Справа № 2-1708/11
Провадження № 6/456/50/2025
04 липня 2025 року місто Стрий
Суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області Шрамко Р. Т. , розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід у справі за заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, -
В провадженні Стрийського міськрайонного суду Львівської області перебуває справа за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
02.07.2025 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Одночасно, в продовження вказаної заяви, подано заяву про відвід судді Шрамко Р.Т. як на підставу для відводу судді, заявник ОСОБА_1 вказує на те, що суддя Шрамко Р.Т. у судовому засіданні без участі ОСОБА_1 розглянув подання державного виконавця, за результатами чого постановив ухвалу від 08 червня 2011 р., якою встановив тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянці України ОСОБА_1 . В ухвалі зазначено, що "Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Львівської області протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали або з часу отримання її копії".
Проте, не перевіривши, чи була казана ухвала надіслана ОСОБА_1 у визначеному ч.3 ст.222 ЦПК України порядку, суддя Шрамко Р.Т. допустив звернення ухвали від 08 червня 2011 до виконання як такої, що набрала законної сили. Вказаним, суддя Шрамко Р.Т. обмежив право ОСОБА_2 на апеляційне оскарження вказаної ухвали та, одночасно, порушив правила ч.1 ст.14 ЦПК України, відповідно яких обов'язковими до виконання є судові рішення, що набрали законної сили, тоді як ухвала від 08 червня 2011 на час звернення до виконання не набрала законної сили, оскільки не закінчився строк на її апеляційне оскарження, перебіг якого починається з дня отримання копії ухвали (ч.2 ст.294 ЦПК України).
За преамбулою і прохальною частиною заяви, поданої 18.06.2025, вбачається, що її предметом є скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, але не оскарження будь-якої дії та/або бездіяльності державного виконавця. За змістом обґрунтування вказаної заяви також встановлюється відсутність оскарження будь-якої дії та/або бездіяльності державного виконавця. Вказане виключає застосування правил ст.448 ЦПК України (у редакції на червень 2025 року), що визначають вимоги до змісту скарги, яка подається в порядку реалізації права на оскарження рішення, дії або бездіяльністю державного виконавця - ст. 447-1 ЦПК України.
Проте, у вступній частині ухвали від 19 червня 2025 року щодо розгляду заяви ОСОБА_1 з приводу обмеження виїзду за кордон, суддя Шрамко Р.Т. гадано зазначив наступне: "та бездіяльності державного виконавця". Потім, у мотивувальній частині цієї ухвали завідомо необґрунтовано стверджує, що "У випадку подачі скарги на дії та бездіяльність державного виконавця в порядку ЦПК України, заявник має подати скаргу, що має відповідати вимогам ст.448 ЦПК України".
Надалі, у мотивах ухвали від 19 червня 2025 року суддя Шрамко Р.Т. зазначає про "подану заява", але наводить твердження щодо оформлення скарги за правилами ст. 448 ЦПК України - "оформлена без дотримання вимог ст. 448 ЦПК України".
За такого переконання судді Шрамко Р.Т. про можливість вимагати оформлення вказаної заяви за правилами, що встановлені ст.448 ЦПК України для оформлення скарги (ст. 447-1 ЦПК України) "на дії та бездіяльність державного виконавця", штучно обмежується право Паневник А.І. на розгляд судом її заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Також в ухвалі від 19 червня 2025 року суддя Шрамко Р.Т. з посиланням на п.2 ч.4 ст.448 ЦПК України зазначив що, "до скарги не долучено доказів її направлення в передбаченому ст.43 ЦПК України порядку стягувачу та належному ВДВС".
Внаслідок упередженого переконання судді Шрамко Р.Т., що подана Паневник А.І. заява про "скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України" є "випадком подачі скарги на дії та бездіяльність державного виконавця", на заявницю ОСОБА_1 покладено штучний обов'язок "долучити докази її [скарги] направлення в передбаченому ст.43 ЦПК України порядку стягувачу та належному ВДВС".
