.2020 по 23.02.2022. Тобто суд застосував трирічний строк позовної давності, що не відповідає вимогам закону, а саме нарахування 3% та інфляційних витрат здійснюється за весь період прострочення грошового зобов'язання, а стягненню підлягає в межах строку позовної давності, який встастановлений тривалістю у три роки згідно ст. 257 ЦК України.
Але строки позовної давності на підставі положень Цивільного кодексу України були зупиненні у період з 30.07.2020 до сьогоднішнього дня, а саме згідно п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681. 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Дане положення до Цивільного кодексу України внесено 30.03.2020р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ.
Період карантину, з 12.03.2020р. до 30.06.2023р., визначений Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020р. №211 зі змінами.
До строків, що продовжуються на строк дії карантину, належать строки позовної давності - ст. 257 ЦК України
З 30.03.2020р. строки позовної давності були зупиненні, враховуючи нижчезазначене, а тому фінансова санкція нараховується починаючи з 30.03.2017р. (за останні три роки до їх зупинення) та закінчуються 23.02.2022р. (введення воєнного стану).
Зупинення строків позовної давності, паралельно з карантином, продовжено також у зв'язку з введенням воєнного стану, шляхом внесення змін до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з яким -19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні11 від 24 лютого 2022 року N 64/2022. затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року N 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином строку позовної давності зупинився починаючи з 30.03.2020 і станом на дату позовної заяви залишається зупиненим.
Посилається на ряд рішень Верховного суду.
Вказує, що нарахування 3% та інфляційних витрат здійснюється за весь період порушення грошового зобов'язання, а стягненню підлягає в межах строку позовної давності, а тому з моменту прострочення виконання зобов'язання за рішенням суду, нарахування здійснювалось попереднім кредитором - ТОВ «ФК «Авістар», і на підставі вищевказаного договору, перейшло до ТОВ «ФК Гефест» (п. 2 пп. 2.1. Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредиторові за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору Права вимоги до Боржників та Поручителів за Кредитними договорами та Договорами забезпечення вказаних у Реєстрах).
Отже, суд рішення якого оскаржується, невірно витлумачив норму права щодо набуття права вимоги, чим пройшов до безпідставного висновку щодо періоду нарахування з дати постановлення Деснянським районним судом м. Києва ухвали про заміну стягувача у виконавчому листі, а саме з 15.11.2021 по 23.02.2022.
Щодо явки сторін.
Представник позивача з'явився до судового засідання в режимі відеоконференції та надав свої пояснення, інші учасники належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, однак до суду не з'явились та клопотань про відкладення не надали, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, предметом апеляційного перегляду, з огляду на вимоги ч.1 ст. 367 ЦПК України, є заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2024 року лише в частині відмовлених позовних вимог.
Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28 березня 2008 року між АКБ «Правекс-банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2671-001/08Ф, відповідно до умов якого останній отримав у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності грошові кошти у сумі 378 000,00 грн, зі сплатою 17,49 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту до 28 березня 2011 року.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року у справі № 754/3396/17 стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 521 396,00 грн та 7 820,94 грн витрат по сплаті судового збору.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року замінено стягувача у виконавчому листі по виконанню заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13.06.2017 у цивільній справі № 754/3396/17 з ПАТ КБ «Правекс-банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест».
Предметом даного позову є стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних та суми інфляційних втрат за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Доказів виконання відповідачем судового рішення про стягнення з нього на користь позивача заборгованості матеріали справи не містять.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, дійшла висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, разом із сумою основного боргу (основне зобов'язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та трьох процентів річних від простроченої суми.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Із матеріалів справи слідує, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року у справі № 754/3396/17 стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-банк», правонаступником якого є позивач, заборгованість за кредитним договором в розмірі 521 396,00 грн, вирішено питання про судовий збір.
Таким чином, з ухваленням заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13.06.2017, яким стягнуто з відповідача заборгованість за договором № 2671-001/08Ф від 28.03.2008, зобов'язання відповідача зі сплати заборгованості за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, тому позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних та інфляційні втрати за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 на загальну суму 344 295,98 грн.
Отже, позивачем нараховано суми в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України з часу, до ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості, а саме з 12.03.2017, тоді як рішення про стягнення заборгованості ухвалено 13.06.2017.
Однак, визначаючи період, за який підлягають стягненню з відповідача суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд зазначає таке.
У постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
При цьому, указане обмеження не пов'язане із поданням заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, яке є підставою для відмови у задоволенні позову, а лише встановлює певні часові проміжки, за які кредитор має право на стягнення з боржника заборгованості, що пов'язана із невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі викладеного, суми згідно зі ст. 625 ЦК України підлягають сплаті за останні три роки, які передували подачі позову.
Звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 77 523,72 грн та інфляційні втрати в сумі 266 772,26 грн за період з 12.03.2017 по 23.02.2022, згідно з наданим розрахунком.
Однак, як слідує з матеріалів справи, з даним позовом позивач звернувся до суду 13.12.2023, а тому період обчислення 3% річних та інфляційних втрат має обмежуватися періодом з 13.12.2020 по 23.02.2022.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком з огляду на таке.
