Справа № 442/4944/25
Провадження №3/442/1463/2025
Іменем України
07 липня 2025 року суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Нагірна О.Б., розглянувши матеріали, які надійшли з Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає по АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 182 КУпАП,
встановив:
ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 21.06.2025 о 01:05 год. в АДРЕСА_1 , перебуваючи за місцем свого проживання гучно проводив час з друзями, розпиваючи спиртні напої, стукали та створювали шум, чим порушили тишу та спокій громадян.
Таким чином, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 182 КУпАП.
ОСОБА_1 в судове засідання з'явився, вказав, що в нього були гості, однак вони не шуміли, можливо сміялись, але не так голосно, щоб заважати сусідам..
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 254 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
У відповідності до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Адміністративна відповідальність за ч.2 ст.182 КУпАП настає за порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, що вчинене повторно протягом року.
Відтак, диспозиція статті 182 КУпАП за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, що не називаючи конкретних ознак правопорушення або називаючи лише їх частину, відсилає для встановлення змісту ознак правопорушення до інших нормативних актів, які не є законами про адміністративну відповідальність, а тому у протоколі про адміністративне правопорушення має бути зазначена відповідна стаття певного нормативного акту (частина, пункт) та має бути викладено їх зміст.
В той же час, у протоколі не зазначено вимоги якого саме закону чи іншого нормативно-правового акту порушено ОСОБА_1 .
За такого, у протоколі про адміністративне правопорушення не розкрита суть порушення, а саме не зазначено, який чинний нормативно-правовий акт передбачав адміністративну відповідальність за інкриміноване діяння, що є обов'язковою складовою об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч.2 ст.182 КУпАП, та що прямо суперечить принципу правової визначеності, закріпленому у численних рішеннях ЄСПЛ (п. 31 рішення від 28 жовтня 2003 року у справі «Ракевич проти Росії» (Rakevich v. Russia), заява № 589973/00); п. 109 рішення від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» (Metropolitan Church of Bessarabia v. Moldova), заява № 45701/99); п. 54 рішення від 23 вересня 1998 року у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and Others v. the United Kingdom), згідно яких «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку».
Зокрема, ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (п. 33 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), Reports 1996-V).
За наведеного вище, протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №453234 від 24.06.2025 року, який не містить посилання на нормативно-правовий акт, який передбачає заборони чи обмеження, що ставляться в провину ОСОБА_2 , що є обов'язковою складовою об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 182 КУпАП, не може бути прийнятим судом як допустимий доказ у справі.
Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення не встановлено який саме рівень шуму був зафіксований працівниками поліції, який би перевищував встановлену законом норму, та у який спосіб поліцейські визначили рівень такого шуму.
Більш того, в матеріалах справи наявний лише протокол про адміністративне правопорушення, який сам по собі не може бути беззаперечним доказом вини в тому чи іншому діянні, оскільки не є імперативним фактом доведеності вини особи, адже не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не доказує співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження факту скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
Таким чином, суд має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчинення адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено перед судом. Суд також не має права самостійно вишукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином перебиратиме на себе функції обвинувача, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ст.62 Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, суд приходить до однозначного висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.182 КУпАП, у зв'язку з чим, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 182 КУпАП.
Керуючись ст.ст. ст. ст. 221, 247, 280, 283, 284 КУпАП, суддя
постановив:
справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 182 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Львівського апеляційного суду.
Суддя Нагірна О.Б.