ЄУНСС: 453/909/25
НП: 2/453/539/25
іменем України
07 липня 2025 року місто Сколе
Сколівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Микитина В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Корнути Т.Б.,
сторони у справі:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачка - ОСОБА_2 ;
зміст позовних вимог - про розірвання шлюбу;
розглянувши дану цивільну справу у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення суду, що по вул. Д. Галицького, 8, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, за відсутності усіх її учасників, -
Стислий виклад позицій сторін у справі.
Позивач ОСОБА_1 05.06.2025 року через канцелярію подав у Сколівський районний суд Львівської області позовну заяву, що була зареєстрована в діловодстві за вх. № 3830, в якій просить ухвалити рішення про розірвання між ним та відповідачкою ОСОБА_2 шлюбу, котрий був зареєстрований 28.09.2018 року Сколівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що складено актовий запис за № 40. Питання стягнення на свою користь з відповідачки ОСОБА_2 судових витрат, котрі полягають у справлянні судового збору у розмірі 1 211 грн. 20 коп., позивач ОСОБА_1 при ухваленні рішення не ставить.
Вимоги позовної заяви обґрунтовано тим, що сім'я сторін у справі фактично розпалась та існує тільки формально. Сторони у справі втратили одне до одного почуття поваги і любові, стали чужими людьми. У сторін у справі різні погляди на життя, за характерами вони не сходяться, що суперечило їхньому подальшому сумісному проживанню, а тому вони давно не ведуть спільного господарства. Від спільного проживання сторони у справі мають одну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає та залишиться проживати разом із відповідачкою ОСОБА_2 як його матір'ю. Позивач ОСОБА_1 зазначає також, що примирення є неможливим, а його рішення про необхідність розірвання вказаного шлюбу є остаточним. Спору з приводу поділу спільно нажитого майна у сторін у справі на даному етапі немає. Відтак, позивач ОСОБА_1 , на підставі статей 104-105, 110, 112 СК України, просить вимоги своєї позовної заяви задовольнити, зокрема розірвати їх з відповідачкою ОСОБА_2 шлюб.
Відповідачка ОСОБА_2 у запропоновані судом строк та порядку відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 до неї про розірвання шлюбу не подала. Поряд з цим, вказана відповідачка у клопотанні, поданому через представницю - адвокатку Павкович О.В., про розгляд цієї справи по суті за її відсутності, одночасно висловила позицію про те, що проти задоволення зазначених позовних вимог не заперечує, так як згідна на розірвання шлюбу.
Заяви та клопотання учасників справи.
Позивач ОСОБА_1 у змісті пред'явленого ним позову до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, одночасно заявив клопотання про розгляд цієї справи по суті за його відсутності.
Відповідачка ОСОБА_2 , у порядку представництва, котре здійснює адвокатка Павкович О.В., 01.07.2025 року, сформувавши документ у системі «Електронний суд», подала у Сколівський районний суд Львівської області заяву про надання адвокатці доступу до матеріалів електронної справи.
Відповідачка ОСОБА_2 , у порядку представництва, котре здійснює адвокатка Павкович О.В., 01.07.2025 року, сформувавши документ у системі «Електронний суд», подала у Сколівський районний суд Львівської області заяву про розгляд цієї справи по суті за її відсутності. Одночасно у такій заяві відповідачка ОСОБА_2 висловила позицію про те, що вона проти задоволення позовних вимог не заперечує, терміну на примирення просить не надавати, згідна на розірвання шлюбу.
Інших заяв та/чи клопотань від учасників цієї справи не надходило.
Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.
Оскільки відповідачкою у позовній заяві вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, то суддею, у відповідності до положень ч. 8 ст. 187 ЦПК України, з метою визначення підсудності, 10.06.2025 року було вжито заходів для отримання інформації з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи - відповідачки ОСОБА_2 .. Так, згідно сформованої засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» з Єдиного державного демографічного реєстру відповіді № 1462460 від 10.06.2025 року, відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відтак, ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 10.06.2025 року, після отримання у встановленому порядку інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачки ОСОБА_2 , яка не має статусу підприємця, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Визначено місце, дату та час судового засідання щодо розгляду цієї справи по суті - зал судових засідань у приміщенні Сколівського районного суду Львівської області, що за адресою: вул. Д. Галицького, 8, м. Сколе, Стрийський район, Львівська область, 07.07.2025 року, 10:30 год..
Сторони у справі належно та завчасно повідомлялись судом про місце, дату та час призначеного судового засідання.
Судом також були задоволені заява та клопотання обох сторін про розгляд даної справи за їх відсутності/за відсутності їх представників, та, виходячи з положень ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, а також враховуючи неявку у судове засідання усіх учасників справи, суд вважав за доцільне та можливе здійснювати судовий розгляд даної справи за відсутності її учасників на підставі наявних у суду матеріалів та без фіксування судового засідання у цій справі технічними засобами.
Інші процесуальні дії у цій справі не вчинялись, а ухвали не постановлялись.
Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Відповідно до вимог частин 1, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм цивільного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав позивача ОСОБА_1 за пред'явленими позовними вимогами сімейного характеру, та причетність до порушення таких його прав відповідачки ОСОБА_2 , встановив наступне.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Так, судом встановлено, щосторони у справі, які обоє є громадянами України, вступили у шлюб 28.09.2018 року, котрий був зареєстрований Сколівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що складено актовий запис за № 40. При цьому відповідачці ОСОБА_4 після заміжжя було присвоєно прізвище « ОСОБА_5 ». Зазначена обставина підтверджується свідоцтвом про шлюб на бланку серії НОМЕР_1 , виданим Сколівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області 28.09.2018 року (оригінал міститься у справі, а. с. 5).