Відповідно до п.12 прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин, який постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України скасовано карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Пунктами 18-19 прикінцевих і перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
В постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року справа № 911/3025/21 викладено наступну правову позицію: «Крім того, заслуговують на увагу доводи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанцій приписів статті 266 ЦК України щодо вимог про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих у відповідності до статті 625 ЦК України, оскільки вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 жовтня 2018 у справі № 922/4099/17, на яку посилається скаржник у доводах касаційної скарги».
Таким чином, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що позивач має право на стягнення грошових коштів, передбачених положеннями ст. 625 ЦК України, лише за останні три роки, що передували зверненню до суду з позовом.
Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є помилковими.
При цьому, колегія судів погоджується з доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку, що період нарахування фінансових санкцій, що заявлені до стягнення, обмежуються моментом постановлення Деснянським районним судом м Києва ухвали про заміну стягувача у виконавчому листі «ураховуючи, що позивач набув право вимоги унаслідок укладення з ТОВ “ФК Авістар"договору про відступлення прав вимоги, однак який не було додано до позовної заяви, а відтак не доведено строк набуття права вимоги та його умови, суд вважає, що періодом обчислення 3% річних та інфляційних втрат слід вважати період з дати постановлення Деснянським районним судом м. Києва ухвали про заміну стягувача у виконавчому листі, а саме з 15.11.2021 по 23.02.2022», що не ґрунтується на жодній нормі закону.
За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
19.12.2019 року між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «ФК «Гефест» було укладено Договір № 20191219 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Авістар» відступає Новому кредитору - ТОВ «ФК «Гефест» за плату права вимоги до боржників, поручителів за Кредитними договорами та Договорами забезпечення, вказаними у Реєстрах.
Зокрема вказані обставини встановлені в ухвалі Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року замінено стягувача у виконавчому листі по виконанню заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13.06.2017 у цивільній справі № 754/3396/17 з ПАТ КБ «Правекс-банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» та не підлягають доказуванню.
Верховний Суд роз'яснив, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, шо існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При відступленні права вимоги не відбувається припинення або зміна зобов'язання, а лише змінюється кредитор у відповідному зобов'язанні.
Поряд з цим, Верховний Суд зазначив, що частиною третьою статті 692 ЦК України конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили, чи містить договір про відступлення права вимоги обмеження (застереження) щодо обсягу прав нового кредитора в частині нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат на суму основного боргу за період після передачі права вимоги, у зв'язку з чим висновок про безпідставність зазначених вимог позивача є передчасним та таким, що не узгоджується з приписами статті 514 ЦК України (постанова від 13.06.2017 у справі № 914/2743/16).
Апеляційний суд зазначає, що нарахування 3% та інфляційних витрат здійснюється за весь період порушення грошового зобов'язання, а стягненню підлягає в межах строку позовної давності, а тому з моменту прострочення виконання зобов'язання за рішенням суду, нарахування здійснювалось попереднім кредитором - ТОВ «ФК «Авістар», і на підставі вищевказаного договору, перейшло до ТОВ «ФК Гефест».
Отже, суд рішення якого оскаржується, невірно витлумачив норму права щодо набуття права вимоги, чим пройшов до безпідставного висновку щодо періоду нарахування з дати постановлення Деснянським районним судом м. Києва ухвали про заміну стягувача у виконавчому листі, а саме з 15.11.2021 по 23.02.2022.
Враховуючи, що з даним позовом позивач звернувся до суду 13.12.2023, а тому період обчислення 3% річних та інфляційних втрат має обмежуватися періодом з 13.12.2020 по 23.02.2022.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягає 3 % річних від простроченої суми, заявленої позивачем, в розмірі 18768,07 грн. та інфляційні втрати в розмірі 74287,03 грн.
Таким чином рішення суду першої інстанції підлягає зміні та збільшенню стягуваної суми з відповідача на користь позивача.
Щодо судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що при поданні до Одеського апеляційного суду апеляційної скарги адвокат Остащенко О.М. просив стягнути судові витрати позивача.
На підтвердження понесених витрат адвокатом разом із апеляційною скаргою надав Договір про надання правової допомоги №16 від 15.06.2020 між адвокатом Остащенко О.М. та ТОВ «ФК «Гефест», додаткову угоду №46 від 09.05.2024 та акт виконаних робіт від 07 жовтня 2024 року..
Загальний розмір судових витрат на професійну правову (правничу) допомогу складає 21 000 гривень .
Розподіляючи витрати, понесені ТОВ «ФК «Гефест» на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи докази є обґрунтованою документально підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі пропорційно задоволених вимог(27%) з іншої сторони, адже цей розмір відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та принципу пропорційності, що складає 5670 гривень.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути пропорційно до частини задоволених вимог (27%) 2091 грн 60 коп.судового збору сплаченого за подачу апеляційної скарги.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Остащенко Олесі Миколаївни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гефест» - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2024 року - змінити, збільшивши стягувану суму із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до 93055 (дев'яносто три тисячі п'ятдесят п'ять) грн 74 коп, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, що складається із: 18768,07 грн - 3 % річних та 74287,03 грн - суми інфляційних втрат, витрати на професійну правничу допомогу 5670 гривень, понесені на стадії апеляційного провадження, судовий збір 2091 грн 60 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 03 липня 2025 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко