Справа № 314/3010/25
Провадження № 1-кс/314/839/2025
07.07.2025 року м. Вільнянськ
Слідчий суддя Вільнянського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 , розглянувши скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
До слідчого судді Вільнянського районного суду Запорізької області надійшла скарга ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Дослідивши скаргу та додані до неї матеріали, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
У скарзі скаржник посилається, ним ОСОБА_2 21.04.2025 з установи попереднього ув'язнення до Офісу Генерального прокурора направлена заява про вчинення кримінального правопорушення від 21.04.2025 та витяг з ЄРДР заявник не отримав.
Вивчивши матеріали скарги, слідчий суддя приходить наступного висновку.
Згідно з п.5 ч.1 ст.3КПК України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
Згідно з п.6 ч.1 ст.3КПК України досудове слідство - форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування злочинів.
Згідно з п.17 ч.1 ст.3КПК України слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.
Згідно ч.1 ст.4 КПК України кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального провадження.
Згідно п.п.1,2 ч.1 ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться верховенство права та законність.
Згідно з ч.1 ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати кримінальне провадження щодо конкретного кримінального правопорушення. Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна кримінальна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним, незалежним і неупередженим, як того вимагають ст. 7 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Згідно з пунктом 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(надалі - Конвенція) «кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на розгляд судом, встановленим законом». А відповідно до ч. 1ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIIIніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
За допомогою правил про підсудність забезпечується також рівність всіх громадян перед законом і судом (ст. 24 Конституції Українитаст. 10 КПК України). Будучи одним з проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб'єктивного права людини на законного суддю, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.
Важливість суворого дотримання правил про підсудність доводиться і практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, як порушення вимог пункту 1 ст. 6 Конвенції ЄСПЛ розглядає порушення правил територіальної підсудності внаслідок передання справи з одного суду до іншого без належного законного обґрунтування, незважаючи на наявність чітких підстав зміни територіальної підсудності, встановлених уКПК України(див. пункт 98 рішення ЄСПЛ у справі «Фельдман проти України»).
Статтею 32 КПК України визначені загальні правила територіальної підсудності, зокрема, скарги на рішення, дії чи бездіяльність розглядаються за правилами глави 26 КПК України, слідчим суддею того місцевого суду, в межах юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, враховуючи положення ст. 32 КПК України щодо територіальної підсудності.
Зазначені правила слід застосовувати і до розгляду скарг, клопотань, територіальна підсудність, щодо яких прямо не визначена кримінальним процесуальним законом. Тобто за правилами територіальної підсудності скарга на рішення, дію чи бездіяльність слідчого подається до місцевого суду в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Відповідно до ч. 1ст. 218 КПК України досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
Тобто, чинний кримінальний процесуальний закон визначає органами досудового розслідування відповідні державні установи - слідчі підрозділи.
Статтею 1 КПК України передбачено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим Кодексом та іншими законами України.
Для визначення того, до якого місцевого суду може бути подано скаргу або клопотання слідчому судді ключове значення мають дві підстави: 1) територіальна юрисдикція місцевого суду; 2) знаходження органу досудового розслідування в межах відповідної територіальної юрисдикції місцевого суду.
Згідно з п. 3розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів» районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Таким чином, юрисдикція місцевого суду поширюється на відповідний район або кілька районів, район у місті, місто або місто і певний район навколо нього.
Відповідно до ч. 1ст.218 КПК України досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
Встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати кримінальне провадження щодо конкретного кримінального правопорушення. Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна кримінальна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним, незалежним і неупередженим, як того вимагають ст. 7 Загальної декларації прав людини та ч.1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у рішенні від 22.04.2020 року у справі №51 - 1901 впс 20.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) «кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на розгляд судом, встановленим законом». А відповідно до ч. 1 ст.8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
За допомогою правил про підсудність забезпечується також рівність всіх громадян перед законом і судом (ст.24Конституції України та ст.10 КПК України). Будучи одним з проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб'єктивного права людини на законного суддю, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.
Важливість суворого дотримання правил про підсудність доводиться і практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, як порушення вимог пункту 1 ст. 6 Конвенції ЄСПЛ розглядає порушення правил територіальної підсудності внаслідок передання справи з одного суду до іншого без належного законного обґрунтування, незважаючи на наявність чітких підстав зміни територіальної підсудності, встановлених у КПК України (див. пункт 98 рішення ЄСПЛ у справі «Фельдман проти України»).
Чинним КПК України, зокрема п. 2 ч. 2 ст. 304 передбачено повернення скарги, яка не підлягає розгляду в цьому суді, при цьому не передбачено, які саме випадки вказують на неможливість розгляду саме в цьому суді.
Тому слідчий суддя вважає, що у даному випадку необхідно звернутись до загальних засад кримінального провадження, а саме - законності, що регламентована ч. 6 ст. 9 КПК України, якою визначено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу. Тому слідчий суддя, слідчий та прокурор мають керуватися виключно положеннями КПК України та нормативно-правовими актами, які йому не суперечать.
Виходячи з того, що законодавець у більшості випадків прямо зазначає, що судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що здійснює досудове розслідування (ч. 7 ст. 100, ч. 2 ст. 132, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 201, ч. 3 ст. 244), то, з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України, правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду скарг, клопотань, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена процесуальним законом (зокрема ч. 1 ст. 306 КПК України).
Отже, скарга на бездіяльність щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення розглядаються слідчим суддею місцевого суду в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Аналогічна правова позиція викладена у інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» від 05.04.2013 № 223-538/0/4-13, згідно з яким судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Отже, правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду інших клопотань, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена процесуальним законом, у тому числі й скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування.
Враховуючи викладене, скарга заявника на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, після отримання заяви від 21.04.2025 повинна бути подана до слідчого суддів місцевого суду за фактичною адресою місця знаходження Офісу Генерального прокурора.
Отже, на підставі п. 2 ч. 2ст. 304 КПК України, скарга підлягає поверненню, оскільки її подано з порушенням правил територіальної підсудності, тобто дана скарга не підлягає розгляду слідчим суддею Вільнянського районного суду Запорізької області.
Одночасно слідчий суддя вважає за необхідне роз'яснити, що повернення скарги не позбавляє скаржника звернутися із цією скаргою до належного суду.
Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. У п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» було зазначено, що «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У кримінальному провадженні такі випадки врегульовані Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання апеляційної скарги на рішення слідчого судді, постановленого за наслідками розгляду скарги, заяви чи клопотання учасника кримінального провадження має відбуватись з дотриманням певних умов.
Статтею 392 КПК України передбачено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно ч. 3ст. 392 КПК України, в апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Ст.ст. 307, 309КПК України визначено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.
Можливість оскарження ухвали слідчого судді, якою повернуто скарги зазначеними правовими нормами не передбачена.
Постановою Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31.05.2021 р. у справі № 646/3986/19 вирішувалось питання оскарження ухвал слідчого судді про повернення клопотання у зв'язку з недотриманням правил підсудності та було вирішено, що постановлення слідчим суддею ухвали про повернення клопотання слідчого про арешт майна у зв'язку з недотриманням при поданні такого клопотання вимог ч. 2ст. 132 КПК(якщо воно не підлягає розгляду в цьому суді) не призводить ні до встановлення обмежень конституційних прав особи, ні до неможливості оскарження вже встановлених правообмежень, ані до перешкоджання здійсненню ефективного досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому, така ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування.
Керуючись ст.ст.32-33, 218, 303-304 КПК України, слідчий суддя
постановив:
Скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою від 21.04.2025 повернути особі, яка її подала для подачі до належного суду.
Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому КПК України.
Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1
07.07.2025