Справа № 461/4075/24
Провадження № 1-кс/461/4130/25
02.07.2025 року м. Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
слідчого ОСОБА_3 ,
представник власника майна ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові погоджене з прокурором першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Львівської обласної прокуратури ОСОБА_5 клопотання слідчого слідчого управління ГУНП у Львівській області ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023141410000742 від 01.09.2023 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, -
слідчий управління ГУНП у Львівській області ОСОБА_6 за погодженням із прокурором першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержання законів Національною поліцією України Львівської обласної прокуратури ОСОБА_5 , звернувся до суду із клопотанням, в якому просить суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта 2678481846060), що належить ОСОБА_7 , з метою збереження речового доказу.
В обґрунтування внесеного клопотання покликається на те, що квартира АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта 2678481846060) має доказове значення у даному кримінальному провадженні, оскільки може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегти на собі його сліди та містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, а також містити інформацію про обставини вчинення кримінального правопорушення та причетних осіб, а тому є необхідним долучення таких речей та документів до матеріалів кримінального провадження з метою використання його у доказуванні, отримання постійного безперешкодного доступу до них, недопущення їх відчуження, зміни або знищення, тому просить суд клопотання задоволити.
У судовому засіданні слідчий ОСОБА_6 клопотання підтримав, з підстав викладених у ньому. Просив слідчого суддю клопотання задоволити.
Представник власника майна ОСОБА_4 у судовому засіданні просила слідчого суддю відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна, у зв'язку із тим, що вказана квартира на праві приватної власності належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 14.06.2023, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_8 , зареєстрованого в реєстрі за №519, згідно якого ОСОБА_7 придбав у ОСОБА_9 об'єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира була придбана ОСОБА_7 за середньою ринковою вартістю станом на 2023 рік - 1 917 100 гривень. Перед тим, як придбати квартиру її було перевірено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому ОСОБА_7 не знав та не міг знати про те, що вказана квартира була набута попередніми власниками без достатніх на те правових підстав. ОСОБА_7 є добросовісним набувачем вказаної квартири та немає жодного відношення до кримінального провадження, яке на даний час розслідується ГУ НП у Львівській області. Грошові кошти за які ОСОБА_7 придбав вказану квартиру також жодного відношення до кримінального провадження не мають. Разом з тим, квартира, на яку накладено арешт: не була знаряддям вчинення кримінального правопорушення, оскільки зі змісту ухвали слідчого судді вбачається, що предметом кримінального правопорушення були правовстановлюючі документи, які стосуються квартири; не зберегла на собі його сліди злочину та не містить інших відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Зазначає, що ОСОБА_7 , як добросовісний набувач вказаної квартири, жодного відношення до кримінального провадження немає. Повідомлення про підозру в такому кримінальному провадженні нікому не оголошувалось.
Заслухавши пояснення слідчого, представника, вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:
1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
За ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження, що здійснює значне втручання в конституційне право передбачене ст. 41 Конституції України.
Слідчим суддею встановлено, що слідчим відділом відділу поліції №2 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції України у Львівській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 01.09.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023141410000742, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
На даний час досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснюється слідчим управлінням Головного управління Національної поліції України у Львівській області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, за фактом заяви в інтересах ОСОБА_10 про те, що невідомі особи підробили документи про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_10 , за допомогою, яких в подальшому заволоділи вказаною квартирою, чим спричинили матеріальної шкоди на суму, яка встановлюється.
В ході досудового розслідування даного кримінального провадження встановлено, що державним реєстратором ОСОБА_11 02.01.2023 на підставі завідомо підробленого договору дарування квартири датованого 2007 роком внесено відомості в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо прийняття рішення №48920121 про державну реєстрацію прав власності, форма власності: приватна на квартиру АДРЕСА_1 , за суб'єктом - ОСОБА_12 .