При цьому, в ухвалі від 19 червня 2025 року суддя Шрамко Р.Т. не зазначив, хто є "стягувачем та належним ВДВС", тоді як заявник ОСОБА_1 не може самостійно з'ясувати вказане, оскільки на час подання у 2025 році заяви про "скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України" не існує виконавчих проваджень, які суддя Шрамко Р.Т. зазначив в ухвалі від 08 червня 2011 р. щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України громадянці України ОСОБА_1 .
При цьому, вважаючи недоліком поданої ОСОБА_1 у письмовій формі заяви про "скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України", що "до скарги не долучено доказів її направлення в передбаченому ст.43 ЦПК України порядку ...», суддя Шрамко Р.Т. не зазначив зміст норм ст.43 ЦПК України, відповідно яких, у разі подання до суду у письмовій формі заяви про "скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України", до неї мають додаватись докази надсилайся матеріалів цієї заяви іншим учасникам справи (якщо такими суддя Шрамко Р.Т. вважає невідомо яких "стягувана та належного ВДВС").
За такого упередженого переконання судді Шрамко Р.Т. щодо застосування норм ст.43 ЦПК України створюються штучні обмеження заявниці ОСОБА_1 у доступі до суду для розгляду і вирішення питання про "скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України" за її заявою.
За змістом поданої Паневник А.І. заяви про "скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України" та вимогами судді Шрамко Р.Т. щодо її оформлення, які викладені в ухвалі від 19 червня 2025 року, встановлюються ще й інші ознаки його упереджених переконань, які викликають обґрунтований сумнів у його безсторонності. Однак, вважаю, що вищевикладене є достатнім обґрунтуванням для відводу судді Шрамко Р.Т.і просить вимоги заяви задоволити.
Дослідивши зміст заяви, оглянувши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заяву заявника ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Шрамко Р.Т. у даній справі слід визнати необгрунтованою.
Відповідно до ст. 40 ЦПК України, питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленного відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.
Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.
За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ст. 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:1) він є членом сім'ї або близьким родичем сторонни або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розглядусправи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Як підставу для відводу головуючого судді Шрамка Р.Т., заявник ОСОБА_1 посилається на ухвалу від 19.06.2025, згідно якої, скаргу ОСОБА_1 з приводу обмеження виїзду за кордон та бездіяльності державного виконавця повернуто без розгляду, і не наводить жодного аргументу, щодо підстав відводу передбачених ст..36 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN ANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з частиною 1 ст. 36 ЦПК України наведені заявником обставини не можуть бути підставою для відводу.
Суд не вправі, за відсутності підстав, передбачених ст.36 ЦПК України задоволювати не обгрунтовану, безпідставну, голослівну заяву про відвід, оскільки наведене суперечитиме основним засадам цивільно-процесуального законодавства, вимогам, встановленим у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», Кодексі суддівської етики, Бангалорських принципах поведінки судді.
Судом всі процесуальні рішення приймалися відповідно до вимог ЦПК України, в тому числі в частині витребовування доказів, призначення експертизи та відмови в призначенні повторної почеркознавчої експертизи.
В поданій заяві про відвід не обгрунтовано наявність підстав для відводу і які б вказували на можливу упередженість судді при прийнятті рішення. Заявлений відвід повинен бути вмотивований, містити відповідні аргументи та докази, які б підтверджували наявність підстав для відводу однак, подана заява зводиться до виключної незгоди з прийнятим рішенням, яке заявником не оскаржено у встанолдвенгому нормами ЦПК УКраїеи порядку, що не є підставою для відводі судді.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлений відвід є необґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 36, 40 ЦПК України суд, -
Заяву ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Шрамка Р.Т. у справі за заявою ОСОБА_1 про відвід у справі за заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України визнати необгрунтованою.
Заяву про відвід судді передати до канцелярії Стрийського міськрайонного суду Львівської області для визначення судді, який буде вирішувати питання про відвід, у порядку, встановленому частиною першою ст.33 ЦПК України.
Копію ухвали надіслати сторонам.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Суддя Р. Т. Шрамко