Судом також встановлено, що сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження на бланку серії НОМЕР_2 , виданим Сколівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області 07.11.2018 року (копія міститься у справі, а. с. 6), який є малолітнім та проживає з відповідачкою ОСОБА_2 ..
У сторін у справі на даному етапі відсутній спір з приводу визначення місця проживання зазначеної малолітньої дитини, як і відсутній спір про усунення перешкод щодо участі позивача ОСОБА_1 як батька у вихованні та вільному спілкуванні з зазначеною малолітньою дитиною та встановлення порядку його участі як батька у вихованні та спілкуванні з зазначеною малолітньою дитиною.
Сторонами у цій справі визнаються, а, отже, в силу приписів ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню ті обставини, згідно з котрими, сімейні стосунки між ними погіршилися й відносини їх не покращилися, а тому вони остаточного вирішили для себе, що їх шлюб надалі не може існувати, вони упродовж тривалого часу спільного господарства не ведуть. Такі дії сторін у справі викликані різними поглядами на подальше спільне життя та ведення господарства. Тому обоє сторін у справі вважають, що примирення між ними неможливе, наполягають на розірванні шлюбу.
Своєю чергою, у сторін у справі на даному етапі відсутній спір з приводу поділу майна, котре набуте ними за час перебування у зареєстрованому шлюбі та котре є їх спільною сумісною власністю.
Релевантні норми, джерела права, а також роз'яснення, котрі застосовує суд при ухваленні даного рішення.
Встановлені судом сімейні правовідносини щодо права на шлюб, розірвання шлюбу чи визнання його недійсним, а також щодо місця проживання дітей, у тому числі й після розірвання їх батьками шлюбу, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Сімейним кодексом України (надалі - СК України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Загальною декларацією прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році, котрі є невід'ємною частиною національного законодавства України.
Так, відповідно до ст. 51 Конституції України, сім'я охороняється державою.
В силу ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки.
Згідно із ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Згідно із статтями 56, 110 СК України, кожна особа має право припинити свої шлюбні відносини. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересах їхніх дітей, що мають істотне значення, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу.
Як роз'яснюється у пунктах 4, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», оскільки розгляд справи провадиться в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, то суди повинні вимагати від осіб, що подали заяву, повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування. Наприклад, у заяві про розірвання шлюбу має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, мотиви його розірвання, чи є від шлюбу неповнолітні діти, при кому з батьків вони перебувають, пропозиції щодо участі подружжя в утриманні та вихованні дітей після розірвання шлюбу, чи заявляються інші вимоги, які може бути вирішено одночасно з позовом про розірвання шлюбу. До заяви додаються: свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог. Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, у тому, що шлюб може бути розірвано у судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховуючи наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, вживати заходів для примирення подружжя.
Узагальнена оцінка доводів та аргументів, наведених у справі, щодо наявності підстав для задоволення позову за результатами розгляду цієї справи.
Виконуючи вищенаведені приписи чинного СК України, з урахуванням роз'яснень, котрі містяться у пунктах 4, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», а також беручи до уваги ті встановлені судом обставини, згідно з котрими сторони у справі припинили шлюбні відносини, стали чужими людьми, за час розгляду справи в суді не примирилися, і це усе підтверджується зібраними у цій справі доказами, то суд вважає, що подальше спільне життя подружжя ОСОБА_1 й ОСОБА_2 та збереження їх шлюбу стало неможливим та недоцільним, подальше спільне проживання цього подружжя суперечить інтересам обох сторін у цій справі, а тому їх шлюб слід розірвати.
Відтак позовні вимоги підлягають до задоволення. Зокрема, слід розірвати шлюб між сторонами у справі, котрий був зареєстрований 28.09.2018 року Сколівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що складено актовий запис за № 40, із залишенням відповідачці ОСОБА_2 після розірвання шлюбу її прізвища « ОСОБА_5 », оскільки остання про повернення їй прізвища, наявного у неї до реєстрації цього шлюбу, - « ОСОБА_6 », перед судом не клопотала.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті позивачем ОСОБА_1 судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду із вимогою немайнового характеру у розмірі 1 211 грн. 20 коп. й підтверджуються відповідною Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України від 05.06.2025 року, з урахуванням відповідної позиції позивача ОСОБА_1 з вказаного приводу, який не ставить питання про їх стягнення на свою користь з відповідачки ОСОБА_2 у випадку задоволення вимог його позовної заяви, слід залишити за ним, відступивши таким чином від порядку розподілу судових витрат, визначеного у ст. 141 ЦПК України.
Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат, пов'язаних з її розглядом, окрім як сплати позивачем ОСОБА_1 судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду із однією вимогою немайнового характеру, матеріали цієї справи не містять.
Керуючись статтями 4-5, 10, 12-13, 77-82, 89-90, 95, 133, 141, 206, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 28.09.2018 року Сколівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис про шлюб № 40.
Після розірвання шлюбу залишити відповідачці ОСОБА_2 прізвище, котре було присвоєне їй при реєстрації такого шлюбу, - « ОСОБА_5 ».
Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування сторін у справі.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; адреса електронної пошти: відсутня; електронний кабінет у ЄСІТС: відсутній.
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; адреса електронної пошти: відсутня; електронний кабінет у ЄСІТС: відсутній.
Повне рішення суду складено: 07 липня 2025 року.
Суддя Володимир МИКИТИН