Після цього, 23.02.2023 ОСОБА_12 відчужив вказану квартиру ОСОБА_9 , шляхом укладення іпотечного договору №145 ( ОСОБА_9 нібито позичив 1 886 500 грн ОСОБА_12 до 23.02.2023, але для забезпечення виконання умов договору ОСОБА_12 , ОСОБА_9 отримав у нього в іпотеку квартиру). Цим договором накладено заборону на відчуження квартири та 04.05.2023 вказана квартира перейшла у власність ОСОБА_9 .
В подальшому, 14.06.2023 ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_8 , зареєстрованого в реєстрі за №519, продав квартиру АДРЕСА_1 , за ціною 1 917 100 гривень ОСОБА_7 , який станом на сьогодні являється її власником.
Постановою слідчого СВ ВП №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області ОСОБА_13 від 06.09.2025, квартиру АДРЕСА_1 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 07.09.2023 у справі №464/5877/23 (провадження №1-кс/464/1130/23) накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №345369994, на праві власності належить ОСОБА_7 , з позбавленням права на відчуження та розпорядження такою.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 27.06.2025 року у справі №461/4818/25 (провадження №1-кс/461/4090/25 скасувано арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 07.09.2023, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №345369994 належить на праві власності ОСОБА_7 .
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт на майно накладається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Речовими доказами згідно ч. 1 ст. 98 КПК України є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно із ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадженні слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт накладався у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч.2 ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч.2 ст. 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч. 2 п. 10 ст. 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку, або незаконність права власності не випливатиме із закону.
Слідчим суддею встановлено та слідчим не заперечується, у ході проведення досудового розслідування, причетність ОСОБА_7 , який на даний час є власником квартири, до кримінального правопорушення не було підтверджено, а відтак такий є добросовісним набувачем вказаної квартири.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частина 1 статті 388 ЦК України).
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, який розглядається в порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, згідно пояснень представника власника майна жодних позовів в порядку цивільного судочинства до ОСОБА_7 не пред'являлось та заходи забезпечення позову в порядку цивільного судочинства не застосовувались.
Відповідно до п. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна, що не було зроблено в даному клопотанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Згідно ст. 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.
Як зазначено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, на думку слідчого судді, клопотання сторони обвинувачення щодо арешту вказаного майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, оскільки зазначені в клопотанні слідчого підстава та мета, не відповідають дійсним обставинам справи.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Під час розгляду клопотання встановлено, що досудове розслідування даного кримінального провадження триває, жодній особі про підозру не повідомлено. Окрім цього, в ході досудового розслідування не встановлено жодної причетності ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, останній є добросовісним набувачем, ним сплачена ринкова вартість за квартиру, витрачені кошти на проведення ремонту та облаштування квартири. Будь-які відомості в частині того, що ОСОБА_7 являється недобросовісними набувачем вищевказаного майна відсутні, як і відсутні будь-які відомості відносно того, що на теперішній час здійснюються будь-які процедури оскарження відповідних рішень (документів), на підставі яких ОСОБА_7 було набуто право власності на арештоване майно.
Отже, слідчим не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно. Так, вказана квартира визнана речовим доказом, оскільки є предметом кримінального правопорушення, що розслідується. Разом з тим, така оглянута слідчим за участю спеціаліста, визначена її вартість, тобто розмір шкоди заподіяної її власнику внаслідок вчинення кримінального правопорушення, право на відшкодування якої має потерпіла особа; повідомлення про підозру на даний час жодній особі не вручено; в порядку цивільного судочинства з віндикаційним позовом про витребування майна до ОСОБА_7 , який є добросовісним набувачем, та набув майно за відплатним договором, протягом майже двох років ніхто не звертався, заходи забезпечення такого в порядку цивільного судочинства не застосовувалися.
З урахуванням вказаних обставин, слідчий суддя, вважає, що у даному кримінальному провадженні слідчий не довів необхідності у накладенні арешту на вказане майно, що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України є підставою для відмови у задоволенні клопотання.
Керуючись ст.ст. 131, 132, 167, 170, 172, 173 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання слідчого слідчого управління ГУНП у Львівській області ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023141410000742 від 01.09.2023 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особами, які не викликались до суду - протягом п'яти днів з дня її отримання.
Слідчий суддя ОСОБА_1